§ 2. Допит обвинуваченого

  Допит обвинуваченого є слідчою дією, мета, хід і зміст якої обумовлені двома факторами: фактичною роллю цієї особи в інкримінованому їй діянні та її процесуальним становищем. Якщо особа брала участь у тій чи іншій формі у підготовці, вчиненні і приховуванні злочину, то вона має відповідні відомості. Як особа, щодо якої повноважним державним органом висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, обвинувачений насамперед заінтересований у точній і повній інформації про зміст обвинувачення для захисту від нього.

На попередньому слідстві особа може допитуватися неодноразово, але як обвинувачений особа допитується вперше тільки після винесення постанови про притягнення як обвинуваченого. Предмет першого допиту обвинуваченого об'єктивно наперед визначено змістом обвинувачення, а особливість даної процесуальної ситуації суттєво впливає на порядок його проведення. Частина приписів ст. 143 КПК — про строк, протягом якого повинно бути проведено допит, зміст запитань та черговість їх ставлення — стосується лише першого допиту обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення. Проведення першого допиту не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення можливо, однак, лише у разі, якщо це не обмежує права на захист. І хоча захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі у процесуальних діях, в яких його участь є обов'язковою (ч. 5 ст. 48 КПК), законом передбачено обов'язок відкласти провадження процесуальних дій на строк до 72 годин у випадках, коли явка для участі у справі захисника, якого обрав обвинувачений, неможлива (ч. 3 ст. 47 КПК). Ця ситуація набуває особливої гостроти у разі, коли відповідно до ч. 4 ст. 148 КПК обвинувачення підозрюваному належить пред'явити не пізніше десяти діб після його взяття під варту, тобто фактично — після закінчення десяти діб після затримання на підставі ст. 106 КПК.

Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен проводитись удень. Необхідність присутності захисника на першому допиті обвинуваченого практично робить неможливим проведення такого допиту у нічний час.

Обвинувачений допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності — і в місці його перебування (ч. 4 ст. 143 КПК). Конкретне місце проведення допиту визначає слідчий, пристосовуючись до ситуації (зокрема, у разі перебування обвинуваченого в лікарні) і враховуючи при цьому можливість забезпечення належних умов для його проведення, наприклад, якщо потрібна присутність інших осіб, використання технічних засобів фіксації допиту.

При допитуванні обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а в усіх випадках, передбачених ч. 3 ст. 46 КПК, присутність захисника є обов'язковою.

За винятком допиту на очній ставці обвинувачені допитуються окремо один від іншого. Слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій же справі не могли зноситися між собою (ч. 5 ст. 143 КПК). В усій повноті цей припис реально можливо виконати лише у разі тримання обвинувачених під вартою.

Допит починається із з'ясування анкетних даних обвинуваченого, частина яких має значення для кримінально-процесуальної кваліфікації діяння (вік, судимість, посадове становище) чи всієї процедури притягнення як обвинуваченого (депутатська недоторканність тощо). Обвинувачений не попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або відмову від дачі показань, у зв'язку з чим він має право відмовитися давати показання і відповідати на запитання (ч. 3 ст. 142 КПК).

Заяву про відмову від дачі показань обвинувачений може зробити ще у момент ознайомлення з постановою про притягнення як обвинуваченого. Він не зобов'язаний мотивувати свою відмову, але частіше за все причиною цього є незгода обвинуваченого з рішенням слідчого, викладеним у постанові. Інколи обвинувачений робить такий запис, посвідчуючи факт ознайомлення з постановою. Тому незалежно від категоричності відмови обвинуваченого давати показання і обставин, за яких така заява була зроблена, слідчий повинен почати допит, роз'яснивши обвинуваченому несприятливі наслідки його поведінки для нього ж самого. При цьому є недопустимим погрози обрати щодо обвинуваченого як запобіжний захід взяття під варту або вжиття інших заходів, що погіршують його становище, як "покарання за непокору”. При повторенні відмови від дачі показань слідчий записує це у протокол допиту і завершує допит.

При відсутності або нейтралізації вказаної конфліктної ситуації після ознайомлення обвинуваченого з постановою і роз'яснення йому прав, передбачених ст. 142 КПК, слідчий проводить допит у такій послідовності. Спочатку слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення (ч. 6 ст. 146 КПК). Ці лаконічні приписи деякою мірою доповнюються тими, які вказані у статтях 145 і 146 КПК.

Практика підтверджує доцільність поділу першого допиту обвинуваченого на два етапи, що наочно відбивається і у протоколі допиту. На першому етапі з'ясовується лише ставлення обвинуваченого до висунутого проти нього обвинувачення. В зв'язку з цим обвинуваченому спочатку ставиться одне питання: "Чи визнаєте Ви себе винним у пред'явленому обвинуваченні?” Варіантів відповіді на таке запитання три: "Визнаю себе винним повністю”, "Винним визнаю себе частково”, "Винним себе не визнаю”. Відповідь на це питання обвинувачений засвідчує своїм підписом, він може власноручно записати і саму відповідь. Слід застерегти від негайного запису цієї стислої і, по суті, попередньої відповіді, оскільки зміст наступних показань може не підтвердити його відповідь про визнання вини.

Доказове значення має не ставлення обвинуваченого до обвинувачення, а фактичні дані, які він викладає у своїх показаннях. Зміст цих показань не зводиться лише до тих даних, які цілком або частково спростовують обвинувачення. При всій значущості найважливішого кримінально-процесуального положення про те, що обвинувачений не зобов'язаний доказувати свою невинність, закон дає широкі права обвинуваченому для здійснення активного захисту від обвинувачення. Випадки, коли обвинувачений байдуже ставиться і до обвинувачення в цілому, і до тих даних, якими воно обґрунтовується, у практиці дійсно трапляються, але є винятком. Поряд з активним спростуванням обвинувачення достовірними фактами чимала частина обвинувачених вдається до неправдивих показань, залякування і прямого насильства щодо свідків і співучасників. З іншого боку, практикою багаторазово підтверджена і зовсім інша поведінка обвинуваченого (так зване "діяльне розкаяння”), коли він дає докладні показання не тільки про обставини вчиненого злочину, але також про мотиви, приховані цінності, дає докази власної винності і не просить поблажливості ні на слідстві, ні на суді. Незалежно від позиції обвинуваченого щодо пред'явленого обвинувачення — заперечення або визнання вини, в його показаннях виявляється достатньо інформації, яка підлягає перевірці. Особливої уваги потребує заява про алібі, тобто посилання на перебування в іншому місці в той час, коли було вчинено злочин.

Перевірка показань обвинувачених провадиться і у ході їх допиту: ставляться уточнюючі запитання, пред'являються документи тощо. Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно (ч. 3 ст. 145 КПК). Крім того, відповідно до ст. 146 КПК обвинуваченому може бути надана можливість написати свої показання власноручно; це особливо виправдано при допитах, які потребують описування складних технологічних процесів.

У протокол необов'язково заносити всі питання, які ставив слідчий, оскільки зміст їх буває цілком зрозумілий з відповідей обвинуваченого. Однак, якщо запитання слідчого фіксується у протоколі, то воно повинно бути записане у тому формулюванні, в якому було поставлене.

Якщо у ході допиту робляться посилання на інші докази, у тому числі і на показання самого обвинуваченого, які він дав раніше, у протоколі необхідно досить повно вказати дані про джерела доказів, документи, предмети та ін. Оскільки до закінчення розслідування матеріали справи не систематизуються в остаточному вигляді, то при посиланні на раніше зроблені показання неможливо вказати, що вони знаходяться у певному томі, або послатися на посторінковий опис, як це робиться в обвинувальному висновку; у цьому разі вказується, що були зачитані показання особи, зроблені нею у певний день, дата якого зазначена у протоколі, а якщо пред'явлено документ, то вказується його найменування, дата складання і зміст зафіксованої в ньому операції або свідчення.

В разі, якщо допит неможливо закінчити протягом одного робочого дня, він переривається, а протокол оформлюється за тими ж загальними правилами; хід і результати допиту, який проводиться наступного дня, фіксується у протоколі додаткового допиту, в якому зазначаються не всі анкетні дані допитаного, а лише його прізвище, ім'я та по батькові.

Загальні правила оформлення допиту регламентуються ст. 145 КПК і є такими. По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. На прохання обвинуваченого протокол може бути прочитаний йому слідчим. Обвинувачений має право вимагати внесення до протоколу доповнень і поправок. Доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Якщо протокол написано на кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо, а у кінці протоколу перед підписом обвинуваченого вказується, що протокол був прочитаний обвинуваченим чи на його прохання слідчим. Слідчий підписує тільки останню сторінку протоколу, а також засвідчує своїм підписом внесені до протоколу поправки. Якщо в допиті обвинуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол.

Звукозапис допиту є додатковим засобом фіксації, прослуховування його дозволяє уникнути неточностей при складанні протоколу допиту слідчим, а згодом дає можливість оцінити правильність і повноту протоколу, перевірити заяви підсудного з цього приводу. Однак найдокладніша стенограма, звукозапис не можуть передати всіх змістових відтінків запитань та відповідей, тим більше, що безпосереднє спілкування супроводжується мімікою і жестами. Чималі можливості для адекватної фіксації ходу результатів допиту дає відеозапис, кінозйомка з синхронним записом звуку, однак використання цих технічних засобів поки що дуже обмежене через технічні і фінансові труднощі.

Обов'язковою процесуальною умовою застосування цих технічних засобів є попереднє повідомлення про намір їх використати (статті 851 і 852 КПК). При допиті обвинуваченого також обов'язковою передумовою для цього є згода обвинуваченого; інколи ініціативу застосування таких засобів виявляє сам обвинувачений.

Застосування технічних засобів фіксації повинно відображатися у протоколі допиту. З їх допомогою фіксується весь хід, а не окремі моменти допиту; закон забороняє повторення будь-якої частини допиту спеціально для фіксації за допомогою технічного носія інформації. Перед закінченням складання протоколу допиту запис демонструється всім присутнім. У протоколі зазначається факт демонстрації і відповідність протоколу тому, що і як відображено на магнітній, відео- або кіноплівці. Оскільки ці записи можуть неодноразово використовуватися у ході попереднього слідства, вони опечатуються тільки при передачі кримінальної справи іншому слідчому або суду. При справі зберігається лише оригінал запису, технічні характеристики якого внесені у протокол допиту.