Попередження організованої злочинності

Наведений, хоча й не повний, перелік факторів, причин та умов, що визначають організовану злочинність, обумовлює зміст і характер заходів щодо її попередження. Серед численних таких заходів розглянемо в рамках цього посібника лише окремі загальносоціальні, спеціально-правові та спеціально-організаційні заходи.

Загальносоціальні заходи включають радикальну перебудову економічних відносин у країні, їх спрямування на істотний підйом виробництва, підвищення валового внутрішнього продукту, вдосконалення податкового законодавства, упорядкування фінансово-банківської та зовнішньоторговельної діяльності. Вони полягають також у наведенні порядку в сфері приватизації, рішучому подоланні безгосподарності та безвідповідальності, у більш жорсткому контролі за збереженням національного багатства, ліквідації безробіття, розробці та реалізації ефективних соціальних програм.

Потрібно вжити заходів щодо легалізації та відкритості усіх форм бізнесу, корисних для країни, зупинення розширення "тіньового” сектора, включивши його в систему державного оподаткування. Тим самим можна зменшити згубний вплив "тіньової” економіки і підірвати ту владу, яку вона зараз має. Повністю її знищити неможливо ("тіньова” економіка тією чи іншою мірою існує в економічних системах усіх країн), але обмежити до мінімуму необхідно і можливо. І головне — слід перекрити шляхи для її лідерів, які рвуться до державної влади.

Потребує негайного вирішення проблема бартеру, заснованого на кримінальному посередництві. В усіх випадках хабарництва необхідно терміново застосовувати закони про відповідальність за цей злочин. Є нагальна потреба в моральному оздоровленні суспільства, підвищенні культури і правосвідомості.

Одне з першочергових завдань протидії організованій злочинності — створення відповідної кримінально-правової бази. Це не означає, що у нас відсутні у чинному законі норми, що регламентують кримінальну відповідальність за злочини організованих груп. Але питання ставиться про її удосконалення, про те, щоб вона була оптимальною, цілеспрямованою, наступальною проти членів організованих кримінальних структур. Така мета може бути досягнута в процесі доопрацювання і прийняття нового КК України та інших законів кримінально-правового циклу.

У статті 27 проекту нового КК поряд з існуючими формами співучасті передбачається ще дві нових їх форми: вчинення злочину організованою групою (п. 3 ст. 27) та вчинення злочину злочинною організацією (п. 4 ст. 27). Злочин визнається як вчинений організованою групою, якщо в ньому брали участь дві або більше особи, які попередньо об'єдналися в стійку групу для вчинення одного або кількох злочинів. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згуртованою організованою групою, утвореною для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених з тією ж метою.

Деякі науковці з приводу конструкції закону про організовану групу і злочинну організацію, яка наведена в проекті КК, висловлюють ряд зауважень: по-перше, нібито при цьому розривається єдине поняття організованої злочинності; по-друге, під групою, мовляв, слід з психологічної та етимологічної точок зору розуміти об'єднання трьох або більше осіб; по-третє, поняття злочинної організації необхідно сформулювати більш чітко.

На нашу думку, перше зауваження не досить обґрунтоване, бо організовані кримінальні угруповання, як свідчить практика, розрізняються між собою ступенем суспільної небезпеки. Одні групи вчиняють будь-який злочин, інші створюються для вчинення тяжких або особливо тяжких суспільно небезпечних діянь, іноді об'єднавши декілька організованих груп з тією ж метою. В першому випадку мова йде про організовану групу, в другому — про злочинну організацію.

Що ж до другого зауваження — відносно кількісного показника організованої групи, то вона може мати місце і при наявності тільки двох осіб, які об'єдналися за попередньою змовою для досягнення злочинної мети. В кримінальному законодавстві і теорії здавна визнається така кількість достатньою. Більше того, практика боротьби з організованою злочинністю знає безліч прикладів, коли тяжкі злочини вчиняються кримінальними угрупованнями в складі двох осіб (наприклад, деякі комп'ютерні, банківські, економічно-господарські злочини). Тобто з юридичної точки зору група з двох осіб цілком можливе явище.

Третє зауваження, гадаємо, заслуговує на увагу. Злочинна організація однією з своїх ознак повинна мати додаткову вказівку на те, що її члени зорієнтовані на тривалу спільну злочинну діяльність. В зв'язку з цим п. 4 ст. 27 проекту КК можна викласти в такій редакції: "Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згуртованою організованою групою, яка утворена для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених з тією ж метою, члени котрих зорієнтовані на тривалу спільну злочинну діяльність”. Таке формулювання цієї норми включає в себе істотні відмінні риси, притаманні злочинним організаціям, а також містить явні ознаки для відмежування цієї форми співучасті від інших її форм.

У проекті нового КК (п. 2 ст. 63) серед обставин, які обтяжують покарання, названо й вчинення злочину організованою групою або злочинною організацією. Вважаємо, що така вказівка в законі істотно сприятиме боротьбі з організованою злочинністю.

Визнано за доцільне передбачити в Особливій частині нового КК кримінальну відповідальність за створення організованих злочинних угруповань, а так само керівництво ними і участь у них (ст. 230). Тут же застережено, що від кримінальної відповідальності за створення злочинних спільнот звільняються особи, які добровільно заявили про організацію злочинного угруповання і активно сприяли його викриттю. Відсутність такої кримінально-правової норми робить організаторів та керівників кримінальних угруповань невразливими. Маються на увазі ті лідери злочинних спільнот, які відокремлені від безпосередніх виконавців конкретних злочинів і займаються згуртуванням кримінального середовища, розробкою планів та створенням умов для спільної злочинної діяльності, інформаційним забезпеченням організованих злочинних угруповань, захистом їх безпеки. Це своєрідні "мозкові центри” організованої злочинності. Вони не знають конкретних виконавців злочину та усіх обставин вчинення суспільно небезпечних діянь. Як правило, вони діють через двох-трьох своїх підручних, які безпосередньо вершать справи у злочинному угрупованні.

Заслуговує на увагу і вдосконалення кримінально-процесуальних заходів попередження організованої злочинності: підвищення якості розслідування справ про злочини організованих угруповань, використання при цьому повною мірою в межах закону оперативно-розшукових засобів, забезпечення безпеки свідків, слідчо-судових працівників, які беруть участь у досудовому та судовому процесі, тощо.

Актуального значення набуває питання про координацію зусиль державних органів по протидії організованій злочинності. Зараз ці функції виконує Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який функціонує з 1993 року. Він змінював свою назву, персональний склад та керівників. Ним здійснена певна робота по боротьбі з організованою злочинністю.

Однак з часом Координаційний комітет перетворився на суто дорадчий орган, йому став притаманний в основному формально-засідательський, неоперативний підхід до справи. Роботі комітету бракувало предметності і наступальності. Він часто тільки констатував наявність криміногенних явищ в окремих ланках, замість того, щоб забезпечувати до кінця кримінально-правове та кримінально-процесуальне реагування на організовані злочинні групи і корупціонерів.

З огляду на це у 1996 році обговорювалася пропозиція про перетворення цього комітету на спеціалізований орган зі статусом особливої юридичної особи і більш широкими повноваженнями, з підпорядкуванням йому за вертикаллю регіональних координаційних комітетів, очолюваних незалежними від місцевих органів керівниками. Однак така пропозиція не знайшла підтримки з тієї підстави, що її реалізація потягла б за собою створення громіздкої і дорогої системи державних органів на рівні областей, районів і міст з чималими штатами працівників.

Але необхідність реформувати Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю була очевидною. В 1998 році Президент України видав указ про створення Національного бюро розслідувань (НБР) — сильного центрального органу виконавчої влади зі своїми структурними органами на місцях. На НБР планувалося покласти обов'язки: провадити досудове слідство та оперативно-розшукові заходи по особливо небезпечних кримінальних справах, які становлять велику суспільну небезпеку (а такими, вважаємо, є злочини, що вчиняються організованими групами та злочинними організаціями); здійснювати інформаційно-аналітичну роботу з метою виявлення і усунення причин та умов корупції і організованої злочинності, прогнозування динаміки всієї злочинності в країні. Звичайно, потрібні були відповідні зміни та доповнення чинного законодавства, визначення основ процесуальної діяльності цього підрозділу, його повноважень, порядку формування, чіткої взаємодії з іншими правоохоронними органами. Безумовно, тільки після цього НБР стало б оперативним, ефективним державним центром боротьби з організованою злочинністю в сфері економіки, банківської, зовнішньоторговельної, підприємницької діяльності, приватизації, у посадовій діяльності (корупція, хабарництво у вищих ешелонах влади) та іншими організованими формами злочинності.

Однак з початком в Україні адміністративної реформи згідно з Указом Президента Л. Д. Кучми "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року НБР та деякі інші відомчі центральні державні структури були ліквідовані. Запропоновано не створювати нових органів для координації зусиль з протидії злочинності, а підняти рівень роботи Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.

Президент у виступі на розширеному засіданні цього комітету 14 грудня 1999 року закликав докорінно переглянути зміст і стиль його роботи. Вона повинна бути адекватною масштабам корупції і злочинності в країні, їх змінам і тенденціям, сорієнтованою на цілеспрямовану діяльність по досягненню конкретних результатів у справі протидії злочинності з боку усіх правоохоронних і правозастосовних органів.

Координувати боротьбу зі злочинністю необхідно не тільки "зверху”, але й "знизу”, на місцях. Координаційний комітет при Президентові України повинен активізувати діяльність регіональних комітетів, вивчати досвід їх роботи, надавати їм всіляку допомогу. Слід рекомендувати їм використовувати позитивний досвід "ударних груп”, які діють у США на рівні штатів у боротьбі з організованою злочинністю. Такі групи створюються для вирішення завдань тактичного плану, спрямованих проти злочинної діяльності конкретних організованих злочинних груп, мафіозної "родини” або по конкретній справі. Період діяльності такої зведеної групи не регламентований, тобто вона може працювати до того часу, поки не вирішить поставленого перед нею завдання.

Регіональні координаційні комітети повинні проводити свої засідання один раз на місяць. У засіданнях мають брати участь керівники відповідного рівня правоохоронних органів, представники окремих державних, господарських структур та громадських об'єднань. Контроль за виконанням рішень цих координаційних комітетів повинні здійснювати відповідні (обласні, міські, районні) прокурори. Така система кримінологічно-попереджувальної діяльності гарантує підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю і корупцією в державі, а також підвищення рівня правопорядку в цілому у країні.

Організована злочинність стає все більш загрозливою. Вона виходить за національні кордони держав і набуває характеру транснаціональної організованої злочинності. А тому, звичайно, міжнародна спільнота не могла проігнорувати цей факт.

За останні десять років на рівні ООН прийнято ряд документів, в яких були сформульовані стратегічні принципи боротьби з організованою злочинністю. Серед них слід назвати матеріали VIII Конгресу по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, 1990 р.), Міжнародного семінару у Суздалі (жовтень 1991 р.), Всесвітньої конференції ООН по проблемах транснаціональної організованої злочинності (Неаполь, 1994 р.) та ін. В них, зокрема, проаналізовано національне законодавство окремих країн по боротьбі з організованою злочинністю і сформульовано рекомендації по підвищенню їх ефективності. Було визнано за необхідне:

— домовитись між державами про співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю, практикувати обмін інформацією між відповідними установами держав — сторін цих угод; надавати один одному правову допомогу;

— зміцнювати технічне співробітництво в різноманітних формах, розширювати консультативні послуги з метою обміну досвідом та новими досягненнями у боротьбі з організованою злочинністю;

— посилити митний, паспортний та транспортний контроль за незаконними міжнародними поставками товарів, які здійснюються організованими злочинними групами;

— створити або розширити банк даних на учасників транснаціональних організованих злочинних груп;

— закликати фінансуючі установи розширювати свою допомогу національним, регіональним і міжнародним програмам з попередження організованої злочинності та боротьби з нею;

— надавати взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя;

— вважати необхідним криміналізувати злочинний "зговір” з наміром займатися організованою злочинною діяльністю, розглядаючи його (зговір) як "участь (членство) в організованому злочинному угрупованні”;

— ввести рішучу боротьбу з "відмиванням” грошей, здобутих незаконним шляхом;

— вжити заходів щодо обмеження банківської та комерційної таємниці, заохочувати в порядку, встановленому законом, виявлення підозрілих операцій і повідомлення про них, розширювати практику замороження або арешту активів, прибутків від злочинів, вчинених за кордоном;

— прийняти дійові закони по боротьбі з корупцією, яка значною мірою обумовлює діяльність організованих злочинних угруповань;

— зміцнювати інші механізми міжнародного співробітництва в протистоянні з організованою злочинністю.

Експерти ООН вважають, що кінцева мета міжнародного співробітництва полягає в тому, щоб створення і діяльність транснаціональних злочинних організацій була завжди поєднана з підвищеним ризиком; щоб уряди, комерційні структури та система кримінального правосуддя були невразливі для корупції і насильства з боку національних і транснаціональних злочинних угруповань; щоб добиватися поступового згортання діяльності організованих злочинних угруповань.

Значну роль у боротьбі з організованою злочинністю в Україні відіграє подальша взаємодія в цьому напрямку країн СНД. Необхідність такої взаємодії обумовлюється тим, що на території колишніх союзних республік зберігся "єдиний криміногенний простір” і що подолати поодинці організовану злочинність неспроможні країни співдружності.

Виходячи з цього, Рада глав урядів СНД 18 березня 1993 року затвердила Програму спільних заходів по боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД. У зв'язку з Програмою було створено Бюро по координації зусиль у цій сфері у Москві. У лютому 1994 року у Ашгабаді по лінії міністерств внутрішніх справ була підписана угода про співробітництво згаданих міністерств у сфері боротьби з організованою злочинністю, а по лінії прокуратури у грудні 1995 року прийнято рішення про співробітництво прокуратур всіх країн — учасниць СНД.

Відповідно до перелічених угод співробітництво країн СНД у боротьбі з організованою злочинністю проводиться в таких формах:

обмін оперативно-розшуковою, довідковою, криміналістичною інформацією, яка становить взаємний інтерес, відносно вчинених або таких, що готуються, злочинів на території іншої держави в складі організованого злочинного угруповання; проведення на запит оперативно-розшукових заходів та окремих процесуальних дій по справах, пов'язаних з організованою злочинністю;

— обмін досвідом роботи, в тому числі шляхом проведення нарад, конференцій і семінарів з питань боротьби з організованою злочинністю;

— планування та проведення скоординованих заходів, направлених на попередження, виявлення та припинення злочинної діяльності організованих груп;

— обмін законодавчими та іншими нормативними актами, методичними рекомендаціями з питань боротьби з організованою злочинністю;

— сприяння на договірній основі в підготовці і підвищенні кваліфікації кадрів — співробітників служб по боротьбі з організованою злочинністю;

— проведення спільних наукових досліджень з проблем боротьби з організованою злочинністю.

У квітні 1996 року Рада глав урядів СНД схвалила уточнену Міждержавну програму спільних заходів боротьби з організованою злочинністю на території держав — учасниць СНД на період до 2000 року, яка включає в себе заходи по зміцненню міжнародно-правової бази співробітництва, удосконаленню та гармонізації національних законодавств у галузі боротьби з організованою злочинністю.

Безумовно, виконання цих рекомендацій міжнародного співтовариства та Міждержавної програми країн СНД з питань боротьби з організованою злочинністю дозволить завдати рішучого удару по цьому різновиду небезпечної злочинності.