Криміногенні чинники злочинності у місцях позбавлення волі

Криміногенні явища, які детермінують злочинність засуджених у місцях позбавлення волі, пов'язані з низкою чинників.

Соціально-економічні й "ідеологічні” чинники. Несприятлива соціально-економічна і морально-психологічна обстановка в країні і близькому зарубіжжі, болюче реформування усіх сфер життя викликають економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики ідеологічних настанов щодо власності, засобів виробництва, особи; корисливі устремління значної частини новоявлених бізнесменів і навіть приватновласницький, з метою первісного накопичення капіталу екстремізм багатьох з них. Виникла значна група багатих людей, чиї прибутки часто аж ніяк не законного походження. Обмеженість матеріальних ресурсів і намір отримати доступ до них що б то не було, навіть ціною життя інших, стає рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад злочинців, погіршилися їх основні кримінологічні риси. Як випливає з "Огляду стану боротьби зі злочинністю в СІЗО (слідчі ізолятори) МВС України за 1997 рік”, на рівень злочинності суттєво впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого на 1 січня 1998 року утримувалося чотири засуджених і один заарештований, які зараховують себе до "злодіїв у законі”, 17 "авторитетів” злочинного середовища, 24 лідери злочинних угруповань, 118 осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за бандитизм, 17 найманих вбивць, 2 465 учасників організованих злочинних угруповань, у тому числі 167 рекетирів. І вся ця маса "загартованих”, найнебезпечніших, жорстоких і лютих злочинців потрапляє в місця позбавлення волі, створюючи в них — на довгі роки — тяжкий криміногенний клімат, провокуючи на вчинення злочинів з боку засуджених.

До своєрідних, так би мовити, "ідеологічних” чинників, які відіграють значну, а іноді й вирішальну роль у причинному комплексі злочинності в місцях позбавлення волі, належать кримінальні традиції і звичаї. За дослідженнями деяких вчених (О. І. Гуров, В. І. Бистрих, В. М. Анісімков та ін.) в місцях позбавлення волі кримінальна субкультура — неписані норми злочинного світу — регулюють відносини як в цілому, так і в малих групах засуджених. Переважна більшість в'язнів об'єднується в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому засуджені не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені у розширенні своїх лав. Тому живучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв — об'єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. Потрапляючи у виправно-трудові установи і тюрми, засуджені підпадають під вплив професійних злочинців, внаслідок чого багато з них засвоюють певні моделі поведінки, включаються до груп з негативною суспільною мотивацією, налагоджують певні зв'язки з досвідченими злочинцями, які підтримують і після звільнення з місця позбавлення волі. Головна небезпека кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає у постійному впливі їх на свідомість злочинців, у зв'язку з чим йде процес стабілізації антисуспільних настанов з усіма наслідками, що випливають з цього, в посиленні їх імперативності, тобто придбанні кримінальною субкультурою рис обов'язковості для багатьох категорій злочинців, проникнення її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже, кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

Соціально-правові чинники. Суть покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції особи від суспільства, примусовому переміщенні в одностатеві колективи, в наявності певних обмежень. Цей вид покарання полягає в тому, що засуджений зазнає певних втрат і страждань, передбачених чинним кримінальним і виправно-трудовим законодавством. Вони виражаються в обмеженні життєвого простору і вільного спілкування з іншими членами суспільства, взагалі свободи поведінки. Кара, яка притаманна покаранню у вигляді позбавлення волі, особливо проявляється в місцях позбавлення волі, де оточуюче середовище поглиблює фізичні і духовні страждання особи. Покарання у вигляді позбавлення волі, з одного боку, нерідко виступає необхідним "поштовхом”, "каталізатором” для значної частини засуджених, який спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправно-трудового впливу, до самовиховання, спокутування вини. А з другого — воно (особливо тривале і неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспільства, в багатьох випадках травмує особистість, руйнує соціальні, в тому числі важливі для особи сімейні і родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час формує і живить певні негативні риси особи і випливаючі з них форми поведінки: агресивність, примітивність потреб і способів їх задоволення, негативне ставлення до покарання і вимог адміністрації, взагалі відкидання соціальних цінностей.

Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі великої кількості не кращих представників суспільства (будь то чоловіки чи жінки), нав'язування небажаних стосунків, постійний ґрунт для виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахищеності, ворожнече середовище, прояв стадних інстинктів, потурання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості безкарно (що добре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства — все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів. Насильство, таким чином, невід'ємно притаманне такій системі виконання покарання.

Зрозуміло, що фізичні й духовні обмеження по-різному впливають на засуджених. Це залежить насамперед від особистісних якостей людини. Найбільш гостро втрату волі переживають засуджені віком до 30 років та ті, які мають сім'ї і дітей. Дослідженнями встановлено, що існує тісна залежність між рівнем переживання засудженим втрати волі і тривалістю строків покарання: чим довгостроковіше покарання, тим значніші психологічні переживання її втрати. Це закономірно, оскільки довготривалість строків позбавлення волі значною мірою перекреслює життєву перспективу.

Певним чином впливають на поведінку деяких груп засуджених матеріально-побутові обмеження, що може викликати підвищене бажання покращити своє матеріально-побутове становище шляхом конфлікту або нанесення собі ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення волі залежить і від системи відбування покарання, яка далеко ще не відповідає міжнародним актам, таким, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями (1955 р.), Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 р.), Європейські в'язничні правила (1997 р.), в яких проголошено, що метою поводження з ув'язненими особами є підтримання їхнього здоров'я та почуття особистої гідності, а також, наскільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі, розвиток у них почуття відповідальності та тих здібностей, які допоможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до закону та самостійно заробляти на своє життя після звільнення.

Між змістом переживання засудженим покарання у перший період перебування у виправно-трудових установах і їх антисуспільною поведінкою існує певний зв'язок. У перший період відбування покарання у засуджених частіше виникає емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом першого спонукання, постійне почуття тривоги, напруженість, пригніченість, нестриманість, агресивність, підозріле ставлення до оточуючих тощо. Неодноразово підкреслювалось у літературі різних років, що засуджені в першу третину відбуття покарання з найнезначніших приводів вчиняють правопорушення, порушення режиму утримання і злочини. Особливо характерні такі неадекватні реакції для в'язнів, які мають дефекти психіки.

Організаційно-управлінські чинники пов'язані з широким колом недоліків і пороків усієї системи відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать про те, що основними причинами й умовами вчинення злочинів засудженими є суттєві недоліки в організації режиму, нагляду та контролю за засудженими, недоліки та вади в роботі адміністрації установ виконання покарання в частині організації належної охорони, конвоювання, проведення обшуків, халатне ставлення працівників до службових обов'язків по нагляду за засудженими.

До зазначених чинників належать також: переповнення місць позбавлення волі засудженими більше ліміту (за останні п'ять років кількість засуджених у місцях позбавлення волі зростає щороку на 11 %, що, зрозуміло, загострює питання їх розміщення); неукомплектованість адміністрації місць позбавлення волі кадрами; низький рівень професіоналізму працівників виправно-трудових установ; слабкість оперативно-розшукової і попереджувальної діяльності відповідних підрозділів місць позбавлення волі; порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і переведенні до інших видів виправних установ. Всупереч "Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях МВС України” від 29 грудня 1997 року не вжиті належні заходи щодо надійної ізоляції засуджених, повного перекриття каналів надходження до них заборонених предметів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із засудженими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали надходження яких у деяких випадках залишаються невідомими. Так, наприклад, за 1997 рік працівниками установ виконання покарань вилучено: грошей — більше 50 тис. грн., наркотичних речовин — понад 20 кг, колюче-ріжучих предметів — 966 одиниць, іноземної валюти — більше 20 тис. доларів США та близько 10 млн. російських карбованців. Для доставки в установи виконання покарання заборонених предметів засуджені нерідко залучають військовослужбовців та працівників установ. У 1997 році виявлено 314 випадків недозволених стосунків, або на 13 % більше, ніж у 1996 році, в тому числі: начальницьким складом — 92 випадки, вільнонайманими працівниками — 105 випадків, військовослужбовцями — 117 випадків.

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового стеження за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, для догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.

Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших чинників породжують пенітенціарну злочинність.