Розділ 6

Злочинність у місцях позбавлення волі

та її попередження

Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається як "карна” злочинність (тобто така, яка має місце під час відбуття покарання), іноді як "пенітенціарна” злочинність, куди відносять сукупність злочинів, які вчиняються в пенітенціарних установах — місцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочинності характеризується такими ознаками: специфічним місцем вчинення злочину (виправно-трудова установа, слідчий ізолятор тимчасового утримання), своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, позбавлена волі), його спрямованістю проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що вона є складовою частиною рецидивної злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та число злочинів, ними вчинених, не підлягали оголошенню. Наукові дослідження були, як правило, спрямовані на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не вивчалось.

В Україні на цей час діє 183 установи, в яких утримується понад 205 тис. осіб, у тому числі у 128 виправно-трудових установах — більше 155 тис., в 11 виховно-трудових установах — 3,5 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах — понад 43 тис. ув'язнених. У 12 лікувально-трудових профілакторіях — 3, 8 тис. осіб, які лікуються від алкоголізму1.

Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утримання і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності в сфері виправно-трудових відносин.

Протягом 1998 року у виправно-трудових установах МВС України зареєстровано 405 злочинів (525 злочинів було вчинено у 1997 році і 560 злочинів — у 1996 році). Коефіцієнт злочинності на 1 тис. середньостатичної кількості засуджених складає 3,5 – 3,2 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправно-трудових колоніях суворого і посиленого режимів і колоніях-поселеннях (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області). При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі слід враховувати значну латентність окремих видів злочинів: образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво та ін.

Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Основна маса злочинів припадає на ст. 183 КК (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти) і на ст. 1833 КК (злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи), які загалом складають більше 60 % усіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя "філософія”: наше (засуджених) діло тікати, якщо пощастить, а ваше (адміністрації виправно-трудових установ) — запобігати цьому чи ловити, тобто кожний робить свою справу. Форми і способи втечі бувають різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, що відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з використанням насильства над охороною, зброї, технічних засобів. Втечі бувають одиночні, групові і масові під час масових безпорядків у колоніях. Але часто підготовка до втечі й сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер. Так, наприклад, всі шість випадків втечі з-під охорони у 1997 році вчинені чи то з допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану і організації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації виправно-трудових установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтована, так і надумана, коли лідери засуджених роблять спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках необґрунтоване потурання вимогам "авторитетів” може повністю дезорганізувати роботу виправно-трудової установи.

Другу — за кількісними показниками — групу складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних чи інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незначне їх підвищення або зниження свідчить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в "зоні” наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю — хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами — групу складають насильницькі злочини: навмисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза або насильство. Треба відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо у 1996 році було вчинено 10 умисних вбивств, то у 1997 році — 3, у 1998 році — 4. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (ст. 691 КК), масові безпорядки (ст. 71 КК), захоплення заложників (ст. 1231 кк). В 1997–1998 роках таких злочинів зареєстровано не було.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі складають крадіжки, розкрадання, пограбування і розбої. Крадіжки державного і приватного майна виявляються дуже рідко. Частіше крадуть засуджені в інших засуджених і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Нерідко речі й продукти харчування і передачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто не відомі адміністрації виправно-трудових установ, а коли й стають відомими, то на них не реагують або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується пограбування і розбоїв, то вони не мають поширення у місцях позбавлення волі.

Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво (ст. 122 КК). Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, а тому дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цього вимагають обставини.

Дуже висока латентність злочинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправно-трудових установ. Позитивно оцінюється робота тих установ, у яких показники злочинності менші. Звідси і наслідок: та установа, де більше, краще і повніше виявляються і реєструються злочини, оцінюється негативно.

За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняється у виправно-трудових колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється контингентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються у житлових і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня. Наприклад, з 525 злочинів, зареєстрованих у 1997 році в місцях позбавлення волі, 328 вчинено у житлових зонах установ, 181 — у виробничих зонах, 1 — у штрафному ізоляторі, решта — на виїзних об'єктах. У 407 випадках злочини було учинено з 6 до 18 години; у 90 випадках — з 18 до 23 години; у 28 випадках — з 23 до 6 години. У робочі дні вчинено 504 злочини, у неробочі і святкові дні — 21.

Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насильницьких і корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві пластини, "заточки”, шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності в місцях позбавлення волі, то за офіційними даними майже по всіх кількісно-якісних показниках вона має тенденцію до зниження. Так, наприклад, за 1997 рік (порівняно з попередніми роками) не допущено дій, що дезорганізують роботу у виправно-трудових колоніях, з 10 до трьох випадків зменшилась кількість навмисних вбивств; з 24 до 20 випадків — навмисних тяжких тілесних ушкоджень; з 126 до 112 випадків — втеч засуджених. Факт зменшення кількості тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я засуджених і співробітників адміністрації установ, певно, пов'язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарання.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які учинили злочин у місцях позбавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під охорони та інші, мають певні особливості. За даними деяких досліджень, переважна більшість з них — чоловіки (частка жінок у структурі злочинів дорівнює приблизно 3,5 %), за віком — до 30 років; з середньою і неповною середньою освітою; за службовим становищем — переважно некваліфіковані робітники. Основна маса тих, хто застосовував насильство, мала судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування; перебувала на профілактичному обліку; була порушником режиму утримання тощо. Так, наприклад, з 525 вчинених у 1997 році в місцях позбавлення волі злочинів у 142 випадках злочини вчинені особами, що перебували на профілактичному обліку, у 287 випадках ці особи були порушниками режиму утримання; у 14 випадках — розконвойованими засудженими; 20 злочинів вчинено засудженими після вживання спиртних напоїв, 1 — у стані наркотичного сп'яніння.

Відносно моральних рис можна зауважити, що більшість засуджених мають обмежений світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Найбільш характерні для в'язнів своя мораль і свої звичаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними колами засуджених. Значна кількість їх хворі на різноманітні соматичні і психічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення і хвороби ускладнюють відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, заходи виправно-трудового характеру тощо. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість можливості самовладання у криміногенних сутичках, переважання збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підозрілість, песимізм, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негативне ставлення до праці і режиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття й підтримка злочинної субкультури і схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) — все це руйнує особу, викликає у неї відторгнення "офіційних” цінностей. Але є й такі категорії засуджених, які добре почуваються в місцях позбавлення волі, зараховують себе до "авторитетів”, "злодіїв у законі”, лідерів, "паханів” тощо.

За основними кримінологічними рисами особа жертви злочинів у місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від особи злочинця (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу — штучно ізольовану від інших засуджених — утворюють так звані "опущені”. До неї належать засуджені, щодо яких було вчинено гомосексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексуальні зв'язки, а також засуджені, котрі нехтують особистою гігієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя і тіла, дебіли, взагалі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству. Принизливе становище "опущених” поширюється на весь строк відбуття покарання і навіть після виходу на волю. Адміністрація не завжди активна в попередженні цього явища. Часто вона не в змозі виправити становище, тому що за ним стоять злочинці, які його навмисно підтримують. Це — один з елементів кримінальної субкультури, страхіття для засуджених, з допомогою якого злочинні "авторитети” примушують інших засуджених підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають частину з них підтримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.