Розділ 10

Притягнення як обвинуваченого

§ 1. Підстави і порядок притягнення як обвинуваченого

  У статтях глав 12, 13 і 19 КПК викладено приписи, що регламентують порядок пред'явлення обвинувачення, допиту обвинуваченого, застосування до обвинуваченого запобіжних заходів та деяких інших заходів процесуального примусу, проведення розшуку. Взаємозв'язок всіх цих процесуальних і розшукових дій такий, що фактично вони складають єдиний комплекс.

Ці дії є передбаченими законом юридичними процедурами, які однаково необхідні і для забезпечення всебічності, повноти і об'єктивності попереднього слідства, і для забезпечення права обвинуваченого на захист. Всі вони, у тому числі і центральне процесуальне рішення — про притягнення особи як обвинуваченого, не суперечать конституційному принципу презумпції невинності. Відмова від процедури притягнення як обвинуваченого на стадії попереднього розслідування спричинила б покладання на суд невластивих йому функцій попереднього розслідування і обвинувачення.

Сам факт виконання цієї процедури не вирішує наперед постановлення обвинувального вироку судом — єдиним органом, який вправі визнати особу винною від імені держави. До винесення вироку суд перевіряє, чи виконано органами попереднього розслідування покладене на них завдання по встановленню всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі.

Всі обставини, перелік яких вказано у ст. 64 КПК, встановлюються лише наприкінці розслідування і при тому не одночасно. Деякі з них можуть бути встановлені задовго до закінчення розслідування.

Приймати рішення про притягнення особи як обвинуваченого слідчий може тільки після того, як у нього склалося тверде внутрішнє переконання про достатність доказів. З цим пов'язано і його право на відмову від виконання вказівок прокурора або начальника слідчого відділу, якщо вони суперечать його оцінкам і внутрішньому переконанню (ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 1141 КПК).

Безумовною законною перешкодою для притягнення як обвинуваченого особи, у чиїх діях слідчий вбачає склад злочину, є тільки обставини, що виключають провадження у кримінальній справі згідно зі ст. 6 КПК.

Визнавши, що існує достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, і переконавшись у відсутності підстав для закриття кримінальної справи, що вказані у ст. 6 КПК, слідчий виносить постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Основні приписи про зміст даної постанови вказані у ст. 132 КПК. Сама постанова складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної і резолютивної. Після тексту постанови викладаються права обвинуваченого на попередньому слідстві. Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом обвинувачений (ст. 142 КПК).

Після заголовка ("Постанова про притягнення як обвинуваченого”) у вступній частині вказується:

– місце складання (населений пункт, район, область);

– час складання (день, місяць, рік);

– хто складав (виніс) постанову (посада, спеціальне звання, прізвище, ініціали посадової особи);

– найменування справи (достатнім є зазначення реєстраційного номера кримінальної справи).

Вступна частина викладається у такому стандартному формулюванні: "Слідчий прокуратури Київського району м. Харкова юрист I класу Петренко В. І., розглянувши матеріали кримінальної справи № ..., встановив: словом "встановив” закінчується вступна частина постанови, воно ж одночасно є і заголовком до описово-мотивувальної частини.

Описово-мотивувальна частина, як видно з її назви, містить опис обставин діяння, що встановлені розслідуванням, і мотивування кримінально-правової кваліфікації кожного діяння. На відміну від обвинувального висновку, закон не вимагає в обов'язковому порядку робити в цій постанові посилання на докази, якими підтверджуються обставини інкримінованого діяння, однак деякі з доказів необхідно вказати для конкретизації обвинувачення. Наприклад, при описі фактів фінансових зловживань необхідно вказати документи, якими оформлювалась платіжна операція, при описі вбивств — вказати спосіб, знаряддя вбивства тощо. Обставини діяння викладаються з такою деталізацією, яка потрібна для опису всієї системи злочинних дій, наслідків, що настали, дій даного обвинуваченого, обґрунтування кваліфікації його дій за відповідними статтями із зазначенням пунктів, частин статей КК.

Достатність доказів, які підтверджують вчинення злочину певною особою, є підставою для притягнення такої особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК). Посилання на це іноді робиться на самому початку описово-мотивувальної частини.

Опис злочинної дії в описово-мотивувальній частині постанови логічно і в точній відповідності до закону повинен завершитися вказівкою на норму кримінального закону, яка передбачає відповідальність за це діяння. Якщо обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину по кожній з цих статей (ч. 2 ст. 132 КПК). Цей припис закону неважко виконати при складанні постанови, коли мова йде про злочини, час та інші обставини вчинення кожного з яких не впливають на кваліфікацію жодного з інших. У цих випадках вони викладаються у постанові або у хронологічному порядку або групуються за родовими ознаками: в останньому випадку спочатку звичайно вказуються більш тяжкі злочини.

Мотивування кваліфікації діяння потребує посилання тільки на норми кримінального закону; посилання на постанови Пленуму Верховного Суду України непотрібні.

Однак при складанні постанови обов'язкове виконання вказівок і роз'яснень, які даються з цих питань і Верховним Судом України і Генеральним прокурором України. Зокрема, Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 березня 1988 року № 3 "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування”, роз'яснює, що коли пред'явлено неконкретне обвинувачення — не зазначено час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, яким цей злочин передбачено, не дано юридичної оцінки кожного діяння, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, — то це є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для повернення справи на додаткове розслідування (п. 13).

Слід враховувати й те, що описово-мотивувальна частина постанови про притягнення як обвинуваченого в подальшому переноситься без змін в обвинувальний висновок; якщо обвинувачення у ході подальшого розслідування не було змінено, ця частина постанови стає резолютивною частиною обвинувального висновку.

Резолютивна частина постанови є її логічним завершенням, а тому звичайно і починається з такого формулювання: "На підставі викладеного і керуючись статтями 131, 132 КПК України, постановив: …”.

У резолютивній частині спочатку викладаються основні рішення у такому формулюванні: "Притягнути Сіренка Петра Герасимовича, 11 червня 1973 року народження, як обвинуваченого за цією кримінальною справою і пред'явити йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст. 94, ч. 1 ст. 81, ч. 2 ст. 140 КК України”. Після цього окремими пунктами вказується, що постанова підлягає оголошенню обвинуваченому з одночасним роз'ясненням його прав, а також про направлення копії постанови прокуророві.

Постанову підписує слідчий або інша особа, яка провадить розслідування у справі, — начальник слідчого відділу або прокурор згідно з їх повноваженнями (ч. 2 ст. 1141, ч. 5 ст. 227 КПК).

Законодавством України передбачено особливий порядок притягнення як обвинуваченого окремих категорій громадян: Президента і кандидатів у Президенти України, народних депутатів і кандидатів у депутати Верховної Ради, суддів Конституційного Суду України і всіх інших суддів, народних засідателів, прокурорів і слідчих прокуратури.

Стаття 133 КПК, яка має заголовок "Строк пред'явлення обвинувачення”, містить лише деякі приписи з цього питання. В принципі обвинувачення може бути пред'явлено у будь-який момент у проміжок часу від порушення кримінальної справи і до закінчення попереднього слідства. У статті 133 КПК вказано, що обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Порядок пред'явлення обвинувачення регламентовано не тільки ст. 140 КПК, яка має саме таку назву, але і статтями 142–144 КПК, а також рядом статей з інших глав КПК (статті 48, 61, 63, 119 КПК).

Враховуючи приписи, що містяться у цих статтях, слідчий зобов'язаний:

– роз'яснити мету виклику обвинуваченого та інших осіб (захисника, законного представника обвинуваченого, перекладача);

– відрекомендуватись їм і відрекомендувати прокурора, начальника слідчого відділу, старшого слідчої або слідчо-оперативної групи, якщо хтось з цих осіб присутній;

– упевнитись в особі і правомочності викликаних осіб;

– оголосити обвинуваченому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснити суть пред'явленого обвинувачення та права, передбачені ст. 142 КПК, і вручити копію цієї постанови, про що зробити відмітку на постанові;

– запропонувати обвинуваченому засвідчити виконання перелічених вимог його підписом.

Ознайомлення обвинуваченого з постановою і роз'яснення йому прав на попередньому слідстві засвідчується підписами також інших осіб, які при цьому присутні.

У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора (ч. 3 ст. 140 КПК).

Заява відводу слідчому не припиняє виконання ним жодної з перелічених дій і процедури пред'явлення обвинувачення в цілому.