Чинники, що детермінують економічну злочинність

Господарсько-економічна злочинність безпосередньо обумовлюється суперечностями економічної політики держави. Ця політика в Україні в останнє десятиріччя характеризується рядом негативних обставин, а саме: ринкові перетворення здійснювалися непослідовно, стихійно, супроводжувалися прийняттям необдуманих і поспішних рішень; в умовах докорінного зламу старої соціально-економічної структури не було забезпечено чіткого контролю за розвитком економічної ситуації з боку державних розпорядчо-управлінських структур; основна маса населення не була підготовлена до докорінних реформ у сфері економіки. Більше того, як свідчить світова практика, ринкові економічні відносини на першому етапі об'єктивно запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, одержання прибутку будь-якою ціною і у можливо більших розмірах, недобросовісну конкуренцію.

Все це породжує гострі соціальні протиріччя, які слід розглядати як чинники, що детермінують економічну злочинність. До них належать соціально-економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові чинники та чинники, пов'язані з ефективністю діяльності правоохоронних органів.

Соціально-економічні чинники є найголовнішими, бо вони забезпечують необхідні умови для життєдіяльності усього суспільства в цілому і кожної окремої особи.

Загальна економічна криза, що охопила Україну, характеризується спадом виробництва, розбалансованістю економіки, падінням життєвого рівня населення, інфляцією і гіперінфляцією, зниженням продуктивності праці тощо. Вона загострила кримінальну ситуацію в країні, створивши ідеальні умови для "розквіту” економічної злочинності.

Так, у 1991 році порівняно з попереднім ВВП скоротився на 8,7 %, у 1992 — на 9,9 %, у 1993 — на 14,2 %, у 1994 — на 22,9 %, у 1995 — на 12,2 %, у 1996 — на 10 %. Порівняно з іншими країнами СНД відбувається найбільше зниження цього показника. Спостерігаються також найбільші темпи спаду обсягів виробництва промислової продукції і товарів народного споживання. За останні п'ять років виробництво в цілому скоротилося більше ніж у два рази, а в окремих галузях — значно більше.

Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. З 1991 року українське суспільство втратило 60 % свого економічного потенціалу. Усі ці прогалини у діяльності офіційної економіки заповнює тіньова кримінальна економічна діяльність, яка зараз за обсягом зрівнялася з легальною економікою.

Недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин призводять до масового вивезення валюти та сировини за кордон, крадіжок валютних коштів. Підприємці йдуть на бартерні операції і залишають зароблені кошти на рахунках закордонних банків. Шахрайство в комерційних банках, акціонерних, трастових, інвестиційних, холдінгових, страхових компаніях є закономірним результатом недоліків економічної політики держави.

Кримінологічне значення мають і спроби створити конкурентоспроможну альтернативну економіку, зосереджену, головним чином, у торговельній і посередницькій діяльності. У цій сфері зараз діють понад 80 % зареєстрованих підприємницьких структур. Підприємницький сектор, орієнтований на торговельно-посередницьку діяльність, перетворився на могутню надбудову над виробничою економікою, державним сектором, швидко і з успіхом "ліквідував” виробничу промислову економіку, наживши при цьому величезні капітали. Доки не будуть вжиті заходи по стимулюванню промислової сфери, зберігатиметься і поглиблюватиметься тенденція до криміналізації економіки.

Усунення держави від регулювання економічним процесом, розрив економічних зв'язків з країнами колишнього СРСР, лібералізація цін, різноманітні маніпуляції з грошовим обігом, процентними ставками на кредити, ставками оподаткування, надання різноманітних пільг суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності зробило економіку некерованою і створило підґрунтя для різкого зростання економічної злочинності.

Порушення системи грошового обігу в країні, фіскальна кредитна, податкова системи і система ціноутворення, спрямовані на залатування дірок економіки, що розвалилась, не тільки не врятували становище, а й ще більше погіршили його, створивши оптимальні умови для криміналізації усіх сфер суспільних відносин. В результаті бурхливо зростали всі види корисливих злочинних посягань і особливо злочини у сфері економічної діяльності, які не були характерними для командно-адміністративної системи: контрабанда, вивіз неліцензованої сировини, рідкоземельних металів, маніпуляції з ціноутворенням, шахрайство з грошовими ресурсами, поява заборонених видів промислів, фіктивних підприємств, кредитні операції за фальшивими авізо.

Дефекти у системі ціноутворення породили хвилю комерційної спекуляції, особливо у перші роки реформ, коли товари одержувалися у державному підприємстві за державними цінами, а потім перепродувалися, інколи по декілька разів, за вищими комерційними цінами. Підприємства-монополісти досить швидко зорієнтувалися у ситуації, перестали нарощувати виробництво і почали підвищувати ціни для отримання надприбутків.

Високі банківські кредитні ставки і ставки оподаткування довершили картину економічного краху виробництва, а відсутність стабільного грошового обігу і твердої грошової одиниці зробили цей крах незворотним. Значною мірою стимулювало зростання негативних тенденцій в економіці країни руйнування системи контролю за економічною діяльністю, що діяла раніше. Часткове зниження ефективності роботи спеціалізованого ревізійного апарату, а потім і його повна ліквідація створили безмежне поле для різноманітних фінансових махінацій. Контрольно-ревізійний апарат адміністративно-командної системи не був використаний при проведенні реформування економіки. Жодна з економічних програм уряду навіть не згадувала про контрольно-ревізійний апарат.

Згортання системи контролю за розвитком економічних процесів при збереженні і зростанні дії чинників, що обумовлюють економічну злочинність, породило вакуум суспільного контролю і байдужість населення до розкрадання національного багатства. В результаті держава лишилася одного з найважливіших важелів управління процесами економічних перетворень, а нової системи не було створено.

Ідея вільного підприємництва без адекватних заходів соціального контролю і відповідальності породжує у суб'єктів підприємницької діяльності впевненість у вседозволеності, провокує на антисоціальні способи вирішення економічних проблем.

Організаційно-управлінські чинники. До організаційно-управлінських чинників відносяться всі ті протиріччя, що склалися на сучасному етапі в управлінні економікою з боку державних структур.

Виконавча влада держави для вирішення економічних проблем провела лише косметичну перебудову структури управління економікою з використанням звичних методів адміністративно-командного регулювання, без рішучого переходу до ринкових важелів. Зволікання в цьому плані дало однозначний результат: жодна з проблем економіки не була вирішена, економічні болячки радянського періоду загнані ще глибше, і ситуація в економіці стала катастрофічною; основний результат діяльності в сфері управління економікою за останні роки — це повна втрата контролю над динамікою соціально-економічних процесів в Україні і повна відірваність від існуючих реалій в економічному житті. Економіка була доведена до такого стану, що вона практично стала некерованою.

Фактично безконтрольно діють керівники і посадові особи управлінських і господарських структур, в розпорядженні яких державне майно, сировина, трудові, матеріальні й фінансові ресурси, готова продукція, що вільно реалізується ними через різноманітні комерційні структури. Феодально-бюрократичний статус керівника державного сектора економіки призводить до створення корумпованих кланів, де корпоративні інтереси переважують інтереси держави. Все це підриває віру населення в законність, довіру до діяльності органів влади, управління як в центрі, так і на місцях, породжує стійкий правовий нігілізм, який є основним криміногенним чинником сьогодні.

Офіційно проголосивши знищення адміністративно-командної системи управління економікою і взявши курс на будівництво ринкової економіки, керівництво країни доручило її створення тій же адміністративно-командній системі, яка швидко пристосувала її до своїх потреб. Послабивши державне керівництво економічними процесами і не створивши нової системи управління, економіку тим самим було віддано на пограбування кримінально-комерційним структурам.

Зараз ніхто не заперечує необхідності державного регулювання економікою. Історичний досвід підтверджує, що коли держава не втручається в економічне життя, це призводить до негативних наслідків, криз, безробіття, соціальних і політичних потрясінь, як це було в Європі, коли держава майже не втручалась в економічне життя, переклавши його регулювання на ринкові механізми. Про це ж свідчить і наш сучасний досвід. Але негативні наслідки породжує і тотальне державне регулювання економікою у вигляді недовиробництва, дефіциту, інфляції тощо, про що свідчить державне керівництво економікою за радянських часів. Тому тут необхідний зважений компроміс.

Соціально-психологічні чинники. Відомо, що інтенсивність дії криміногенних чинників значною мірою залежить від емоційного й психологічного стану людини, рівня її матеріального забезпечення, правосвідомості. Будь-яке нехтування правами та інтересами населення, особливо в економічній сфері, викликає моментальну відповідну реакцію, що нерідко виражається в протиправних діях. Економіко-правова свідомість — це основний регулятор поведінки людини в суспільстві, і її формування відбувається в конкретно-історичній ситуації. Тому не можна недооцінювати і негативного впливу на психологічний стан суспільства і, тим самим, на криміногенну ситуацію, економічної кризи, політичної нестабільності, різного роду конфліктів у суспільстві. Вони, з одного боку, можуть призвести до соціального песимізму, апатії, а, з іншого — до задоволення життєвих потреб на західний зразок: нажива будь-яким, у тому числі і кримінальним шляхом. До того ж засоби масової інформації іноді всіляко сприяють формуванню таких настанов у суспільній свідомості.

Таким чином, формування економіко-правової свідомості людини слід шукати у дисфункціях соціально-економічної сфери, життєдіяльності соціальних груп і окремих індивідів. І в цьому зв'язку кримінологічно значущими наслідками виступають: відмінність у матеріальному забезпеченні людей, особливості життєдіяльності окремих груп населення, вплив деяких засобів масової інформації і негативних сторін соціально-економічних протиріч суспільства.

Правові чинники. Недоліки законодавчого регулювання політичних та економічних реформ в Україні створили парадоксальну ситуацію, при якій законодавча база замість того, щоб створювати надійне правове поле і забезпечити дотримання режиму законності в сфері економічних відносин, стала одним з чинників, дестабілізуючих цей процес. Закони, підзаконні нормативні акти, які приймалися в перші роки і були спрямовані на регулювання нових економічних відносин, мали декларативний, абстрактний характер і не ставили надійних перепон на шляху зростання економічних злочинів. Суперечливість, внутрішня неузгодженість, безсистемність законів, невідпрацьованість механізму їх реалізації — найбільш характерні риси законодавства перехідного періоду. Усі ці негативні чинники сприяли зростанню правового нігілізму суб'єктів підприємницької діяльності і окремих громадян; майже 2/3 громадян вважають ці обставини однією з причин правопорушень і злочинів у сфері економічної діяльності.

Отже, законодавча практика не відпрацювала надійного механізму переведення вимог об'єктивних економічних законів у чіткі рамки юридичних і стала одним з криміногенних чинників детермінації злочинів у сфері економіки.

Чинники, пов'язані з правоохоронною діяльністю. Важливою ланкою в системі контролю за генезисом економічної злочинності є діяльність правоохоронних органів. Статистичні дані, дані вибіркових кримінологічних досліджень свідчать про суттєві недоліки в організації системи протидії економічній злочинності. При загальній тенденції до зростання кількості злочинів економічної спрямованості кількість засуджених за контрабанду, спекуляцію, обдурювання покупців, крадіжок державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, порушення правил торгівлі рік у рік зменшується. Із 34 складів злочинів, передбачених главою Кримінального кодексу про господарські злочини, за даними нашого дослідження правоохоронні органи не приділяли уваги, як уже згадувалось, 20 з них. Значна кількість порушених органами внутрішніх справ кримінальних справ не доходить до судового розгляду, близько 50 % припиняється на стадії попереднього слідства. Найбільшу кількість розглянутих судами справ складають злочини, передбачені статтями 154, 155, 1565 КК України. Їх сукупна питома вага у 1996 році склала 71,2 %, серед злочинів економічної спрямованості 55,9 % було виявлено у торговельній сфері.

Слід відзначити і лібералізацію судової репресії при визначенні покарання за ці злочини. Найбільш розповсюдженим видом покарань був штраф (51,4 %), 50 % осіб покарання призначалося нижче від нижчої межі. Значно рідше, ніж у минулі роки, застосовується і додаткове покарання у вигляді конфіскації майна і позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. Такий підхід правозастосовних органів до боротьби з економічною злочинністю породжує у суспільстві недовіру до правоохоронної системи і правовий нігілізм. Послабшав і прокурорський нагляд за станом законності у сфері підприємницької діяльності і діяльності правоохоронних органів по виявленню, припиненню і розслідуванню кримінальних справ про економічні злочини.

В цілому ж можна констатувати, що правоохоронні органи ні в кадровому, ні в організаційному, ні в технічному забезпеченні не були готові до такого зростання економічної злочинності.