Розділ 4

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДЕРЖАВНОЇ ТА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ

Кримінологічна характеристика злочинів проти державної та колективної власності

Навмисні злочини проти державної та колективної власності мають високий рівень суспільної небезпеки як за своїм характером, так і у зв'язку з їх розповсюдженням. Усі вони вчиняються з корисливою метою, спричиняють значні матеріальні збитки державі і громадським організаціям, громадянам, призводять до незаконного збагачення окремих осіб. За своєю кримінологічною характеристикою ці злочини можуть бути розподілені на відносно однорідні групи.

1. Ненасильницькі злочини, що вчиняються шляхом таємного обертання об'єктів державної або колективної власності на свою користь.

2. Крадіжки державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем з використанням легального доступу до майна.

3. Крадіжки шляхом шахрайства, обдурювання або зловживання довірою.

4. Насильницькі злочини (розбої, грабежі, корисливі вбивства, бандитизм).

5. Привласнення знайденого, умисне необережне знищення або пошкодження майна, злочинно недбале ставлення до охорони державного або колективного майна.

У кримінологічній класифікації злочинності однією з основних груп є саме злочини проти державної та колективної власності, частка яких в останні десять років неухильно зростала. Так, якщо у 1990 році було виявлено 69686 злочинів проти державної і колективної власності, то у 1997 році — 120541, у 1998 — 125268. У загальній структурі цих злочинів найбільшу питому вагу рік у рік складає розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки. У 1997 році таких злочинів було виявлено 91689, грабежів — 1667, шахрайства — 1183, привласнення, розтрати або зловживань посадовим становищем — 8903, розбоїв — 436, вимагательства — 161. Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна склало 6273 випадки.

За даними Держкомстату України у загальній кількості кримінальних проявів, зафіксованих у 1997 році, майже 58 % складають злочини проти всіх форм власності.

За даними кримінально-правової статистики число злочинів проти державної і колективної власності у 1998 році порівняно з 1990 роком зросло майже у два рази. Однак при оцінці цих даних слід враховувати і великий ступінь їх латентності, запізнювання у розкритті.

Насильницькі злочини (грабежі, розбійні напади) проти державної і колективної власності хоча і складають незначний відсоток у загальній структурі цих злочинів (2,1 %), але характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки, вчиняються, як правило, раніше судимими, групою осіб із застосуванням зброї, спричиняють найбільші збитки.

Взагалі структура аналізованих злочинів, за даними вибіркових досліджень, має такий вигляд: розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки — 78,7 %; пограбування — 1,5 %; шахрайство — 0,2 %; привласнення, розтрата або зловживання посадовим становищем — 4,2 %; розбої — 0,6 %; розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах — 13,0 %; вимагательство — 1,8 %.

Рівень групової злочинності відносно невеликий (20,1 %), але він значно диференціюється стосовно окремих видів злочинів. Так, при вчиненні крадіжок у групі осіб діяли 48,7 % засуджених, пограбувань — 60,3 %, шахрайства — 36,2 %, привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем — 39,2 %, розбоїв — 76,2 %, розкрадання майна в особливо великих розмірах — 81,7 %, вимагательства — 8,2 %. Таким чином, груповий характер злочину більш притаманний насильницьким корисливим злочинам і розкраданням в особливо великих розмірах.

Злочини вчиняються в основному у сільському господарстві, промисловості, державній торгівлі.

Вивчення кримінальних справ про розкрадання, проведене Науково-дослідним інститутом проблем злочинності АПрН України, свідчить, що вони належать, головним чином, до поодиноких посягань. Таких злочинів враховано нами більше половини — 55,2 %. Декілька епізодів протягом року склали 24,3 % справ, від 1 до 2 років — 6,5 %, від 2 до 3 років — 12,1 %, від 3 до 5 — 1,9 %. Зазначимо, що вивчені кримінальні справи були порушені у більшості випадків у зв'язку із затриманням злочинців з речовим доказом — 54,2 % і, як правило, правоохоронні органи обмежувалися цим поодиноким фактом. Між тим у багатьох випадках мали місце розкрадання, що вчинялися систематично.

Оскільки більшість вивчених кримінальних справ про крадіжки порушувались у зв'язку із затриманням злочинців з речовими доказами, багато з них не встигали довести розкрадання до кінця. Тому приблизно у 75 % випадків викрадене майно поверталося підприємству і цивільний позов у суді не розглядався. Майже половина крадіжок припинялася на стадії посягання. У цьому виявляється специфіка кримінальних справ про розкрадання на підприємствах харчової, м'ясної і молочної галузей, легкої промисловості, з яких найчастіше виносяться продукти безпосереднього споживацького призначення.

Зрозуміло, що тривалість злочинної діяльності далеко не завжди достатньо повно встановлюється судом. Опитування засуджених з цього питання, як правило, дають відомості, далекі від дійсності: обвинувачені і засуджені не зацікавлені у висвітленні всієї своєї злочинної діяльності.

Кримінологічні дослідження дають підставу стверджувати і те, що крадіжки, вчинені з використанням доступу до майна, досить часто носять груповий характер. Значну кількість цих справ (39 %) порушено щодо групи обвинувачених. Ще частіше, як показали опитування засуджених, вчиняються у співучасті розкрадання у великих і особливо великих розмірах (76 % вивчених осіб були членами груп розкрадачів). Більшість з них була виконавцями — 65 %, близько 27,5 % — організаторами, 1,2 % — підмовниками, 6,3 % — посібниками. Як організатори розкрадань виступають посадові особи з великим досвідом і стажем роботи: обліково-ревізійні і бухгалтерські працівники, матеріально відповідальні особи.

Серед розкрадачів 18,1 % мали судимість, як правило, погашену. Більшість з них (58,5 %) раніше відбували покарання за корисливі злочини, головним чином розкрадання. Порівняно невисокий рівень рецидиву пояснюється обмеженням щодо працевлаштування осіб, які відбули покарання за корисливі правопорушення. В той же час повторні розкрадання свідчать про те, що вказані обмеження не завжди послідовно виконуються. Спеціальний рецидив, тобто повторне засудження за розкрадання державного майна шляхом привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем, складає, за нашими спостереженнями, 30,9 %.

Опубліковані окремими авторами соціально-демографічні характеристики осіб, засуджених за розкрадання державного майна, багато в чому співпадають. Зокрема, одностайно відмічається відносно високий відсоток жінок серед засуджених за посягання на злочини, що розглянуті. Пояснюється це значною кількістю жінок серед працівників, які обслуговують матеріальні цінності, особливо на підприємствах легкої, харчової, м'ясної і молочної промисловості (12,6 %).

Порівняно з іншими засудженими розкрадачі є особами досить зрілого віку. Особи старші 30 років, за нашими даними, складають 55,6 %, що співпадає з відповідними даними з інших джерел. У загальній структурі злочинності особи старші 30 років у 1997 році складали 49,1 % від загальної кількості злочинців. Більшість розкрадачів належать до "зони пізньої злочинної активності”.

Розкрадачів виділяє серед інших правопорушників порівняно високий рівень освіти. В той час як освітній рівень усіх засуджених нижче відповідного показника для населення нашої країни, розкрадачі в цьому відношенні характеризуються більш високими показниками.

Серед вивчених нами засуджених за ст. 84 КК вищу освіту мали 12,3 %, середню спеціальну — 14,9%, середню — 52,6 %, неповну середню — 20,2 %. А за даними, що отримані шляхом узагальнення кримінальних справ, вищу освіту мали 8,5 % засуджених розкрадачів, середню (загальну і спеціальну) — 66 %, неповну середню (8–9 класів) — 11,5 %, менше 8 класів — 14 %. Це досить високий рівень освіти. Наведене в цілому відповідає даним, опублікованим іншими дослідниками, і, таким чином, заслуговує на довіру. Доводиться визнати, що освіта сама по собі не гарантує високого рівня правосвідомості. За своїм освітнім рівнем, як і за багатьма іншими ознаками особистості, розкрадачі мало чим відрізняються від більшості робітників і службовців відповідних підприємств. Майже всі засуджені (93%) займали посади, які відповідали їхній загальній і спеціальній освіті.

Певний інтерес становить стаж роботи розкрадача на об'єкті, де був вчинений злочин. Нами встановлено, що більшість засуджених за розкрадання досить довго працювали на даному підприємстві і, таким чином, добре знали свої обов'язки, а також порядок зберігання, охорони і обліку матеріальних цінностей. По вивчених кримінальних справах безперервний трудовий стаж засуджених визначився таким чином: менше 1 року — 15,4 %, від 1 до 3 років — 24 %, від 3 до 5 років — 9,4 %, вище 5 років — 36,7 %; 24,5 % трудового стажу не мали. Є підстави припускати, що багато з числа засуджених розкрадачів до викриття неодноразово розкрадали державне майно, але не були своєчасно викриті.

Більшість розкрадачів до засудження (76 %) мали сім'ю, були одружені. Сім'я не без підстав розглядається багатьма кримінологами як позитивний фактор. Однак щодо розглянутих видів злочинів попереджувальна роль сім'ї є, м'яко кажучи, не досить ефективна. Відбувається це з багатьох причин, одна з яких та, що члени сім'ї розкрадача, як правило, також користуються викраденими коштами і товарно-матеріальними цінностями.

Родинні відносини розкрадачів є більш міцними, ніж злочинців, засуджених за насильницькі злочини. Майже всі вони, як показало анкетування, болісно сприймають розлуку з родиною: 80 % вказали на цей бік покарання як на найбільш тяжкий, багато з них занепокоєні погіршенням матеріального становища сім'ї, що настало в результаті засудження їх до позбавлення волі; 88 % опитаних вважають, що під час відбування покарання стосунки з родиною залишаться нормальними. Але 12 % вважають, що під час перебування в місцях позбавлення волі їх сім'ї розпалися або не можуть визначитися у характері їх сімейних відносин. Розкрадачі значно частіше, ніж інші засуджені, зберігають свої сім'ї.