Розділ 3

Хуліганство та його попередження

Поняття і кримінологічна характеристика хуліганства

Юридичне поняття хуліганства розкривається в ч. 1 ст. 206 Кримінального кодексу України. В диспозиції даної норми воно визначається як умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства.

Певний теоретичний і практичний інтерес викликає питання про безпосередній об'єкт цього злочину. Воно має дискусійний характер. На нашу думку, хуліганство має основний і додатковий (факультативний) об'єкти. Як основний постійний об'єкт виступає громадський порядок в силу того, що проти нього в першу чергу спрямоване хуліганське посягання і він переважно охороняється кримінально-правовою нормою, яка закріплена в Кримінальному кодексі. За своїм змістом громадський порядок — це відносини, що забезпечують обстановку громадського спокою, належну поведінку громадян у громадських місцях, дотримання норм громадської моральності, повагу до результатів людської праці, фізичну і моральну недоторканність людей. Додатковими (факультативними) об'єктами складу хуліганства можуть бути особистість та власність.

Найчастіше таким додатковим об'єктом є особистість. Хуліганські посягання виявляються у насильницьких діях щодо потерпілих (у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв, у вчиненні психічного насильства). За вибірковими даними 93% хуліганських дій були спрямовані проти особи. Враховуючи цю обставину, багато авторів розглядають кримінологічні проблеми хуліганства у розділі насильницьких злочинів. Однак специфічність хуліганства, вважаємо, сприяє необхідності розглядати названі проблеми окремо. Із смислу закону випливає, що хуліганство завжди виявляється у суспільно небезпечних діях, тобто у діяльній поведінці, в активному прояві ставлення суб'єкта до суспільства і порядку, встановленого в ньому. В поняття хуліганської дії включається уся сукупність конкретних актів суспільно небезпечної поведінки. Причому хуліганськими можуть бути визнані не будь-які дії, а такі, що об'єктивно здатні завдати істотної шкоди громадському порядку. Хуліганство шляхом бездіяльності не може бути вчинене. Це пояснюється характером даного суспільно небезпечного вчинку. При утриманні від вчинення конкретної дії неможливо завдати значної шкоди громадському порядку. Хуліганським діям з об'єктивної сторони притаманні, таким чином, дві обов'язкові ознаки: по-перше, вони грубо порушують громадський порядок; по-друге, в них міститься явна неповага до суспільства.

Під грубим порушенням громадського порядку слід розуміти вчинення таких небезпечних антигромадських дій, що завдають або можуть завдати значної, серйозної, істотної шкоди правопорядку, правам і інтересам громадян. Дії ці є водночас зухвалими, цинічними, що глибоко ображають суспільну мораль, різко протирічать суспільним інтересам, правилам людського співіснування, що викликає справедливе обурення громадян.

Прояв явної неповаги до суспільства має місце тоді, коли винний відкрито висловлює неповажне ставлення до суспільства, до встановленого в ньому порядку і громадської моралі. Говорячи про явну неповагу до суспільства, закон має на увазі, що вона виражається при хуліганстві в найбільш відкритій і безпосередній формі, із очевидністю, яка безсумнівна для всіх, у тому числі і для самого винного.

Хуліганство може бути вчинене не тільки в громадському місці у вузькому значенні слова (вулиця, парк, стадіон, метро і т.п.), але і у всякому іншому, де повинен підтримуватися громадський порядок. Вирішальне значення для даного складу має не місце, а люди, суспільство, яким хуліган кидає виклик своєю поведінкою. Хуліганські дії, залежно від їх характеру, можуть бути вчинені як публічно, тобто у присутності громадян (хоча б однієї людини), так і не публічно — у їх відсутності (наприклад, вночі у безлюдному парку осквернення скульптур або знищення зелених насаджень, лавок тощо).

Хуліганство як дія, що порушує громадський порядок, характеризується умисною виною. Висловити явну неповагу до суспільства, грубо порушити громадський порядок, необережно практично неможливо, вина за шкідливі наслідки при вчиненні хуліганських дій, що посягають на особу або майно (поряд з посяганням на громадський порядок), може бути різноманітною — навмисною (побічний умисел) і необережною.

Для хуліганства характерна наявність специфічного мотиву. Це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони даного складу. Причому внутрішня спонукаюча сила, яка штовхає на вчинення хуліганських дій, зводиться не до одного якого-небудь мотиву, а до безлічі їх, що прийнято називати хуліганськими спонуканнями. Такими спонуканнями, на наш погляд, є: прагнення відкрито показати свою зневагу до оточуючих, до суспільства; явно протиставити свою поведінку громадському порядку; показати зневагу до особистої гідності людини, до її праці, а також до правил людського співіснування; прагнення виявити кримінально карне бешкетування, хвастовство, п'яну хвацькість, свою "сміливість” і таким чином познущатися над беззахисним, задовольнитися неспроможністю слабого і хоча б на короткий час виявити свою "перевагу” над іншими законослухняними громадянами та інші негідні прояви. Усі перераховані спонукання можуть виявлятися окремо, але частіше — у певному поєднанні.

Хуліган не переслідує будь-яких цілей, що лежать за межами його дій. Він не прагне досягнути якого-небудь об'єктивного результату. Йому досить почуття внутрішнього самоствердження, задоволення, яке він одержує від реалізації примхи, від ефекту хуліганських дій, що вчиняються. Твердої і ясної мети у хулігана немає. Це призводить до збігу, до поєднання мети і мотиву. Мета хуліганських дій — у самих цих діях.

Хуліганство залежно від ступеня суспільної небезпеки, конкретних форм прояву поділяється на декілька видів: "просте” хуліганство (ч. І ст. 206 КК); злісне хуліганство, тобто хуліганські дії, що відзначаються за своїм змістом винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю або пов'язані із опором представнику влади чи представнику громадськості, які виконують обов'язки по охороні громадського порядку, або іншим громадянам, які припиняють хуліганські дії, а так само вчинені особою, яка була раніше засуджена за хуліганство (ч. 2 ст. 206 КК); особливо злісне хуліганство, тобто дії, що підпадають під ознаки "простого” і злісного хуліганства, якщо вони вчинені з застосуванням чи спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 206 КК).

Суб'єктами "простого” хуліганства є особи, що досягли на час вчинення злочину 16-річного віку, а злісного і особливо злісного хуліганства — особи, яким виповнилося 14 років.

"Хуліган”, "хуліганство” — слова іноземного походження. Найчастіше появу цих слів пов'язують із прізвищем ірландської родини Hooligan, яка проживала у Лондоні наприкінці XVIII сторіччя і відрізнялася особливим буйством. Хуліганами згодом називали вуличних бешкетників, а саме слово стало називним.

З приводу етимології хуліганства є й інші припущення. Була невдала спроба пояснити, що "хуліган” походить немовби від двох російських слів — "хулить” і "гадить”. Однак хуліганство — не типово російське явище. Деякі форми злочину, що тепер називаються хуліганством, відомі багатьом країнам з давніх часів. Між тим законодавці не всіх держав застосовують термін "хуліганство”. Подібні або споріднені хуліганству вчинки називаються по-різному. Але, повторюємо, дикі забави заради цькування людей, п'яна хвацькість, бешкетування і дебоширство, цинічне знущання над слабими, грубе і зухвале порушення громадського порядку, що супроводжуються насильством над особою, варварським руйнуванням майна, стихійні бійки і побоїща на стадіонах, вулицях, у танцювальних залах були і є нерідкими явищами скрізь.

Кримінальне законодавство радянського періоду з моменту свого зародження виділяє хуліганство в самостійний склад злочину. Спочатку даний склад був включений до кодексів союзних республік 1922 року (ст. 176 КК УРСР). Після цього з деякими змінами він увійшов до кримінальних кодексів союзних республік 1926–1928 років (ст. 70 КК УРСР). У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за хуліганство передбачена, як вже говорилося, в ст. 206.

Слід відзначити, що в кримінально-правовій літературі висловлювалася і висловлюється (особливо зараз, коли розробляється проект нового Кримінального кодексу України) точка зору, неначе б хуліганство — це не вчинок, а всього лише мотив суспільно небезпечної поведінки. Така точка зору тягне за собою заперечення хуліганства як самостійного складу, тобто вилучення його з переліку злочинів. Хуліганські спонукання можна немовби враховувати як обтяжуючу обставину будь-яких суспільне небезпечних дій, які вчинені в силу цих мотивів. Уявляється, що подібна позиція є помилковою. Вона не враховує соціальної цінності такого блага, як громадський порядок, для захисту якого встановлені відповідальність за хуліганство, ігнорує багатолітній досвід боротьби з посяганням на нього за допомогою кримінально-правових засобів. Крім того, хуліганство, треба зазначити, є точним юридичним поняттям, що відрізняється від суміжних складів низкою специфічних об'єктивних і суб'єктивних ознак. Це, безумовно, складний з точки зору законодавчої техніки, але самостійний склад, вилучення якого з Кримінального кодексу негативно відіб'ється на протидії хуліганам і хуліганству. Ось чому автори нового КК Російської Федерації зберегли склад хуліганства (ст. 213 КК РФ), а у проекті КК України йому також відведене місце (ст. 271 КК).

Хуліганство — один з поширених злочинів. Так, за часів існування Радянського Союзу були відзначені особливі спалахи хуліганства у 1922–1925 роках і у 1935 році, коли міста буквально були наводнені хуліганами. В середині 60-х років воно складало більше 30% у структурі всієї злочинності (а у великих індустріальних містах доходило до 40–45%). На початок 70-х років питома вага даного злочину знизилася до 16–17%. Таке його різке зниження пояснюється двома обставинами: а) по-перше, активністю роботи правоохоронних органів у боротьбі з хуліганством; б) по-друге, зміною диспозиції ч. 1 ст. 206 КК (за законом було вилучено із цієї кримінально-правової норми згадування такої ознаки, як вчинення дрібного хуліганства, якщо воно допущено було особою, яка протягом року підлягала за такий же вчинок заходам громадського або адміністративного впливу).

В період з 1972 по 1993 рік частка хуліганства в загальній масі злочинності складала 9,8%, в 1995 році — 5,6%, в останні чотири роки вона коливається в межах 6%. Щоб більш наочно уявити обсяг хуліганських посягань у наші дні, наведемо абсолютні цифри, що характеризують цей злочин за три роки: 1996 рік — зареєстровано 37789 злочинів; 1997 рік — 39105; 1998 рік — 31752 хуліганських прояви. Насторожує озброєність хуліганів у момент вчинення злочину (вогнепальною і холодною зброєю). У 1993 році зафіксовано 176 таких фактів, у 1994 році — 207, у 1995 — 123, у 1996 — 304, у 1997 — 214 подібних фактів. Слід відзначити високий ступінь рецидиву хуліганства: приблизно 60% засуджених повторюють такий злочин.

Рівень хуліганства не однаковий у різних регіонах України. Домінують тут Харківська, Запорізька, Львівська, Одеська області, Автономна Республіка Крим. Зазначене поширення хуліганства свідчить про високий ступінь його суспільної небезпеки. Не можна відкидати і високий ступінь латентності злочину, який розглядається; за вибірковими даними 58% потерпілих від хуліганських посягань не повідомляли правоохоронним органам про те, що трапилося.

Населення зустрічається з проявами хуліганства значно частіше, ніж з іншими злочинними проявами. Це тому, що вони, як правило, мають місце на вулицях, у дворах й інших громадських місцях. Відомо і так зване "побутове” хуліганство, що вчиняється на нездоровому родинно-побутовому ґрунті. Ось чому люди судять про ефективність роботи правоохоронних органів у цілому за станом їхньої боротьби з хуліганством.

Поряд з кримінально караним хуліганством закон передбачає відповідальність і за дрібне хуліганство, як адміністративне правопорушення (ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення). У 1995 році за дрібне хуліганство було притягнуто до адміністративної відповідальності більше 500 тисяч громадян. Практика показує, що часто хуліган, притягнутий до кримінальної відповідальності, вчинив до цього дрібне хуліганство.

Статистика свідчить, що поширення хуліганства зараз у містах і сільських населених пунктах має несуттєві відмінності порівняно з попередніми роками, коли з хуліганством частіше зустрічалися у містах.

Вивчення демографічних даних про хуліганів показує, що домінуючу роль відіграють серед них чоловіки — 94,1%. Однак питома вага жінок протягом останніх двадцяти років зросла з 2,8% до 5%. Майже половина хуліганських посягань вчиняється особами віком від 14 до 24 років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об'єднуватися в групи для реалізації своїх хуліганських намірів.

Особи, що вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем характеризуються так: особи із середньою і неповною середньою освітою — 86,4%, з вищою і незакінченою вищою — 13,6%. Майже половина засуджених за ст. 206 КК — це особи неодружені або розлучені.

Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (понад 90%). За даними вибіркових досліджень 15% винних у хуліганстві за період з 1993 по 1995 рік страждали психічними захворюваннями (хронічний алкоголізм, психопатичні аномалії, десоціалізація).

З хуліганських спонукань вчиняється значна кількість убивств і навмисних тілесних ушкоджень. Як відомо, КК України спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство при наявності такої обтяжуючої обставини, як убивство з хуліганських мотивів (п. "б” ст. 93 КК).

Морально-психологічні якості хулігана характеризуються зневагою до суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещеністю, невитриманістю, домінуванням духовно збіднених, соціально збочених потреб, порушенням рівноваги між різними видами потреб і засобами їх задоволення.

Хуліган як тип особи — глибоко негативний, якому притаманні егоїзм, кичливість, неповага до людей. Саме ці якості роблять особу хулігана непередбаченою у його діях, криміногенно небезпечною. Ніхто з оточуючих не застрахований від спонтанних хуліганських посягань. На справедливе зауваження він може образити людину, проявити жорстокість, грубу силу, продемонструвати ворожість та іншими засобами довести свою "правоту”, задовольнити потребу у самоствердженні.

Хулігани характеризуються явною антигромадською установкою. У кримінологічній літературі залежно від глибини і стійкості антигромадської настанови осіб, які вчинили хуліганські дії, їх поділяють на дві групи:

— особи із стійкою хуліганською настановою;

— особи із ситуативною хуліганською настановою, що призводить до хуліганських дій лише при виникненні конфліктної ситуації.

У свою чергу, залежно від наявності або відсутності стану сп'яніння в момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву настанови, обидві названі групи поділяються ще на дві підгрупи:

— особи, у яких стан сп'яніння є необхідною умовою прояву хуліганської настанови (стійкої або ситуативної);

— особи, у яких хуліганська настанова виявляється незалежно від стану сп'яніння.

Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хуліганів. Мотивація — це не конкретний мотив, а така тенденція, що прагне виявити себе у поведінці індивіда, це сукупність тривалих психологічних станів, якими визначається поведінка людини в цілому. В процесі мотивації хуліганських посягань відбувається визрівання і оформлення конкретного мотиву, а після цього і реалізація його у фактичних злочинних діях.

Враховуючи специфіку хуліганських дій, їх мотивацію можна поділити на три основних види: анархічно-індивідуалістична мотивація, егоїстична мотивація, насильницько-агресивна мотивація. Для першої характерні такі риси, як протиставлення хуліганом своєї поведінки громадському порядку, правилам людського співіснування тощо. Егоїстична мотивація проявляється у виявленні хуліганом протесту проти громадської дисципліни, у зневазі до особистої гідності людини та її праці, до інших благ і інтересів, що охороняються правом. Насильницько-агресивна мотивація полягає у безчинстві, прояві грубої сили, жорстокості, особливо зухвалій поведінці, яка пов'язана з насильством над особою (побої, заподіяння тілесних ушкоджень і т. п.). У конкретних хуліганських діях можливі різноманітні поєднання трьох названих мотивацій, тобто вони інколи проявляються не в чистому вигляді, а в певному поєднанні.