§ 10. Призначення і проведення експертизи

  Призначення і проведення експертизи здійснюється як комплекс процесуальних і організаційних дій. Слідчою дією у спеціальному юридичному значенні цього терміна є тільки одержання зразків для експертного дослідження (ст. 199 КПК).

Сутність висновку експерта як одного з джерел доказів було викладено у 6 розділі даного підручника, тому тут розглядаються тільки правові підстави та процедури призначення і проведення експертиз.

Відповідно до ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. До спеціальних знань такого роду не належать правові знання. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” вказано на неприпустимість порушення перед експертом правових питань1. Наприклад, питань про причину недостачі цінностей, вину обвинуваченого у смерті потерпілого або заподіянні йому тілесних ушкоджень, про осудність особи, а не її психічний стан тощо.

Разом з цим закон (ст. 76 КПК) передбачає, що призначення експертизи обов'язкове для встановлення:

1) причин смерті;

2) тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

4) статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 120 КК;

5) віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Крім того, ст. 69 КПК передбачає, що експертизою встановлюється і нездатність свідка правильно сприймати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог судової практики, методичних рекомендацій і вказівок відомчих нормативних актів фактично обов'язковим стало проведення всіх криміналістичних експертиз, досліджень наркотичних засобів, фальшивих грошей. Орієнтація на проведення експертних досліджень для вивчення питань, які мають значення у справі і потребують спеціальних знань, а не тільки у вказаних у ст. 76 КПК випадках у цілому є правильною.

Рішення про необхідність експертизи слідчий приймає найчастіше з особистої ініціативи. Обов'язковими для виконання є і вказівки прокурора і начальника слідчого відділу, а також суду при поверненні справи на додаткове розслідування. Експертиза може призначатися також у зв'язку з клопотаннями, які заявляють обвинувачений, захисник, інші учасники процесу. Особлива ситуація складається у випадках, коли особа підозрюваного або зброя ідентифікуються попередньо за криміналістичними обліками, про що складається документ, який називається в органах внутрішніх справ довідкою про дослідження. Такий документ не є висновком експерта у тому його значенні, яке вказане у статтях 75 і 200 КПК, і не відповідає вимогам до форми висновку експерта; він належить до числа інших документів, названих у ч. 2 ст. 65 КПК. Дані про перевірку за обліками (дактилоскопічними, куле-гільзотеки та ін. ) або результати проведеного спеціального дослідження (грошових купюр, предметів, речовин) далеко не однозначні за характером висновків. така довідка може підтверджувати належність відбитків пальців конкретній особі, наявність ознак підробки купюри чи їх відсутність, непридатність відбитку для ідентифікації об'єкта тощо. Залежно від цього вирішуються і питання про призначення експертизи, її вид, а у відповідних випадках — і про порушення кримінальної справи або відмову в цьому.

Слідчий, що визнав проведення експертизи необхідним, виконує процесуальні дії у такій послідовності: 1) виносить постанову про призначення експертизи; 2) ознайомлює з постановою обвинуваченого (а у належних випадках — підозрюваного), роз'яснює йому права, передбачені ст. 197 КПК, і складає про це протокол; 3) приймає рішення по клопотаннях, заявлених обвинуваченим (підозрюваним) і захисником; 4) направляє постанову разом з об'єктами дослідження до експертної установи або викликає експерта для проведення експертизи за місцем розслідування.

У тих випадках, коли для проведення експертизи потрібні зразки почерку або інші зразки для порівняльного дослідження, слідчий виносить окрему постанову: це може бути постанова про одержання зразків від обвинуваченого або інших осіб, постанова про проведення виїмки необхідних предметів, документів; не виключена можливість їх одержання шляхом витребування відповідно до ст. 66 КПК.

Одержання експериментальних зразків почерку реально можливе лише за згодою на це особи; вільні зразки почерку, зразки предметів, виробів, речовин можуть бути одержані при виїмці або обшуку, подані свідком, потерпілим. Якщо ця дія здійснюється як окрема слідча дія — одержання зразків для експериментального дослідження — складається протокол тієї ж назви, в інших випадках складаються протоколи виїмки, подання предметів або документів відповідно до правил проведення таких дій.

При одержанні зразків почерку не потрібна присутність понятих; такі зразки, як слина, кров, сперма, зліпки зубів можуть бути одержані лише з участю відповідного лікаря; питання про залучення спеціалістів у ряді інших випадків (при одержанні відбитків пальців, копіюванні інших слідів) вирішується з урахуванням таких факторів, як наявність навику у самого слідчого, місцезнаходження обвинуваченого, спосіб слідокопіювання, інші умови проведення цих дій.

В експертну установу або експерту може бути направлена або надана і кримінальна справа; це звичайно і робиться при проведенні судово-психіатричних, автотехнічних і цілого ряду інших експертиз.

Питання, пов'язані з вибором експерта чи експертної установи для проведення експертизи, призначеної вперше, належать до числа тих, які мають в основному не процесуальний, а організаційний характер. Відповідно до Закону України від 25 лютого 1994 року "Про судову експертизу” вони можуть бути проведені: державними спеціалізованими установами і відомчими службами, до яких належать: науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України, експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Видача ліцензій і атестація судових експертів підприємницьких структур і громадян здійснюється Міністерством юстиції України і Міністерством охорони здоров'я України відповідно до наданих повноважень

У вже згадуваній постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальному і цивільному судочинстві” вказано, що органи попереднього розслідування відповідно до ст. 4 Закону України "Про судову експертизу” повинні доручати проведення судових експертиз переважно атестованим спеціалістам. Тому проведення судової експертизи особі, яка не атестована і не має відповідної ліцензії, може доручатися у виняткових випадках, коли в експертній установі або спеціалізованій службі немає відповідного спеціаліста або експертиза не може бути проведена з поважних причин. Такий підхід уявляється цілком обґрунтованим; слід зазначити, що на керівників державних експертних установ і відомчих служб покладена персональна відповідальність за наукову обґрунтованість і правильність складання висновків працівниками цих установ. Існуюча в Україні мережа державних судово-експертних установ, кваліфікація спеціалістів, які в них працюють, дозволяє забезпечити проведення експертних досліджень всіх видів.

При призначенні і проведенні експертизи стаття 197 КПК надає такі права обвинуваченому: 1) заявити відвід експертові; 2) просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постановку перед експертизою додаткових питань; 4) давати пояснення експертові; 5) пред'являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновками експерта після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи. Обвинуваченому за його клопотаннями слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення.

У більшості випадків проведення експертизи доручається одному експерту. Експертизи, що проводяться кількома експертами однієї спеціальності (спеціалізації, профілю), називають комісійними, а ті, що проводяться експертами різних спеціальностей, — комплексними.

Якщо після проведення будь-якої з названих експертиз виникає необхідність з'ясування нових питань шляхом дослідження тих самих об'єктів, то призначається додаткова експертиза; у випадках, коли досліджуються нові об'єкти, проводиться не додаткова, а нова експертиза, навіть якщо експерту ставляться запитання, аналогічні тим, які ставилися під час раніше проведеної експертизи. Наприклад, якщо експерту ставиться питання про те, чи не є відбиток сліду пальця, який виявлено на склянці, що вилучена з місця події, відбитком пальця громадянина А., то таке саме питання ставиться відносно сліду, який виявлено на ножі, знайденому після проведеного раніше дослідження склянки. Додаткова експертиза може бути проведена тим самим експертом, який проводив попередню; один експерт може провести кілька експертиз по одній кримінальній справі, зокрема, експертам-криміналістам видається до шести ліцензій (так званих допусків) на проведення експертиз, об'єднаних загальною родовою назвою — криміналістичні експертизи.

Повторна експертиза може бути призначена у тих випадках, коли висновок експерта (групи експертів) визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви у його правильності внаслідок інших обставин.

У законі (ч. 6 ст. 75 КПК) говориться про можливість, а не обов'язок призначення повторних експертиз з названих підстав у разі незгоди з висновками експерта. При вирішенні цього питання слід враховувати наявність у справі інших доказів про обставини, які були предметом експертизи.

Для прискорення проведення досліджень експерт за погодженням із слідчим може запросити спеціаліста (для технічного обслуговування апаратури, що використовується, проведення підрахунків у рамках методик досліджень, які використовує експерт). Така експертиза не є комісійною, однак факт залучення спеціалістів до участі у проведенні експертизи зазначається у висновку експерта.

Особливістю КПК України є те, що дві його статті — 75 і 200 — мають одну і ту ж назву "Висновок експерта” (це навряд чи доцільно зберігати у новому КПК). У цих статтях містяться приписи про зміст висновку, порядок проведення й оцінки, вказані деякі реквізити даного документа. Практикою напрацьована і опробувана однакова форма висновку експерта, вона достатньо універсальна і дозволяє викласти у висновку всі істотні обставини проведення експертизи і результати проведених досліджень незалежно від того, проводилась вона одним або кількома експертами, чи була експертиза первинною, додатковою, повторною, комісійною або комплексною.

Висновок експерта (експертів, експертизи) складається з трьох взаємозв'язаних частин: вступу, дослідження і висновків. У вступі вказується, коли, де, ким (прізвище, ім'я та по батькові) проведена експертиза, освіта, спеціальність, науковий ступінь, наукове звання особи, стаж експертної роботи, місце роботи і посада, а для осіб, які не працюють у державних експертних установах, номер ліцензії); на якій підставі була проведена експертиза; хто був присутнім при її проведенні; питання, які були поставлені експерту; які об'єкти і матеріали справи були подані слідчим і використані у ході досліджень. У другій частині висновку (дослідження) описується весь хід досліджень з обґрунтуванням обраної експертом методики. Третя частина (висновки) містить відповіді на питання, вказані у постанові слідчого і названі, крім того, у вступній частині висновку. У статті 200 КПК вказано, що коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом (експертами).

У зв'язку із специфікою предмета дослідження слідчий, ознайомившись з висновком експерта, має право допитати його з метою одержання роз'яснення або доповнення висновку (ст. 201 КПК). Доповнення, про які йде мова у ст. 201 КПК, є фактично теж лише поясненнями щодо опису методики дослідження, змісту спеціальних термінів; вони не повинні ставити під сумнів висновки або їм суперечити. Якщо потрібно з'ясувати додаткове питання, то призначається ще одна (нова чи додаткова) експертиза. Показання експерта серед джерел доказів у ч. 2 ст. 65 КПК не називаються і самостійного доказового значення не мають.

Матеріали експертизи після її завершення пред'являються обвинуваченому. У випадках, коли експертиза поведена до притягнення особи як обвинуваченого, висновок експертизи пред'являються підозрюваному (ст. 202 КПК). Момент пред'явлення висновку визначає слідчий.

Про пред'явлення обвинуваченому (підозрюваному) матеріалів експертизи слідчий складає протокол, в якому зазначає пояснення, а також зауваження та заперечення обвинуваченого (підозрюваного) і його клопотання, якщо такі були ним заявлені. Питання про задоволення клопотання вирішує слідчий з дотриманням вимог ст. 129 КПК. Пред'явлення матеріалів експертизи може бути проведено з участю експерта, роз'яснення якого можуть зняти зауваження і клопотання обвинуваченого.

Необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або дослідження його у зв'язку з проведенням судово-медичної або судово-психіатричної експертизи потребує поміщення його до відповідного медичного закладу, про що слідчий складає постанову, яку санкціонує прокурор або його заступник (ст. 205 КПК). Такий порядок вирішення питання обумовлений тим, що режим перебування у спеціалізованих медичних експертних установах фактично аналогічний режиму, який встановлено для попереднього ув'язнення.