Предмет, методологія та методи, загальнотеоретична і нормативна база Особливої частини кримінології

Головне завдання Особливої частини кримінології полягає у вивченні кримінологічних понять та характеристик окремих видів і груп злочинів, а також у розробленні комплексних заходів з їх попередження. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що в предмет цієї частини кримінології входить:

— розчленування всієї маси злочинності на специфічні види і групи злочинів та опис їх кримінологічного поняття;

— з'ясування аналітичних кількісно-якісних характеристик цих видів і груп злочинів;

— виявлення факторів і причин, які обумовлюють їх вчинення;

— розробка рекомендацій та пропозицій з їх попередження.

Коротко про кожний елемент предмета Особливої частини.

Розчленування злочинності на окремі види і групи злочинів проводиться, як уже зазначалося, за особливостями антисоціальної спрямованості злочинного посягання та характеру криміногенної мотивації злочинної поведінки винної особи, а також за особистістю контингенту злочинців. Кримінологічне поняття таких видів і груп дається з соціологічної та правової точок зору, бо злочинність як соціальне явище має завжди і конкретну кримінально-правову оцінку.

Кримінологічна характеристика — це один з основних термінів кримінологічної науки. Але, незважаючи на те, що він широко вживається у науковому обігу, єдиного його тлумачення немає.

Висловлювалася думка, що кримінологічна характеристика того чи іншого виду, групи злочинів включає в себе всі їх параметри: і кількісно-якісні показники, і відомості про особистість злочинця, і питання детермінації злочинів, і навіть їх попередження. Це надто широке трактування цього терміна не знайшло багатьох прихильників.

Є й інша точка зору, згідно з якою кримінологічна характеристика злочину зводиться до показників злочинності та тенденцій її розвитку, а також до обставин, що сприяють їх вчиненню.

Окремі кримінологи визнають, що термін "кримінологічна характеристика” злочинів визначає тільки їх кількісно-якісні показники.

З нашого погляду, цей термін охоплює рівень, коефіцієнти, структуру та динаміку злочинів, описування особистості тих, хто їх вчиняє, мотиви і цілі їх злочинної поведінки. Такої точки зору дотримуються автори даного навчального посібника. Кримінологічна характеристика в такому її розумінні містить у собі достатню інформацію про певний вид (групу) злочинів. Що ж до їх причин та умов, то вони лежать в іншій площині.

Безумовно, проблемі детермінації злочинної поведінки в Особливій частині приділяється значна увага. Тут розглядаються фактори, причини та умови окремих груп злочинів і причинно-наслідкові комплекси на рівні конкретних злочинів. При цьому під факторами розуміють всі ті соціальні явища та процеси, з якими ці групи злочинів пов'язані і взаємодіють і які мають будь-яке детермінуюче значення, тобто ті, що породжують, визначають, обумовлюють злочини. Інакше кажучи, криміногенні фактори — це родове поняття, яке складається з різних форм криміногенної детермінації. На рівні окремого злочину встановлюються його причина, умови і причинно-наслідкові комплекси (причини + умови).

Під причинами злочину розуміють ті негативні явища та процеси нашої дійсності, під впливом яких у свідомості особи з'являються глибокі і стійкі погляди та звички, що свідчать про її готовність вчинити злочин. Умови — це об'єктивні обставини, які сприяють вчиненню злочину та досягненню злочинного результату. Вони викликають намір подальшого злочинного прояву.

Практично на рівні конкретного злочину діють причинно-наслідкові комплекси. Це пояснюється тим, що, по-перше, злочин є результатом не одного якогось соціального явища, процесу, а наслідком сукупності причин і умов; по-друге, причини і умови діють опосередковано; по-третє, вони (причини та умови) змінюються, а також не схожі в один і той же час у різних регіонах країни; по-четверте, одні і ті ж соціальні явища (процеси) можуть виступати залежно від обставин, що склалися, в значенні як причини, так і умови, тобто трансформуватися з однієї якості в іншу. Соціальні явища і процеси, що складають сутність причин та умов злочинів, як свідчить практика, часто міняються місцями.

Вивчення факторів, причин та умов певних видів і груп злочинів не є самоціллю. Завершальний етап кримінологічних досліджень полягає в розробленні заходів з попередження тих чи інших злочинів на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Такі наукові розробки, повторюємо, також становлять один з елементів предмета Особливої частини кримінології.

При описуванні, аналізі та вивченні різних елементів предмета Особливої частини кримінології використовується сукупність вихідних положень і вимог теорії пізнання, вихідних філософсько-діалектичних законів та категорій, а так само основних логіко-гносеологічних принципів і способів. Усе це разом взяте складає її галузеву методологію. Похідними від неї є різні методи, тобто шляхи, засоби та прийоми збирання та оброблення фактичних даних про окремі види (групи) злочинів. До таких методів належать статистичні, конкретно-соціологічні, психологічні та інші методи. Пізнавальна діяльність кримінологів, які розглядають проблеми Особливої частини, реалізується саме у таких методах.

Вихідною теоретичною базою Особливої частини кримінології слід вважати науково-теоретичні положення її Загальної частини. Зокрема, вчення про злочинність, особистість злочинця, детермінацію злочинності та обумовленість окремих злочинів, а також проблеми їх попередження. Особлива частина конкретизує положення Загальної частини кримінології.

У цій частині кримінології вирішуються різні важливі питання, які мають чітко виражену практичну спрямованість. У зв'язку з цим істотного значення набувають джерела правового регулювання усіх сторін діяльності по боротьбі зі злочинністю. Найбільш важливими джерелами є такі законодавчі та інші нормативні акти:

— Конституція України 1996 року, в якій викладені основоположні принципи кримінальної політики (статті 3, 24, 27, 29, 58, 62, 63 та ін.);

— Закон України від 5 листопада 1991 року зі змінами, внесеними 1993 року "Про прокуратуру” (Відомості Верховної Ради України. 1991. № 53. Ст. 793);

— Закон України від 25 грудня 1990 року зі змінами, внесеними в 1992–1994 роках "Про міліцію” (Відомості Верховної Ради. 1991. № 4. Ст. 20);

— Закон України від 2 березня 1992 року "Про Службу безпеки України” (Відомості Верховної Ради. 1992. № 7. Ст. 382);

— Кримінальний, Кримінально-процесуальний та Виправно-трудовий кодекси України;

— Закон України від 30 травня 1993 року "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” з подальшими доповненнями і змінами;

— Указ Президента України "Про затвердження комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю в Україні на 1996-2000 роки” від 17 вересня 1996 року №837/96.

До нормативної бази Особливої частини кримінології належать також різні відомчі акти — накази та розпорядження правоохоронних відомств, рішення органів місцевого самоврядування.