РОЗДІЛ 1 Загальна характеристика та система Особливої частини кримінології

Поняття Особливої частини кримінології, її значення і завдання

Кримінологія являє собою комплексну юридико-соціологічну науку про закономірності злочинності і окремих її проявів, про особистість злочинців, фактори, причини й умови, що породжують та обумовлюють злочинність і конкретні злочинні посягання, а також про форми і методи соціального та нормативного впливу з метою контролю за цими негативними явищами. Це не лише теоретична, але значною мірою і прикладна наука. Її покликанням, крім усього іншого, є розробка і обґрунтування різноманітних заходів з попередження злочинності в цілому і окремих злочинів зокрема.

Кримінологічні знання складалися протягом багатьох століть. На сьогодні вони за своїм обсягом становлять величезний науковий матеріал. У зв'язку з цим висувається завдання надати їм чіткої системи, без якої, зрозуміло, виникають труднощі на шляху їх засвоєння і подальшого розвитку.

Кримінологію прийнято підрозділяти за обсягом інформації та рівнем її узагальнення на Загальну та Особливу частини.

У Загальній частині всі кримінологічні явища та поняття розглядаються на високому ступені узагальнення, без виділення, як правило, специфіки окремих видів (груп) злочинів. Тут висвітлюються всі елементи предмета кримінології (поняття та кількісно-якісні характеристики злочинності, вчення про особистість злочинців, теорія детермінації злочинності та причини конкретних злочинів і проблеми їх попередження). Загальна частина приділяє значну увагу питанням методології, методиці та методам кримінологічної науки, включає в себе науково-інформаційний матеріал про її становлення та розвиток, розглядає проблеми прогнозування стану злочинності та планування боротьби з нею.

В Особливій частині викладаються положення, що стосуються окремих видів (груп) злочинів. Рівень узагальнення інформації в ній є значно нижчим, ніж у Загальній частині. Це головним чином окремі прикладні питання кримінологічної науки, присвячені певним видам (групам) злочинів: їх специфіка, характерні риси, причини та умови існування та відтворення, конкретні заходи і рекомендації з їх профілактики, припинення і запобігання.

Весь масив злочинності в Особливій частині поділяється на кілька структурних різновидів за двома критеріями: по-перше, за особливістю антисоціальної спрямованості злочинного посягання та характером криміногенної мотивації злочинної поведінки винної особи; по-друге, за особистістю контингенту злочинців.

За першим критерієм виділяються: насильницька злочинність, корислива та корисливо-насильницька злочинність, злочини проти держави, економічна злочинність, екологічна злочинність, злочинність з хуліганських спонукань (мотивів), організована злочинність та ін.

Згідно з другим критерієм розрізняються такі групи (види) злочинності, як злочинність неповнолітніх, рецидивна злочинність, професійна злочинність, пенітенціарна злочинність, жіноча злочинність, військова злочинність, злочинність мігрантів.

Значення Особливої частини полягає в тому, що вона збирає і накопичує значний емпіричний матеріал про окремі прояви злочинності, виявляє різноманітні ознаки і властивості певних злочинців, уточнює причинно-наслідкові комплекси, які породжують, обумовлюють окремі види (групи) злочинів, конкретизує заходи боротьби з ними. З цього випливає висновок: завдання Особливої частини полягають у тому, щоб, з одного боку, забезпечувати загальнокримінологічні теорії фактичними даними, а з другого — надавати правоохоронним органам конкретні рекомендації, які спрямовані на удосконалення їх діяльності з протидії злочинності.

У літературних джерелах Особливу частину кримінології іноді називають теорією попередження злочинності. Це не зовсім вірно. Як відомо, вихідні положення теорії попередження полягають в тому що:

а) практика боротьби зі злочинністю знає два напрямки. По-перше, застосування до осіб, що вчинили злочин, покарання, передбаченого кримінальним законом. По-друге, вжиття суспільством та державою заходів щодо попередження ще не вчиненого, але можливого суспільно небезпечного прояву;

б) призначення покарання за злочинне посягання, що вже сталося, є необхідним важливим актом. Це вимога соціальної справедливості — людина повинна нести особисту відповідальність за свої неправомірні вчинки; це вимога також державної політики, спрямованої на зміцнення правопорядку у суспільстві, на захист прав та інтересів громадян. Органи кримінальної юстиції не відмовляться від покарань, поки буде існувати злочинність;

в) при всій значущості кримінально-правового впливу у боротьбі зі злочинністю він має обмежений характер. Через це політика боротьби зі злочинністю не може бути зведена лише до традиційного запізнілого втручання правосуддя вже після вчинення злочину. Тут повинні мати місце випереджаючі кроки, якими є попереджувальна діяльність державних органів і громадських об'єднань. Слід наголосити, що заходи попередження злочинності є більш дійовими, раціональними і гуманними формами боротьби з нею, а тому і такими, яким має віддаватися перевага;

г) проблема попередження злочинності має свою логіку, філософію, значний теоретичний потенціал, свою історію. Більше того, розробка та застосування кримінолого-попереджувальних заходів передбачає заздалегідь виявлення факторів злочинності, причин та умов окремих її видів і груп, глибоке вивчення особи злочинця, ознайомлення з методами кримінологічного прогнозування тощо. Все це свідчить про те, що ця проблема тісно пов'язана з усіма елементами предмета кримінологічної науки.

Спираючись на викладені положення, кримінологічна наука створює розгалужену теорію попередження злочинності. При цьому слід мати на увазі, що проблема попередження злочинності, як важливий елемент предмета кримінологічної науки, на високому теоретичному рівні вивчається в Загальній частині курсу кримінології, а її прикладний аспект розглядається в Особливій частині цього курсу.

В Особливій частині найчастіше досліджуються питання практичної діяльності з попередження окремих видів (груп) злочинів. Зокрема, тактика і загальна організація боротьби з кожним видом злочинів, форми правоохоронної діяльності залежно від змісту їх причин та умов, від їх поширеності і місця в системі злочинності в цілому, від характеристики особистості злочинців. Під загальною організацією боротьби зі злочинами мається на увазі інформаційно-аналітична діяльність, кримінологічне прогнозування та планування, реалізація цільових програм боротьби з певними видами (групами) злочинів, їх коригування відповідно до змін криміногенної та загальної ситуації в державі, координація діяльності всіх суб'єктів попереджувальної діяльності з урахуванням їх кадрового і ресурсного забезпечення тощо. А правоохоронна діяльність — це проведення конкретних операцій з профілактики, запобігання, припинення, розкриття злочинів і вжиття передбачених законом та відповідними нормативними актами заходів, а також відшкодування шкоди від злочинів, відновлення порушених прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Деякі автори, зводячи Особливу частину кримінології до вчення про попередження (профілактику) злочинів, стверджують, що вона нібито являє собою самостійну наукову дисципліну (Ю. Д. Блувштейн, В. В. Романов та ін.). З їх точки зору попередження (профілактика) злочинів — це "супернаука” з попередження всіляких недозволених проявів (девіантної поведінки), яка об'єднує в собі правові, природничі, психологічні, соціальні та технічні знання. Вона не входить начебто в рамки кримінології, її слід розглядати як теоретичну модель відповідної практичної діяльності.

Вважаємо, що з подібними поглядами не можна погодитися з таких міркувань.

Насамперед, відокремлення проблеми попередження злочинів від кримінології позбавляє останню регулятивної функції. Як відомо, будь-яка наука виконує чотири функції: описову, пояснювальну, прогностичну і регулятивну. Якщо з кримінології вилучити проблему попередження злочинів (один з елементів її предмета), то вона виконуватиме лише функції опису злочинності, її пояснення та прогнозування. При такому підході вона позбавляється права вирішувати проблеми попередження злочинності, що має важливе загальнотеоретичне значення. Таким чином, кримінологія перетвориться на мертву, схоластичну науку.

Якщо визнати за можливе вивчення теорії попередження злочинів як у рамках кримінології, так і в рамках якоїсь іншої — спеціальної науки попередження злочинів, то це призведе до дублювання одного і того ж матеріалу в рамках двох самостійних наук, що, зрозуміло, є нелогічним, неприродним.

І нарешті, надання теорії попередження злочинів статусу науки, яка вирішує виключно проблеми протидії злочинності, означає позбавлення її фундаментальних кримінологічних концепцій.

Все наведене дає підставу стверджувати, що проблема попередження злочинів є обов'язковою, невід'ємною частиною єдиної кримінологічної науки. Причому вона на теоретичному рівні, на рівні узагальнення становить розділ Загальної частини кримінології, а в прикладному аспекті — це її Особлива частина.