Місцеві референдуми та місцеві вибори – найвищі форми - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина
Місцеві референдуми та місцеві вибори – найвищі форми
 
Орган самоорганізації населення – єдиний вид органу, якому мо$ жуть бути делеговані повноваження окремої сільської, селищної, міської та районної у містах ради. Орган самоорганізації – це засіб збли$ ження влади та громадянина, обов’язковою умовою отримання орга$ ном самоорганізації владних повноважень є його обрання за жорст$ кою процедурою, визначеною радою згідно з законами та статутом те$ риторіальної громади. Органи самоорганізації населення відрізняються за територіаль$ ним принципом, який означає, що основою утворення цього органу є території мікрорайонів, кварталів, вулиць, дворів, будинків, житлових комплексів, багатоповерхових будинків з прилеглими дільницями. Самоорганізація населення здійснюється на частині території, де функціонує територіальна громада села, селища, міста, і тому управ$ ління на такій території не може бути повністю самостійним, відо$ кремленим від місцевого самоврядування, яке здійснюється на тери$ торії відповідної адміністративно$територіальної одиниці. На відміну від громадських об’єднань, органи самоорганізації населення не мо$ жуть діяти в межах всієї території, на якій функціонує територіальна громада, вони діють виключно в межах тієї території, на якій функціо$ нує територіальна громада, вони діють виключно в межах частини відповідної адміністративно$територіальної одиниці, відповідного му$ ніципального утворення, але це не значить, що органи самоорганізації не мають ніяких повноважень.

Як відомо, такі органи є повністю скла$ довою частиною системи місцевого самоврядування, що регламенто$ вано ст.5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та визначається судовою практикою (ч.2 п.4 постанови Пленуму Верхов$ ного Суду України від 3 грудня 1997 р. №13 «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів дер$ жавної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, поса$ дових та службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушу$ ють права та свободи громадян» [143]. Новий Закон передбачає, що створення органу самоорганізації населення має на меті реалізацію місцевого самоврядування, задово$ лення культурно$побутових та інших потреб населення, а також реа$ лізацію соціально$економічних програм, покладених на органи місце$ вого самоврядування, але цей орган не може утворюватись: на тери$ торії підрозділів та частин Збройних Сил України, Національної Гвардії, інших військових формувань, а також на території пенітенці$ арних закладів [144]. Цей перелік об’єктів є виключним, будь$які інші обмеження права громадян України на обрання органу самоорганізації населення залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, май$ нового стану та за мовними ознаками забороняються. Наступним принципом є суспільна форма здійснення територі$ альної самоорганізації населення. Вона виражається в тому, що основ$ ною організаційною формою її здійснення є безпосереднє волевияв$ лення громадян за місцем проживання, робота в цих органах здійснюється на громадських засадах, тобто без одержання заробітної плати. Нарешті, останнім принципом територіальної самоорганізації є те, що її органи максимально наближені до населення, самостійно та під свою відповідальність здійснюють ініціативи жителів за місцем проживання, несуть відповідальність тільки за здійснення ініціатив мешканців муніципальних утворень.

Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Ук$ раїні», Законом України «Про органи самоорганізації населення» та Уставом територіальної громади, органи місцевого самоврядування мають сприяти органам самоорганізації населення у здійсненні їх по$ вноважень. На наш погляд, до основних повноважень органів само$ організації населення належить: – укладати господарські договори з підприємствами, установами, організаціями щодо вирішення питань, які мають загальне значення для жителів, що мешкають на відповідній території; – брати участь власними ресурсами у створенні фінансово$кре$ дитних установ на акціонерній або пайовій основі; – здійснювати іншу діяльність з метою задоволення потреб насе$ лення відповідної території; – засновувати у встановленому законом порядку малі підприєм$ ства, кооперативи для надання побутових та ремонтних послуг; – вносити пропозиції щодо створення об’єктів комунально$по$ бутового та суспільно$культурного призначення; – брати на свій баланс майно, створене за рахунок коштів та трудо$ вої участі населення в утворенні колективної власності; – давати місцевим радам згоду за кандидатурами при призначенні керівників підприємств торгівлі, громадського харчування, побутово$ го обслуговування населення; – скликати збори (сходи) громадян, конференції для розгляду пи$ тань громадського самоврядування; – здавати в оренду приміщення, будинки, споруди, які знаходять$ ся на балансі тощо. Органи самоорганізації населення, згідно зі Законом, не менше одного разу на рік звітують про свою діяльність на зборах (сходах), конференціях жителів. Фінансовою основою діяльності органу самоорганізації населен$ ня вважаються кошти місцевого бюджету, які передані йому за дію, та власні кошти, які формуються з добровільних внесків фізичних та юридичних осіб, а також фінансових ресурсів, одержаних за дозволом ради з інших джерел.

Закон передбачає, що рада може передати орга$ ну самоорганізації частину коштів місцевого бюджету, тому визначе$ но, що кошти, отримані цим органом з місцевого бюджету використо$ вуються ним у межах і в порядку, встановленому радою та згідно з кош$ торисом, затвердженим відповідно сільським, селищним, міським головою, або головою районної у містах ради. Контроль за викорис$ танням бюджетних коштів органами самоорганізації здійснюється фінансовим органом виконкому ради. Матеріальною основою органів територіальної самоорганізації населення є: об’єкти комунальної власності територіальної громади, які передані йому відповідною радою у безоплатне користування або управління; а також майно, яке складається з добровільних майнових внесків юридичних та фізичних осіб; майно, придбане органом само$ організації населення за отримані ним добровільні грошові внески. Водночас новий Закон «Про органи самоорганізації населення» містить Розділ 2 103 положення, які спрямовані на недопущення втручання органів само$ організації населення у господарську діяльність підприємств, това$ риств, об’єднань, заснованих на різних формах власності. Також вва$ жається, що кошти з місцевих бюджетів можуть виділятися радами для виконання органами самоорганізації населення повноважень місце$ вого самоврядування, що насамперед має сприяти ефективному ви$ користанню місцевих бюджетів. На наш погляд, як недолік у роботі цих органів є те, що до них немає притоку свіжих сил, які б ініціювали активізацію діяльності цих органів та появу нових організаційних форм роботи. Тому, вбачається за доцільне активніше залучати до роботи в цих органах представників культури, науки, освіти. Трапляються і такі негативні явища, як відрив від населення, правовий нігілізм, низька соціальна та правова культу$ ра населення. З метою підвищення ефективності роботи, слід надавати органам самоорганізації населення можливість активніше включатися у фор$ мування органів місцевого самоврядування, висувати кандидатів у де$ путати місцевих рад, клопотати про відзив тих, хто не виправдав дові$ ри, необхідно посилити контрольні функції органів самоорганізації населення, яке діє у сфері побутового обслуговування, у сфері торгівлі. Рішення органів самоорганізації населення не повинне суперечити за$ конодавству, нормативно$правовим актам місцевого самоврядування.

Рішення, які прийняті ними в межах власних повноважень, обо$ в’язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організа$ ціями, посадовими особами на відповідній території. Одночасно з цим органи територіальної самоорганізації несуть юридичну відпові$ дальність за законність своїх рішень та діяльності. Інститут територіальної самоорганізації населення як інститут безпосередньої демократії в системі місцевого самоврядування має надзвичайно важливе значення, особливо у час радикальних демокра$ тичних перетворень, які відбуваються в державі та суспільстві. По$перше, він є максимально наближеним до населення; по$дру$ ге, приваблює простота порядку формування цих органів; по$третє, тісний зв’язок діяльності органів самоорганізації населення з повсяк$ денними життєвими інтересами широких верств населення. Органам самоорганізації населення як інституту безпосередньої демократії в системі місцевого самоврядування належить у певній мірі майбутнє, а прийняття закону «Про органи самоорганізації населення» та інших нормативно$правових актів із цього питання свідчать про ту соціальну значимість та актуальність, яка приділяється цим органам [145]. Треба зазначити, що законодавство про місцеве самоврядування, загалом та органи самоорганізації населення, зокрема, потребують вдосконалення. Особливо це видно виявляється при порівнянні Зако$ ну України «Про місцеве самоврядування в Україні» з Законом Росії від 28 серпня 1995 року «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації». У Росії самоврядування регламентується досить детально на рівні як федеральних законів, так і місцевих нормативно$правових актів. Тому й питання про органи самоорганізації населення (у Росії це органи територіального громадського самоврядування) розроблені конкретніше. Значного досвіду у цій сфері набули США, Німеччина, Франція, Великобританія та інші країни. Тому прийнятий Закон України «Про органи самоорганізації на$ селення» від 11 липня 2001 року має надзвичайно важливе значення для подальшого зміцнення підґрунтя розвитку місцевого самовряду$ вання, форм безпосередньої демократії. На нашу думку, таке розмежування загальних зборів жителів за місцем проживання як форми безпосередньої демократії, тобто фор$ ми безпосередньої участі мешканців в місцевому самоврядуванні, і зборів як форми територіальної самоорганізації, коли вона проводить$ ся на частині території, робити недоцільно, тому що загальні збори жителів за місцем проживання є інститутом безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні, а збори як форма територіальної само$ організації населення належать до представницької демократії. Дійсно, в організації та проведенні загальних зборів жителів за місцем проживання закладені великі можливості прискорювача руху місцевого самоврядування до нової якості і щоб вони повною мірою проявлялись, необхідно передусім прийняти Верховній Раді нового скликання, насамперед її профільному комітету із державного будів$ ництва та місцевого самоврядування новий Закон про загальні збори жителів за місцем проживання. У ньому потрібно закріпити право скликання зборів (сходів) за більш широким колом суб’єктів, ніж це мало місце нині.

Сюди необ$ хідно було б включити депутатів, депутатські групи та комісії, об’єднан$ ня громадськості, самих громадян. Надто важливо розширити повноваження загальних зборів (сходів). На наш погляд, за загальними зборами слід закріпити такі повно$ важення: – схвалення або визнання інспекторів міліції, працівників житло$ во$експлуатаційних служб, керівників та спеціалістів соціально$ культурних і комунально$побутових закладів та установ в сільських населених пунктах та селищах; – створення (та обрання) органів територіальної самоорганізації населення, заслуховування їхніх звітів, схвалення проектів положень (статутів) про них, а також висунення в установленому порядку кан$ дидатів у народні депутати та вирішення питань, які передбачені ви$ борчим законодавством; – прийняття рішень про добровільну трудову участь населення в районах із упорядкування, надання допомоги родгоспам у сільсько$ господарських роботах, у ремонті житла, шкіл, клубів, будинків та інших соціально$культурних установ, а також про виконання наказів виборців, щодо даної теорії; – розгляд звітів народних депутатів, голів рад, виконавчих комі$ тетів, керівників відділів та управлінь, а також керівників підприємств, установ, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням місцевого насе$ лення та задоволенням його потреб; – використання майна, яке знаходиться в колективній власності, передача його під управління ради або органу територіальної самоор$ ганізації населення, розпорядження внесками громадян на потреби місцевого самоврядування, використання їх у сільських населеннях пунктах та селищах, розподіл земель, відведення, виділення мешкан$ цям покосів, випасів, надання дільниць, ділянок для дачних госпо$ дарських потреб. Ради, постійні депутатські комісії, виконавчі органи, депутати, органи самоорганізації населення мають право виносити на загальні збори різноманітні питання місцевого та загальнодержавного життя для проведення їх масових обговорювань та вивчення громадської дум$ ки. Рішення загальних зборів жителів за місцем проживання викону$ ються радою та її виконавчим комітетом, органами самоорганізації населення, іншими формуваннями громадськості, підприємствами, установами, організаціями, яким вони адресовані. Необхідно зазначити, що за неможливості проведення загальних зборів у зв’язку з чисельністю населення даної території слід буде скли$ кати конференції представників мешканців. Конференція правомоч$ на приймати рішення, коли в ній брали участь дві третини обраних представників, а її рішення вважається прийнятим, якщо за нього про$ голосувало більше половини учасників.

Безумовно, останнім часом, загальні збори жителів за місцем про$ живання стали відігравати більш важливу роль у виховній роботі серед населення, особливо серед молоді, у боротьбі з правопорушеннями. Тут повноваження загальних зборів, сходів, які визначені законом, досить широкі. Наприклад, у положенні Російської Федерації передбачено, що на загальних зборах, сходах жителів обговорюється поведінка жителів, які допустили порушення законів, громадського порядку, рішень місце$ вих рад, їх виконавчих органів, загальних зборів, сходів громадян (ст. 9.). Загальним зборам надано право оголошувати порушнику по$ передження або догану, передавати матеріали обговорення в суд або клопотати перед відповідними органами, наприклад, перед адміні$ стративною комісією виконавчого комітету місцевої ради, прокурату$ рою, про притягнення порушника до більш суворої відповідальності. Слід наголосити, що загальні збори мешканців широко викорис$ товуються для проведення всенародних та масових обговорень, для ознайомлення населення з чинним законодавством, найважливіши$ ми рішеннями місцевих рад, їх виконавчих комітетів. Так, у Білорусі законодавством передбачено, що законодавчі пропозиції повинні роз$ глядатися не більш як у місячний термін; про результати розгляду по$ відомляються загальним зборам через виконавчий комітет місцевої ради, а у законодавстві Естонії передбачено, що виконавчий комітет відповідної районної, міської, селищної ради може припинити вико$ нання рішення зборів, які суперечать законодавству, а відмінити такі рішення має право рада; у Росії відповідний виконком ради має право відмінити рішення загальних зборів, сходів жителів, які суперечать за$ конодавству, а в радах Москви, Свердловська, багатьох інших міст та районів увійшли в традицію зустрічі працівників рад, спеціалістів з на$ селенням даної території на загальних зборах, які одержали попу$ лярність та славу як Дні відкритого листа. Крім традиційних зборів, про які йшлося, слід виділити ще один вид зборів, який є формою реалізації конституційного права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демон$ страції (ст. 39 Конституції України). Різниця між цими формами демо$ кратії полягає в тому, що збори мешканців як форма здійснення місце$ вого самоврядування має постійний нормативний характер та слугує меті вирішення питань місцевого значення.

Щодо зборів, мітингів, демон$ страцій, пікетування, то вони не мають жорсткого нормативного обме$ ження ні за складом учасників, ні за цілями, формами та процедурами їх проведення. Вони, як правило, використовуються або як засоби підтримки, або як засоби тиску на органи влади, зокрема місцевого са$ моврядування, з метою примусити їх прийняти певні рішення [146]. Варто зазначити, що до загальних зборів жителів за місцем про$ живання як форми безпосередньої демократії примикають за своїм значенням і інші форми колективного масового обговорення питань державного та громадського життя, наприклад, з’їзди та конференції громадських організацій, різні конференції та зльоти. Звичайно, більшість із них поєднують риси безпосередньої і представницької де$ мократії (виборність делегатів на конференції та з’їзди, здійснення учасниками представництва інтересів та думок відповідних організацій та колективів). Таким чином, загальні збори жителів за місцем проживання, схо$ ди є важливим інститутом у системі форм безпосередньої демократії, сполучною ланкою громадян з органами місцевого самоврядування, формою прояву дійсного народовладдя, яке здійснюється шляхом пря$ мого вільного волевиявлення, важливий організаційний засіб залучен$ ня їх у роботу місцевих рад, виконавчих комітетів, розвитку громадсь$ кої самодіяльності населення. Спеціальними формами безпосереднього волевиявлення терито$ ріальних громад, відповідно до чинного законодавства про місцеве самоврядування, є місцеві ініціативи та громадські слухання. Принципово новою для вітчизняної муніципальної практики фор$ мою безпосередньої демократії, яка не була передбачена ні попереднім законодавством про місцеві ради, ні законами про місцеве самовряду$ вання, є місцеві ініціативи. Право територіальної громади, її членів на місцеві ініціативи закріплено у ст. 9 Закону України «Про місцеве са$ моврядування в Україні». Згідно зі ст. 140 Конституції Україні місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосе$ редньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Розвиваючи це положення, ст. 9 означеного Закону закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь$якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Слід зауважити, що місцева ініціатива – це не пряма нормо$ творчість громадян, яка практикується в Швейцарії, деяких штатах США та інших країнах і означає прийняття правових актів голосуван$ ням членів місцевої спільноти. У цих країнах пряма нормотворчість практикується чимало років та має власні традиції. Водночас вона в жодному разі не замінює представницьких форм правотворчості та нормотворчості, фактично є доповненням до них, іноді вступає в кон$ флікти з представницькими органами, які відстоюють іншу позицію, аніж певна частина місцевої спільноти, або грає пасивну роль у розв’я$ занні назрілої проблеми муніципального життя. Особливістю вітчизняної моделі місцевого самоврядування є те, що вона поки не знає практики прямої правотворчості. В Україні за$ кріплена місцева ініціатива, що суттєво відрізняється від безпосеред$ ньої нормотворчості та є формою волевиявлення членів територіаль$ ної громади шляхом ініціювання розгляду відповідною радою будь$ якого питання місцевого значення. Змістом конституційно$правового інституту місцевої (громадської) ініціативи є сукупність конституцій$ но$правових норм, які регулюють порядок здійснення у вигляді обо$ в’язкової для розгляду у встановленому законом порядку громадської ініціативи, спрямованої на прийняття представницьким органом місцевого самоврядування в межах встановленої компетенції норма$ тивно$правового акта відповідно до Конституції та законів або на ви$ рішення ним в іншій формі громадського значущого питання, яке міститься в пропозиціях громадян [147]. Це можуть бути питання, по$ в’язані з управлінням майном, що є в комунальній власності; затверд$ женням програм соціально$економічного та культурного розвитку та контролем за їх виконанням; встановленням місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпеченням проведення місцевих референ$ думів та реалізацією їх результатів; утворенням, реорганізацією та ліквідацією комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійсненням контролю за їхньою діяльністю тощо. Існує кілька видів місцевих ініціатив. Так, за змістом їх можна поділяти на правотворчі ініціативи, спря$ мовані на прийняття, зміну або скасування певного муніципально$ правового акта; ініціативи установчого характеру, зокрема ініціативи, які коректують склад представницького органу місцевого самовря$ дування; референдні ініціативи тощо. За формою вираження місцеві ініціативи бувають документально оформлені та неоформлені тощо. Суб’єктів місцевої ініціативи можна поділити на такі групи: суб’єк$ ти ініціативи (громадяни, які мешкають на відповідній території та ма$ ють право голосу, ініціативні групи або місцеві осередки політичних партій [148] тощо); суб’єкти підготовки та проведення ініціативи (ініціатори, органи місцевого самоврядування тощо); суб’єкти вико$ нання ініціативи (органи або посадові особи місцевого самоврядуван$ ня). Відповідно до ч. 2. ст. 9 Закону порядок внесення місцевої ініціати$ ви на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Таким чином, надаючи подібне право органам місцевого самоврядування, Закон до$ пускає різні варіанти порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, що дає можливість найбільш оптимально врахувати історичні, національно$культурні, соціально$економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування, але на основі Конституції Ук$ раїни та в межах цього Закону. Слід зазначити, що проголошуючи та захищаючи право членів територіальних громад на проявлення місцевої ініціативи, законода$ вець має приділяти увагу правам тих, хто може виступати проти цієї ініціативи, гарантувати можливість, заперечувати її, агітувати за інше вирішення проблеми тощо. Саме захист прав опозиції, зокрема, му$ ніципальної, — це неодмінна риса демократії. Як свідчить зарубіжний досвід, наприклад Каліфорнії (США), де досить широко застосовується право прямого законодавства, існує правило, згідно з яким при обго$ воренні правотворчої ініціативи члени громади повинні знати аргу$ менти не тільки за ініціативу, але й проти неї. Більше того, дані аргу$ менти в письмовому вигляді вручаються кожному учасникові проце$ дури безпосереднього волевиявлення [149]. Хоча в Україні встановлена лише можливість ініціативи місцевої спільноти, необхідно обов’язково визначати при її реалізації умови, які б дали можливість обговорити та вирішити її всім членам територіальної громади, а не лише представницьким органам місце$ вого самоврядування, оскільки виникає вона, як правило, не лише в однієї людини, а зачіпає інтереси багатьох, і результати її розгляду ор$ ганом місцевого самоврядування будуть стосуватися колективних інте$ ресів. У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено правило, згідно з яким місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на засіданні ради, яка відбувається у відкритій формі за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Цим самим Закон не лише забез$ печує гласність і відкритість роботи органів місцевого самоврядуван$ ня, а захищає муніципальні права територіальної спільноти та окре$ мої особистості. Відповідно до законодавства рада, розглянувши питання, внесене шляхом місцевої ініціативи, приймає рішення.

Це рішення, яким би воно не було, обов’язково має бути обнародуване. Порядок обнароду$ вання визначається органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади та залежить від території громади, чисельності її мешканців, технічних і фінансових можливостей тощо. Як правило, обнародування рішень відбувається шляхом їх опублікування в одній або кількох щоденних газетах, повідомлення через інші засоби масо$ вої інформації (радіо, телебачення тощо), видання відомчого бюлете$ ня ради й, у крайньому випадку, через вивішування публічних оголо$ шень на дошках, встановлених у певних місцях на території громади. Є низка прикладів впровадження конкретних проектів муніци$ пальної реформи, які потрібно підтримувати, але не декларувати з цен$ тру, як ось місцеві, муніципальні ініціативи Львова, Хмельницька, Славутича (Київська область), Комсомольська (Полтавська область) тощо. Ці ініціативи є яскравим прикладом надання справжніх муніци$ пальних послуг населенню для вирішення проблеми комунального господарства, транспортного забезпечення, розвитку мережі послуг у системі охорони здоров’я, соціального забезпечення, нових форм са$ моорганізації населення тощо. На глибоке переконання авторів цих муніципальних ініціатив, їх підтримка сприятиме успішному прове$ денню адміністративної реформи саме на місцевому рівні. Муніципальна, місцева ініціатива – це ініціатива громадськості. І це той шлях, який, з одного боку, сприятиме втіленню в життя ідео$ логії адміністративної реформи та нової регіональної політики, а з іншого – подоланню негативної спадщини радянської системи, зо$ крема, цілковитої відірваності влади від народу. Влада не розуміє по$ треб народу, а народ, у свою чергу, кожен раз постає перед фактом нео$ чікуваної появи владних рішень, суті й мети яких він не розуміє. Для вирішення цієї проблеми суто адміністративних заходів замало. Не$ обхідно, аби мер чи керівник району усвідомлював, що без громадсь$ кої підтримки здійснення рішень влади буде малоефективним. Прикладом ефективної реалізації громадської ініціативи є мико$ лаївський рух «Муніципальна ініціатива». Це громадський рух, діяльність якого скерована на проектування майбутнього міста сами$ ми громадянами: розроблення реформи охорони здоров’я, системи освіти тощо. Були підготовлені елітні проекти, які почали реалізову$ ватися, а місцеві управлінці несподівано для себе з’ясували, що людям є що сказати й запропонувати по суті. І попри організаційні зміни в Миколаєві «Муніципальна ініціатива» продовжує жити, вона стала в місті потужною силою, яка не конфліктує, а конструктивно співпра$ цює з владою. Варто зазначити, що в Російській Федерації проекти норматив$ них актів, які внесені населенням, підлягають обов’язковому розгляду на відкритому засіданні представницького органу або посадової осо$ би місцевого самоврядування з участю представників населення. Дана норма знайшла своє закріплення як у Федеральному Законі «Про за$ гальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» (ст. 25), так і в законах про місцеве самоврядування, про територіальну самоорганізацію ряду суб’єктів Російської Федерації. В окремих законах про місцеве самоврядування суб’єктів Російсь$ кої Федерації та у статутах муніципальних утворень прописана проце$ дура здійснення правотворчої ініціативи громадян, яка не є уніфіко$ ваною. Згідно з нормативно$правовою практикою порядок правотворчої ініціативи передбачає два способи. Перший спосіб полягає в тому, що громадяни, які проживають у межах муніципального утворення, мають право підготувати проект нормативного акта місцевого самоврядування або проекти доповнень та змін у чинні нормативні акти та внести їх на обговорення сходу або зборів громадян даного муніципального утворення, при цьому на збо$ рах мають бути присутні громадяни, які мешкають у межах муніци$ пального утворення та досягли віку 18 років. Схід або збори обговорю$ ють проекти нормативно$правового акта, складають згідно з вимога$ ми закону протокол, який включає питання про обговорення проекту нормативного акта для внесення його в представницький орган місце$ вого самоврядування або посадової особи місцевого самоврядування, а також рішення, яке прийняте щодо проекту нормативного акта. Про$ токол підписується головою та секретарем зборів чи сходів та пере$ дається відповідному органу місцевого самоврядування або посадовій особі місцевого самоврядування через офіційну реєстрацію в органі місцевого самоврядування. Представницький орган зобов’язаний включити дане питання в повістку та обговорити його. Так, Статут Скопинського районного муніципального утворення Рязанської об$ ласті від 10 жовтня 1996 р. (ст. 20) передбачає, що проекти правових актів із питань місцевого самоврядування, які внесені населенням в органи самоврядування підлягають обов’язковому розгляду в місяч$ ний термін на відкритому засіданні за участю представників ініціатив$ них груп громадян. Другий спосіб полягає в тому, що правотворча ініціатива вира$ жається в формі збору підписів громадян на підтримку пропозицій про прийняття нормативного правого акта органом місцевого самовряду$ вання або внесення доповнень та змін у чинний нормативний право$ вий акт, а також про відміну того чи іншого нормативного акта. При цьому процедура збору підписів має відповідати нормам виборчого законодавства про збір підписів при проведенні місцевого референду$ му або виборів в органи місцевого самоврядування [150]. Так, Закон Володимирської області «О местном самоуправлении во Владимирской области» (ст. 38) встановлює, що народна ініціати$ ва, яку підтримали не менше 5 відсотків громадян муніципального ут$ ворення підлягає обов’язковому розгляду виборчим органом місцево$ го самоврядування. Аналогічна норма встановлена в Законі «О мест$ ном самоуправлении в городе Санкт$Петербурге» [151].

Варто зазначити, що загалом ситуація з розвитком інституту пра$ вотворчої ініціативи громадян бажає бути значно кращою. У більшості суб’єктів Росiйської Федерації нi закони, нi статути муніципальних утворень не передбачають не тiльки процедури її здiйснення, але навiть тих норм, якi мiстяться в Федеральному Законi «Про загальні принци$ пи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації». Таким чином, законодавство Росiї закрiплює такi форми прямого волевиявлення громадян, якi покликанi виявити суспільну думку, зо$ крема з питань правового регулювання суспiльних відносин, якi ви$ никають у процесi здiйснення мiсцевого самоврядування, та зобов’я$ зує вiдповiднi органи і посадових осiб мiсцевого самоврядування при$ ймати рiшення з урахуванням думок та в iнтересах населення мунiципального утворення. Народна правотворча iнiцiатива як один з найважливiших iнститутiв демократiї дають реальну можливiсть всім соціальним гру$ пам населення брати безпосередню участь у вирiшеннi мiсцевих пи$ тань. Вiдповідно до ст. 140 Конституцiї України мiсцеве самоврядуван$ ня здiйснюються територiальною громадою як беспосередньо, так i через органи мiсцевого самоврядування: сiльськi, селищнi, мiськi ради та їх виконавчi органи. Розвиваючи це положення, ст. 9 Закону Украї$ ни «Про мiсцеве самоврядування в України» закрiплює право членiв територiальної громади iнiцiювати розгляд у радi (у порядку мiсцевої iнiцiативи) будь$якого питання, віднесеного до відання самоврядуван$ ня. Отже, в демократичнiй державi об’єктивно необхiдно прийняти Закон про мiсцевi iнiцiативи, в якому визначити статус, порядок органiзацiї внесення мiсцевої iнiцiативи на розгляд ради, який визна$ чається представницьким органом мiсцевого самоврядування або ста$ тутом територiльної громади, визначити види мiсцевих iнiцiатив, суб’єктів внесення місцевих ініціатив тощо. Від народної правотворчої ініціативи потрібно відрізняти індиві$ дуальні та колективні звернення (петиції) в органи місцевого самовря$ дування та до їх посадових осіб, причому колективні звернення мають багато спільного з правотворчою ініціативою, але безпосередньо не зв’язані з прийняттям нормативного правового акта. Звернення громадян в органи місцевого самоврядування дають можливість населенню брати участь у визначенні завдань та напрямів органів як прояв громадської ініціативи в питаннях місцевого значен$ ня. Особливість цих звернень заключається в тому, що, виражаючи колективну волю із питань різного масштабу та змісту, вони завжди наділяються письмовою формою, підписуються сотнями, а іноді – тисячами людей; нерідко в них формуються конкретні прохання, ви$ моги (сприяти в упорядкуванні мікрорайонів, переглянути рішення про будівництво яких$небудь об’єктів, увічнити пам’ять видатних людей, вжити заходів із охорони довкілля середовища тощо), які адресовані органам місцевого самоврядування та посадовим особам. За своїм значенням було б неправильним прирівнювати петиції до звичайних індивідуальних звернень. Їх подання та розгляд доціль$ но виділити в окремий процес. У спеціальному нормативному акті не$ обхідно розкрити основні ознаки таких колективних звернень, їх види, порядок внесення та реагування. При цьому слід було б передбачити, що петиції обговорюються на засіданні органів (рада, президія, викон$ ком) з обов’язковим запрошенням представників ініціативної групи, при їх одержанні державні органи припиняють розробку або виконан$ ня заперечних рішень до регулювання розбіжностей, а прийняті рішен$ ня відміняються або переглядаються, якщо згода не досягнута; орган влади за необхідності виносить питання на обговорення громадян або місцевий референдум та діє відповідно до їх результатів. Відсутність нині Закону про петиції (колективні звернення) негативно позначаєть$ ся на відносинах органів місцевого самоврядування з виборцями, а посадові особи часто принижують роль та значення петиції, не при$ слухаються до думок, прагнуть вирішити за допомогою «силового тис$ ку». Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновок, що звер$ нення громадян як інститут прямої демократії і самостійна форма здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні є важливим джерелом інформації щодо інтересів населення та засо$ бом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів а також відновлення їх у разі порушення з боку місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядуван$ ня в Україні» територіальна громада має право проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування.

Під час цих слухань члени тери$ торіальної громади можуть заслуховувати пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядуван$ ня. На громадські слухання (а проводяться вони не раніше, ніж двічі на рік) виносяться не тільки звіти депутатів ради, посадових осіб місце$ вого самоврядування. Велику активність та інтерес викликає прове$ дення громадських слухань з конкретних проблем, що стосуються інте$ ресів більшості, зокрема, з питань житлово$комунального господарства, стану медичного обслуговування, визначення пріоритетів розвитку міста, формування бюджету міста та підсумків його виконання. Громадяни міста бачать у громадських слуханнях і можливість ви$ рішити своє конкретне питання, тому слухання завершуються прийо$ мом громадян з особистих питань, який проводить міський голова, його заступники, керівники виконавчих органів влади, комунальних підприємств. Спочатку це призвело до помітного зростання загальної кількості звернень громадян, але дало змогу оперативно розв’язати низку важливих проблем із числа так званих соціальних подразників. Під час громадських слухань мешканцями міста були запропоно$ вані пропозиції щодо необхідності розгляду та прийняття цільових комплексних програм з окремих проблем. Після детального вивчення міською радою розроблені та затверджені програми «Околиця», «Еко$ логія – 2010», «Цукровий діабет» та інше. Дієву допомогу в реалізації таких програм надають органи само$ організації населення, громадські організації, зокрема, об’єднаний комітет громадського самоврядування (ОКГС), дворові, вуличні комі$ тети підтримують постійні зв’язок з
ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов