§ 6. Пред'явлення для впізнання

  Ця слідча дія провадиться з метою встановлення тотожності, схожості або відмінності пред'явленого об'єкта з тим, який особа, що впізнає, зберегла у пам'яті.

При всій різноманітності об'єктів, які пред'являються для впізнання, ознак таких об'єктів і психологічних особливостей процесу розпізнавання у чинному кримінально-процесуальному законі закріплено єдині правила про порядок проведення впізнання, надійність яких для доказування за кримінальними справами підтверджується багаторічною практикою. У КпК ці правила викладаються як приписи, що регламентують порядок впізнання живих осіб (ст. 174 КПК) і предметів (ст. 175 КПК). Виділення у законі тільки двох названих видів впізнання можна вважати умовним, тому що з дотриманням цих правил проводиться впізнання трупів та тварин; крім того, за цими ж правилами на впізнання пред'являються реальні об'єкти чи їх зображення, які одержані при фото- і відеозйомці.

Обов'язковою процесуальною і фактичною підставою проведення впізнання є те, що особа, яка впізнає, повинна бути попередньо допитана і при допиті назвати ознаки, за якими може впізнати людину або предмет. Між цим допитом і пред'явленням для впізнання органи розслідування не вправі прямо чи непрямо інформувати того, хто впізнає, про будь-які додаткові ознаки об'єкта впізнання, а також про осіб чи предмети, які будуть пред'явлені разом з тими, що ототожнюються.

Серед тих, хто впізнає, а отже і має бути допитаний у зв'язку з майбутнім впізнанням, у законі вказано свідків, потерпілих, підозрюваного і обвинуваченого.

Для впізнання пред'являються особи, які мають різний процесуальний статус, а разом з ними — запрошені тільки для участі в цій дії інші особи, які не мали ніякого відношення до справи, що розслідується, і не знайомі з тим, хто впізнає. При впізнанні повинні бути присутні не менше двох понятих.

Захисник має право бути присутнім, коли впізнання провадиться за клопотанням його самого або підзахисного (ч. 2 ст. 28 КПК).

Пред'явлення для впізнання живих осіб провадиться з дотриманням правил ст. 174 КПК. Якщо той, хто впізнає, є свідком, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову від дачі показань (в обох випадках це може бути зроблено у формі заяви свідка про те, що він нібито не впізнав або не може впізнати будь-кого з пред'явлених йому осіб); потерпілий попереджається тільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, тобто завідомо неправдиву заяву про впізнання (або невпізнання). Таке попередження свідку або потерпілому робиться до пред'явлення їм групи осіб, число яких повинно бути не менше трьох, включаючи особу, котра, можливо, може бути впізнана. Зробити це попередження можна у присутності лише понятих, а потім запросити того, хто впізнає, разом з понятими у приміщення, де знаходяться особи, які пред'являються для впізнання. При іншій організації цієї слідчої дії понятих запрошують до приміщення, де вже знаходяться особи, які будуть пред'явлені для впізнання. У будь-якому випадку особі, котра, як припускає слідчий, може бути впізнана, пропонується зайняти будь-яке місце за її власним вибором серед інших пред'явлених осіб. Той, хто впізнає, запрошується тільки після того, як пред'явлені для впізнання особи займуть свої місця; при цьому має бути виключено все, що може стати приводом для заяви про інформування того, хто впізнає, щодо прикмет пред'явлених осіб безпосередньо перед початком впізнання.

Обов'язковим є додержання вимог ч. 2 ст. 174 КПК про те, щоб особи, які пред'явлені для впізнання, були однієї статі, не мали б різких відмін у зовнішності та одязі. Для практики стало фактичним правилом криміналістична рекомендація про відповідний добір таких осіб і з урахуванням їх віку (для різних вікових груп розрив у віці буває неоднаковий).

Якщо той, хто впізнає, впізнав будь-кого з пред'явлених йому для впізнання, то відповідно до закону він повинен пояснити, за якими ознаками він його впізнав, а у протоколі впізнання детально викладаються ознаки, які ним названі (ч. 3 ст. 174, ч. 1 ст. 176 КПК). У випадку, коли той, хто впізнає, заявив, що нікого з пред'явлених осіб він упізнати не може, у протокол звичайно заноситься тільки ця його заява.

У разі, коли додатково до ознак зовнішності той, хто впізнає, повідомив, що він запам'ятав голос, ходу особи, про яку дає показання, всім особам, пред'явленим для впізнання, пропонується по черзі вимовити будь-які слова (фрази), пройтися чи зайняти положення, про яке говорив той, хто впізнає.

Таким є звичайний хід впізнання живої особи. Існує ряд нестандартних ситуацій, до того ж несподіваних і не завжди передбачених. Серед них: спроба підозрюваного або обвинуваченого дискредитувати заздалегідь прогнозований ними результат впізнання, у зв'язку з чим ця особа при появі того, хто впізнає, заявляє, що саме її нібито вже умовили впізнати. Реакція того, хто впізнає, може бути також неоднозначною: він може спокійно відповісти, що ніхто його не умовляв і що він твердо впізнає цю особу, у тому числі і за голосом; а може заявити, що нікого раніше не бачив. Будь-який з цих варіантів перебігу впізнання фіксується у протоколі.

Трапляються випадки, коли той, хто впізнає, раніше зустрічався з кимось з осіб, пред'явлених для впізнання разом з підозрюваним, і упевнений у непричетності цієї особи до події, що перевіряється. У такому разі впізнання підозрюваного не може мати доказового значення через неправильний добір пред'явлених осіб.

Якщо той, хто впізнає, заявляє, що серед осіб, які пред'явлені для впізнання, він нікого не знає, але впізнає одного з понятих або навіть працівників, які знаходяться тут з якої-небудь причини, то це повинно бути точно зафіксовано у протоколі впізнання, яке фактично відбулося. Надалі причетність впізнаного до відповідної події належним чином перевіряється.

У законі не згадуються ситуації, коли той, хто впізнає, нікого не може впізнати, але хтось з пред'явлених, зокрема обвинувачений, який щиросердно розкаявся, заявляє, що саме ця особа зазнала шкоди від його злочинних дій. У цьому випадку має місце звичайний акт узнавання, в зв'язку з чим обвинувачений повинен бути допитаний. Доказами будуть показання, яких дано під час такого допиту; факт узнавання знімає перешкоди для проведення очної ставки між такими особами, показання ж, дані обвинуваченим під час упізнання, не мають самостійного значення як докази. До цього ж закон взагалі не передбачає занесення до протоколу показань особи, яка була пред'явлена для впізнання.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог щодо проведення цієї слідчої дії. І в цих випадках про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлась для впізнання (ч. 4 ст. 174 КПК). У закон включено ще ряд приписів, що посилюють гарантії достовірності результатів впізнання і повноту фіксації обставин його проведення. Зокрема, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, причому впізнання належить проводити в присутності не менше двох понятих (ч. 6 ст. 174 КПК). Це означає, що двоє понятих можуть знаходитися поруч з особами, які пред'являються для впізнання, а ще двоє — в місці знаходження того, хто впізнає. Відповідно, у протоколі належить докладно вказати всі обставини і умови такого впізнання (ч. 2 ст. 176 КПК). Відповідає закону і участь лише двох понятих.

Узнаванням, а не впізнанням у процесуальному значенні є випадки, коли підозрюваного затримує сам потерпілий, а також оперативні співробітники у ході розшукових заходів з участю потерпілого; у таких випадках обставини затримання викладаються у показаннях потерпілого, рапортах оперативних працівників. Проведення після цього впізнання було б відвертим фарсом.

Якщо з якихось поважних причин неможливо або недоцільно пред'являти для впізнання саму людину, то проводиться її впізнання за фотознімками (ч. 4 ст. 174 КПК). З урахуванням особливостей такого впізнання дотримання умов добору об'єктів впізнання полягає у тому, що не повинно бути різких відмінностей не лише у зовнішності зафіксованих на фотознімках осіб, але і у самому матеріалі і якості відбитків за кольором, контрастністю, чіткістю; неприпустимо, зокрема, репродукцію сигналітичного знімка розшукуваного з справи заарештованого пред'являти разом з фотознімками іншого жанру і призначення. Фотознімки осіб, що пред'являються, монтуються на одній фототаблиці, кожний знімок належним чином фіксується і посвідчується, нумерується. Слідчий повинен мати відомості про кожну особу, яка зафіксована на знімку. Нікому з присутніх на впізнанні, як і особі, що пізнає, вони не повідомляються навіть у випадках, коли когось із зображених на знімках осіб він упізнав. Це робиться і в інтересах захисту прав громадянина, і з тактичних міркувань, зокрема, через можливе пред'явлення потім самої людини. Доказова цінність позитивних результатів упізнання особи, яка раніше була впізнана за фотознімком, нерідко береться під сумнів. Та обставина, що впізнання проводиться за цілком інших умов, до кінця таких сумнівів не знімає. Тому впізнання за фотознімками слід робити лише у вкрай необхідних випадках.

Трупи для впізнання звичайно пред'являються близьким родичам або іншим особам, які добре знали не лише загальні риси зовнішності померлого, але й особливі прикмети. Враховуючи це і об'єкт впізнання, труп для впізнання може бути пред'явлений лише один. Однак поспішність проведення такого впізнання може завести розслідування у глухий кут, а то й потягти за собою найважчі наслідки, у тому числі і засудження за вбивство осіб, які потім виявилися живими. Судовою медициною розроблені методи часткового відновлення прижиттєвого вигляду покійного (так званий "туалет” або "реставрація” трупа).

Пред'явлення для впізнання предметів проводиться відповідно до ст. 175 КПК за правилами, аналогічними встановленим для проведення впізнання осіб. Поряд з цим унікальність окремих предметів, через що аналог предмета буває відсутнім, виключає проведення його впізнання за загальними правилами. Безглуздо також провадити впізнання сипучих, аморфних, нових серійно виготовлених предметів. У таких випадках належить зробити огляд, призначити експертне чи інше спеціальне дослідження або аналіз.

Тварина пред'являється для впізнання за тими ж правилами, що і предмети.

Хід і результати будь-якого виду впізнання можна додатково фіксувати за допомогою технічних засобів відповідно до статей 851 і 852 КПК.