5.4. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Нормативну базу відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної фізичній особі під час реформування аграрного сектора економіки України, складають ряд законодавчих актів України.

Насамперед це Конституція України. Проте вона застосовується лише в тому разі, коли право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди безпосередньо передбачено її нормами або випливає з них. Зокрема, ст. 56 Основного Закону спрямована на захист громадян, які потерпіли від свавілля органів державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні тими управлінських функцій [с. 131]. Однак під час розгляду справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди на підставі зазначеної статті слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню відповідно за рахунок держави або органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної (немайнової) шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 4401 ЦК УРСР, чинного до 1 січня 2004 p., чи іншого законодавства 78.

Закон від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» відображає положення ст. 40 Конституції, які гарантують кожному громадянину можливість особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, направляти їм індивідуальні чи колективні письмові звернення, під якими слід розуміти також пропозиції про поліпшення діяльності зазначених органів і осіб під час проведення земельної реформи або критику недоліків у їхній роботі, наприклад при видачі сертифікатів на право на земельну частку (пай). У разі порушення цих прав громадяни мають можливість звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Слід мати на увазі, що справи за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження, в яких одночасно пред'явлено вимоги про стягнення заподіяної цими рішеннями чи діями моральної (немайнової) шкоди (ст. 56 Конституції України, ст. 25 Закону «Про звернення громадян»), розглядаються в порядку позовного провадження 79.

Положення ст. 7 ЦК УРСР, чинного до 1 січня 2004 p., давали право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію особи, при вирішенні питання, наприклад, про визнання права на земельну частку (пай), про отримання земельної ділянки в натурі (на місцевості) тощо.

Вирішуючи справи згідно з цією нормою, необхідно враховувати і положення Конвенції, а також рішення Європейського суду, які допомагають «глибше розуміти зміст і обсяг гарантованих Конвенцією прав, а відповідно — і до ефективного захисту кожного порушеного права»80. Прикладом цього може бути рішення Суду у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria (1986) 8 EHRR 407, 418—419), в якому висловлено низку міркувань, що мають загальний характер і набули сили правового прецеденту для розуміння Конвенції та подальшої діяльності самого Суду:

—свобода вираження поглядів становить одну з підвалин демократичного суспільства, причому здійснення цієї свободи можливе у формах і за змістом, які не є нейтральними, а такими, що викликають почуття образи чи неспокою (такими є вимоги плюралізму);

—свобода преси є добрим знаряддям для формування громадської думки про поведінку та ідеї керівників. У зв'язку з цим межа допустимої критики є значно ширшою, коли йдеться про політичного діяча, аніж коли це стосується пересічної особи. Політичні діячі неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають усвідомлювати це;

—необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можливо довести, а правдивість оціночних суджень — ні81.

Характерною рисою цього рішення є те, що основні його мотиви щодо дотримання в державі свободи слова та вираження поглядів про поведінку й дії політиків і державних службовців узгоджуються із Конституцією та законами України 82.

Стаття 4401 ЦК УРСР, чинного до 1 січня 2004 p., передбачала позадоговірну відповідальність за моральну (немайнову) шкоду. Підставу позадоговірної відповідальності за моральну (немайнову) шкоду становить цивільне правопорушення, структурними елементами якого є зазначена шкода, протиправна поведінка її заподіювана, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина заподіювана шкоди 83.

Застосовуючи ті чи інші законодавчі акти, необхідно враховувати час, з якого вони набрали чинності. Оскільки законодавчі акти стали чинними в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування зазначеного виду шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови й порядок відшкодування моральної (немайнової) шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 р. № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна фізичній особі, — це душевні, психічні, фізичні страждання або переживання, а також втрати немайнового характеру як наслідок цих страждань та переживань, що виникають при порушенні абсолютних прав людини 84. Отже, складовими частинами моральної (немайнової) шкоди фізичної особи є страждання, переживання та втрати немайнового характеру. У свою чергу, страждання, як видно із викладеного вище поняття, можуть бути: душевними (занепокоєння, депресія, страх, сором, горе тощо), психічними (нервовий стрес, відчуття страху, манія переслідування тощо) та фізичними (гарячка, біль, тиск, нудота, блювота тощо).

Переживання можуть мати місце через втрати майнового (наприклад, погіршення родючості землі, недодержання екологічної безпеки землекористування тощо) та немайнового характеру (наприклад, приниження честі, гідності та ділової репутації землевласника або землекористувача (орендаря) під час вирішення тих чи інших питань, пов'язаних із проведенням земельної реформи).

Втрати немайнового характеру, враховуючи їх глибину (тобто ступінь), можуть бути короткочасними (тобто такими, які з часом зникають), тривалими (більш складні розлади в житті особи, які супроводжуються втратою певних життєвих перспектив, наприклад роботи, кар'єри тощо) Та непоправни-ми (негативні наслідки, що залишаються назавжди і змінюють усе життя, яке стає неповноцінним, оскільки ніяке нове благо не може замінити втрачене, — каліцтво, знівечення, смерть близької людини тощо).

На завершення висвітлення цього питання необхідно підкреслити два моменти. По-перше, моральна (немайнова) шкода є похідною від будь-якого порушення прав і законних інтересів людини та громадянина. По-друге, судом не лише встановлюється наявність цього виду шкоди, а й визначається коло осіб, які мають право на її відшкодування. При цьому слід мати на увазі, що за змістом ст. 440' ЦК УРСР, що діяв до 1 січня 2004 р., та інших норм законодавства, які регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб (п. 7 названої вище постанови Пленуму Верховного Суду України).

Протиправна поведінка заподіювана моральної (немайнової) шкоди полягає в невиконанні юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Форми протиправної поведінки безпосередньо пов'язані з формами юридичних обов'язків, які можуть полягати у необхідності вчинити певні дії для конкретної особи (наприклад, своєчасно видати сертифікат на право власності на земельну частку (пай), вирішити в установлений законом строк питання про виділення на місцевості (в натурі) земельної ділянки тощо) або ж утримуватися від вчинення дій, заборонених законодавством (наприклад, екологічним).

Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки (причина) і шкоди, що настала (наслідок). Відсутність причинного зв'язку виключає відповідальність заподіювача моральної (немайнової) шкоди і свідчить про наявність інших причин її настання. У разі, коли зазначена шкода є наслідком декількох причин, то для притягнення особи до відповідальності необхідно встановити, які саме її протиправні дії стали причиною виникнення шкоди.

Вина відповідно до функції, яку вона виконує у структурі правопорушення, визначається у цивілістичній літературі як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків. Тобто вина є суб'єктивною підставою відповідальності 85. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності та обов'язку відшкодувати моральну (немайнову) шкоду, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Законодавством України встановлено дві форми відшкодування моральної (немайнової) шкоди: грошова та інша матеріальна. Як свідчить судова практика, найбільш поширена грошова форма, оскільки гроші є загальним еквівалентом, завдяки чому вони здатні задовольняти будь-які людські потреби. Закон, як відомо, не окреслює чітко межі такого відшкодування. Однак у ст. 4401 ЦК УРСР, що діяв до 1 січня 2004 p., визначалося, що його розмір не може бути меншим від п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Проте при вирішенні питання про позадоговірну відповідальність за моральну (немайнову) шкоду можуть бути задоволені позовні вимоги про стягнення такої шкоди в символічній сумі (1 грн.), тобто менше від встановленого чинним законодавством мінімального розміру. Зазначений висновок випливає із положень ст. 15' ЦПК, яка передбачає межі судового розгляду.

Інша матеріальна форма відшкодування моральної (немайнової) шкоди законодавством України не визначалась. Під нею розуміли, наприклад, надання безкоштовних путівок у лікувально-оздоровчі заклади (санаторії, будинки відпочинку), в туристичну подорож, а також інших матеріальних благ (телевізора, магнітофона, побутової техніки, меблів тощо), які викликають позитивні емоції і цим частково компенсують ті негативні наслідки, яких зазнав потерпілий.

Аналіз правових норм, які регулювали правовідносини щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди, дає підстави стверджувати, що вони містили в собі певні критерії, які можна поділити на загальні та окремі. До загальних слід віднести ті критерії, які застосовуються до всіх категорій справ і без яких узагалі неможливо встановити наявність цієї шкоди та її розмір. Що ж до окремих критеріїв, то вони стосуються індивідуальних ознак потерпілого або зазначені у спеціальних законах, які регулюють ті чи інші правовідносини.

До загальних критеріїв належать: суть позовних вимог; характер поведінки особи, яка заподіяла шкоду; ступінь вини відповідача; глибина, характер і ступінь душевних та фізичних страждань потерпілого; період часу, впродовж якого існують втрати немайнового характеру; значимість останніх.

На нашу думку, суть позовних вимог є одним із головних показників наявності та розміру моральної (немайнової) шкоди, оскільки тільки потерпілий може найбільш об'єктивно оцінити глибину переживань, обсяг душевних та фізичних страждань, а також втрат немайнового характеру.

Характер поведінки особи, яка заподіяла шкоду, та ступінь вини відповідача є підставою для збільшення або зменшення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, оскільки ці критерії характеризують ставлення відповідача до своїх дій та до наслідків, які настали.

Безумовно, на розмір моральної (немайнової) шкоди впливає не тільки факт душевних та фізичних страждань, а й їх глибина (наприклад, незначний, значний, сильний, руйнівний душевний чи фізичний біль). Фактором, що збільшує або зменшує розмір цієї шкоди, є також ступінь фізичних страждань (легкі, середні, тяжкі), період часу, впродовж якого існують втрати немайнового характеру (короткочасні, тривалі, довічні), та значимість останніх (істотні та неістотні, що підлягають відновленню).

Серед окремих критеріїв особливе значення мають ті, які пов'язані з посяганням на життя та здоров'я людини. Це зумовлено тим, що право на життя кожної людини відповідно до ст. 27 Конституції України посідає чільне місце серед її основних прав і свобод. До таких критеріїв, наприклад, належать: вид злочину і спосіб його вчинення; суб'єктивна сторона злочину (вина); соціальне становище потерпілого; спосіб одержання інформації про смерть родичів та їхні родинні зв'язки.

При посяганні на честь, гідність і ділову репутацію слід виділити такі окремі критерії, як: характер і регіон поширення відомостей; громадська оцінка обставини (обставин); повторювання інформації (тираж друкованої продукції); «життєдіяльність» джерела інформації; індивідуальні особливості потерпілого; непристойність форми, в якій дається оцінка особи; наслідки, які настали.

Критерії розумності та справедливості, передбачені нормами ЦК України, також відіграють важливу роль при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди. Наш підхід до поняття справедливості вже викладено в тій частині праці, де йшлося про визнання права на земельну частку (пай). Що стосується розумності, то це — толковий, розсудливий, логічний, обгрунтований на розумі вчинок 86 або визнаний усіма суб'єктами певних суспільних відносин критерій здорового глузду87. Аналізуючи ці критерії та положення статей 8 і 14 названого Кодексу, можна дійти висновку про те, що при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди суд повинен творчо застосовувати законодавство, з розумінням суті природного права. Тільки тоді судові рішення будуть не тільки правильними за формою, а й справедливими за змістом.

До факторів, що можуть впливати на розмір моральної (немайнової) шкоди та її грошового відшкодування, слід віднести також загальні критерії, передбачені ст. 1193 ЦК. Водночас підкреслюємо, що ці критерії (вина потерпілого та майновий стан громадянина, який заподіяв шкоду) можна застосовувати при визначенні розміру шкоди, заподіяної лише фізичній особі).

5.5. Рішення суду

Норми гл. 22 «Рішення суду» ЦПК визначають, що рішення суду повинно мати встановлений зміст (ст. 203), бути законним і обгрунтованим (ст. 202),

постановленим у передбаченому порядку (ст. 209), викладеним у письмовій формі (ст. 211) і проголошеним публічно (ст. 212). Крім викладеного особливу увагу привертає ст. 202і ЦПК, оскільки в ній описано «модель» вирішення суддею спору. Раніше про це йшлося лише в науковій літературі88. У даний час це вже не методичні рекомендації суддям, а передбачений законом обов'язок суду при ухваленні рішення вирішувати питання щодо:

1)наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та доказів, якими вони підтверджуються;

2)наявності інших фактичних даних (пропуск строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, а також доказів на їх підтвердження;

3)правовідносин, зумовлених установленими фактами;

4)правової норми, яка регулює ці правовідносини;

5)задоволення позову чи відмови в його задоволенні;

6)розподілу судових витрат між сторонами;

7)наявності підстав для негайного виконання судового рішення;

8) наявності підстав для скасування заходів щодо забезпечення позову. Аналіз ст. 203 ЦПК в редакції Закону від 21 червня 2001 p. № 2540-III дає підстави вважати, що рішення суду за своїм змістом складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, хоча в самій статті, на відміну від редакції 1963 р., про це не сказано.

Вступна частина розпочинається найменуванням процесуального документа та вказівкою на те, що рішення постановлюється іменем України. Після цього у вступній частині відповідно до пунктів 1—4 ст. 203 ЦПК послідовно зазначаються: час та місце постановлення рішення; назва суду, що його постановив; прізвище й ініціали судді та секретаря судового засідання; прізвища сторін та інших осіб, які брали участь у справі. У цій же частині також може зазначатися, в якому засіданні розглядалася справа (у відкритому чи закритому).

Описова частина судового рішення повинна містити: вимоги позивача (зміст і підстави відповідно до позовної заяви); заперечення відповідача (їх суть; якщо ж він визнає позов, — то повністю чи частково); узагальнений виклад пояснень інших осіб, які брали участь у справі (наприклад, пояснень прокурора, заявників, заінтересованих і третіх осіб; пояснень (висновків) органів, організацій або громадян, які згідно із законом захищають права інших осіб) (п. 5 ст. 203 ЦПК). У складних справах в описовій частині судового рішення можуть бути наведені посилання на розпорядчі дії сторін: про зміну позову, самостійні вимоги третіх осіб та їх обгрунтування, вимоги відповідача за зустрічним позовом та їх обгрунтування, пояснення позивача щодо цих вимог та його обгрунтування, — а також рух справи в різних судових інстанціях, якщо вона розглядається не вперше.

У мотивувальній частині рішення наводяться посилання: на встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини; на наявність порушення прав і свобод, за захистом яких особа звернулася до суду, на невиконання зобов'язань або на інші підстави для задоволення вимог; на закон (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт), за яким вирішено справу, та норми процесуального закону, якими керувався суд (пункти 6—8 ст. 203 ЦПК).

Резолютивна частина судового рішення містить у собі висновки по суті розглянутих вимог, зокрема про задоволення позову або про відмову в цьому повністю чи частково, про розподіл судових витрат, а також роз'яснення щодо строку й порядку оскарження рішення (п. 9 ст. 203 ЦПК). У резолютивній частині також зазначається, в яких випадках допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити (статті 214, 217—219 ЦПК).

У зв'язку з тим, що судове рішення — найважливіший акт правосудця, воно повинно містити чіткі, грамотні, юридично правильні формулювання. Не допускаються неясні, складні вирази та судження, які утруднюють правильне його розуміння. У резолютивній частині рішення у справі, пов'язаній із реформуванням аграрного сектора економіки, зокрема, мають бути зазначені розмір та вартість земельної частки (паю); вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення майна не виявиться в наявності; які конкретно дії та на чию користь повинен вчинити відповідач або яким іншим передбаченим законом способом має захищатися порушене право; тощо.

Згідно зі ст. 231 ЦПК рішення суду набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження або на внесення апеляційного подання. В разі надходження апеляційних скарги або подання рішення суду набирає чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції. Рішення, які не підлягають апеляційному оскарженню, набирають чинності негайно після їх проголошення.

Після набрання рішенням чинності сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть заявляти в суді такі самі позовні вимоги з тих же підстав та оспорювати в іншому суді вже встановлені судом факти.

Якщо після набрання чинності рішенням, за яким із відповідача стягуються періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначення розміру платежів, їх тривалість чи припинення, то кожна сторона вправі шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.