5.2. Сторони у справі

Сторони в цивільному процесі — це особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість у результатах розгляду справи, наділені комплексом цивільних процесуальних прав та обов'язків, необхідних для захисту своїх прав та законних інтересів, а також для здійснення судової діяльності 77. Визначення сторін у цивільному процесі та їхнього правового становища є обов'язковою передумовою постановлення законних і обгрунтованих судових рішень.

Відповідно до цивільного процесуального законодавства (ст. 102 ЦПК) сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач — особа, на захист суб'єктивних прав та охоронюваних інтересів якої розпочинається цивільний процес. Позивачами в спорах, пов'язаних із проведенням земельної реформи, виступають суб'єкти права на:

—земельну частку (пай) та майнову частку — члени КСП;

—земельну ділянку (земельний наділ) — працівники соціальної сфери села;

—спадкове майно — спадкоємці.

У передбачених законом випадках (ст. 5 ЦПК) із позовною заявою до суду можуть звернутися й інші особи, наприклад прокурор.

Відповідач — особа, яка за заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права й охоронюваних законом інтересів. У судах інколи виникали проблеми із визначенням відповідачів у справах аналізованої категорії.

Так, Козельщинський районний суд Полтавської області у справі за позовом А. до Оленівської сільської ради визнав за позивачем право на земельну частку (пай) у розмірі 5,27 умовного кадастрового гектара у колективній власності на землю реформованого КСП їм. Фрунзе та зобов'язав сільську раду, яку вважав правонаступником цього КСП, виділити зазначений пай позивачеві в натурі з тих мотивів, що А. було включено до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, але земельної частки із земель КСП він не одержав.

Із таких міркувань суди виходили й у деяких інших справах, покладаючи обов'язок з надання земельної частки (паю) на сільські ради. Однак слід мати на увазі, що залежно від обставин спору відповідачами у справах цієї категорії можуть бути, наприклад:

—КСП та інші підприємства, створені в процесі реорганізації, — щодо виділення земельної частки (паю) та майнової частки;

—сільська рада — щодо неправильності списків, які додаються до державного акта на право колективної власності на землю, та щодо виділення земель із резервного фонду та із земель запасу;

—районні державні адміністрації — щодо питань, пов'язаних із видачею сертифікатів.

Заслуговує схвалення практика тих судів, які з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справ цієї категорії залучали до участі у процесі відповідно до ч. 2 ст. 121 ЦПК районні управління земельних ресурсів.

Проте деякі суди розглядають позови, не залучаючи до участі у справі належних відповідачів. Це призводить до неповного з'ясування обставин спору, а також порушення прав інших осіб.

Наприклад, Вознесенський районний суд, задовольняючи позовні вимоги КСП ім. Щорса про визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай), не звернув належної уваги на те, що районна адміністрація, якою був виданий цей документ, до участі у справі не залучалась. У зв'язку з цим судова колегія в цивільних справах Миколаївського обласного суду зазначене рішення районного суду скасувала і справу направила на новий розгляд, оскільки були порушені вимоги п. 4 ст. 307 ЦПК.

Задовольняючи позови про визнання права на земельну частку (пай), пред'явлені до новостворених на засадах приватної власності на землю сільськогосподарських формувань, суди в основному виходили з положень статутів цих формувань про те, що останні є правонаступниками реформованих КСП.

Так, із документів, приєднаних до розглянутої Кременчуцьким районним судом Полтавської області справи за позовом С. до приватного сільськогосподарського товариства «Колос», видно, що таке правонаступництво передбачено статутом цього товариства.

Разом із тим при визначенні питань правонаступництва суди не завжди виходили з дійсного характеру правовідносин і нормативно-правових актів, що їх регулюють. Зокрема, відповідно до ст. 5 ЗК 1990 p., Указів Президента України: від 10 листопада № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», від З грудня 1999 р. № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» кожен член КСП при виході з підприємства користується правом на земельну частку (пай) і на її одержання в натурі (на місцевості) із земель, що є в колективній власності КСП. Отже, питання про правонаступництво у спорах про право на земельну частку (пай) мають вирішуватися залежно від того, у кого залишилися земельні частки (паї) позивачів при реформуванні КСП.

Правонаступником у цих спорах може вважатись місцева рада, якщо земельні частки (паї) залишились у її розпорядженні, і новоутворені сільськогосподарські приватні формування, якщо земельні частки (паї) позивачів були передані їм як такі. Про місцеву раду як правонаступника реформованого КСП може йтися також, коли члена останнього помилково не було включено до доданого до державного акта про право колективної власності КСП на землю списку громадян, з урахуванням числа яких згідно зі ст. 17 ЗК 1990 р. місцева рада передавала цю землю в колективну власність.

У значній частині справ про право на земельну частку (пай) питання про правонаступників реформованих КСП вирішувалося судами за відсутності документальних даних про те, що земельні частки (паї) перебувають у розпорядженні місцевої ради або використовуються новоутвореними приватними сільськогосподарськими підприємствами (організаціями). У порядку правонаступництва до новоутворених на засадах приватної власності сільськогосподарських підприємств та організацій могли перейти відповідні права, обов'язки і відповідальність сільськогосподарських підприємств та організацій, заснованих на праві колективної власності на землю, крім тих, які згідно з чинним законодавством належали тільки останнім.

Оскільки затвердження й уточнення списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, вирішення питань щодо розміру земельних часток (паїв) членів цих підприємств та організацій належало до їх відання, а затвердження рішень про розмір земельних часток (паїв) і видача сертифікатів на земельну частку (пай) — до відання відповідних районних державних адміністрацій, для покладення на новоутворені на засадах приватної власності на землю підприємства й організації обов'язків із внесення змін до зазначених списків, проведення дій з паювання землі, видачі сертифікатів на право на земельну частку (пай) немає правових підстав.

Таким чином, належними відповідачами у справах про визнання права на земельну частку (пай) після реформування підприємств та організацій, заснованих на праві колективної власності на землю, могли бути:

—місцеві ради, у розпорядженні яких залишилися земельні частки (паї);

—районні державні адміністрації, до компетенції яких входило затвердження рішень КСП про розмір земельних часток (паїв) членів КСП і видача та реєстрація сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Належними відповідачами у справах про виділення майнових паїв (часток) у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати їх в індивідуальну власність, можуть бути підприємства — користувачі майна, виділеного на зазначені цілі. Однак суди не завжди звертають на це увагу, а тому постановлюють помилкові рішення.

Наприклад, судовою колегією в цивільних справах Миколаївського обласного суду скасовано рішення Вознесенського районного суду про стягнення з сільськогосподарського кооперативу «Білоусівське» на користь Н. 4 тис. 700 грн. майнового паю. Розглядаючи справу, суд не звернув належної уваги на те, що КСП було поділено на декілька юридичних осіб. Відтак до кожної з них перейшли за розподільним актом (балансом) у відповідних час-

тинах майнові права та обов'язки реорганізованого КСП. Проте суд не з'ясував, яка з цих юридичних осіб є користувачем майна позивачки.

Правову допомогу зазначеним вище юридичним особам надавали їхні представники, що відповідає положенням ч. 2 ст. 110 ЦПК. Їхні повноваження, як правило, підтверджувалися довіреністю від імені підприємства, установи, організації, які були оформлені за підписом керівника або іншої уповноваженої ним службової особи, з печаткою підприємства, установи, організації (ст. 114 ЦПК). Однак в окремих випадках обсяг повноважень представників усупереч положенням ст. 115 ЦПК в довіреності не окреслювався. Більше того, їм надавалися такі процесуальні права, які не передбачені законом.

Наприклад, згідно з довіреністю, підписаною заступником голови Чорногорської районної державної адміністрації Миколаївської області, юристу відповідного районного відділу земельних ресурсів В. надавалося право бути «членом судового засідання».

При вирішенні спорів про спадкування земельної частки (паю) та майнової частки необхідно враховувати суб'єктний склад спадкоємців, який значно ширший, ніж суб'єктний склад спадкодавців. Зокрема, ЦК передбачено такі підстави спадкування: за законом та за заповітом. Тому при розгляді такої справи суду слід залучати до участі в ній усіх спадкоємців, які закликалися до відповідного спадкування іншого майна спадкодавця. Однак суди це роблять не завжди.

Наприклад, Снятинський районний суд Івано-Франківської області при вирішенні цивільної справи за позовом М. зобов'язав спілку орендарів їм. Стефаника виділити земельну частку (пай) лише йому одному, хоча з матеріалів цивільної справи за його ж позовом вбачається, що спадкування відбувалося за заповітом і згідно зі свідоцтвом про право на спадщину М. став власником половини жилого будинку і господарських споруд. Хто успадкував іншу частину цього майна і чи спадкувалась вона взагалі, — невідомо, тому не можна дійти чіткого висновку про законність цього судового рішення. Якщо допустити, що іншу частину будинку й господарських споруд успадковані як майно особи, котра мала право на земельну частку (пай), то суд своїм рішенням, зобов'язавши виділити згадану земельну частку (пай) тільки позивачеві, порушив права інших спадкоємців.

На завершення питання щодо належних відповідачів слід звернути особливу увагу на те, що Президент України як глава держави не може бути відповідачем у цивільних справах майнового чи іншого характеру. Відповідно до підпункту 42 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України (затверджене Указом Президента України від ЗО грудня 1997 р. № 1396/97 із відповідними змінами) це Міністерство виступає як представник інтересів Президента і Кабінету Міністрів України при розгляді справ судами України. Таким чином, усі процесуальні дії у зазначених справах від імені Президента України виконує назване Міністерство. Тому в разі необхідності суди повинні надсилати судові виклики та інші процесуальні документи в таких справах не Президентові України чи його Секретаріату, а Міністерству юстиції України.