2.7. Успадкування земельної частки (паю)

Згідно з положеннями Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 25) та Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (ст. 3) право на земельну частку (пай) та право на земельну ділянку, яка виділена в натурі (на місцевості), можуть бути об'єктом спадкування. При цьому успадковуються земельна частка (пай) та земельна ділянка такого ж розміру й вартості, як і ті, що належали на праві власності спадкодавцю.

Наприклад, Казанківським районним судом Миколаївської області за П. визнано в порядку спадкування право на земельну частку (пай) розміром

10, 67 умовного кадастрового гектара та вартістю 66 тис. 159 грн. 27 коп., яка була визначена загальними зборами членів КСП ім. Чапаєва його матері.

Слід підкреслити, що спадкове право — це окремий правовий інститут, який регулюється нормами цивільного права. Центральне місце у спадковому праві посідає спадщина, яка являє собою сукупність прав та обов'язків, що переходять до спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва. Щоб визначити обсяг і межі спадщини, зокрема при успадкуванні земельної частки (паю) або земельної ділянки, потрібно враховувати певні обставини та умови.

По-перше, у спадщину входять ті права й обов'язки, які належали спадкодавцеві (а не третій особі) і виникли ще за його життя. В іншому разі спадкове правонаступництво не виникає.

Наприклад, рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Миколаївського обласного суду, Т. відмовлено в задоволенні позову про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування, оскільки її батько помер у січні 1996 p., а сільськогосподарське підприємство, членом якого він був, отримало державний акт про право колективної власності на землю лише в червні 1996 p., тобто після його смерті. Виходячи з цього померлого не включали і до списку громадян—членів цього підприємства. Отже, спадкодавець за життя не набув права на земельну частку (пай) у господарстві і, відповідно, спадкоємець (позивачка) не вправі її успадкувати.

По-друге, існують права та обов'язки, які мають особистий характер, тобто тісно пов'язані з особою спадкодавця. Тому природно, що вони не входять до складу спадщини (наприклад, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої спадкодавцю незаконною відмовою у видачі сертифіката на земельну частку (пай).

За загальним правилом наявність у спадкодавця права на ідеальну земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом, а його право власності на реальну земельну ділянку, яка визначена в натурі (на місцевості), підтверджується державним актом на право приватної власності.

Варто зазначити, що до складу спадщини «входять не тільки права та обов'язки, а й правові утворення, які посідають проміжне становище між правоздатністю і суб'єктивним правом (обов'язком)»65. Такі права ще називають «права на правоутворення» 66, оскільки на їх підставі виникають певні суб'єктивні права. Права на правоутворення виникають і в процесі земельної реформи, а тому можна припустити, що моментом виникнення у спадкодавця права на ідеальну земельну частку (пай) за його життя є прийняття загальними зборами КСП рішення про затвердження відповідного списку. Аргументується це так. По-перше, суб'єктивні права спадкодавця на ідеальну земельну частку (пай) виникають з того часу, коли в господарстві розпочався процес реструктуризації. По-друге, процедура реструктуризації розпочинається саме з рішення загальних зборів членів КСП про необхідність проведення реорганізації з метою створення нових підприємств на нових організаційно-правових засадах. Загальні збори не тільки вирішують організаційні питання реструктуризації, а й затверджують списки осіб, які мають право на земельну частку (пай), результатом чого є отримання господарством державного акта про право колективної власності на землю. Все це є правовою основою для визнання права на ідеальну земельну частку (пай). По-третє, подальші дії підприємства по приватизації землі, а саме виготовлення документації (Державного акта на право колективної власності на землю, оформлення та видача сертифіката тощо), — є технічними і виконуються в різні строки після прийняття загальними зборами КСП рішення про реструктуризацію господарства, затвердження списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Таким чином, затримка у виготовленні документації не повинна пов'язуватися з юридичним фактом — виникненням права на земельну частку (пай).

Якщо при житті спадкодавець був включений загальними зборами членів КСП у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай), то спадкоємці вправі порушувати питання про успадкування цієї ідеальної частки (паю). В цьому випадку право власності на останню не переходить до них автоматично, а вони лише вправі вимагати визнання за ними такого права.

Рішенням Очаківського районного суду Миколаївської області за спадкоємцями члена КСП визнано право на земельну частку (пай), оскільки за рішенням загальних зборів КСП «Світоч» від 12 травня 1996 р. спадкодавець був включений до числа осіб, за якими визнається право на земельну частку (пай). Він помер у 1998 p., а технічна документація з вини господарства була виготовлена лише в наступному році.

На практиці траплялися випадки, коли заява спадкодавця про видачу йому сертифіката не була розглянута з технічних причин (наприклад, через відсутність необхідної кількості оформлених сертифікатів) або в її задоволенні було незаконно відмовлено. У таких випадках до спадкоємців також переходить не саме суб'єктивне право власності, а право вимагати визнання за ними права власності.

Наприклад, Є. з 1929 р. по 1964 р. була членом колгоспу «Ленінська Іскра», а після його реорганізації, вийшовши на пенсію, - членом КСП «Малинівка». Під час проведення земельної реформи її не включили до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. В січні 1996 р. вона померла. Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області позовні вимоги спадкоємця Є. про визнання в порядку спадкування за законом права на земельну частку (пай) були задоволені. Як зазначив у рішенні суд, на момент передачі землі у колективну власність Є. була членом КСП, але в списках її прізвище пропустили через недбалість працівників цього ж підприємства.

Як показало вивчення справ, при вирішенні таких позовів суди помилково не враховували права на правоутворення, а тому безпідставно відмовляли у задоволенні позовів спадкоємцям, хоча спадкодавці за життя належали до осіб, які за всіма ознаками мали право на земельну частку (пай). Про це свідчать наведені нижче приклади відмови в задоволенні позову лише з формальних підстав.

Так, Снігурівський районний суд Миколаївської області відмовив Ж. у позові про визнання права на земельну частку (пай), оскільки мати позивачки не була включена до списків членів КСП, хоча в матеріалах справи були відомості про те, що за життя вона була членом останнього.

Таку ж поспішність у вирішенні справ виявляли й суди Харківської області.

Зокрема, Вовчанський районний суд відмовив у позові Х.К. до КСП ім. Леніна про визнання незаконним рішення правління КСП і загальних зборів про виключення з членів колективу її батька та позбавлення його земельної частки (паю). Це рішення судовою колегією в цивільних справах Харківського обласного суду залишено без зміни.

Як установлено у справі, батько позивачки Х.П. ЗО років працював у колгоспі в с. Землянки Вовчанського району. В 1966 р. він вийшов на пенсію, але продовжував працювати в колгоспі до 1980 р. Оскільки він став непрацездатним і хворів, його разом із дружиною забрала до себе дочка в інше село того ж району.

Після того, як колгосп був реформований у КСП і було проведено розпаювання землі та майна колишнього колгоспу, Х.П. як колгоспник-пенсіонер звернувся до КСП з проханням виділити йому земельну частку (пай). Рішенням загальних зборів членів КСП від 21 січня 1999 р. Х.П. було відмовлено у прийнятті до членів КСП з тих підстав, що він не проживав на території господарства, а 6 квітня того ж року він помер.

Відмовляючи Х.К. у позові про право на земельну частку (пай) у порядку спадкування, районний суд і судова колегія обласного суду виходили з того, що таке право мають члени КСП, у тому числі пенсіонери, які працювали в колгоспі й залишилися членами зазначеного підприємства, а Х.П. не був членом КСП.

При розгляді справ про спадкування судам слід залучати до них усіх спадкоємців, які закликаються до спадщини за нормами цивільного законодавства. Однак суди не завжди дотримуються цієї вимоги.

Так, Снятинський районний суд Івано-Франківської області зобов'язав спілку орендарів ім. В. Стефаника виділити позивачеві М. земельну частку (пай), не з'ясувавши належним чином, чи всі спадкоємці залучені до справи. Зокрема, з матеріалів останньої вбачається, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом позивач став власником половини жилого будинку і господарських споруд. Хто успадкував іншу частину цього майна і чи успадковувалась вона взагалі, — невідомо. Отже, не можна дійти чіткого висновку щодо законності цього рішення суду. Якщо допустити, що іншу частину майна успадковано як майно особи, яка мала право і на земельну частку (пай), то суд своїм рішенням, зобов'язавши виділити останню тільки позивачеві, порушив інтереси інших спадкоємців.

Коло прав та обов'язків, що входять до спадщини, може залежати не лише від особи спадкодавця, а й від особи спадкоємця. В основному це визначається об'єктом (предметом) цього права. Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців — до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК та цього Закону.