Затримання і допит підозрюваного — різні за видом і призначенням процесуальні дії; лише допит є слідчою дією у повному значенні цього поняття. Затримання — це короткостроковий арешт особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, що є по суті запобіжним заходом, який відповідно до закону може бути здійснений з метою запобігання і припинення злочинної діяльності такої особи, її протиправної спроби чинити опір збиранню доказів і можливих способів ухилення від слідства і суду. Затримання не може бути віднесене до заходів, що безпосередньо призначені для отримання одного з доказів — показань підозрюваного. Постановка такої мети при затриманні є грубим порушенням конституційних принципів законності, презумпції невинності, положень національного законодавства (і в першу чергу кримінально-процесуального), міжнародних актів про права і свободи людини.

Реальний нерозривний зв'язок цих процесуальних дій (затримання і допиту) обумовлює розгляд питань, пов'язаних з підставами і порядком затримання, у главі про слідчі дії.

Підстави до затримання встановлені ст. 106 КПК, ця ж стаття, а також Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, регламентують питання, що стосуються реалізації процесуального рішення про затримання. Відповідно до ст. 115 КПК слідчий теж вправі затримувати і допитувати підозрюваного на підставах і в порядку, передбачених ст. 106 КПК.

Згідно зі ст. 106 КПК особа, підозрювана у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримана лише за наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали за вчиненням злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, як на таку, що вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі виявлені явні сліди злочину.

За наявності інших даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, вона може бути затримана лише у разі, якщо ця особа зробила замах на втечу, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особу підозрюваного.

Характер підстав затримання свідчить, що цей захід може бути застосований лише у випадках, які не терплять зволікання.

Перелік підстав до затримання, наведений у КПК, є вичерпним. Він забезпечує ефективне припинення злочинів і у той же час гарантує від необґрунтованого затримання громадян.

Разом з тим вбачається, що у разі порушення кримінальної справи щодо певної особи (ст. 981 КПК) її належить допитувати як підозрюваного у злочині, оскільки вона ставиться в таке процесуальне становище ще до її допиту слідчим. Рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, яке вправі прийняти прокурор (суддя) є своєрідним аналогом або ж варіантом запобіжного заходу — підписки про невиїзд.

Про кожний випадок затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав і мотивів затримання і протягом 24 годин зробити про це письмове повідомлення прокурору. Протягом 48 годин з моменту отримання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого.

Виклик і допит підозрюваного. Особливості процесуального статусу підозрюваного і фактична ситуація, у якій він може опинитися на момент виклику на допит, дають підстави виділити допит підозрюваного як самостійну слідчу дію, хоча виклик і допит підозрюваного і обвинуваченого провадиться з дотриманням ряду однакових вимог кримінально-процесуального закону (ч. 1 ст. 107 КПК). У той же час ст. 107 КПК містить ряд приписів, дотримання яких є обов'язковим тільки при провадженні допиту підозрюваного. Враховуючи й інші приписи закону, є необхідність і можливість розглянути допити підозрюваного і обвинуваченого окремо.

Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано відповідно до статей 106, 115 КПК за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано будь-який з передбачених КПК запобіжних заходів до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. тільки особа, щодо якої органами попереднього розслідування вжиті названі заходи, може бути допитана як підозрюваний; наявність лише фактичних даних про причетність особи до вчинення злочину не створює достатніх правових підстав для її допиту як підозрюваного.

Порядок провадження цієї слідчої дії багато в чому обумовлений і тим, чи перебуває підозрюваний під вартою.

Виклик підозрюваного, який перебуває під вартою, здійснюється через адміністрацію місця попереднього ув'язнення — ІТУ або СІЗО (ізолятор тимчасового утримання або слідчий ізолятор) (ч. 3 ст. 134 КПК).

Підозрюваний, щодо якого обрано будь-який запобіжний захід, крім взяття під варту, може викликатися на допит телефоном, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається під розписку йому або кому-небудь з дорослих членів сім'ї, що проживає разом з ним, направлятись через житлово-експлуатаційну організацію або адміністрацію за місцем його роботи. Вибір одного з способів виклику, вказаних у чч. 1 і 2 ст. 134 КПК, є компетенцією органу розслідування, але при будь-якому варіанті виклику підозрюваному повинні бути роз'яснені наслідки неявки без поважних причин — доставка приводом або заміна запобіжного заходу на більш суворий — тримання під вартою (статті 135, 136, 138 КПК).

Підозрювані, затримані в порядку статей 106, 115 КПК, або заарештовані повинні бути допитані негайно, а при неможливості негайного допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання (ч. 2 ст. 107 КПК). Виклик на допит здійснюється через адміністрацію місця ув'язнення, а сам допит може бути проведений як у місці тримання під вартою, так і у місці знаходження органу розслідування, до якого підозрювані доставляються конвоєм. Такий стислий строк для проведення першого допиту підозрюваного встановлений, у першу чергу, для забезпечення права підозрюваного на захист; негайний допит підозрюваного виправданий і з тактичних міркувань. Істотною гарантією забезпечення прав підозрюваного, який тримається під вартою, є і те, що захисник надається йому з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою, до першого допиту підозрюваний має право на побачення з захисником віч-на-віч (статті 21, 431, 48 КПК).

Строк, в який повинен бути допитаний підозрюваний, не взятий під варту, законом не встановлений; відсутність у такого підозрюваного і права скористатися допомогою захисника знижує рівень гарантій законності та об'єктивності розслідування.

Допит підозрюваного, крім виняткових випадків, повинен проводитися вдень (ч. 2 ст. 143 КПК), тобто між 6 і 22 годинами. Закон не забороняє проводити допит у вихідні та святкові дні, тим більше, що перший допит підозрюваного при взятті його під варту не може бути відкладено більше ніж на двадцять чотири години, а святковими і вихідними бувають кілька днів підряд.

Закон, надавши підозрюваному право давати показання, не ставить це йому в обов'язок. Відповідно до ст. 63 Конституції України підозрюваний, як і інші особи, не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї, близьких родичів. Підозрюваний не несе відповідальності і за дачу неправдивих показань.

КПК регламентує всі процедури допиту підозрюваного стосовно випадків, коли він згоден дати показання чи навіть наполягає на негайному проваджені допиту. Якщо підозрюваний, якому роз'яснено мету виклику і його права, відмовляється давати будь-які показання, це повинно бути зафіксовано у протоколі допиту; тим самим підтверджується, що підозрюваному була надана можливість дати показання.

Оскільки показання підозрюваного є одним із засобів захисту, предмет його показань визначений у законі дуже широко. "Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі” (ч. 1 ст. 73 КПК). Залежно від обраної позиції підозрюваний може дати показання про всі обставини, що стосуються справи, про деякі з них або зовсім відмовитися давати показання; належність до справи і можливість використання викладених у показаннях даних (відомостей) для свого захисту — це критерії, враховуючи які підозрюваний обирає свою позицію (лінію захисту).

Наведені визначення предмета показань підозрюваного зобов'язують слідчого на першому ж допиті надати можливість підозрюваному викласти пояснення, як мінімум, відносно тих зафіксованих у матеріалах справи обставин, які стали підставою для затримання або застосування запобіжного заходу. Оскільки захисник має право ознайомлюватися з такими матеріалами (ст. 48 КПК), а підозрюваний, який тримається під вартою, — право на побачення з захисником до першого допиту (ч. 2 ст. 44 КПК), то зміст вказаних даних підозрюваному стає відомим. У зв'язку з цим є необхідність у доповненні ст. 431 КПК прямою вказівкою на право підозрюваного особисто знайомитися з названими матеріалами. Повністю відповідає закону практика пред'явлення підозрюваному і захиснику всіх зібраних до першого допиту матеріалів такого роду; при іншому підході право на захист порушується. Певні гарантії негайного подолання таких порушень, які припущені щодо арештованого, передбачені у законі (статті 2363, 2364 КПК).

До моменту першого допиту підозрюваного слідчий може мати в своєму розпорядженні дані про причетність даної особи до вчинення й інших злочинів, крім вказаних у протоколі затримання або у постанові про застосування запобіжного заходу. Умовчання слідчого про це — питання тактичне; але якщо слідчий за своєю ініціативою має намір з'ясувати причетність допитуваного до вчинення й інших злочинів, він зобов'язаний це робити з дотриманням всіх прав підозрюваного на захист.

За аналогією з порядком допиту обвинуваченого (ст. 143 КПК) на початку допиту слідчий повинен запропонувати підозрюваному дати пояснення про обставини злочину, в причетності до вчинення якого він підозрюється. Попереднє ознайомлення підозрюваного з матеріалами справи, достатня поінформованість його про сутність підозри не лише дають можливість, але і зобов'язують формулювати запитання цілком визначено і однозначно; у більшості випадків така ситуація знімає проблему навідних запитань. Відповідь на перше запитання підозрюваний може сформулювати коротко ("підтверджую правильність написаного у рапорті, заяві потерпілого”) і у вигляді докладної вільної розповіді; так само відбувається і у разі повного або часткового заперечення проти висунутої підозри. Виклад відповіді на поставлені запитання підозрюваним власноручно, підписання підозрюваним відповіді саме на це запитання не суперечить правилам ведення справи і протоколу (статті 145, 146 КПК).

Зафіксовані у ч. 3 ст. 145 КПК приписи про викладення показань від першої особи і по можливості дослівно відображають багаторічний досвід органів розслідування, який підтверджує надійність і доцільність такого порядку фіксації показань.

Порядок посвідчення (підтвердження) повноти і правильності даних, зафіксованих у протоколі допиту підозрюваного і за допомогою додаткових технічних засобів, такий самий, як і при допиті свідків чи потерпілих.

Предмет допиту підозрюваного і та обставина, що ця слідча дія провадиться в один з найнапруженіших моментів збирання і перевірки доказів, впливає на зміст запитань, які треба ставити підозрюваному. З цих причин вбачати обвинувальний ухил, орієнтуючись тільки на коло обставин і характер доказів, які перевіряються і встановлюються (дійсно, у більшості випадків — обвинувальних), у таких ситуаціях було б передчасно.