2.5. Виділ землі в натурі

Право на земельну частку (пай) посвідчується відповідним сертифікатом, форма якого була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. № 801. Його власник на підставі ст. З Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю земельною часткою (паєм). Під цими правомочностями власника розуміються його права на: а) відчуження земельної частки (паю); б) передачу її в оренду; в) виділ земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відчуження земельної частки (паю). Статтею 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» встановлено, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Разом з тим ст. 1 Закону «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» було встановлено мораторій щодо цих дій до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб положеннями ЗК. Зазначені обмеження правомочностей власника земельної частки (паю) не торкнулися таких дій, як передача цих правомочностей у спадщину та викуп земельних ділянок для державних і громадських потреб.

25 жовтня 2001 р. був прийнятий новий ЗК, ч. З ст. 2 якого встановлено, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Однак права власників земельних часток (паїв) у цьому Кодексі окремо не визначені, а тому на них поширюються права власників земельних ділянок, передбачені його ст. 90. Відповідно до п. «а» ч. 1 цієї статті власники земельних ділянок, а отже, й земельних часток (паїв), мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Водночас ці власники, як зазначено у п. 15 «Перехідних положень» того ж Кодексу, не вправі до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Отже, правомочності власника земельних часток (паїв) не обмежуються лише у трьох перелічених випадках.

За договором міни (в ЗК це поняття не розкрито) між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. До зазначеного договору застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін. Розглядаючи цю проблему, О. Башинський слушно зазначив, що власники земельних часток (паїв) можуть їх продавати, однак така операція повинна бути оформлена як міна, тобто як компенсацію за передану земельну частку (пай) його продавець має отримати не гроші, а майно (наприклад, земельна частка (пай) обмінюється на трактор)60.

Права власника земельної частки (паю) щодо її відчуження з урахуванням існуючих до 1 січня 2005 р. обмежень можна систематизувати таким чином (див. таблицю).

№

п/п

Правомочності власника земельної частки (паю)

До 10.02.2001

3 10.02.2001 до 01.01.2002

3 01.01.2002 до 01.01.2005

Після 01.01.2005

1

Купівля-продаж

Можна

Заборонено

Заборонено

Можна

2

Дарування

Можна

Заборонено

Заборонено

Можна

3

Міна

Можна

Заборонено

Можна

Заборонено

4

Передача у заставу

Можна

Заборонено

Заборонено

Можна

5

Передача в оренду

Можна

Можна

Можна

Можна

6

Передача у спадщину

Можна

Можна

Можна

Можна

7

Внесення до статутних фондів господарських товариств (обмін на корпоративні права)

Можна

Заборонено

Заборонено

Заборонено

Передача земельної частки (паю) в оренду — це інститут права землекористування, який є похідним від інституту права власності на землю. Закон від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі» є комплексним законодавчим актом, який детально регулює всі види земельно-орендних відносин, а інші законодавчі акти його доповнюють. На особливостях його застосування зупинимося нижче.

У натурі (на місцевості) земельна частка (пай) передається громадянинові, який має сертифікат на право на таку частку (пай) і звернувся з відповідною заявою до сільської, селищної, міської, районної у місті ради. У заяві вказуються цільове призначення земельної ділянки та умови її використання.

Сільська, селищна, міська, районна в місті рада (або її виконавчий орган) у дводенний термін розглядає заяву й доручає місцевому державному органу земельних ресурсів внести пропозиції щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Названий орган у двадцятиденний термін вносить пропозиції щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та перенесення її меж у натурі на підставі Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) (далі — Схема). Остання відповідно до пунктів 1.4, 1.5 Методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій (затверджені наказом Держкомзему, Мінагропрому, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 р. № 47/172/48; далі — Методичні рекомендації) складається землевпорядними та іншими організаціями, що мають на це дозвіл (ліцензію), за участю керівників і спеціалістів КСП і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів цього підприємства та погоджується з районною (міською) державною адміністрацією (виконавчим комітетом міської ради). На Схемі позначаються:

—земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні частки (паї) без обмежень у часі, в тому числі ділянки першочергової приватизації;

—земельні масиви, які поділяються на земельні частки (паї) після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу;

—земельні ділянки, що поділяються одночасно без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувані угіддя, сади, виноградники, хмільники, ягідники тощо);

—земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватися сумісно (угіддя, законсервовані виходячи з екологічних умов; невеликі площі сільськогосподарських угідь, поділ яких на окремі земельні ділянки зробить неможливим механізований обробіток грунту).

Схема складається у трьох примірниках, один з яких передається підприємству для практичної роботи, другий — районному (міському) відділу земельних ресурсів для здійснення контролю та заходів щодо ведення земельного кадастру і моніторингу земель, третій — землевпорядній організації. У кожного з них сторони можуть витребувати Схему чи її копію як один із належних доказів при вирішенні в суді земельного спору.

Місце розташування земельної ділянки, що передається в натурі, погоджується відповідним рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) членів підприємства, яке є підставою для виконання робіт із передачі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Послідовність виділення земельних ділянок визначають, як правило, за алфавітом. Можливі й інші варіанти поділу землі, наприклад жеребкування, за виробничими інтересами тощо. При цьому слід мати на увазі, що, як зазначено в ст. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», право членів КСП на вільний вихід із таких підприємств, гарантоване ч. 2 ст. 14 Конституції, не може бути обмежене рішенням загальних зборів членів КСП або будь-якими іншими рішеннями. Проте при вирішенні таких спорів окремі суди залишають ці положення поза увагою, а тому постановляють неоднакові рішення.

Так, Тетіївський районний суд Київської області, розглянувши справу за позовом Д., Р, та інших (усього 12 позивачів) до КСП «Степове» про виділення належних їм земельних часток (по 2,8 гектара кожному) на полі, зазначеному на Схемі під № 9, задовольнив цей позов, зобов'язав землевпорядні органи виділити позивачам єдиним масивом належні їм земельні частки на зазначеному полі. При цьому суд виходив з того, що підприємство «Степове» утворилося внаслідок реорганізації однойменного КСП, проведеної згідно з рішенням зборів уповноважених від 24 березня 2000 p., і є його правонаступником.

Судова колегія в цивільних справах обласного суду скасувала зазначене рішення з таких підстав.

По-перше, суд дійшов зазначеного висновку без дослідження рішення-щодо реорганізації КСП «Степове» і належної перевірки обставин, що стосуються процесуального правонаступництва.

По-друге, відповідно до ст. 6 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» у разі виходу власника земельної частки (паю) з КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського AT за його заявою здійснюється в установленому порядку відведення земельної ділянки в натурі і видається державний акт на право приватної власності на неї. Однак при вирішенні в цій справі позовних вимог про виділення земельної ділянки власникам земельних часток (паїв) суд не з'ясував, чи вийшли ці особи з КСП.

По-третє, суд також не перевірив, чи було додержано порядок, передбачений Методичними рекомендаціями, при складенні Схеми поділу земель КСП «Степове», зокрема чи затверджувалась вона загальними зборами (зборами уповноважених) членів КСП та чи погоджувалася з районною державною адміністрацією. Тому висновок суду про те, що цю Схему складено з урахуванням вимог закону, не є безспірним.

Сільська, селищна, міська, районна в місті рада або її виконавчий орган, які наділені відповідними повноваженнями (ст. З ЗК 1990 р.), У восьмиденний термін (після складення Схеми) приймають рішення про відведення в натурі (на місцевості) земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю). Встановлення й закріплення меж земельної ділянки в натурі провадиться за участю громадянина, якому вона передається, та представника підприємства, а також власників і землекористувачів суміжних ділянок. Після визначення меж у натурі складається акт передачі земельної ділянки з колективної власності у власність громадянина.

Технічна документація щодо передачі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) оформляється в трьох примірниках. Перший примірник видається власнику земельної ділянки, другий із журналом геодезичних вимірювань зберігається в районному (міському) відділі земельних ресурсів, третій залишається у землевпорядній або іншій організації, що виконує ці роботи.

Зазначена технічна документація є підставою для прийняття рішення районною (міською) державною адміністрацією (виконавчим комітетом міської ради) про видачу державного акта на право приватної власності на землю з визначенням цільового призначення — для сільськогосподарського використання. Після видачі громадянину зазначеного акта сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної (міської) державної адміністрації (виконавчого комітету міської ради).

Рішення сільської, селищної, міської, районної в місті ради або її виконавчого органу відповідно до п. 3.7 Рекомендацій щодо спрощення процедури виходу членів колективних сільськогосподарських підприємств зі складу господарств з належними їм земельними частками (паями) (затверджені наказом Держкомзему від ЗО грудня 1999 р. № 130) можуть бути оскаржені в суді. При цьому необхідно додержувати процедури розгляду таких справ.

Наприклад, порушення зазначеними органами місячного терміну розгляду заяв громадян щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) є створенням перешкод до здійснення їхніх прав, тому вони вправі звернутися до суду з відповідними заявами в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК. Відмова у виділенні земельної частки (паю) в натурі або виділення її не на тому полі, на якому хотіли власники, також є підставою для розгляду заяви у позовному провадженні.

Однак, як свідчить практика, суди не завжди додержують наведеного правила. Більше того, постановлювалися рішення про виділ земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) й у тому випадку, коли посадові особи відповідних рад взагалі не вирішували це питання.

Власник особистого підсобного господарства на підставі підпункту «б» п. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» має можливість розширити свою земельну ділянку за рахунок належної йому земельної частки (паю), не створюючи при цьому юридичної особи. Проте відповідно до ст. 56 ЗК 1990 p., який був чинним на час розгляду судами справ зазначеної категорії, загальна площа земельної ділянки, призначеної для ведення особистого підсобного господарства, не повинна була перевищувати одного гектара. Збільшення розмірів земельних ділянок до двох гектарів могло провадитись лише за погодженням з обласною радою. Отже, після одержання земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) власник мав право приєднати її до земельної ділянки, яку отримав раніше для ведення особистого підсобного господарства, якщо при цьому не порушувались норми, встановлені ст. 56 названого Кодексу. •

У більшості західних областей України, як зазначалося в літературі, розмір земельної частки (паю) є меншим, ніж два гектара, тому власник може розширити своє особисте підсобне господарство за рахунок такого паю. У центральних же та східних областях України розмір земельної частки (паю) в деяких господарствах перевищує 7—8 гектарів, отже, там законних підстав для її приєднання до земельної ділянки для ведення підсобного господарства, на нашу думку, немає61.

При проведенні сільськогосподарських робіт на земельних ділянках, які мають межові знаки, виникають проблеми з використанням системи науково обґрунтованих сівозмін, великої сільськогосподарської техніки тощо. З метою запобігання таким наслідкам бажано виділяти земельні ділянки єдиним масивом. У зв'язку з цим у юридичній літературі пропонується внести певні зміни в правове регулювання механізму виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). По-перше, в законодавстві доцільно передбачити, що двоє чи більше власників земельних часток (паїв), наприклад члени однієї родини, вправі виділити свої земельні частки (паї) у вигляді однієї земельної ділянки, яка належатиме їм на праві приватної власності. По-друге, таку саму можливість необхідно надати й тим громадянам України, котрі придбали в установленому законодавством порядку дві земельні частки (два паї) або й більше і бажають виділити їх у натурі у вигляді однієї земельної ділянки 62.

Виділення земельних ділянок єдиним масивом. Оскільки землі кожного КСП на всьому масиві за своїми корисними властивостями неоднорідні, розташовані на різній відстані від населених пунктів, де проживають власники цієї землі, то нерідко ці обставини є причиною виникнення спорів про те, яку землю, на яких полях слід надавати громадянам, що виділяються з підприємства зі своїми земельними частками (паями).

У цьому разі необхідно виходити з принципу рівності прав усіх членів КСП на земельну частку (пай), передбаченого Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Зокрема, у п. 1 цього Указу сказано про виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), які звернулись із заявами про відведення земельних ділянок у натурі з метою їх спільного використання або надання в оренду.

На підставі названого Указу розроблено Рекомендації щодо виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв) (затверджені наказом Держкомзему від ЗО грудня 1999 р. № 130), які визначають відповідний порядок. Так, у пунктах 3, 4 Рекомендацій зазначається, що власники земельних часток (паїв) мають звертатись до сільської, селищної, міської, районної в місті ради з відповідними заявами, до яких необхідно долучати сертифікати на право на земельну частку (пай). Сільська, селищна, міська, районна в місті рада (або її виконавчий орган) у дводенний термін доручає місцевому державному органу земельних ресурсів протягом 20 днів внести пропозиції щодо формування єдиного масиву земельних ділянок групи власників земельних часток (паїв). На підставі цих пропозицій та ж сільська, селищна, міська, районна в місті рада або її виконавчий орган у восьмиденний термін приймає рішення про виділення земельної ділянки в натурі єдиним масивом та дає доручення місцевому державному органу земельних ресурсів визначити її в натурі (на місцевості).

Найчастіше виділ землі відбувається за двома принципами — бригадним і сімейним. Дотримуючись першого, громадянам виділяють ділянки із земель

тих підрозділів господарства, де вони працювали. Під час розподілу за сімейним принципом власники земельних сертифікатів — члени однієї родини одержують земельні ділянки поруч.

На виділену єдиним масивом земельну ділянку складаються акт перенесення на місцевості її зовнішніх меж та кадастровий план, який зберігається в місцевому державному органі земельних ресурсів. Копи цих документів передаються сільській, селищній, міській, районній у місті раді, а також власникам земельних часток (паїв).

Судовий захист прав громадян, які порушуються при вирішенні зазначених питань, здійснюється за викладеними вище правилами. Так, при порушенні строку розгляду заяв про виділ земельної ділянки єдиним масивом громадяни вправі оскаржити дії (бездіяльність) посадових осіб до суду в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК. У позовному провадженні вирішуються спори щодо законності рішення про відмову у виділенні єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), а також про виділ останніх в іншому місці.

Доцільно звернути увагу на те, що клопотання й заяви щодо відведення земельних ділянок, які не були вирішені на момент введення в дію ЗК 2001 р. (на 1 січня 2002 p.), розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом.

Крім того, слід зазначити, що 5 червня 2003 р. прийнято Закон № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», який визначає організаційні та правові засади виділення таких ділянок із земель, що належали КСП, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

З урахуванням часткової зміни нормативної бази судовий захист прав громадян після введення в дію названого Закону має проводитись відповідно до його положень.