2.4. Суб'єкти права на земельну частку (пай)

Суб'єктами права на земельну частку (пай) на підставі ЗК 1990 р. (статті 5, 6) та Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» при виході зі складу підприємства (статті 8—11, 25) могли стати:

—члени КСП, сільськогосподарських кооперативу та акціонерного товариства;

—пенсіонери, які раніше працювали в цих підприємствах і залишаються їх членами та проживають у сільській місцевості.

Відповідно до Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (статті 2, 4) та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (ст. 2) такими суб'єктами можуть бути:

—члени КСП, сільськогосподарських кооперативу та акціонерного товариства;

—пенсіонери, які раніше працювали в зазначених підприємстві, кооперативі, товаристві й залишаються їх членами, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Таким чином, однією з найголовніших підстав набуття права на земель: ну частку (пай) у КСП є членство особи в такому підприємстві. Варто зазначити, що в деяких областях України (Львівська, Івано-Франківська) земельні частки (паї) були виділені також працівникам соціальної сфери на селі59. Зазначений спосіб набуття права на земельну частку (пай) — через членство особи в КСП — враховується і при постановлені судових рішень.

Так, Очаківський районний суд Миколаївської області відмовив К. у задоволенні позову про виділення земельної частки (паю) виходячи з того,

що позивач за власним бажанням припинив членство в КСП до прийняття названих Указів Президента України і з цих підстав не був включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Право на земельну частку (пай) безпосередньо не залежить від стажу роботи члена КСП, його виробничих показників, особистих заслуг тощо. Особливо це необхідно враховувати тоді, коли в господарстві немає роботи, а члени колишнього КСП вимушені тимчасово працювати в інших місцях. Трудова участь члена КСП є обов'язковою умовою набуття права лише на майновий пай (ч. 2 ст. 9 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

У позовній заяві про визнання права на земельну частку (пай) К. зазначав, що з 1988 р. був членом колгоспу «Росія», а після проведення реформи - членом КСП «Новомиколаївка» Новобузького району Миколаївської області. З 1997 р. через відсутність у господарстві роботи тимчасово працював у м. Миколаєві. Виходячи з викладеного він вважав, що рішенням загальних зборів його безпідставно не включили до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області позов К. задоволено, оскільки на момент зміни форми власності на землю він був членом КСП, а в іншому місці працював через відсутність роботи в господарстві.

З урахуванням наведеного прикладу звертаємо увагу на те, що право членства визначається в кожному конкретному випадку виходячи зі статутних документів КСП та всіх обставин справи.

Щодо виникнення членських відносин в аграрному підприємстві кооперативного типу національне законодавство встановило два обмеження: 1) вік, до досягнення якого заборонено приймати до членів КСП, — 16 років; 2) особа може бути членом лише одного КСП. Юридичні факти, які пов'язані зі вступом до КСП чи припиненням членства в ньому, передбачалися статтями 9,10 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію». Слід підкреслити, що членами КСП за законодавством України були такі особи:

—його постійні працівники, члени КСП;

—військовослужбовці строкової служби, якщо вони не вийшли з КСП;

—особи, направлені на навчання, якщо вони залишилися членами КСП;

—жінки, які перебували у відпустці через вагітність та пологи або у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років;

—особи, що обіймали виборні посади в органах державної влади чи місцевого самоврядування, якщо збереження за ними членства в КСП було передбачено статутом;

— пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами, незалежно від місця їхнього проживання.

Недодержання викладених вище умов унеможливлює віднесення тих чи інших осіб до суб'єктів, які мають право на земельну частку (пай). Це може бути підставою не лише для відмови у видачі сертифіката, а й для визнання його недійсним.

Наприклад, рішенням Первомайського районного суду, залишеним без зміни ухвалою судової колегії Миколаївського обласного суду від 13 червня 2001 р., визнано недійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) Л., оскільки остання була тимчасовим працівником і не належала до членів підприємства «Авангард», якому був виданий державний акт на право колективної власності на землю.

Істотною умовою віднесення військовослужбовців строкової служби та осіб, направлених на навчання, до членів КСП є факт їх повернення до цього ж КСП після закінчення строкової служби та (або) навчання. В іншому разі за ними не зберігається членство в КСП і, відповідно, вони не мають права на земельну частку (пай).

Так, О. звернувся до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай), мотивуючи це тим, що його помилково не включили до списку членів КСП при одержанні державного акта на право колективної власності на землю. Рішенням Новобузького районного суду, залишеним без зміни ухвалою судової колегії Миколаївського обласного суду, в задоволенні позову О. відмовлено тому, що в 1987 р. він був прийнятий у члени колгоспу ім. Леніна і згідно з цим же рішенням загальних зборів був направлений на навчання. Однак після закінчення у 1993 р. Харківського сільськогосподарського інституту О. в господарство не повернувся, а залишився працювати в м. Харкові. Виходячи з наведеного суд дійшов правильного висновку про те, що позивача обґрунтовано не включили до списку членів КСП, оскільки на час приватизації землі (1995 р.) він таким уже не був.

Що стосується пенсіонерів, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами, то при визнанні за ними права на земельну частку (пай) на підставі Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (статті 2, 4) та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (ст. 2) місце їх проживання істотного значення не має. Головним у цьому випадку, як уже зазначалося, є членство в КСП.

Наприклад, рішенням загальних зборів КСП «Перемога» Новобузького району Миколаївської області Ш. не включили до списку, що додається до

державного акта на право колективної власності на землю, оскільки на цей час він, хоча і був пенсіонером КСП, на території сільської ради не проживав. Проте Новобузький районний суд Миколаївської області рішенням від ЗО травня 2000 p., враховуючи саме членство в КСП, задовольнив позов Ш. про визнання за ним права на земельну частку (пай).

Разом з тим при вирішенні позовів про визнання права колгоспників-пенсіонерів на земельну частку (пай) на підставі зазначених вище Указів Президента України суди помилково ставили наявність цього права в залежність від місця проживання таких осіб на час розпаювання землі. Такий неоднаковий підхід спостерігається не лише в різних регіонах України, а й у межах однієї області.

Наприклад, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у справі за позовом М. до КСП «Прогрес» про визнання права приватної власності на земельну частку (пай) установив, що позивачка з 1936 до 1974 р. була членом колгоспу «Прогрес», на базі якого в 1992 р. було створено однойменне КСП. Після оформлення колгоспної пенсії за віком у 1974 р. вона не могла проживати в с. Турія за станом здоров'я, тому переїхала в с. Листопадове цього ж району.

Із колгоспу позивачка не вибувала, але при проведенні паювання землі її не включили до списку осіб, що мають право на частку в колективній власності. Збори уповноважених членів КСП від 15 лютого 2000 р. відмовили позивачці в задоволенні заяви про виділ їй земельної частки (паю) з тих підстав, що на період розпаювання землі вона на території КСП не проживала і не працювала в даному господарстві. При ліквідації колгоспу і створенні на його базі КСП позивачка не подавала заяви про прийняття її в члени КСП, тому правомірно не була включена в списки осіб, що мають право на пай. Враховуючи наведене, Новомиргородський районний суд рішенням, залишеним судовою колегією в цивільних справах Кіровоградського обласного суду без зміни, відмовив М. у задоволенні позову.

По-іншому вирішив аналогічний спір Бобринецький районний суд тієї ж області. Задовольняючи позов Ф. до КСП ім. Рози Люксембург про визнання права на земельну частку (пай), зазначений суд виходив з того, що позивачка з 1949 р. працювала в радгоспі ім. Рози Люксембург, в 1972 р. за віком вийшла на пенсію. Пізніше радгосп був реорганізований у КСП, але після цього вона залишилася членом колективу, проживала на його території, а в 1997 р., у 82-річному віці, переїхала до дітей, оскільки потребувала стороннього догляду. Заяви про вихід із КСП Ф. не подавала. Невключення позивачки в списки осіб, котрі мають право на земельну частку (пай) у КСП із тих

підстав, що на час розпаювання вона не проживала в селі, де розташоване КСП, не відповідає вимогам закону, зокрема положенням ст. 33 Конституції. Судова колегія в цивільних справах Кіровоградського обласного суду, залишаючи це рішення без зміни, в ухвалі зазначила, що суд дав правильну оцінку встановленим обставинам справи, обґрунтовано визнав, що статут КСП в тій частині, де передбачено, що члени КСП, які не проживають на території господарства, не мають права на земельну частку (пай), не відповідає чинному законодавству та ст. 33 Конституції, тому правильно визнав, що позивачка має право на земельну частку (пай).

Право на земельну частку (пай) може належати й особі, яка цивільним законодавством визнається частково дієздатною. Так, членами КСП можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут (ст. 5 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство»). Такий же віковий ценз встановлений і Законом «Про сільськогосподарську кооперацію» для фізичних осіб, які виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу (ст. 8).

Не можуть бути суб'єктами права на земельну частку (пай) особи, які мешкають у населених пунктах, де розташоване КСП, але постійно працюють на виробництві робітниками або службовцями і трудова діяльність яких не пов'язана з роботою сільськогосподарських підприємств, навіть якщо вони пред'являють вимоги про визнання за ними права на земельну частку (пай) на тій підставі, що у вільний від постійної роботи час брали участь у виконанні робіт у сільськогосподарських підприємствах за місцем проживання.

Так, подружжя П. Б. та П. С. звернулися до суду з позовом до СФГ «Надія» Ярмолинецького району Хмельницької області про визнання права на земельну частку (пай). Свої вимоги мотивували тим, що П.Б. з 1955 до 1998 р. постійно працював механізатором у КСП «Нива», правонаступником якого є СФГ «Надія», а П.С. з 1974 р. по час звернення до суду постійно працює в цьому господарстві на різних роботах. Обидва є членами господарства. Позивачі зазначали, що, перебуваючи у трудових відносинах із відповідачем, одночасно працювали в Хмельницькій обласній психіатричній лікарні №1 — П.Б. слюсарем-сантехніком з 1967 р. по 12 червня 1998 р., а П.С. — санітаркою з 1966 p., але за вказаний період зв'язку із сільськогосподарським виробництвом не втрачали, а тому мають необхідний мінімум трудової участі в даному господарстві. На їхню думку, їм безпідставно відмовлено у видачі сертифіката на право на земельну частку (пай). Рішенням Ярмолинецького районного суду, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Хмельницького обласного суду, в задоволенні позову відмовлено,

оскільки було встановлено, що позивач у 1967 р. вибув із колгоспу і перейшов на постійну роботу в Хмельницьку обласну психіатричну лікарню з позмінним режимом - одна доба роботи, три вихідних. У 1992 р. колгосп був реорганізований у КСП. Позивачі із заявами про прийняття їх до членів КСП не зверталися, не включено їх і в списки, що додаються до державного акта на право колективної власності на землю. Таке рішення суду є правильним, оскільки відповідає положенням ст. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

На практиці також виникло питання, чи зберігається право на земельну частку (пай) за членом КСП, який тривалий час не брав участі в роботі підприємства у зв'язку з перебуванням у місцях позбавлення волі за вироком суду.

Васильківський районний суд Дніпропетровської області відмовив у позові В. до КСП ім. Чапаєва про включення в список, доданий до державного акта на право колективної власності на землю, посилаючись на те, що позивач з ЗО грудня 1993 р. перебував у місцях позбавлення волі і, хоча офіційно не був виключений із членів КСП, фактично припинив трудові відносини з господарством із неповажних причин. На час складення списків громадян, що мають право на земельну частку (пай), позивач фактично не був членом КСП. Повернувшись із місць позбавлення волі, одразу до роботи в КСП не став, у 1997 р. працював усього 77 днів, а в 1998 р. зовсім припинив роботу.

Судова колегія в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду скасувала зазначене рішення з направленням справи на новий розгляд, пославшись на те, що суд неповно встановив обставини справи, пов'язані з роботою позивача після повернення з місць позбавлення волі, не з'ясував, чому не порушувалось питання про виключення позивача із членів КСП при проведенні паювання землі. При новому розгляді справи районний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі, оскільки позивач відмовився від позову з посиланням на те, що КСП виділило йому земельну частку (пай).

При вирішенні подібних спорів слід виходити з того, що право на земельну частку (пай), як зазначено в ст. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», мають члени КСП. Ніякі інші обставини — щодо участі члена КСП у трудовій діяльності колективу, кількості відпрацьованих днів тощо — правового значення для вирішення питання про право на земельну частку (пай) не мають. Дані обставини є важливими для вирішення питання про членство в КСП, а термін перебування в місцях

позбавлення волі повинен узгоджуватися із загальним строком позовної давності, передбаченим ЦК.

Спори про право суб'єктів на земельну частку (пай) інколи ускладнюються тим, що близькі родичі позивача ще до розпаювання земель вийшли з членів КСП з одержанням землі для ведення СФГ. Саме в таких випадках виникає питання щодо збереження за позивачами права на земельну частку (пай) у КСП.

Так, Софійський районний суд Дніпропетровської області відмовив у позові А. до КСП «Росія» про визнання незаконним рішення загальних зборів, яким позивачеві було відмовлено у праві на земельний пай і на одержання земельного сертифіката.

Відмовляючи в позові, суд виходив із того, що позивач з 1 вересня 1992 р. по 1 січня 1996 р. був членом КСП «Росія», проте 17 листопада 1993 р. одержав земельну ділянку для ведення СФГ, яку оформлено на його батька та яка включає і його, позивача, частку землі, що відповідає середній нормі паю для жителів села. На підтвердження висновку про те, що позивач є членом СФГ, суд послався на заяву його батька А. до сільської і районної рад про надання йому в користування для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 50 гектарів на шість осіб, у тому числі на позивача. Проте при реєстрації СФГ на порушення ч. 2 ст. 51 ЗК 1990 р. у заяві батька позивача не було зазначено кількість членів цього господарства. Вся одержана для ведення СФГ земля була оформлена на нього одного.

Судова колегія в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду обґрунтовано скасувала зазначене рішення з таких підстав. Районний суд не звернув уваги на вимоги Закону від 20 грудня 1991 р. № 2009-ХІІ «Про селянське (фермерське) господарство» про те, що при створенні одним із членів сім'ї СФГ інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь у діяльності останнього (ч. З ст. 2), і про те, що з особами, залученими до роботи в цьому господарстві, укладається у письмовій формі трудовий договір (контракт, угода), в якому визначаються термін договору, умови праці і побуту тощо. Видача трудових книжок членам СФГ і громадянам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), та їх ведення здійснюються господарством на загальних підставах, а записи про трудовий стаж підтверджуються місцевим органом державної виконавчої влади (ч. З ст. 23). У матеріалах справи немає доказів того, що позивач виявляв бажання вступити в СФГ свого батька, а в трудовій книжці позивача немає ніяких записів про роботу саме в цьому фермерському господарстві.

До суб'єктів права на земельну частку (пай) можуть належати новоприйняті члени недержавного сільськогосподарського підприємства, землі якого вже розпайовані. Однак на відміну від постійних членів того ж підприємства вони одержують земельні ділянки (а не земельні частки (паї); із резервного фонду, який створюється під час передачі земель у колективну власність (а не із загальної площі земель, переданих у колективну власність). Це випливає зі ст. 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Таким чином, новоприйняті члени недержавного сільськогосподарського підприємства можуть одержати земельну ділянку меншу за розміром, ніж визначена для цього господарства земельна частка (пай).

Наприклад, рішенням Березанського районного суду Миколаївської області задоволено позовні вимоги П. про визнання права на земельну ділянку, оскільки він має на це право як новоприйнятий член підприємства «Перемога», При цьому розмір його земельної ділянки визначений меншим, ніж в інших членів КСП. Суд обґрунтовував це тим, що, по-перше, розмір залежав від площі земель резервного фонду, виділеної органами місцевого самоврядування для зазначених цілей. По-друге, площа земель резервного фонду була меншою від площі земель, які виділені зазначеному підприємству. По-третє, земельна ділянка виділялась у межах, передбачених статтями 56, 57, 59, 67 ЗК 1990 р.

Доречно звернути увагу на таке. При вирішенні судом питання про визнання права на земельну частку (пай) і виділ її в натурі (на місцевості) після проведення паювання та видачі державних актів про право власності на земельну ділянку позивач може звернутися до будь-кого з власників земельних ділянок, у яких, на його думку, може перебувати його частка землі. У разі встановлення факту перебування його земельної частки (паю) у власника позивач вправі витребувати її. В тому випадку, коли розмір належної позивачеві частки незначний і не може бути виділений у натурі, він може порушувати питання лише про повне відшкодування збитків на підставі норм гл. 26 ЦК 2003 p.

Як у першому, так і в другому випадках суд може визнати частково недійсним державний акт на земельну ділянку відповідача з тих підстав, що при проведенні паювання земель КСП не були враховані всі члени цього господарства, права яких порушуються, у зв'язку з чим власник одержав земельну ділянку більшого розміру, ніж міг одержати.

Суб'єктами права на земельну частку (пай) можуть бути не тільки члени недержавних сільськогосподарських підприємств. Таке право має будь-яка

особа, яка набула його цивільно-правовим шляхом. Цей висновок випливає зі ст. З Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», яким передбачено, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. При цьому законодавство не встановлює жодних обмежень щодо набуття права на земельну частку (пай) на підставі зазначених угод будь-якою особою, а лише передбачає перевагу в набутті права на земельну частку (пай) членів КСП, кооперативів, AT, СФГ та громадян, які мають право їх створити (ст. 1 Указу Президента України від 21 квітня 1998 р. № 332/98 «Про захист прав власників земельних часток (паїв)»).

Викладене свідчить про те, що на підставі цивільно-правових відносин суб'єктами права на земельну частку (пай) можуть бути й особи, які не є членами сільськогосподарських підприємств. У цьому разі між сторонами виникають цивільні зобов'язальні правовідносини, щодо яких мають застосовуватись норми цивільного права з обов'язковим урахуванням положень спеціальних нормативно-правових актів з питань паювання земель.

Таким чином, у структурі земельно-пайових правовідносин можна виділити дві групи суб'єктів права на земельну частку (пай):

1)первинні набувачі права на земельну частку (пай) — члени (постійні і новоприйняті) недержавних сільськогосподарських підприємств, які набули право на земельну частку (пай) у результаті паювання земель свого підприємства;

2)вторинні (похідні від перших) набувачі права на земельну частку (пай), які набули його в результаті укладення угод купівлі-продажу, дарування, міни, застави, а також спадкування.

Важливо зазначити, що вторинним набувачем права на земельну частку (пай) може бути будь-яка особа — фізична чи юридична — України або іншої держави (наприклад, у разі успадкування земельної частки (паю)). Однак реалізація такого права шляхом одержання земельної ділянки на місцевості залежить від особливостей правового статусу суб'єктів, які можуть набути право власності на землю, оскільки підстави набуття права на земельну частку (пай) і підстави набуття права власності на земельну ділянку не збігаються.

Реалізувати право на земельну частку (пай), тобто одержати у власність конкретно визначену земельну ділянку в натурі (на місцевості), можуть лише фізичні та юридичні особи України. По-перше, ст. 13 Конституції проголошено, що природні ресурси, до яких належить і земля, є об'єктами власності Українського народу. По-друге, право власності на землю (ст. 14 Основного Закону) набувається відповідно до закону. По-третє, аграрним законодавством України передбачено, що суб'єктами власності на землю можуть бути лише резиденти України.

Викладене в основному знайшло своє закріплення в ЗК 2001 p., оскільки іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами таких пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної власності (ч. 2 ст. 81). Що ж до земель сільськогосподарського призначення, то вони не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (ч. 4 ст. 22), а в разі прийняття їх іноземними громадянами та особами без громадянства у спадщину підлягають відчуженню протягом року (ч. 4 ст. 81).