2.3. Момент виникнення права власності на земельну частку (пай)

Правильне визначення моменту виникнення у громадян права власності на землю має важливе теоретичне і практичне значення. Адже саме з цього моменту власник дістає право на захист набутої власності передбаченими законом способами. У земельному праві України зайняття земельної ділянки шляхом її відведення на місцевості є важливим юридичним фактом, з яким пов'язується момент виникнення права власності на землю. Згідно зі ст. 22 ЗК 1990 р. це право виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що засвідчував це право. Саме з цього моменту у власника виникало не лише право володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, а й право захищати права, які з нею пов'язані. В інших випадках особа такого права не мала.

Наприклад, В., Ц. та інші особи (всього 23 позивача) звернулися до суду з позовом про стягнення з КСП 117 тис. 845 грн. збитків. Позивачі зазначали, що вони є власниками земельної ділянки № 15. Однак, на їхню думку, підприємство створило перепони в користуванні їхньою власністю, оскільки використовувало розташоване на цій ділянці поле у своїх сільськогосподарських цілях. Отже, вони як власники цієї ділянки мають право власності і на урожай, засіяний та зібраний відповідачем із цієї землі.

Казанківський районний суд відмовив В., Ц. та іншим особам у задоволенні позову виходячи з наступного. По-перше, КСП підготувало поле під сільськогосподарські культури ще в липні-серпні 1998 р., а в травні 1999 р. засіяло його буряком. По-друге, лише в червні 1999 р. місцеві землевпорядні

організації встановили позивачам межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) і позивачі одержали документи, що засвідчують їхнє право власності на зазначене поле. Отже, суд дійшов правильного висновку про те, що з моменту виникнення права власності на землю у позивачів не виникло право власності на урожай, який був зібраний відповідачем з їхнього поля. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Миколаївського обласного суду зазначене рішення залишено без зміни.

У той же час слід підкреслити, що власники земельних ділянок, як передбачалося статтями 39, 40 ЗК 1990 p., що діяв на час вирішення справи, і зазначено у ст. 90 ЗК 2001 p., мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.

Що стосується питання про момент виникнення права власності при паюванні земель недержавних сільськогосподарських підприємств, то необхідно враховувати таке: по-перше, право власності на конкретну земельну ділянку істотно відрізняється від права члена КСП вимагати у приватну власність земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю); по-друге, момент виникнення права власності на земельну частку (пай) та момент виникнення права власності на цю ж землю в натурі (на місцевості) не збігаються. Так, підстави виникнення права вимагати земельну частку (пай) зумовлені юридичними фактами, з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків. При цьому варто зазначити, що специфіка паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств та особливості реалізації права на земельну частку (пай) вимагають при вирішенні конкретних питань враховувати не один юридичний факт, а їх сукупність (юридичний склад). Зокрема, на обґрунтовану думку науковців50, набуття права на земельну частку (пай) шляхом паювання земель передбачає таку сукупність юридичних фактів:

1)передачу земель у колективну власність недержавних сільськогосподарських підприємств;

2)прийняття рішення про паювання земель вищим (за статутом) органом підприємства;

3)належність особи до членів сільськогосподарського підприємства та включення її до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю;

4)обчислення розмірів і вартості земельної частки (паю) та затвердження цих розмірів компетентним органом;

5)отримання сертифіката на право на земельну частку (пай).

Вирішальним юридичним фактом для визначення моменту виникнення права вимагати земельну частку (пай) із числа наведених є наявність у особи (члена КСП) сертифіката на право на земельну частку (пай) — документа, який засвідчує право громадянина України на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності, і містить відомості про її вартість та розмір в умовних гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості).

З урахуванням положень ст. З Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» сертифікат на право на земельну частку (пай) формально має статус державного акта на право власності на землю, оскільки засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися цією часткою (паєм). Проте окремі науковці вважають, що зазначений сертифікат не можна розглядати як правовстановлюючий документ, який посвідчує всі три правомочності власника земельної ділянки — володіння, користування та розпорядження нею. Аналізуючи правову природу права на земельну частку (пай), вони доходять висновку, що сертифікат засвідчує наявність у власника лише однієї правомочності — права розпорядження земельною часткою (паєм)51.

Думка про те, що вирішальним юридичним фактом для визначення моменту виникнення права вимагати земельну частку (пай) є наявність сертифіката, підтримується багатьма науковцями 52. Їхні міркування випливають з Указів Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (ст. 5) та «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (ст. 3). Така ж точка зору трапляється і в судових рішеннях.

Продовжуючи цю думку, доцільно зауважити, що в п. 17 «Перехідних положень» ЗК 2001 р. зазначено, що одержані громадянами сертифікати на право на земельну частку (пай) вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Однак виходячи з положень ст. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» ряд авторів вважає, що момент ви-

никнення права вимагати земельну частку (пай) настає за наявності двох фактів: а) державного акта на право колективної власності на землю; б) доданого до цього акта списку членів КСП. Законодавець, продовжують вони, не обумовлює збереження за членом КСП права власності на його земельну частку (пай) обов'язковим врученням сертифіката на право на земельну частку (пай)53. Із такою думкою слід погодитись, оскільки видача сертифіката, як правило, провадиться значно пізніше, ніж складення списку членів КСП. За цей час (як правило, два-три роки) значна кількість осіб з об'єктивних (наприклад, смерть) та суб'єктивних (наприклад, вимушений перехід на іншу роботу) причин вибувають із членів КСП.

Вважаємо, що саме остання позиція є найбільш прийнятною. Аргументується вона так. По-перше, право колективної власності на землю в КСП виникає з часу відведення йому землі в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на землю. По-друге, з цього ж моменту у членів КСП виникає право колективної власності, оскільки вони включаються до списку, який додається до державного акта на землю КСП. На нашу думку, саме це є правовою підставою для виникнення права на земельну частку (пай). Усі подальші дії по приватизації землі: виготовлення схеми розпаювання, визначення розміру та вартості частки землі, оформлення та видача сертифіката, яким документально фіксується право на ідеальну частку землі без реального виділення, — є технічними і здійснюються в різні строки після одержання державного акта на право власності на землю. По-третє, дотримання такої правової позиції відповідає не тільки законності, а й принципу справедливості.

Принагідно зауважимо, що про справедливість безпосередньо йдеться в Указі Президента України від 30 травня 2001 р. № 372/2001 «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки» та, як уже зазначалося, в ст. З ЦК (як про одну із загальних засад цивільного законодавства). Однак поняття справедливості (у тому числі добросовісності та розумності) в них не розкривається, а тому доцільно зосередити на ньому увагу. Зокрема, у філософському словнику справедливість розкривається як категорія морально-правової, а також соціально-політичної свідомості54. А тому не випадково упродовж усієї історії розвитку людства справедливість досліджувалась у різних аспектах (наприклад, у релігійному, філософському, правовому, соціально-політичному тощо). Що стосується погляду на справедливість че-

рез призму права, закону та здійснення правосуддя, то з цього приводу існували та існують різні точки зору.

Наприклад, на думку Аристотеля, «те, що залишається в більшості випадків справедливим, і є справедливість від природи. Те, що ми самі визнаєм справедливим, стає таким після цього, і ми називаємо його справедливим за законом»55. М. де Монтень зазначав, що «доводи справедливості не завжди збігаються з доводами юридичних норм, тобто закону як форми вираження права, що регулює суспільні відносини»56.

Викладені вище погляди на це поняття свідчать про те, що справедливість не є «...готовою програмою заходів або готовою системою життя, яку можливо терміново ввести та здійснити... справедливість не дається в готовому вигляді і не застосовується за рецептом, а творчо відшуковується... Справедливе в одній державі може бути несправедливим в іншій. Справедливе в одне століття може бути несправедливим в інше...»5Т.

Таким чином, можна дійти висновку, що справедливість як загальна засада цивільного законодавства — це оціночна категорія поведінки суб'єктів цивільних правовідносин, які відображаються у збереженні традицій, у суспільних відносинах і у відповідності праву (закону, прецеденту, а для людини — її природному праву тощо), які визнаються у конкретному суспільстві та у визначений час.

Не стоїть осторонь проблеми визначення моменту виникнення права на земельну частку (пай) і судова практика. Суди Миколаївської області визнають, що це право виникає з моменту передачі землі КСП в колективну власність.

Наприклад, Снігурівська районна державна адміністрація Миколаївської області не видала Д. сертифікат на земельну частку (пай) із тих підстав, що остання на момент його видачі (1996 р.) не була членом КСП. Однак рішенням Снігурівського районного суду вимоги позивачки задоволені, оскільки таке право у неї виникло в момент передачі землі підприємству в колективну власність (1995 p.), а на той час вона була членом цього підприємства, постійно в ньому працювала і була включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Суди Івано-Франківської області також визнають, що право на земельну частку (пай) у недержавних сільськогосподарських підприємств виникає з ча-

су передачі земель у колективну власність цим підприємствам і видачі їм державного акта на право колективної власності на землю 58.

Земельне законодавство України виділяє декілька способів набуття права на земельну частку (пай) залежно від підстав виникнення:

—первинний, при якому право на земельну частку (пай) виникає вперше (наприклад, отримання земельної частки (паю) членами недержавних сільськогосподарських підприємств). Підстави та порядок виникнення його визначаються лише земельним законодавством і не можуть визначатись угодою сторін;

—вторинний (похідний від першого) полягає в набутті права на земельну частку (пай) шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування, застави. Цей спосіб регулюється, як правило, цивільно-правовими угодами, а також нормативно-правовими актами.

Виникнення права на земельну частку (пай) первинним способом, як зазначалося вище, може посвідчуватися:

—сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається відповідною районною державною адміністрацією. При видачі громадянину державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, тобто коли земельна частка (пай) виділяється в натурі, цей сертифікат повертається до тієї районної державної адміністрації, яка його видала;

—списком, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Право на земельну частку (пай), засвідчене сертифікатом, відповідно до ст. З Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» було об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Однак Законом «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» установлено, що до врегулювання земельним законодавством порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом їх відчужувати, крім випадків передачі їх у спадщину та викупу земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Виникнення права на земельну частку (пай) вторинним способом може посвідчуватися:

— нотаріально завіреним договором (наприклад, купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави тощо);

— рішенням суду про визнання дійсною укладеної між сторонами угоди, за винятком тих, що не суперечать закону (наприклад, застави).

Право власності на земельну ділянку, придбану згідно з договором купівлі-продажу, виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта, що посвідчує це право (п. 3.1 Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; затверджений наказом Мін'юсту України та Держкомзему України від 6 червня 1996 р. № 14/5/48; зі змінами від 1 червня 1998 р. [с. 281]).