2.2. Поняття земельної частки (паю)

Правовою основою першого етапу приватизації землі в Україні було земельне законодавство. Так, відповідно до ст. 5 ЗК 1990 р. кожний член КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського AT у разі виходу з нього мав право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначалася в порядку, передбаченому частинами 6 і 7 ст. 6 цього Кодексу.

Розмір середньої земельної частки члена КСП, який виходив із нього, встановлювався шляхом поділу загальної площі сільськогосподарських угідь (у тому числі ріллі), якими користувалися це підприємство та громадяни в межах території ради (крім тих підприємств, землі яких не підлягали приватизації), на число тих осіб, що працювали у сільському господарстві на момент поділу, пенсіонерів, які працювали в ньому раніше і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі. Зазначений розмір обчислювався не самим КСП чи його уповноваженим органом, а сільськими, селищними та міськими радами. При цьому враховувалась якість сільськогосподарських угідь.

Згідно із ЗК 1990 р. розмір середньої земельної частки міг переглядатися місцевою радою, яка його визначила, залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися. Власники такої частки мали право розпоряджатися нею шляхом передачі її у спадщину та продажу іншим особам.

Наведене дало науковцям підстави узагальнити характерні риси середньої земельної частки 41. Зокрема, називаються такі її особливості:

1) право на середню земельну частку мали тільки члени колективних та інших сільськогосподарських підприємств, яким земля була передана у колективну власність. Працівники соціальної сфери такого права не мали.

Їх ураховували лише для зменшення розміру середньої земельної частки (чим більшою була кількість осіб, на яку ділилися сільськогосподарські землі в межах території ради, тим меншим був розмір середньої земельної частки);

2)розмір середньої земельної частки обчислювався сільською, селищною чи міською радою і був однаковим для членів усіх КСП, розташованих на території ради;

3)визначений радою розмір середньої земельної частки не був постійним, оскільки міг змінюватися на підставі її ж рішення;

4)члени КСП не отримували жодних документів, які підтверджували б наявність у них середньої земельної частки;

5)власник середньої земельної частки мав право розпоряджатися нею шляхом передачі у спадщину (складання заповіту) та продажу іншій особі.

Положення ст. 25 Закону від 17 липня 1997 р. №469/97-ВР «Про сільськогосподарську кооперацію» не тільки повторюють зазначену вище норму ЗК 1990 р. про право на отримання землі в натурі (на місцевості), а й доповнюють її тим, що термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу.

Наступний етап приватизації землі, про який ішлося наприкінці першого розділу, настав після видання Президентом України Указів від 10 листопада 1994 р. № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Саме вони стали правовою базою для передачі землі КСП у колективну власність, а в подальшому — для визнання за його членами права на земельну частку (пай) та її отримання в натурі (на місцевості).

Відповідно до статей 3, 4 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» розмір середньої земельної частки (паю) визначається шляхом поділу площі сільськогосподарських угідь КСП на кількість членів цього підприємства, яким передана земля у колективну власність. Обчислюється він комісіями, створеними сільськогосподарськими підприємствами з числа їхніх членів, і затверджується районною державною адміністрацією. В цьому разі встановлений розмір є рівним для всіх членів КСП за умовними кадастровими гектарами і однаковим у вартісному вираженні для членів лише одного КСП (а не всіх сільськогосподарських підприємств на території сільської (селищної) ради).

Таким чином, особливість земельної частки (паю), на відміну від земельної частки, полягає в наступному:

1)поняття «земельна частка (пай)» вперше введене до законодавства України Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»;

2)право на земельну частку (пай) мають тільки члени КСП, землі якого паюються;

3)розмір середньої земельної частки (паю) обчислюється комісіями, створеними сільськогосподарськими підприємствами з числа їхніх членів, і затверджується районною державною адміністрацією. Встановлений розмір, на відміну від середньої земельної частки за ЗК 1990 p., є однаковим для членів лише одного КСП, а не для всіх сільськогосподарських підприємств на території сільської (селищної) ради;

4)член КСП, якому надана земельна частка (пай), отримує загальнодержавний сертифікат, що посвідчує право на таку частку і містить відомості про розмір частки в умовних кадастрових гектарах та вартість у грошовому вираженні;

5)власник земельної частки (паю) має чітко визначене у названих Указах Президента України право на розпоряджання нею шляхом продажу, дарування, міни, застави, передачі у спадщину, а також шляхом виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) у вигляді земельної ділянки.

Викладене дає підстави вважати, що право на земельну частку (відповідно до ЗК 1990 р. та Закону «Про сільськогосподарську кооперацію») та право на земельну частку (пай) (згідно з названими Указами Президента України) істотно відрізняються одне від одного. Отже, при вирішенні справ зазначеної категорії необхідно в кожному конкретному випадку враховувати правову природу цих категорій.

Що стосується земельної частки (паю), то при детальному з'ясуванні її правової природи привертають увагу декілька моментів. По-перше, це дає змогу більш чітко визначити коло суб'єктів, що мають право на земельну частку (пай), або вирішити питання, пов'язані з її успадкуванням, тощо. По-друге, земельне законодавство України не розкриває суті цього поняття, а тому залишаються невирішеними питання співвідношення понять «земля» і «нерухомість». По-третє, серед науковців немає єдності у визначенні земельної частки (паю) як юридичної категорії. Існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми. Одні автори вважають, що земельну частку (пай) слід розглядати в структурі цивільних правовідносин як об'єкт спільної часткової власності42.

На думку інших, — це «колективна спільно-пайова власність на землю»43. Треті підкреслюють, що член юридичної особи—колективної організації, який набув право на земельну частку (пай), не має права приватної власності на земельну ділянку, а може витребувати в натурі конкретну ділянку в разі виходу з колективного підприємства44.

Стисле та більш зрозуміле (на відміну від інших) визначення аналізованого поняття наведено у збірці про земельну реформу. Її автори зазначають, що земельна частка (пай) — це ще не конкретна земельна ділянка, а тільки право громадянина (члена КСП) на її виділення із земель підприємства 45. У той же час О. Башинський наголошує, що земельний пай — це ще не земля, а лише право на її одержання у приватну власність46.

На думку деяких авторів, право на земельну частку (пай) — це право особи на витребування із земель, що перебувають у колективній власності КСП, земельної ділянки таких розміру і вартості, які зазначені у сертифікаті, що посвідчує таке право47. Як бачимо, прихильники цієї позиції, на відміну від наведеної вище, додатково підкреслюють, що зазначене право особи—члена КСП пов'язане з наявністю сертифіката.

Разом із тим В. Носік і Т. Коваленко дали детальне визначення цього поняття. На їхню думку, земельна частка (пай) — це оцінена в грошовому вираженні та визначена в умовних кадастрових гектарах частина переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь недержавного сільськогосподарського підприємства, яка визначає рівновелику частку участі члена підприємства в земельному пайовому фонді господарства і може бути в установленому чинним законодавством порядку витребувана в натурі (на місцевості) у самостійну земельну ділянку 48. Обґрунтованість такого визначення випливає з аналізу Указів Президента України, в яких наголошується саме на названих цими авторами ознаках земельної частки (паю).

Ведучи мову про поняття земельної частки (паю) і зосереджуючи увагу на правовій природі останньої, необхідно визнати, що існує істотна різниця між земельною часткою (паєм) та земельною ділянкою. Зокрема, межі кон-

кретної земельної ділянки завжди визначені в натурі (на місцевості), власник чи користувач знає точне місце її розташування, має можливість самостійно її обробляти і використовувати. На таку ділянку обов'язково видають спеціальний документ — державний акт на право власності чи державний акт на право постійного користування. Натомість меж земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) не визначено, оскільки її розмір визначається в умовних кадастрових гектарах і власник не знає, де конкретно знаходиться його земельна ділянка, а тому не має практичної можливості використовувати земельну частку (пай) за цільовим призначенням до виділення її в натурі. Не завжди право на земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом.

При вирішенні питання про паювання землі необхідно звертати увагу на дві її величини — розмір та вартість земельної частки (паю).

Розмір земельної частки (паю) обчислюється комісіями, створеними на підприємствах, у кооперативах, товариствах із числа їх працівників та визначається в умовних кадастрових гектарах. Розмір окремої земельної частки (паю) встановлюється шляхом поділу загальної площі земель, переданих у колективну власність підприємства (кооперативу, товариства), на загальну кількість осіб, які мали право на земельну частку (пай). Рішення про затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) приймається районною державною адміністрацією щодо кожного підприємства, кооперативу, товариства окремо.

Кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай), приймаються за списком, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, який у разі потреби уточнюється і підписується головою відповідної ради і керівником підприємства.

Вартість земельної частки (паю) визначається у гривнях для кожного підприємства, кооперативу, товариства виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, яка провадиться згідно з Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 [с. 223]) з урахуванням кількості осіб, що мають право на земельну частку (пай) (ст. З Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»).

Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усіх членів підприємства, кооперативу, товариства відповідно до п. 2 зазначеного вище Указу Президента України є однаковими, а порівняно з іншими господарствами можуть бути різними.

Наприклад, розмір земельної частки (паю) для кожного члена КСП «Комунар» Казанківського району Миколаївської області становить 9,29 умовного кадастрового гектара, вартість — 28 тис. 690 грн. Водночас розмір земельної частки (паю) для кожного члена КСП ім. Кірова того самого району становить 10,27 умовного кадастрового гектара, а вартість — 31 тис. 235 грн.

Втім, розмір земельної ділянки, виділеної в натурі (на місцевості), зазвичай відрізняється від того розміру земельної частки (паю), який зазначено в сертифікаті. Це залежить від якості землі. Так, наприклад, можна отримати якісну землю меншої площі або землю гіршої якості, але більшої площі49.