§ 3. Допити. Очні ставки

  У попередніх розділах підручника викладено положення щодо таких джерел доказів, як показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, а також розглянуто процесуальний статус цих осіб. Показання учасників процесу можуть бути одержані на допитах, очних ставках, а також при огляді, освідуванні, обшуку, виїмці, впізнанні, відтворенні обстановки і обставин події.

Процедури одержання показань специфічні для кожної з названих слідчих дій. Вони складають основний зміст приписів КПК щодо допитів і очних ставок, порядок проведення яких багато в чому обумовлений процесуальним становищем допитуваних осіб. Залежно від процесуального становища допитуваного кожний вид допиту становить самостійну слідчу дію. Крім того, КПК передбачає можливість допиту експерта (ст. 201 КПК), показання якого не є самостійним джерелом доказу. Розглянемо процедури допитів.

Допит свідка. Без допиту свідків не обходиться розслідування жодної кримінальної справи. А втім осіб, допитаних на попередньому розслідуванні як свідків, буває більше, ніж тих, чиї показання стають доказами у кримінальній справі, оскільки припущення щодо обізнаності окремих викликаних на допит осіб не завжди підтверджується. Але сам факт допиту фіксується хоча б заради відтворення зусиль по виявленню доказів при перевірці слідчих версій.

Підставою для виклику і допиту особи як свідка є наявність даних про те, що такій особі відомі обставини, які стосуються справи. Дані про це можуть бути одержані з різних джерел: в одних випадках відомості про обізнаність фіксуються у матеріалах справи (заявах, протоколах допиту), а в інших цього не робиться з різних причин, в тому числі через необхідність захисту джерела інформації; виклик особи може бути одним із заходів по перевірці типової версії. Тому у законі не встановлені будь-які конкретні приписи про правове обґрунтування виклику і допиту особи як свідка. Обґрунтованість рішення слідчого оцінюється переважно за наслідками допиту.

Щодо порядку виклику свідків, то він у ст. 166 КПК досить докладно і чітко регламентований, оскільки це пов'язано із заподіянням особі певних незручностей морального і матеріального характеру, можливістю застосування приводу, якщо свідок не з'явиться без поважних причин (ч. 2 ст. 70 КПК). Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку, а в разі його тимчасової відсутності — комусь з дорослих членів його сім'ї, працівникам житлово-експлуатаційної організації, виконкому селищної чи сільської ради або адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою. Крім цих, визначених законом форм виклику, слідчий може і особисто повідомити того, кого викликає, про необхідність явки, обумовивши її час і місце. У разі необхідності свідок може бути допитаний у місці його перебування без попереднього повідомлення про це або з попередженням, не порушуючи прав громадянина на недоторканність житла. Рішення про порядок виклику — цілком у компетенції слідчого. При цьому необхідно враховувати, що примусовий привід на допит особи, яка не з'явилася за викликом без поважних причин, є законним, якщо у матеріалах слідства існують надійно зафіксовані дані про повідомлення такої особи і про ухилення її від явки без поважних, а не з інших причин. У повістці або в іншому письмовому повідомленні повинно бути вказано, хто викликається як свідок (прізвище, ім'я, по батькові, а при необхідності — адреса та інші дані), до якого органу, до кого з працівників, день і час явки, наслідки неявки без поважних причин. Виправданим є вказівка адреси та номера телефону органу, до якого викликається свідок, що дає можливість уточнити або скоригувати час, а, можливо, і місце допиту.

Свідок допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності — в місці його перебування (ч. 2 ст. 167 КПК). Безпосереднє місце допиту обирається з урахуванням вимог закону щодо дотримання прав громадянина, захист учасників процесу, тактичних і організаційних особливостей розслідування і всіх інших обставин, які можуть вплинути на результати допиту.

Вирішення питань про порядок виклику і місце допиту як свідків осіб, які перебувають на стаціонарному лікуванні, утримуються під вартою, перебувають в іншій державі, має свої особливості.

Можливість допиту особи, яка перебуває в медичному стаціонарі, підтверджується довідкою лікуючого лікаря; така довідка обов'язково приєднується до кримінальної справи.

Допит свідків з числа осіб, які відбувають покарання за вироком суду, що набрав законної сили, провадиться з дозволу адміністрації закладу, що виконує покарання; допит осіб, заарештованих за іншими справами, які знаходяться у провадженні іншого органу попереднього слідства або суду, може провадитися лише з їх письмового дозволу.

Процедура виклику на допит в органи попереднього слідства України громадян інших держав, які перебувають за кордоном, а також громадян України, що мають місце постійного перебування на території інших держав (у тому числі й тих, що тримаються під вартою), передбачена двосторонніми і багатосторонніми міжнародними договорами і угодами. Порядок вирішення пов'язаних з цим питань передбачений Інструкцією, узгодженою з Генеральним прокурором України і оголошеною наказом МВС України № 600 від 31 серпня 1995 року. особи, які користуються дипломатичним імунітетом, можуть бути допитані як свідки тільки на їх прохання або в разі згоди давати показання. Процедура виклику, місце допиту і склад осіб, які в ньому беруть участь, узгоджується з МЗС України; право безпосередніх зносин з цих питань органам попереднього слідства не надано.

Слід враховувати, що коло осіб, які мають право дипломатичного імунітету, суворо індивідуальне щодо співробітників дипломатичних і консульських установ кожної країни і міжнародних організацій.

Якщо предметом допиту можуть виявитися питання, що стосуються державної таємниці, відповідно до ст. 34 Закону України від 21 вересня 1999 року "Про державну таємницю” необхідно з відповідною особою держадміністрації узгодити не лише коло питань, але й саму можливість виклику на допит конкретного співробітника, заходи забезпечення нерозголошення таємниці і запобігання її втраті.

Неповнолітній свідок викликається через законних представників (ч. 3 ст. 166 КПК). Інші особливості виклику такого свідка у законі прямо не вказані, однак одна з них випливає з положень ст. 168 КПК, яка передбачає можливість допиту деяких неповнолітніх свідків у присутності їх батьків чи інших законних представників, про що останні повинні бути повідомлені заздалегідь.

У КПК немає спеціальної вказівки про можливість приводу неповнолітнього свідка, але на це немає й заборони. Уявляється, що особа, яка досягла 16 років і якій видано паспорт громадянина України, повинна виконувати цей загальногромадянський обов'язок нарівні з усіма іншими громадянами, а тому й привід її відповідно до ст. 70 КПК є допустимим і законним.

Оскільки виключити можливість спілкування свідків між собою протягом всього часу провадження попереднього слідства у справі не реально і далеко не завжди потрібно, закон (ч. 3 ст. 167 КПК) зобов'язує слідчого вжити заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли зноситися між собою до закінчення допиту. Тим більше належить виключити можливість навіть випадкової зустрічі осіб, які можуть бути пред'явлені для впізнання одна одній.

Прядок допиту свідка на попередньому слідстві регламентований статтями 167–169 КПК. І хоча у ст. 167 такі приписи викладаються щодо ситуації допиту віч-на-віч, у багатьох випадках присутність і участь у допиті й інших осіб, крім слідчого, що проводить допит, відповідно до закону можливі і навіть обов'язкові. Крім законних представників неповнолітнього, про яких зазначено вище, забезпечення мовного контакту можливе лише за участі перекладача (ст. 19 КПК) або особи, яка розуміє німого або глухого свідка (ст. 169 КПК).

Захисник підозрюваного або обвинуваченого може бути присутнім при допиті свідків, якщо такий допит провадиться за його клопотанням або клопотанням підозрюваного чи обвинуваченого (ч. 2 ст. 48 КПК), до того ж слідчий не має права ухилятися від проведення допиту з участю захисника у цих випадках; дозвіл слідчого на присутність захисника є необхідним лише при провадженні допиту свідка (як і інших слідчих дій), що проводяться за ініціативою самого слідчого.

Прокурор, начальник слідчого відділу, керівник (старший слідчий) слідчої групи вправі брати участь у допиті свідків в силу своїх процесуальних повноважень (статті 1141, 119, ч. 1 ст. 157, п. 5 ст. 227 КПК). Експерт бере участь у допиті згідно з ч. 3 ст. 77 КПК.

З усіма названими особами необхідно узгодити питання про місце, час і тактику допиту. Крім того, необхідно перевірити правомочність участі конкретного захисника, переконатися у компетенції експерта і перекладача; зокрема, перекладач повинен добре розуміти значення юридичних термінів і вміти їх перекласти відповідно до точного значення у відповідному контексті.

Переконавшись у відсутності перешкод до початку допиту свідка, слідчий далі діє у такій послідовності: а) пересвідчується в особі свідка; б) роз'яснює свідку мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб; в) роз'яснює свідку його обов'язки і права, в тому числі у межах імунітету свідка, які гарантовані ст. 63 Конституції України; г) заповнює вступну (анкетну) частину протоколу допиту свідка з урахуванням вимог ст. 15 Закону України від 23 грудня 1993 року "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”; ґ) роз'яснює свідку зміст статей 178, 179 КК України і попереджає його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань; д) конкретизує мету (предмет) допиту, попередньо уточнюючи поінформованість свідка, характер його взаємовідносин з підозрюваними, обвинуваченими, потерпілими; у разі необхідності слідчий може пояснити свідку безпосередній привід для саме його виклику; е) пропонує свідку дати показання з кола питань, які інтересують слідство; є) вислуховує відповіді свідка у формі так званої "вільної розповіді”; ж) залежно від змісту даних свідком показань слідчий може оцінити їх як вичерпні і завершити допит або продовжити допит і ставити додаткові питання; з) фіксує хід і результати допиту.

Особливість змісту кожного допиту, його проведення, фіксації ходу і результатів обумовлюються різноманітними обставинами. У КПК немає можливості регламентувати порядок вирішення всіх можливих ситуацій; рішення про застосування тих чи інших тактичних, психологічних і організаційних прийомів, за рахунок яких забезпечується законність і результативність допиту, слідчий приймає самостійно. Разом з цим доцільно сказати про типові підстави обрання таких рішень.

Так, при повторному (додатковому) допиті весь його зміст може бути зведений до відповіді на одне питання; не виключено, звичайно, і розширення предмета допиту у випадках, коли виникають обґрунтовані сумніви щодо повноти і достовірності попередніх показань свідка.

Слідчий в разі необхідності має право поставити свідку будь-яке запитання стосовно справи, але ні за яких умов не має права ставити навідні питання, тобто такі, у яких прямо або побічно міститься підказування відповіді. Вплив навідних питань буває досить сильним, що призводить до негативних наслідків. Їх поширеність у практиці можна пояснити тим, що навідні питання ставляться у вигляді уточнення, доповнення, нагадування, що у відповідному контексті цілком допустимо. Так, питання про колір пальто можна ставити як уточнююче, якщо свідок раніше сказав, що обвинувачений був одягнений у пальто; передчасне запитання про пальто, а не про одяг, якщо такий на ньому був, є початком очікуваної відповіді на зразок "у пальто сірого кольору”.

Умисне ставлення навідних питань є однією з форм обману, тобто отримання показань незаконними засобами (ч. 3 ст. 22 КПК). Слідчий не лише сам не має права ставити такі питання, але повинен вживати заходів і до того, щоб їх не поставив будь-хто з присутніх на допиті осіб.

Протокол складається щонайменше у два прийоми: спочатку заповнюється анкетна частина допиту, відбирається підписка про попередження про кримінальну відповідальність за статтями 178, 179 КК, а вже потім записуються показання свідка (відповіді на запитання). Свідку на його прохання може бути надана можливість написати свої показання особисто (ч. 3 ст. 170 КПК), однак це не означає, що протокол допиту складає сам свідок. Перш за все, свідок записує ці показання в присутності слідчого, який може продовжити подальший запис у формі запитань і відповідей; головне ж полягає в тому, що саме слідчий зобов'язаний забезпечити належне складання протоколу допиту. Крім припису, який міститься у ст. 170 КПК, так само обов'язкові для виконання загальні приписи закону про зміст протоколів слідчих дій (статті 84, 85 КПК), правила фіксації, застосування звукозапису, кінозйомки, відеозапису (статті 851, 852 КПК), про особливості складання протоколів допиту свідків, яким не виповнилося 16 років, німих або глухих (статті 168, 169 КПК).

Цілком виправданим є диференційований підхід до обсягу даних про особу свідка, що вказуються у протоколі допиту. Крім перелічених у ч. 1 ст. 170 КПК звичайно вказуються дані про документи, що посвідчують особу свідка, номери домашнього та службового телефонів, місце тимчасового проживання. У протоколі додаткового (повторного) допиту можна обмежитися лише зазначенням прізвища, ім'я та по батькові свідка. У необхідних випадках дані про свідка вказуються з дотриманням вимог забезпечення його безпеки відповідно до ст. 15 Закону України від 23 грудня 1993 року та ст. 523 КПК.

Стаття 85 КПК приписує відображати у протоколі всі істотні у справі обставини, виявлені при виконанні слідчих дій. Досить повно і докладно відомості про такі обставини можуть бути відображені у протоколі допиту свідка, коли його показання викладаються від першої особи і при можливості дослівно.

Протоколи допитів, однак, майже ніколи не складаються як точна стенограма діалогу слідчого і особи, яку допитують, оскільки, крім слів, обоє при спілкуванні використовують жести, міміку, інтонації, паузи з метою найбільш точного і швидкого формулювання і запитань, і відповідей. Деякі запитання ставить слідчому й свідок, (наприклад, для уточнення запитання, яке ставить слідчий), але такі запитання свідка у протоколі допиту фіксуються звичайно лише у випадках, якщо вони можуть бути підтвердженням непоінформованості свідка і недостовірності його показань. У безконфліктній ситуації допиту добросовісного свідка всі взаємні роз'яснення і уточнення, які висловлюються в ході допиту, у протоколі не відображаються; це характерно для випадків, коли слідчий попередньо робить стислі письмові нотатки, а формулювання відповідей свідка за необхідності уточнює з свідком, коли вносить їх до тексту протоколу. У протоколі допиту припустимі порушення послідовності викладу даних порівняно з тим, як це викладав свідок, оскільки він може наприкінці допиту згадати щось істотне про ті обставини, які він викладав на початку допиту, а тому у протоколі доцільно об'єднати обидва фрагменти показань в один повний.

Виклик і допит потерпілого регламентовано ст. 171 КПК і провадиться з дотриманням більшості правил, встановлених для виклику і допиту свідка. Відмінність полягає в такому: 1) особу допитують як потерпілого лише після винесення постанови про визнання її потерпілою; 2) потерпілий не попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, тому що закон (ч. 3 ст. 49 КПК), надавши потерпілому право давати показання у справі, не зобов'язує його це робити; 3) відмова потерпілого від явки на допит — це форма відмови від дачі показань, а тому потерпілий не може бути підданий приводу або притягненню до адміністративної відповідальності за неявку на допит, якщо він заявив про відмову давати показання після винесення постанови про визнання його потерпілим. З урахуванням цього і слід вирішувати питання про можливість застосування заходів процесуального примусу або адміністративного стягнення щодо потерпілого, які зазначені у ст. 72 КПК. Це відповідає і закріпленому у ч. 1 ст. 63 Конституції України положенню про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів.

Відмінності у формулюваннях, які визначають предмет показань свідка і потерпілого, цілком логічні і можуть вважатися лише редакційними. Закон, указуючи на необхідність з'ясування стосунків між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим (ст. 171 КПК), не ставить перешкоди і для з'ясування стосунків потерпілого з свідками, тому що це має значення для оцінки показань і версій, які перевіряються у розслідуваній справі.

У практиці трапляються випадки, коли особа допитується як свідок, а вже після цього визнається потерпілим: це можуть бути близькі родичі померлих потерпілих, особи, які сформулювали вимоги про відшкодування шкоди пізніше. Якщо під час допиту їх як свідків з достатньою повнотою з'ясовані всі обставини, що стосуються справи, і немає необхідності у додатковому допиті, не слід цього робити через одну лише зміну їх процесуального статусу, і достатньо лише вказати на це у відповідних процесуальних документах (обвинувальному висновку, постанові).