10.4. Антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Внаслідок антиконкурентних узгоджених дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування виникають штучні бар'єри вступу господарюючих суб'єктів на ринки.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 31 ГК України антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються:

– заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

– пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

– пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

– будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

– встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

– надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

– дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

– дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і спричиняє відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

– на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

– не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов — на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони зазнають незначної конкуренції з боку інших суб'єктів господарювання.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

– сукупна частка не більше ніж три суб'єкти господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

– сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і при цьому вони не доведуть, що між ними є конкуренція або вони зазнають значної конкуренції з боку інших суб'єктів господарювання.

Однією з підстав господарсько-правової відповідальності є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до

недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або обмеження інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Найбільш злоякісних форм зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку набуває тоді, коли суб'єктом цих зловживань є транснаціональні монопольні утворення (ТНК). Значна економічна могутність ТНК порівняно з іншими суб'єктами господарювання, монопольне володіння ТНК новою технологією, поглинання ТНК своєю мережею значної кількості невеликих підприємств тощо звужують царину реальної конкуренції та деформують ринкове ціноутворення (трансфертні ціни, монопольний прибуток).

Конкурентоспроможність ТНК у боротьбі за глобальні ринки переважно визначає інноваційна діяльність. ТНК використовують національний потенціал інших країн для посилення своїх конкурентних переваг шляхом засновування у багатьох країнах, де є кваліфіковані кадри та необхідні умови, дослідницькі центри, діяльність яких забез468

Господарське право. Частина перша

печує ТНК монополістичні прибутки («технологічну ренту»). При цьому ТНК зазвичай збувають у менш розвинені країни застарілі технології і таким чином «консервують» їх економічний розвиток. Сьогодні у світі налічується більше ніж 65 тис. великих ТНК, яким належить понад 500 тис. зарубіжних підприємств, розташованих у всіх країнах світу. У 2001 р. розмір міжнародних продаж ТНК становив приблизно 18 трлн доларів, що майже у 3 рази перевищує вартість світового експорту товарів і становить приблизно 60 % валового національного продукту всіх країн світу1, а у 2004 році — понад 65 %2. Окрім того ТНК мають можливість використовувати у своїх інтересах замкнуту внутрішньофірмову мережу. Досить часто торгівля між підрозділами ТНК здійснюється за трансфертними цінами, які використовуються для мінімізації оподаткування, визначаються внутрішньою політикою корпорації та є значно меншими від ринкових. Таким чином, накопичення капіталу відбувається не за рахунок ефективної праці, а внаслідок «спекулятивних ігор із цінами» (політики «цінових ножиць»3): вертикально інтегровані компанії купують необроблену продукцію або сировину у своїх дочірніх видобувних компаній за трансфертною ціною, одну частину з якої реалізують на експорт, а іншу — перероблюють на давальницькій основі на власних переробних заводах з подальшою реалізацією продуктів перероблення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, отримуючи монопольний прибуток, як результат неформальних цінових угод чи стратегії цінового лідерства4. Діяльність глобальних корпорацій значною мірою «спотворює» конкуренцію (перетворює її на тотальну монополізацію). Сьогодні понад 1/3 світової торгівлі функціонує не за законами вільної конкуренції, оскільки концентрується в мережі ТНК5, що більшою мірою робить закритим ринок, ніж адміністративно-господарські методи, які використовуються державою.

Вернуться к содержанию