9.4. Порядок та форми підтвердження

відповідності у законодавчо регульованій

та нерегульованій сфері. Сертифікація

Законодавство України у сфері підтвердження відповідності складається із Законів України «Про підтвердження відповідності»1 від 17 травня 2001 р.; «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»2 від 1 грудня 2005 р. та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.

Закон України «Про підтвердження відповідності» визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, сис1

тем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.

Підтвердження відповідності здійснюється шляхом видачі документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

Об'єктами підтвердження відповідності є продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2003 р. № 1585 затверджено Технічний регламент модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах з підтвердження відповідності1. Процедури оцінки відповідності, які повинні застосовуватися в технічних регламентах з підтвердження відповідності, обираються з модулів — комплексів уніфікованих процедур оцінки відповідності. Процедури оцінки відповідності можуть відрізнятися від наведених у модулях за умови, що цього вимагають певні обставини, які існують в конкретному секторі економіки. Такі відхилення повинні бути обмеженими і коректно обґрунтованими у відповідному регламенті.

Сертифікацією є процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації — підприємствами, установами і організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання — національний орган України з сертифікації.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову (в законодавчо регульованій сфері) та добровільну (в законодавчо нерегульованій сфері).

Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом. Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Підтвердження відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється в порядку, визначеному законом.

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері (сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством) для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами.

Із уведенням в дію технічних регламентів центральний орган виконавчої влади з питань оцінки відповідності офіційно публікує перелік національних стандартів, добровільне застосування яких може сприйматись як доказ відповідності продукції вимогам технічних регламентів. Виробник чи постачальник також має право підтвердити відповідність продукції вимогам технічних регламентів іншими, ніж відповідність стандартам, шляхами, передбаченими цими регламентами.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів. За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення призначеного органу з оцінки відповідності заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого

затверджується центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності.

У законодавчо нерегульованій сфері (сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентуються законодавством) формою підтвердження відповідності є її декларування. Виробник може складати декларацію про відповідність за власною ініціативою або на підставі договору із споживачем, при цьому він несе відповідальність за включення недостовірних відомостей у декларацію згідно із законами України.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При цьому підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу будь-яким заявленим вимогам.

Орган із сертифікації встановлює правила проведення сертифікації, визначає учасників робіт із сертифікації. Сертифікація на добровільних засадах може провадитися також органами із сертифікації, уповноваженими на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері.

Правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні визначає Закон України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»1 від 17 травня 2001 р.

Акредитацією є процедура, у ході якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль). Метою акредитації є: забезпечення єдиної технічної політики у сфері оцінки відповідності (оцінка відповідності — доказування, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації); забезпечення довіри споживачів до діяльності з оцінки відповідності; створення умов для взаємного визнання результатів діяльності акредитованих органів на міжнародному рівні; усунення технічних бар'єрів у торгівлі. Акредитація здійснюється національним органом з акредитації. Національний орган з акредитації є державною неприбутковою організацією, яка утворюється центральним органом виконавчої влади з питань економіки. Положення про національний орган з акредитації затверджується центральним органом виконавчої влади з питань економіки.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені внутрішнім законодавством, у сфері підтвердження відповідності норми міжнародного договору. Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики укладено низку угод про взаємне співробітництво у сфері оцінки відповідності, стандартизації і метрології з національними органами з стандартизації інших країн (зокрема Чехії, Словакії, Італії, Індії, Сірії, Йорданії та ін.). Сторони цих угод, у межах своїх повноважень, затверджених національним законодавством і внутрішньодержавними технічними регламентами (приписами), зобов'язуються співробітничати за такими напрямками: 1) співробітництво з питань розвитку національних систем стандартизації і метрології та обмін відповідною інформацією; 2) обмін внутрішньодержавними технічними регламентами (приписами), розробленими на основі рішень і директив Європейського Союзу; 3) обмін інформацією про органи з сертифікації (авторизовані особи) кожної зі сторін; 4) співробітництво між органами з сертифікації та авторизованими особами у сфері оцінки відповідності для визначення умов визнання результатів робіт з оцінки відповідності; 5) обмін програмами навчання у сфері стандартизації, метрології й оцінки відповідності.

Вернуться к содержанию