Розділ 9

Слідчі дії

§ 1. Поняття і коло слідчих дій

  Для встановлення істини в ході досудового (попереднього) розслідування органами дізнання, попереднього слідства і прокуратури відповідно до закону вживаються заходи, різні за характером, змістом та процедурами. Юридично неточним визначенням "слідчі дії” іноді окреслюються всі дії слідчого, якими забезпечується всебічність, повнота і об'єктивність розслідування.

Відмінність у підходах до визначення кримінально-процесуального інституту слідчих дій визначає і відмінність висновків про коло таких дій1.

Нормативного визначення поняття "слідчі дії” закон не дає, хоч цей термін згадується у нормах КПК України понад 50 разів для спеціального позначення тієї групи слідчих дій, що безпосередньо призначені для збирання і перевірки доказів у кримінальних справах у стадіях попереднього розслідування і судового розгляду.

Право на провадження дій такого виду надано не лише слідчому, але також і особі, яка провадить дізнання, прокурору, суду (судді). Порядок їх провадження у ході дізнання і попереднього слідства регламентовано нормами статей глав 10–18 КПК, а у ході судового розгляду — глави 26 КПК. Особливість юрисдикції вказаних органів дозволяє говорити про певну умовність традиційного найменування цієї групи процесуальних дій лише слідчими.

Умовами обґрунтованості віднесення тієї чи іншої дії до числа слідчих є істотність і внутрішня узгодженість (несуперечливість) ознак дії. Це означає, що до кола слідчих дій включають тільки ті процесуальні дії, що передбачені КПК, які: 1) мають однакове безпосереднє призначення в системі кримінально-процесуальної діяльності; 2) за загальним правилом можуть бути використані як спосіб збирання або перевірки доказів тільки після порушення кримінальної справи; 3) вимагають застосування однакових форм фіксації ходу та наслідків. Отже, процесуальні рішеня і організаційні дії, пов'язані з підготовкою або провадженням слідчих дій, абсолютно виключається.

Викладене дає підстави для складання такого переліку слідчих дій, які передбачені КПК: допит потерпілого, допит свідка, допит підозрюваного, допит обвинуваченого, огляд, ексгумація трупа, освідування, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, обшук, виїмка, одержання зразків для експертного дослідження, допит експерта, накладення арешту на майно.

Законом від 12 червня 1990 року Основи кримінального судочинства були доповнені ст. 351, яка регламентує прослуховування телефонних та інших переговорів за порушеними кримінальними справами1. Хоча відповідне доповнення не було внесено у КПК України, провадження названої слідчої дії органами попереднього розслідування України є правомірним, оскільки відповідає критеріям правонаступництва, які визначені Верховною Радою України2.

Затримання підозрюваного (статті 106, 115 КПК), яке звичайно включають до переліку слідчих дій автори підручників та інших робіт з кримінального процесу та криміналістики, цілком закономірно віднесено ч. 3 ст. 29 Конституції України до числа кримінально-процесуальних запобіжних заходів. Рішення про затримання може бути прийняте з метою запобігання і припинення спроби підозрюваного перешкодити збиранню доказів, а не для того, щоб примусити його до дачі показань: такий примус прямо заборонений (ч. 3 ст. 22 КПК). Слідчими діями є особистий обшук затриманого та його допит, а не саме затримання.