Розділ 8 Досудове (попереднє) розслідування: загальні положення - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина
 

Розділ 8

Досудове (попереднє) розслідування: загальні положення

  Повна характеристика такої складної діяльності, якою є досудове (попереднє) розслідування кримінальних справ, потребує комплексного аналізу її кримінально-процесуального регулювання, криміналістичного і організаційного забезпечення, етики і психології провадження тощо. Аналіз кожної з сторін розслідування робиться теж системно, в певній послідовності.

Зокрема, розгляд питань кримінально-процесуального регулювання заведено розпочинати з викладу суттєвіших, визначальних положень, які в законодавстві і теорії називаються загальними. Загальні положення досудового (попереднього) розслідування — це система визначених Конституцією, Кримінально-процесуальним кодексом та іншими законами України найбільш суттєвих, обов'язкових, узгоджених між собою вимог щодо форм, умов, строків і процедур провадження розслідування, дотримання яких забезпечує досягнення цілей і виконання завдань такої діяльності.

Значна частина таких положень сформульована в статтях, що містяться в главах 9-11 КПК. Приписами цих статей:

– визначені форми досудового (попереднього) розслідування, коло справ, провадження слідства по яких є обов'язковим, строки провадження дізнання і слідства, форми їх закінчення;

– розмежовані підслідність між слідчими підрозділами та повноваження слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора;

– покладено обов'язок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

– викладені правила залучення до участі в розслідуванні потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, понятих, спеціаліста, перекладача;

– регламентовано порядок прийняття і оскарження рішень слідчого і прокурора;

– сформульовані вимоги щодо недопустимості розголошення даних попереднього слідства.

Суттєве значення для забезпечення законності попереднього розслідування і належного проведення слідчих та інших процесуальних дій мають також приписи (вимоги) чинного законодавства щодо:

– умов і меж вторгнення в сферу конституційних прав людини;

– дотримання етичних норм та міжнародних стандартів посадовими особами органів розслідування;

– забезпечення безпеки учасників процесу;

– використання спеціальних пізнань;

– забезпечення відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями і рішеннями органів досудового розслідування;

– взаємодії правоохоронних органів у розкритті злочинів, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва.

Правовий рівень вказаних вимог та їх безпосередній зв'язок з переважною більшістю слідчих дій та рішень дають підстави для включення їх до загальних положень попереднього розслідування.

Отже, загальне коло таких положень значно ширше за ті, що включені в главу 11 КПК "Основні положення попереднього слідства” і які сформульовані лише відносно однієї з форм розслідування.

Зазначимо, що основні положення, які визначають характер і завдання розслідування, деякі вчені іменували його принципами. М. С. Строгович вважав принципами попереднього слідства об'єктивність, повноту, активність і швидкість1. При дійсному значенні цих вимог їх можна вважати вступною загальною характеристикою лише діяльності слідчого. Загальні положення попереднього розслідування ґрунтуються на принципах кримінального процесу, і використання поняття принципу для характеристики окремої його стадії вбачається тому не досить коректним. А втім деякі принципи кримінального процесу можуть бути включені до загальних положень попереднього розслідування (принципи об'єктивної істини, всебічності, повноти і об'єктивності розслідування тощо) за умови розрізнення понять "принцип кримінального процесу” і "загальне положення окремої стадії або виду діяльності”.

Щоб уникнути дублювання положень, які вивчаються за програмами суміжних дисциплін, питання, пов'язані з організацією діяльності органів дізнання і слідства, тактикою і методикою розслідування, взаємодії при розкритті злочинів і розслідуванні, розглядаються у цьому розділі підручника лише у межах, які потрібні для роз'яснення суті відповідних процесуальних рішень, дій та процедур.

Правову основу досудового розслідування складають Конституція України, в якій визначена саме така родова назва цієї діяльності (ст. 121, п. 9 Перехідних положень Конституції), Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, а також інші закони, нормами яких закріплено правомочність учасників цієї діяльності та організаційні особливості її здійснення. Детальний порядок вирішення деяких питань, що стосуються організаційного забезпечення виконання приписів законів, регламентується наказами та інструкціями Генерального прокурора України, МВС, СБУ, податкової міліції (процедуру продовження строків слідства і тримання обвинувачених під вартою, порядок взаємодії слідчих з підрозділами дізнання відповідних структур, особливості процедур виконання дій, що здійснюються на підставі міждержавних і міжурядових угод у сфері кримінального судочинства, деякі інші питання).

Форми досудового розслідування і підслідність визначаються тільки Кримінально-процесуальним кодексом України.

Досудове розслідування здійснюється у двох формах: слідство та дізнання.

Досудове слідство провадиться слідчими чотирьох відомств — прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції та Служби безпеки України (ст. 102 КПК). Дізнання провадиться посадовими особами органів дізнання (в тому числі і начальниками цих органів), що перелічені у ст. 101 КПК.

Процесуальний порядок здійснення слідчих дій слідчими і особами, які провадять дізнання, однакові; у загальних рисах однакові й правила прийняття ними процесуальних рішень. Доказове значення фактичних даних, встановлених у ході слідства і дізнання, законність дій суб'єктів цього процесу оцінюються за одними і тими ж критеріями.

Разом з тим є й істотні відмінності процесуального режиму в підслідності, правомочності дізнання і слідства по завершенні розслідування, у процедурах прийняття рішень у кримінальній справі. Відповідно до ст. 111 КПК провадження слідства обов'язкове у всіх кримінальних справах, за винятком справ про злочини, перелічені у ст. 425 КПК, у якій передбачено протокольну форму досудової підготовки матеріалів, а також у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).

У справах про ці злочини слідство провадиться лише у випадках, якщо це визнають необхідним суд або прокурор (ч. 3 ст. 27, ст. 431 КПК). Слідство може бути завершено у будь-якій з трьох форм, вказаних у ст. 212 КПК: складанням обвинувального висновку; постановою про закриття кримінальної справи за всіма передбаченими законом підставами або постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Дізнання закінчується винесенням постанови про направлення кримінальної справи для провадження попереднього слідства. Закрити кримінальну справу орган дізнання (особа, яка провадить дізнання) правомочний тільки на підставах, передбачених ст. 6 КПК. Всі процесуальні рішення особи, яка провадить дізнання, вимагають затвердження начальником органу дізнання, а постанова про передачу справи слідчому підлягає затвердженню і прокурором (ст. 104 КПК).

Закон диференціює порядок і строки провадження дізнання у кримінальних справах залежно від тяжкості злочину: справа про тяжкий злочин повинна бути передана слідчому не пізніше десяти днів з моменту порушення, а справа про злочини, що не є тяжкими, — у строк не більше десяти днів з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється до її встановлення (статті 108, 209 КПК).

Орган дізнання одночасно з розслідуванням кримінальної справи може провадити і оперативно-розшукову діяльність з метою повного виявлення всіх обставин злочинної діяльності та розшуку обвинувачених.

Таким чином, дізнання в більшості випадків являє собою початковий етап досудового розслідування. Переважна більшісь кримінальних справ, які розслідуються за цією формою, порушуються органами внутрішніх справ.

Аналіз приписів закону про підслідність дає підстави для такої практично значущої класифікації її видів:

1) предметна (родова);

2) територіальна;

3) персональна;

4) альтернативна;

5) за зв'язком справ.

На підставі відповідних приписів, а також з урахуванням обставин, внаслідок яких слідчий і особа, що провадить дізнання, підлягають відводу (ст. 60 КПК), визначається орган та посадова особа, які вправі провадити розслідування у конкретній кримінальній справі.

Предметна (родова) підслідність визначається кримінально-правовою кваліфікацією діяння. Залежно від цього розподіляється компетенція по розслідуванню кримінальних справ між слідчими підрозділами чотирьох відомств — прокуратури, МВС, СБУ, податкової міліції (ч. 1 ст. 111, ст. 112 КПК).

Слід зазначити, що до тексту ст. 112 КПК зміни вносяться найчастіше, тому рекомендується систематично звіряти чинну редакцію цієї статті з тією, що міститься у робочому кодексі студента або практичного працівника.

Підслідність кримінальних справ за предметною (родовою) ознакою визначена законом через перелік складу злочинів, розслідування яких віднесено виключно до компетенції слідчих прокуратури, а також розподілом компетенції відносно решти справ між слідчими органів МВС, податкової міліції та СБУ. У той же час слідчі прокуратури правомочні проводити розслідування по всіх без винятку категоріях кримінальних справ; такою ж в принципі є компетенція і прокурора (статті 112, 227 КПК).

Територіальна підслідність. Як правило, критерієм для визначення місця провадження слідства є місце вчинення злочину. У цьому випадку розслідування доручається слідчому того органу, до юрисдикції якого віднесено так зване обслуговування території, якщо і за іншими критеріями (предметна, персональна) розслідування повинно провадитися, наприклад слідчим даної (районної, міжрайонної або міської) прокуратури.

Стаття 116 КПК дає змогу вирішити питання про місце провадження попереднього слідства залежно від місця виявлення злочину, а також з урахуванням місця перебування особи, яка вчинила злочин, або більшості свідків. Крім того, необхідність розслідування справи не за місцем вчинення злочину може бути обумовлена відводом, заявленим всім слідчим даного району, рішенням вищестоящого прокурора або начальника вищестоящого слідчого відділу.

Правила про персональну підслідність співвіднесені з особою суб'єкта злочину. Розслідування всіх справ про злочини неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18 років, зараз віднесено до компетенції слідчих органів внутрішніх справ. Слідчі військової прокуратури розслідують всі кримінальні справи про військові злочини, у вчиненні яких брала участь хоча б одна особа з числа військовослужбовців або тих військовозобов'язаних, які перебувають на навчальних зборах, а також про злочини, вчинені солдатами, матросами, сержантами та особами офіцерського складу СБУ, військовими будівельниками, робітниками та службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або у розташуванні військової частини, військово-навчального закладу або іншої установи Збройних Сил. Оскільки ні в статтях 102, 112 КПК, ні в ст. 17 Закону України "Про прокуратуру” слідчі військових прокуратур окремо не названі, Генеральний прокурор України наказом № 16 від 5 серпня 1994 року визначив такі особливості розмежування їх підслідності:

1) кримінальні справи по обвинуваченню цивільних осіб у вчинені з участю військовослужбовців за межами військової частини одного або кількох злочинів, що не є військовими, розслідуються слідчими територіальних органів відповідно до ст. 112 КПК;

2) кримінальні справи про злочини, вчинені особами під час проходження ними військової служби, розслідуються слідчими військових прокуратур і в тому разі, коли особа вже звільнена з військової служби;

3) кримінальні справи про злочини проти держави, вчинені військовослужбовцями, розслідуються слідчими органів безпеки.

Альтернативна підслідність означає, що як виняток з правил про предметну підслідність справу повинен розслідувати орган попереднього слідства того відомства, яким цю справу порушено (ч. 3 ст. 112 КПК). Перелік таких справ вичерпується складами злочинів, визначеними статями 80, 801, 803, 804, 84, 86, 861 КК.

Як вказано у ч. 5 ст. 112 КПК, у справах про злочини, передбачені статтями 178–182, 186, 187 КК, попереднє слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу. Це, зокрема, кримінальні справи про дачу завідомо неправдивих показань і відмову від дачі показань, які можуть мати місце при дослідженні справ про будь-які злочини. Зв'язок такого виду злочинів з розслідуванням або судовим розглядом справи, у якій особа дала завідомо неправдиві показання, цілком очевидний, тому цей вид підслідності одержав у теорії назву підслідності за зв'язком справ. У частині 4 ст. 112 КПК вказані лише безальтернативні наслідки такого зв'язку, але при цьому говориться про підслідність справи органу, а не тій самій особі, наприклад, слідчому, який допитував свідка, показання якого згодом визнані судом як завідомо неправдиві. Зв'язок між справами може бути і за інших ситуацій: при встановленні посадових злочинів, вчинених з метою приховання розкрадань, контрабанди, злочинів проти особи тощо; при вчиненні повторних, у тому числі так званих "серійних” злочинів, у всіх зазначених випадках виникає потреба в об'єднанні справ (ч. 1 ст. 26 КПК).

Визначити підслідність кримінальної справи необхідно без зволікання відповідно до вимог КПК про своєчасність початку розслідування (ст. 97 КПК). Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов'язані почати розслідування відразу ж після порушення кримінальної справи або прийняття її до свого провадження; одна з ключових слідчих дій — огляд місця події — може бути проведена і до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК).

Розпочате розслідування повинно бути здійснене у встановлені законом строки. Відповідно до ст. 120 КПК попереднє слідство у кримінальних справах повинно бути закінчене протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту порушення справи до її закриття або до направлення прокуророві з обвинувальним висновком чи з постановою про застосування примусових заходів медичного характеру. У разі неможливості закінчити розслідування цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором до трьох місяців.

В особливо складних справах строк попереднього слідства, який встановлено у ч. 1 ст. 120 КПК, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту, прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк попереднього слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується при обчисленні строків попереднього слідства.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Далі строк продовжується на загальних підставах. Отже, можливі ситуації, коли після закінчення продовженого районним прокурором строку слідства у такій справі необхідно звертатися з клопотанням про подальше продовження строку не до прокурора області, а до Генерального прокурора чи його заступника.

Правила, викладені у цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Вирахування строку слідства у цих випадках починається з дня встановлення такої особи.

Ускладнення криміногенної обстановки в Україні за останні роки призвело до зростання навантаження на слідчих. Причинами перевищення встановлених строків слідства були як об'єктивні фактори (обсяг та складність справ, тривалість провадження судово-психіатричних та інших експертиз тощо), так і недоліки в організації, плануванні і контролі за здійсненням слідчої роботи, несвоєчасне виконання окремих доручень, що так або інакше спричиняло затримку розслідування. Дотримання строків слідства є однією з необхідних умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів, а тому постійно перебуває у полі зору прокурорського нагляду і відомчого контролю за слідством; суди реагують на факти зволікання винесенням окремих ухвал на адресу органів слідства і прокуратури.

При найкращому плануванні роботи виявляється практично неможливим одночасне і безперервне виконання слідчих та інших дій по всіх справах, що є у провадженні слідчого, тим більше, що це залежить не тільки від нього самого. Але всі такого ряду перерви у фактичній роботі за конкретною справою із загальних строків слідства не виключаються. До строку слідства не зараховуються тільки окремі, точно визначені періоди: час, протягом якого розслідування у справі було зупинено, а також весь час перебування в суді кримінальної справи, яка була судом повернута на додаткове розслідування.

Як вже зазначалося, час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи при обчисленні строку попереднього слідства не враховується. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагаються затягнути закінчення справи, законом слідчому надано право встановлювати розумно визначений строк для ознайомлення цих осіб із справою, щоб блокувати їх необґрунтовані намагання зволікати завершення слідства. Слідчий виносить про це мотивовану постанову, яка підлягає затвердженню прокурором (ч. 6 ст. 218 КПК). У випадках, коли обвинувачений тримається під вартою, час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується і при обчисленні строку тримання обвинуваченого під вартою як запобіжного заходу (ч. 6 ст. 156 КПК), але у загальний строк тримання обвинуваченого під вартою цей час входить і враховується при призначенні судом міри покарання; він входить і у строк відбування засудженим міри покарання.

У випадках, коли строк слідства закінчився після виконання вимог статей 218–222 КПК, він повинен бути продовжений у належному порядку на загальних підставах для складання обвинувального висновку.

Як свідчить вивчення практики, досить частими є помилки або свідомі порушення закону при обчисленні строків слідства при об'єднанні і виділенні кримінальних справ. Відповідно до ст. 26 КПК в одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчинені декількох злочинів.

При об'єднані кількох кримінальних справ в одному провадженні строк слідства повинен обчислюватися з дня порушення першої з цих справ. Постанова про це оголошується обвинуваченим, а копія постанови направляється прокурору. Об'єднаній кримінальній справі надається номер, за яким раніше було зареєстровано кримінальну справу, порушену першою.

Виділення справи допускається тільки у випадках, коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження та вирішення справи.

При виділенні кримінальної справи строк слідства у зареєстрованій за новим номером кримінальній справі обчислюється: 1) з дня порушення основної справи — у всіх випадках виділення з неї справ про осіб, що брали участь у вчиненні злочину, за фактом вчинення якого було порушено основну кримінальну справу; 2) з дня виділення в окреме провадження кримінальної справи за фактом, який не був підставою для порушення основної кримінальної справи, — у випадках, коли одночасно з виділенням цих матеріалів порушується кримінальна справа про додатково встановлений у ході слідства злочин, вчинений іншими особами. З моменту виділення кримінальної справи (він збігається з часом порушення нової кримінальної справи) строк слідства у виділеній справі обчислюється тільки за умови, що жодна з осіб, щодо яких матеріали виділяються в окреме провадження, раніш не була затримана, заарештована або притягнута як обвинувачений за основною справою; в іншому разі строк слідства повинен обчислюватися з моменту порушення першої (основної) справи.

Від випадків виділення кримінальних справ слід відрізняти виділення матеріалів з метою автономної перевірки та визначення підстав до порушення кримінальної справи за відповідним фактом. Така необхідність виникає, коли в поле зору органу слідства потрапляють діяння, що вчинені не обвинуваченим, а іншими особами, які до того ж не зв'язані зі злочином, за яким провадиться слідство. Якщо у встановлений, у тому числі і продовжений строк слідства, неможливо прийняти рішення про порушення нової кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи, то виноситься постанова про виділення матеріалів. При цьому такі матеріали або зовсім вилучаються з кримінальної справи із зазначенням їх повного переліку, або ж у справі залишаються їх копії. Далі питання про порушення кримінальної справи вирішується у загальному порядку з дотриманням строків, передбачених ст. 97 КПК.

У разі необхідності продовження строків слідства і тримання обвинувачених під вартою слідчий виносить постанову про порушення клопотання про продовження одного або обох з названих строків.

Ця постанова разом з кримінальною справою та іншими матеріалами (планами розслідування, документами, що підтверджують необхідність продовження строків і можливість завершення розслідування протягом відстрочки) доповідається відповідному прокуророві. Якщо клопотання про продовження строків порушується перед Генеральним прокурором України, то матеріали попередньо доповідаються прокурорам нижчестоящого рівня, які візують постанову слідчого, підтверджуючи свою згоду на це і підтримуючи клопотання слідчого. Спільними вказівками Генерального прокурора та МВС України передбачено, що матеріали про продовження строків до прокуратури мають подаватися заздалегідь. Для продовження строків прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей або міста Києва матеріали повинні бути представлені не пізніше ніж за 15 діб до закінчення строку слідства, продовженого до цього місцевим прокурором, що здійснює безпосередній нагляд за слідством. В такий самий строк подаються матеріали і до Генеральної прокуратури України; якщо про продовження строку подає клопотання слідчий органів МВС, то матеріали попередньо розглядаються у Головному слідчому управлінні МВС України, куди вони повинні бути подані ще раніше — за 20 днів до закінчення строку.

Той об'єктивний факт, що істину при розслідуванні не завжди вдається встановити, а частина злочинів залишається нерозкритими і кримінальні справи припиняються пізніше за скінченням строків давності (п. 3 ст. 6 КПК), не применшує значення кожної із загальних вимог. Невиконання, пасивність, непрофесіоналізм при вирішенні завдань розслідування конкретної кримінальної справи безпосередньо негативно відбиваються на якості та строках розслідування.

Правові підстави взаємодії слідчих з оперативними підрозділами встановлені Кримінально-процесуальним кодексом та іншими законами України ("Про оперативно-розшукову діяльність”, "Про міліцію”, "Про Службу безпеки України” та ін. ). Окремі питання здійснення такої взаємодії регулюється також відповідними міжнародними договорами та конвенціями, учасницею яких є Україна. Організаційно така взаємодія здійснюється відповідно до приписів відомчих нормативних актів, у тому числі актів обмеженого використання різного ступеня конфіденційності. Не розглядаючи тут докладно питання, які вивчаються у програмі окремого спецкурсу з кримінального процесу, зазначимо лише найбільш характерні риси взаємодії слідчих та оперативно-розшукових підрозділів при розслідуванні та розкритті злочинів:

– відповідність мети, напрямку та форм взаємодії тим приписам, які встановлені КПК (статті 2, 104, 114, 139) і Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність”;

– узгодженість кримінально-процесуальних і оперативно-розшукових дій з зазначених критеріїв і строків їх проведення;

– обов'язковість вказівок слідчого щодо напрямків оперативно-розшукового пошуку;

– самостійність оперативно-розшукових підрозділів у виборі засобів і способів вирішення питань, віднесених до їх компетенції;

– взаємний обмін інформацією в обсязі і порядку, які встановлені законодавством та іншими нормативними актами;

– обов'язковість дотримання вимог конфіденційності у межах, які встановлені КПК щодо недопустимості несанкціонованого розголошення даних попереднього слідства (ст. 121 КПК), а також про конфіденційність відомостей, які відносяться до здійснення оперативно-розшукової діяльності, що встановлені Законами України "Про державну таємницю” та "Про оперативно-розшукову діяльність”.

Спеціальні пізнання при розслідуванні злочинів використовуються шляхом:

– особистого застосування слідчим криміналістичних знань, умінь, навичок;

– залучення до участі спеціалістів для провадження слідчих дій (ст. 1281 КПК);

– призначення експертиз (ст. 196 КПК).

Заходи щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, правоохоронні органи повинні вживати практично відносно всіх учасників процесу (ст. 521 КПК); встановлена також дисциплінарна і кримінальна відповідальність за невжиття або несвоєчасне вжиття достатніх заходів такого характеру (статті 1811, 1812 КК). Це свідчить про те, що забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є однією з головних вимог до провадження досудового слідства, тобто одним з його загальних положень.

Враховуючи, що зміст норм закріплених у главі 11 КПК положень про недопустимість розголошення даних попереднього слідства (ст. 121 КПК), залучення понятих (ст. 127 КПК), перекладача (ст. 128), порядок розгляду клопотань (ст. 129 КПК), порядок фіксації рішень слідчого (ст. 130 КПК) та інші може бути усвідомлений при самостійному ознайомленні з цими нормами, у підручнику лише обмежимося вказівкою на них. Положення названих статей повністю враховані також при розгляді порядку провадження слідчих та інших процесуальних дій у даному підручнику; крім того, необхідні роз'яснення щодо правового статусу названих та інших учасників процесу наведені у відповідних розділах підручника.

 

ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов