Розділ 5

Правовий статус та організаційно-правові засади діяльності окремих

суб'єктів господарювання

Правовий статус відображає весь комплекс прав та свобод суб'єкта, які гарантуються державою, а також його обов'язків та підстав несення ним тягаря юридичної відповідальності, які у своїй сукупності зумовлюють поведінку такого суб'єкта у тій чи іншій сфері суспільних відносин. У кожній сфері суспільних відносин (трудовій, шлюбно-сімейній, податковій, сфері господарювання тощо) особа має свій правовий статус, який окреслює межі її правомірної поведінки у цій сфері та служить критерієм законності інтересів, які реалізуються нею в цій царині.

5.1. Поняття та види підприємств

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності, в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Законодавець розподіляє підприємства на види за низкою критеріїв.

1. За формою власності на майно, що служить основою господарської діяльності підприємств. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

– комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

– державне підприємство, що діє на основі державної власності;

– підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

– підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

Утім відповідно до Розділу I Книги 3 (право власності та інші речові права) ЦК України право власносі в Україні існує у формах приватної, державної та комунальної власності. Закон України «Про власність»1, який втратив чинність 20 червня 2007 р., поряд із зазначеними формами власності, виокремлював колективну власність. Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 затверджено Державний класифікатор форм власності (ДК 001:2004) та Державний класифікатор організаційно-правових форм господарювання (ДК 002:2004). При цьому у Державному класифікаторі форм власності не передбачено колективної форми власності, тоді як у Державному класифікаторі організаційно-правових форм господарювання, серед інших організаційно-правовх форм названо колективне підприємство як підприємство, що діє на основі колективної власності (див. п. 3. 1. 3 Класифікатора).

Серед підприємств колективної власності в чинному ГК Україні названі виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Саме ж підприємство колективної власності за ст. 93 ГК України визнається як корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). У цьому контексті І. В. Спасибо-Фатєєва справедливо ставить запитання: 1) якщо підприємство діє на основі власності інших осіб, то воно не є власником?; 2) якщо воно не є власником, то на яких підставах йому належить майно?2 Раніше чинний Закон України «Про власність» суб'єктами колективної власності називав самі підприємства, а не їх

засновників, які об'єднали своє майно з метою створення такого суб'єкта. Отже, слід погодитися, що запропоноване в ГК визначення підприємств колективної власності породжує непорозуміння.

2. За розміром іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства останні поділяються на підприємства з іноземними інвестиціями (підприємства, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків) та іноземні підприємства (підприємства, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить сто відсотків).

3. За кількістю працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.

4. За способом утворення (заснування) та формування статутного фонду вирізняють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються,

участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються ГК України, іншими законодавчими актами.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених ГК України та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Чинним законодавством можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими законами, прийнятими відповідно до нього. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його

зобов'язаннями, крім випадків, передбачених ГК України та іншими законами.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються ГК та іншими законами.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог ГК України та інших законів.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати або в інший спосіб розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених ГК України та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ГК України, підприємство визнається дочірнім. Згідно з ч. 3 ст. 126 ГК України така залежність має бути вирішальною. Тобто такою,

що виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Саме ж визначення дочірнього підприємства знайшло закріплення тільки в Державному класифікаторі організаційно-правових форм господарювання (ДК 002:2004), згідно з п. 3. 1. 7 якого дочірнім називається підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство залежне від іншого). Як бачимо, в Класифікаторі акцент припадає на кількість засновників дочірнього підприємства, а не на наявність відносин контролю-підпорядкування з материнською компанією, які, до речі, можуть виникати не тільки за умови створення дочірнього підприємства винятково одним підприємством. У літературі можна зустріти твердження про те, що контролююче підприємство, яке має щодо дочірнього підприємства організаційно-господарські повноваження, є холдинговою компанією. Проте слід звернути увагу, що контролююче підприємство не завжди підпадає під ознаки холдингової компанії. Згідно із Законом України «Про холдингові компанії в Україні»1 від 15 березня 2006 р. відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств є холдинговою компанією. Холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) — пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Холдингові компанії можуть утворюватися: а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв); б) іншими суб'єктами на договірних засадах.

Рішення про утворення холдингової компанії приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором. Статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності

холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного фонду холдингової компанії.

Державні холдингові компанії утворюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та (або) державними органами приватизації. Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава. Засновниками державних холдингових компаній у процесі корпоратизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном. Засновниками державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном, та (або) державні органи приватизації відповідно до законодавства. Статутний фонд державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

За загальними правилами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Орган управління підприємством — це організаційно оформлена частина підприємства, яка представлена або одним, або декількома фізичними особами, та створюється в порядку, визначеному в законі і установчих документах, й володіє повноваженнями, що здійснюються в межах закріпленої за ним компетенції.

Органи управління підприємством можна класифікувати за низкою критеріїв:

– за (конструкцією) складом: а) одоособові органи (директор, генеральний директор); колегіальні органи (загальні збори, рада директорів, дирекція, спостережна рада та ін.);

– за способом формування: а) органи, що призначаються (керівник державного унітарного підприємства призначається власником майна державного унітарного підприємства); органи, що обираються (голова кооперативу обирається загальними зборами шляхом прямого таємного голосування); а також органи, що формуються іншим способом (склад учасників загальних зборів акціонерів не призначається, і не обирається, а формується відповідно до даних реєстру акціонерів товариства);

– за характером функції, що виконуються: а) керівні органи, що здійснюють загальне керівництво діяльністю господарської організації (загальні збори, спостережна рада); б) виконавчі органи, що здійснюють керівництво поточної діяльності господарської організації (правління, дирекція, директор, генеральний директор);

– за роллю, яку виконує орган у процесі утворення та наступного волевиявлення волі господарської організації: а) волеутворюючі органи — формують волю підприємства з окремих питань або цілої низки питань та виявляють її (волю) тільки всередині підприємства або стосовно інших учасників корпоративних відносин (як правило, це колегіальні органи); б) волевиявляючі органи, за допомогою яких підприємство реалізує свою господарську правосуб'єктність у відносинах з третіми особами (як правило, одноособові органи).

Правовій доктрині відомі дві теоретичні концепції, які пояснюють природу одноособового органу. У межах першої концепції — одноособовий орган розглядається як структурно виокремлений організаційно оформлений підрозділ самої господарської організації (орган є частиною підприємства, а представник перебуває поза його межами). У межах другої концепції — одноособовий орган підприємства (керівник, директор, президент) розглядається як особливий представник, повноваження якого засновані на законі та установчих документах господарської організації. Одноособовий орган без довіренності діє від імені підприємства, у тому числі укладає договори та здійснює інші юридично значущі дії від імені підприємства та представляє його інтереси у відносинах з державними органами та органами місцевого самоврядування.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються Законом України «Про

колективні договори і угоди»1 від 1 липня 1993 р. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються ГК України та законами про такі підприємства.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених ГК України та іншими законами. Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються главою 12 ГК України, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України.

Вернуться к содержанию