4.7. Поняття установчих документів господарської організації.

Вимоги до установчих документів. Порядок внесення змін до установчих документів та їх державної реєстрації. Визнання установчих документів недійсними: правові підстави та наслідки

Чинне законодавство не надає визначення поняття «установчі документи», а обмежується лише переліком цих документів та вимогами до їх змісту. Відповідно до ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. У частині 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства названо затверджений учасниками статут, або засновницький договір, між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Засновницький договір є установчим документом повного та командитного товариств. Договір про заснування інших видів товариств не є їх установчим документом; таким документом є тільки статут (останній є також установчим документом кооперативів).

У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені чинним законодавством.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

В установчих документах (статуті або засновницькому договорі) мають зазначатися найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать чинному законодавству України.

Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, перед131

Розділ 4. Суб'єкти господарського права: загальна характеристика; порядок

утворення та державної реєстрації; майнова основа господарювання

бачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»1 від 19 вересня 1991 р. відсутність відомостей, що згідно з вимогами чинного законодавства обов'язково мають міститися в установчих документах господарського товариства, є підставою для відмови у державній реєстрації. Це також може бути підставою для визнання у судовому порядку недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації товариства2, що фактично означає його ліквідацію. Утім, в окремих випадках господарські суди вважають, що відсутність в установчих документах певних обов'язкових відомостей не є підставою для визнання установчих документів недійсними. Прикладом може служити постанова Вищого господарського суду України від 6 листопада 2002 р. у справі № 4901/4-11 за позовом ТОВ «Готель "Асторія”» до ЗАТ «Асторія-Холдинг», в якій зазначено, що, оскільки зобов'язання засновників щодо викупу акцій виконані належним чином, то відсутність у статуті відомостей про наслідки невиконання зазначеного зобов'язання не може бути підставою для визнання статуту недійсним. Підставами для визнання зазначених документів недійсними можуть бути вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам зазначених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засноване, тощо.

При визначенні інших підстав визнання установчих документів недійсними слід звернути увагу на їх правову природу: засновницький договір є різновидом угод/правочинів, статут — індивідуальним актом ненормативного характеру. Оскільки засновницький є одним із різновидів правочинів, при його вчиненні мають бути додержані загальні вимоги, необхідні для набуття ним чинності. Такі вимоги передбачені ст. 203 ЦК України, а правові наслідки їх недодержання під час вчинення правочину — в § 2 розд. IV ЦК України. Під час визнання недійсними правочинів застосовується загальний строк позовної давності — 3 роки, за винятком випадків визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману (спеціальна позовна давність — 5 років). Оскільки статут є одним із різновидів індивідуальних (локальних) актів, то під час визнання його недійсним слід керуватися роз'ясненнями президії ВАСУ від 26. 01. 2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів». Згідно з Роз'ясненнями акт державного чи іншого органу — це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації — позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством. Однак в узагальненнях судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про господарські товариства» у частині регулювання діяльності акціонерних товариств, викладених в постанові Президії Верховного Суду України від 3 березня 2004 р. № 15 безпосередньо звертають увагу, що статут акціонерного товариства затверджується установчими зборами, які скликаються на той момент, коли акціонерне товариство ще не створене, і виконують свою основну функцію — приймають рішення про створення акціонерного товариства та затверджують його статут, а також вирішують інші питання. На відміну від загальних зборів акціонерів, установчі збори не є органом акціонерного товариства, оскільки на момент проведення установчих зборів та прийняття ними рішень акціонерного товариства як юридичної особи ще не існує. Отже, рішення установчих зборів не належать до актів органів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер. У зв'язку з цим спори про визнання недійсними рішень установчих зборів, у тому числі про створення акціонерного товариства та затвердження його статуту, не є спорами про визнання недійсними актів, передбаченими п. 1 ст. 12 ГПК.

Така точка зору отримала підтримку сучасних науковців. Так, О. Р. Кібенко безпосередньо звертає увагу на те, що оскільки установчі збори не є органом юридичної особи, то їх рішення неможливо визнати недійсними в судовому порядку, якщо інше прямо не встановлено законом. Рішення з багатьох питань, прийняті установчими зборами, можуть бути змінені відповідними рішеннями загальних зборів. Рішення про створення акціонерного товариства, закріплене у протоколі установчих зборів, може бути визнано недійсним у судовому порядку. При цьому, відзначає вчена, пред'явлення позову про затвердження статуту акціонерного товариства є недоцільним. Якщо статут акціонерного товариства було затверджено установчими зборами з порушенням норм чинного законодавства (наприклад, за відсутності кворуму зборів, порушень встановленої законом процедури голосування тощо), то це є підставою для визнання статуту недійсним, що призводить до тих самих наслідків, що й визнання недійсним рішення про затвердження статуту1. Однак у доктрині висловлюється й інша думка з цього приводу: незважаючи на те, що установчі збори не є органом господарського товариства, це не змінює правову природу самого статуту як локального правового акта (у теорії права правовий акт визначається як прийнятий у особливому порядку управненим суб'єктом (суб'єктами) акт, що виражає їхню волю та регулює ті чи інші суспільні відносини), який, як й інші правові акти, може бути визнано недійсним (при цьому, слід керуватися роз'ясненнями президії ВАС України від 26. 01. 2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

Чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України (3 роки). Правовим наслідком визнання недійсними установчих документів є скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання.

Відповідно до п. 19 Роз'яснення ВАС України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними» від 12. 03. 1999 р. саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та (або) рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру. Втім, у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу — засновника суб'єкта підприємницької діяльності та за наявності інших обставин, які свідчать про укладення оспорюваних угод з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними.

Зміни до установчих документів юридичної особи підлягають державній реєстрації, що проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

– заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;

– примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів;

– оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналів установчих документів;

– два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції;

– документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

У разі внесення змін до статуту, які пов'язані із зменшенням ста• тутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додат135

Розділ 4. Суб'єкти господарського права: загальна характеристика; порядок

утворення та державної реєстрації; майнова основа господарювання

ково подається документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідомлення.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із • зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально засвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально засвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із • зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи — засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із • зміною найменування юридичної особи, крім документів, що передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною мети установи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається копія відповідного судового рішення.

Якщо документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи подаються особою, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Якщо такі документи подаються іншим представником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт та

надається документ або нотаріально засвідчена копія документа, що засвідчує повноваження представника.

Документи, подані для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів. Дата надходження документів для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

У разі проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов'язані із зміною найменування юридичної особи, державний реєстратор додатково повинен видати (надіслати рекомендованим листом) заявнику нове свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та свідоцтво, яке було замінено, з відміткою про видачу нового свідоцтва.

Вернуться к содержанию