3.2. Поняття та історія розвитку

підприємництва. Його кваліфікаційні ознаки.

Відмежування підприємницької діяльності

від промислу

Історія підприємництва розпочинається зі середніх віків, з появою товарно-грошових відносин, торговельних посередників, купців, торговців, коробейників, що становили прообраз сучасного підприємця. У середньовіччі комерсант виступав як одноособова дійової особа та заслоняв своєю особистістю те підприємство, яке він організовував та вів. Комерсантом визнавався купець, промисловець, який за свій рахунок засновував та своєю енергією вів усе підприємство. Останнє розглядалося лише як відповідний апарат, за допомогою якого діяв комерсант, який повністю зливався з його приватним майном1. У більш пізній період як у західноєвропейській, так і у вітчизняній літературі почали енергійно обстоювати точку зору, відповідно до якої усі учасники акціонерних компаній, які не є їх засновниками та не беруть безпосередню участь в управлінні компанією, не можуть бути визнані підприємцями.

Переломним для початкового етапу становлення підприємництва став початок XІX ст. Якщо у XІІІ ст. розвиток підприємництва ініціювали державні замовлення, у XІX ст. з'явилися перші ознаки свободи.

Олександр І видав указ про вільних хліборобів, що дозволяв поміщикам відпускати селян на волю із землею за викуп. У Петербурзі було відкрито перший комерційний банк із відділеннями у шістьох містах. Почали створюватися об'єднання підприємців, які брали участь у підготовці законів із господарської політики, пропагували технічні новації, давали рекомендації і т. ін.1 Серйозним стимулом розвитку підприємництва стала реформа 1861 р. Вже у 90-ті роки XІX ст. у Росії створюються індустріальна база підприємництва2.

Після закінчення Першої світової війни та завершення Жовтневої революції було взято курс на ліквідацію ринкових відносин, націоналізовано усі великі підприємства, експропрійовані засоби виробництва та майно усіх приватних підприємців. Основними домінантами планової економіки стали: усунення ринку та конкуренції, централізований розподіл продуктів суспільної праці, ліквідація приватної та встановлення державної власності на засоби виробництва. Отже, вільне підприємництво було «усунуто» радянською владою.

Певне пожвавлення в підприємницьку діяльність внесла нова економічна політика (неп), однак із кінця 20-х років ХХ ст. підприємництво знову «звертається», і тільки у 1990-ті роки починається його реанімація. Відбувається перехідний процес, пов'язаний із ринковою переорієнтацією, із створенням власної економічної системи, який змінює не лише характер і спрямованість системи виробництва, а й увесь уклад суспільного життя. Особливістю зазначеного періоду є зміна змісту самої господарської діяльності, розширення кола суб'єктів господарської діяльності та кола об'єктів цивільного права, що залучалися до господарського обороту. У цей час було прийнято низку законодавчих актів, присвячених врегулюванню підприємницької діяльності, правового статусу її суб'єктів, організаційно-правових форм її здійснення тощо, серед яких насамперед слід зазначити закони «Про підприємства» від 27 березня 1991 р., «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р., «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.

Саме поняття «підприємництво» уперше увів у науковий обіг французький економіст Річард Кантільйон на початку XVIII ст. Учений вбачав у ньому особливу економічну функцію, виконання якої завжди супроводжує ризик. У вітчизняному законодавстві поняття «підпри1

ємництво» уперше отримало закріплення в Законі України «Про підприємництво» (утратив чинність з 01. 01. 2004 р., крім ст. 4, на підставі Кодексу № 436-IV від 16. 01. 2003 р.).

У загальному вигляді еволюція уявлень про підприємництво становить собою дві макрофази — прототеоретичну і теоретичну. Прототеоретична фаза характеризується наявністю окремих, не систематизованих у межах спеціальних теорій підприємництва уявлень про сутність даного феномена (в той час мова йшла про торгівлю) та охоплює тривалий період із VIII ст. до кінця XIX ст., коли окремими мислителями були здійснені перші спроби створення таких спеціальних теорій, що дозволяє константувати перехід до теоретичної фази.

На доктринальному рівні у межах теоретичної фази виокремлюють два періоди — період несистематичної рефлексії з приводу окремих аспектів підприємництва й бізнесу та період їх систематичного аналізу в рамках загальних концептуальних схем політичної економії та соціології1. Так, Річард Кантільйон, який уперше використав поняття «підприємництво», вбачав у ньому особливу економічну функцію, виконання якої завжди супроводжує ризик. Пізніше інший французький економіст Жан Батист Сей визначив, що підприємець діє на власний рахунок і ризик з метою отримання вигоди, та володіє при цьому знаннями і досвідом, які дозволяють йому самостійно комбінувати фактори виробництва. Відомий шотландський економіст Адам Сміт розглядав підприємця як власника, пов'язував підприємницьку діяльність насамперед з власною зацікавленістю підприємця, у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці ХІХ ст. англійський економіст Алан Маршалл, виділивши організацію виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації, як окремий фактор виробництва. Американський економіст Поль Самуельсон розглядав підприємництво як різновид новаторства, а підприємця — як сміливу людину з оригінальним мисленням, яка добивається успішного впровадження нових ідей2.

У минулому підприємства, за допомогою яких комерсанти здійснювали свою діяльність, не розглядалися як самостійні суб'єкти права. Відповідно до традиційної правової концепції, яка була розроблена

німецькою правовою доктриною та набула поширення у правовій літературі, підприємство виступає як відповідний майновий комплекс, що включає як матеріальні, так і нематеріальні елементи, та являє собою лише об'єкт права. Разом з тим у середині XX ст. відбувається процес еволюції категорії «юридична особа», який призвів до персоніфікації підприємств, перетворення їх із традиційних об'єктів прав у суб'єктів1.

У сучасних економічних джерелах підприємництво розглядається як самостійне організаційно-господарське новаторство, що здійснюється на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або удосконалення традиційних, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети. Під час визначення сутності підприємництва більшість учених-економістів концентрують увагу на підприємництві як процесі, що має інноваційний характер, відбувається постійно і цілеспрямовано. Класична економічна теорія розглядає отримання максимального прибутку як основну мету, задля якої здійснюється підприємницька діяльність. Отримання кожним підприємцем максимального прибутку призводить до збільшення національного доходу, що перерозподіляється між членами суспільства. Новітні економічні концепції поряд із отриманням прибутку до основної мети підприємницької діяльності відносять довгостроковий конкурентний розвиток, заснований на ефективних господарських зв'язках, ділових відносинах, постійній інноватизації виробництва2.

Сьогодні феномен підприємництва активно досліджується не тільки економічною, але й правовою наукою. У правовій доктрині існує велика кількість визначень цієї категорії. Підприємницьку діяльність визначають як:

– діяльність, що ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої участі у такій діяльності шляхом укладення у діло власного капіталу;

– діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, надбання та

продажу товарів у обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій;

– не заборонену законом ініціативну, систематичну діяльність приватних осіб (підприємців) і юридичних осіб, що базується на приватній або будь-якій іншій формі власності, спрямовану на отримання прибутку від виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, здійснювану на власний ризик і під свою відповідальність;

– сукупність правомірних вольових дій, які здійснюються професійно, систематично і на свій ризик особою, зареєстрованою як підприємець, з метою одержання прибутку;

– реалізацію фізичною або юридичною особою своєї правоздатності шляхом складання і виконання підприємницьких договорів (неспоживчого характеру) з метою одержання прибутку.

Нормативне визначення поняття «підприємництво» містяться у ст. 42 ГК України, де воно визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У цьому визначенні сконцентровані головні кваліфікаційні ознаки підприємницької діяльності, які мають важливе теоретичне і практичне значення для її відмежування від інших видів діяльності суб'єктів права.

Отже, ознаками підприємницької діяльності є:

– самостійність, яка виявляється у двох напрямах. По-перше, підприємницька діяльність може здійснюватися тільки безпосередньо (самостійно) самим суб'єктом. Відповідно реалізовувати права та обов'язки у сфері комерційного господарювання можуть лише особи, які здатні їх мати. Господарська правосуб'єктність (як спроможність мати та реалізувати такі права і обов'язки) не може реалізуватися за допомогою дій інших осіб. У сфері господарювання не спрацьовує концепція «заповнення» відсутньої дієздатності однієї особи за рахунок іншої (дієздатного представника). Навіть якщо мова йде про торговельне посередництво, підприємець, під час вступу в договірні відносини з посередником, самостійно реалізує свою господарську правосуб'єктність, а дії посередника на користь особи, яку він представляє, є реалізацією його власної господарської правосуб'єктності. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю. По-друге, кожен підприємець самостійно (безпосередньо) вирішує всі питання, пов'язані зі здійсненням такої діяльності, на свій розсуд, у своїх інтересах, керуючись власною економічною вигодою. У такому контексті ознака «самостійність» підкреслює той факт, що втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах.

– Ризикованість. У правовій науці існує велике різноманіття думок стосовно змісту категорії «ризик». Під ризиком розуміють: можливість настання певної події, яка викликає майновий збиток; саму подію, настання якої обумовлює майновий збиток; правомірну небезпечну дію; невизначеність ходу, результату та наслідків окремих операцій; діяльність, що пов'язана з подоланням невизначеності у ситуації неминучого вибору, у процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити вірогідність досягнення запланованого результату; зобов'язання нести майновий збиток унаслідок неможливості тим чи іншим учасником виконати зобов'язання.

Підприємницьке середовище є зоною підвищених підприємницьких ризиків, зумовлених чинниками ринкової невизначеності, серед яких домінують: зменшення рівня стабільності вхідного потоку матеріальних та сировинних ресурсів, що використовуються підприємцями у виробничій діяльності; підвищення різноманітності продуктів, які претендують на те саме місце на ринку; зміна потреб і бажань споживачів результатів того чи іншого різновиду господарської діяльності; зміна демографічної ситуації; економічні цикли, потрясіння та невизначеності, що впливають на ринок; технологічні потрясіння, які призводять до зміни ідеології розроблення нового продукту тощо. Ризик постійно супроводжує діяльність підприємця та має прояв у різних формах: 1) ризик випадкової загибелі майна; 2) комерційний ризик (можливість невиконання умов поставки); 3) економічний ризик (можливість зниження платоспроможності населення); 4) ціновий ризик (можливість підвищення рівня цін закупівлі товарів); 5) процентний ризик (можливість непередбаченої зміни процентної ставки на фінансовому ринку); 6) податковий ризик (уведення нових податкових платежів); 7) інфляційний ризик (можливість знецінення реальної вартості капіталу підприємства); 8) інвестиційний ризик (можливість виникнення непередбачених фінансових утрат у процесі інвестиційної діяльності); 9) ризик неплатоспроможності тощо.

– Цільова спрямованість на одержання прибутку та досягнення інших соціально-економічних результатів. Підприємницька діяльність завжди здійснюється з метою одержання прибутку. Відповідно, якщо метою тієї чи іншої діяльності не є одержання прибутку, вона не може

бути віднесена до підприємницької. Проте якщо фактично прибуток не отримується, незважаючи на цільове спрямування самої діяльності на це, то сам по собі такий факт не є підставою для вилучення її з числа підприємницької. Разом з тим мета одержання прибутку є основною, але не єдиною метою. Підприємницька діяльність також націлена на досягнення соціально-економічних результатів, що мають вираження у забезпеченні платоспроможного попиту споживачів у необхідних їм товарах, роботах, послугах, підтримання продовольчої, ресурсної безпеки країни, їх конкурентоспроможності тощо.

– Систематичність. Як правило, при визначенні цієї ознаки звертаються до Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел»1 від 17. 03. 93 р., з аналізу положень якого випливає висновок, що якщо продаж товару здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року, то така діяльність вважається систематичною. Так, згідно з Декретом платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі — громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів. Не декларується та не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року. Ставка податку на промисел встановлюється в розмірі 10 відсотків указаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється. На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, начальниками державних податкових інспекцій та їх заступниками накладаються адміністративні штрафи в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Протоколи про адміністративні правопорушення складаються посадовими особами державних податкових інспекцій і органів внутрішніх справ.

– Легальність підприємницької діяльності розглядається у двох аспектах. По-перше, особа має пройти усю процедуру легалізації для того, щоб займатися відповідним різновидом підприємницької діяльності (державна реєстрація, ліцензування). По-друге, підприємці зобов'язані дотримуватися режимних вимог, встановлених для здійснення тих чи інших видів підприємницької діяльності, норм антимонопольного законодавства тощо.

Вернуться к содержанию