Поняття «господарська діяльність» отримало нормативне закріплення в низці нормативно-правових актів.

– Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»1 від 1 червня 2000 р. господарською визначається будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

– За статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»2 від 16 квітня 1991 р. господарською є будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

– Згідно зі ст. 1. 32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»3 від 28 грудня 1994 р. (в ред. від 22 травня 1997) господарською є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

– Відповідно до ст. 3 ГК України господарською є діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Специфіка господарської діяльності визначається: сферою її здійснення (сфера суспільного виробництва); змістом (виробництво суспільних благ, що мають мінову та споживчу вартість, для задоволення потреб інших учасників господарських відносин та реалізація цих благ у товарній формі на іншій еквівалент); суб'єктами, які її здійснюють (ними є суб'єкти господарювання); інтересами, які виникають та мають бути реалізовані під час її здійснення (приватні інтереси в одержанні прибутку та/або досягненні інших соціально-економічних результатів, які є об'єктами як приватних, так і публічних інтересів).

Приватний економічний інтерес суб'єкта господарювання виявляється у його прагненні здобути економічну вигоду (дохід) як безпосередньо, так й опосередковано (шляхом самоінвестування), та забезпечити власний довгостроковий конкурентний розвиток (за винятком випадків, коли за умовами господарювання вільна конкуренція неможлива, або коли задоволення попиту на певному ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції) за допомогою не тільки внутрішньофірмової цінової політики, а й отримання конкурентних переваг у здобутті цієї вигоди (шляхом підвищення якості товарів, використання у виробничому процесі новітніх технологій, зниження трансакційних витрат, формування ефективних партнерських відносин тощо). Відповідно об'єктами приватних інтересів господарюючого суб'єкта є як економічні блага у формі товарів (оплачена вартість яких становить частину собівартості товарів, що будуть виготовлені ним самим) або їх еквіваленту (як правило, грошового), так і встановлення організаційно-господарських зв'язків з іншими суб'єктами господарювання, необхідних йому для успішного здійснення господарської діяльності в межах певного ринкового сегмента.

Об'єктами публічних інтересів є чисельні соціально-економічні ефекти, які мають бути досягнуті унаслідок задоволення найважливіших загальносуспільних потреб. Такі ефекти виявляються у запобіганні витоку економічних ресурсів з країни, залученні інвестицій до найбільш пріоритетних сфер суспільного виробництва, формуванні дохідної частини бюджетів (попередженні створенню дефіциту бюджету), уникненні загрози дефіциту товарів, забезпеченні продовольчої безпеки, безпеки здоров'я людини та довкілля (екологічна безпека) тощо.

Залежно від мети господарської діяльності виокремлюють два її різновиди: підприємницьку і некомерційну господарську діяльність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність, що здійснюватиметься без мети одержання прибутку, є некомерційним господарюванням.

Загальні засади здійснення некомерційного господарювання визначено у главі V ГК України. Відповідно до ст. 52 ГК України, некомерційне господарювання визначається як самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів, без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється некомерційними суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених ГК України та іншими законами. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається ГК України та іншими законами. На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються ГК України та іншими законодавчими актами.

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, відповідно до п. 3 ст. 3 ГК України, визначається як господарче забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів. Утім чинне законодавство не проводить чіткого розмежування між поняттями «негосподарюючий суб'єкт» та «суб'єкт господарювання» (до суб'єктів господарювання, окрім господарських організацій віднесено й інших юридичних осіб — див. ч. 2 ст. 55 ГК України). Як наслідок, у статутах (положеннях) негосподарюючих суб'єктів досить часто, окрім основного різновиду їхньої діяльності (який узагалі не пов'язаний зі сферою товарного виробництва), закріплено також їх можливість займатися господарською діяльністю, натомість мова повинна йти тільки про господарське забезпечення статутної діяльності, для якої вони створені. Господарське забезпечення статутної діяльності негосподарюючого суб'єкта хоча й містить окремі ознаки господарської, однак, здійснюється таким суб'єктом винятково для підтримання матеріально-технічного підґрунтя свого функціонування й не має на меті систематичне виробництво та реалізацію суспільного продукту1 з економічними характеристиками (чинниками) товару.

Господарська діяльність повинна здійснюватися тільки суб'єктами господарювання, тобто суб'єктами, які самостійно й систематично з метою досягнення економічних і соціальних результатів виробляють та реалізують товароздатний суспільний продукт.

Останнім часом можна спостерігати тенденцію переходу окремих соціальних інститутів до сфери товарного виробництва (ідеться насамперед про створення комерційних клінік, закладів освіти тощо). Однак є й такі соціальні інститути, які об'єктивно не можуть увійти до інфраструктури товарного виробництва, інакше кажучи, «перетворитися» на суб'єктів господарювання (наприклад, релігійні установи, благодійні організації, об'єднання громадян тощо). Втім, чинне законодавство має велику кількість суперечностей щодо цього. З одного боку, діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення й підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, за чинним законодавством кваліфікується як господарче забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів. У той же час в окремих нормативних актах зазначене питання розглядається по-іншому. Так, за ст. 20 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»2 від 16 вересня 1997 р. благодійна організація має право здійснювати господарську діяльність, спрямовану на виконання своїх статутних цілей і завдань. Однак благодійна організація не є суб'єктом господарювання, оскільки створюється не заради здійснення господарської діяльності. Будь-яка діяльність цих суб'єктів, пов'язана зі створенням та реалізацією товару, завжди спрямована на виконання їх статутних цілей та завдань, та має провадитися у межах, потрібних для підтримання матеріально-технічної основи їх функціонування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»3 від 21 вересня 1999 р., господарська діяльність у Збройних Силах України — це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, яка пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності та передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, вико1

Суспільний продукт — синтезоване поняття, до складу якого входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага, які створюються в межах різних галузей суспільного виробництва.

нання робіт і надання послуг, передання в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом. Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою отримання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, хоча така діяльність за ГК України кваліфікується як господарське забезпечення. Так само не є суб'єктом господарювання об'єднання громадян, яке згідно зі ст. 1 Закону України «Про об'єднання громадян»1 від 16 червня 1992 р. створюється для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Відповідно допоміжна діяльність об'єднання громадян у сфері народного господарства є господарським забезпеченням. У свою чергу, некомерційним господарюванням може займатися лише підприємство, створене об'єднанням громадян. Ігноруючи цю обставину, в ЦК України (ст. 86) зазначено, що об'єднання громадян, як й інші установи, непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи) можуть, окрім своєї основної діяльності, здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (курсив автора). Однак такі твердження є неприпустимими, оскільки однією з ключових ознак підприємницької діяльності є її легітимність, яка передбачає можливість здійснення цієї діяльності тільки суб'єктами господарювання (підприємцями). Окремі економічні операції, які провадяться суб'єктами, що не мають статусу підприємців, можуть мати комерційний характер, однак за умови що це не суперечить чинному законодавству, їх установчим документам та меті, задля якої їх засновано, що не перетворює саму діяльність цих суб'єктів на підприємництво (діяльність завжди передбачає систематичні дії, спрямовані на досягнення певної мети, якою у даному випадку є одержання прибутку). Це безпосередньо випливає зі ст. 42 ГК України (де міститься визначення підприємницької діяльності), в якій не передбачено можливість здійснення підприємницької діяльності іншими суб'єктами, які не мають статусу підприємців. Такі суб'єкти можуть тільки засновувати підприємства — суб'єкти підприємницької діяльності.

Незважаючи на те, що окремі правочини/угоди негосподарюючих суб'єктів, або суб'єктів некомерційного господарювання можуть бути вчинені задля отримання прибутку, це не змінює легальну мету їх ді1

яльності (яка може бути тільки однією). Будь-яку юридичну особу не може бути одночасно створено як із підприємницькою, так і непідприємницькою метою (на діяльність організації, яку створено з непідприємницькою метою, поширюється інший режим оподаткування). Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГК України, у разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення ГК України та інших законів, якими регулюється підприємництво.

Отже, з ч. 3 ст. 53 ГК України виходить, що суб'єкти некомерційного господарювання у будь-який час за власним бажанням можуть змінити мету своєї господарської діяльності. Однак зазначене положення не узгоджується зі ст. 52 ГК України, яка передбачає здійснення некомерційної господарської діяльності суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких забороняється підприємництво, а також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. При цьому чинне законодавство, яким встановлюється порядок державної реєстрації юридичних осіб, не вимагає під час її здійснення визначення характеру діяльності юридичної особи (комерційне чи некомерційне господарювання чи будь-яка інша суспільна діяльність поза межами сфери суспільного виробництва), яка буде нею проваджуватися, відповідно не передбачає самі випадки та порядок зміни статусу некомерційного суб'єкта господарювання на суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

На сьогодні державна реєстрація юридичних осіб визначається тільки як засвідчення факту їх створення (набуття загального правового статусу юридичної особи — В. М.) або припинення (втрату цього правового статусу). Втім, немає необхідності у з'ясуванні спеціального правового статусу юридичних осіб тільки тоді, коли всі вони в однаковому обсязі можуть мати права та обов'язки в певній сфері суспільних відносин (приміром, всі юридичні особи можуть бути спадкоємцями за заповітом), крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. У сфері ж господарювання юридичні особи мають різний комплекс господарських прав та обов'язків, який залежить від їх спеціального правового статусу.

Спеціальний правовий статус є складною (збірною) конструкцією, яка у межах господарського права дозволяє з'ясувати, ким є юридична особа: суб'єктом комерційного господарювання, суб'єктом некомерційного господарювання, негосподарюючим суб'єктом. Отже, факт державної реєстрації, на переконання автора, має визнаватися як засвідчення не тільки факту створення або припинення юридичної особи, а й набуття нею спеціального господарсько-правового статусу (сукупності прав, свобод, обов'язків та законних інтересів у сфері господарювання, що визнаються та гарантуються державою), яким окреслюються межі її правомірної участі в господарському обороті. Встановлення такого статусу передусім потребує чіткого визначення мети діяльності юридичної особи як умови, без якої неможливо її існування (сфери діяльності, в яких буде досягатися мета, окреслюються видами діяльності, які не повинні суперечити цій меті).

У статті 88 ЦК України (яка визначає загальні вимоги до змісту установчих документів) передбачається визначення мети діяльності тільки в установчому акті установи (про види діяльності взагалі не йде мова). Втім, у ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» передбачається, що установчі документи товариства повинні містити відомості про предмет і цілі його діяльності. Так само за ст. 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу повинен містити такі відомості про мету його створення і вичерпний перелік видів його діяльності. Слід також звернути увагу, що для проведення державної реєстрації юридичної особи подається реєстраційна картка, форму якої затверджено наказом Держпідприємництва від 20 квітня 2007 р. № 54 (форма № 1), в якій обов'язково мають бути вказані види економічної діяльності юридичної особи (на момент реєстрації вид економічної діяльності, який записаний першим, вважається основним).

У деяких випадках чинне законодавство вказує на можливість здійснення господарської діяльності негосподарюючими суб'єктами опосередковано, незважаючи на саму кваліфікаційну ознаку господарської діяльності — самостійне (безпосереднє) її здійснення. Так, за ст. 23 Закону України «Про Товариство Червоного Хреста України»1 від 28 листопада 2002 р. Товариство Червоного Хреста України з метою виконання своїх статутних завдань може здійснювати необхідну господарську діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій зі статусом юридичної особи, а також заснування підприємств у порядку, установленому законодавством, тоді як некомерційним суб'єктом господарювання є підприємство, створене Червоним Хрестом України. У статті 28 Закону України «Про організації роботодавців»2

від 24 травня 2001 р. також передбачено, що організації роботодавців та їх об'єднання з метою виконання статутних цілей та завдань мають право здійснювати необхідну господарську діяльність шляхом створення в установленому законом порядку підприємств, установ або організацій із статусом юридичної особи, тоді як організація роботодавців є громадською неприбутковою та об'єднує роботодавців на засадах добровільності і не займається виробництвом суспільного продукту. Таких прикладів у чинному законодавстві є чимало, і це свідчить про потребу в «наведенні порядку» у блоці нормативно-правових актів, присвячених нормуванню правового становища учасників господарських відносин.

Вернуться к содержанию