1.2. Господарські відносини як предмет регулювального впливу господарського права: поняття та види

Предмет правового регулювання є одним із вихідних критеріїв поділу системи права на галузі. Предметом господарсько-правового регулювання є відносини, що виникають у сфері господарювання (господарські відносини), та на які спрямовано регулювальний вплив господарського права.

1. Господарські правовідносини виникають у зв'язку з організацією та безпосереднім здійсненням господарської діяльності.

Господарська діяльність (як і будь-яка інша діяльність) потребує організації та керівництва. Слово «організація» означає налагодження, впорядкування, приведення чогось у систему. Організація господарської діяльності, зазначає О. М. Вінник, — це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону, суб'єкта господарювання. Будь-яка господарська система складається з елементів (підсистем): суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); нормативна система, що визначає правила її функціонування, у тому числі правовий статус суб'єктів, правові режими майна, правові форми взаємодії між суб'єктами, відповідальність тощо; інформаційна система, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами, інші складові.

2. У господарських правовідносинах реалізуються як приватні, так і публічні інтереси.

Природа інтересів, які реалізуються у правовідносинах, передусім обумовлена сферою фактичних відносин, які зазнали регулювального впливу права.

Сучасна система економічних потреб, за допомогою яких формуються економічні інтереси, в узагальненому вигляді складається: 1) із структуроутворювальних потреб в економічній безпеці, безперервності суспільного відтворення та виробництва товарної маси, у залученні інвестицій до найбільш важливих сфер суспільного виробництва, формуванні дохідної частини бюджетів (попередженні створення дефіциту бюджету), попередженні загрози дефіциту товарів, підтримці конкурентного середовища, забезпеченні продовольчої безпеки, безпеки здоров'я людини та довкілля (екологічна безпека), у підтримці й захисті економічної конкуренції та вітчизняних товаровиробників, у реструктуризації та інноватизації виробництва тощо; 2) із потреб активних суб'єктів економічної діяльності у здобутті економічних вигід у формі підприємницького прибутку та пов'язаних з ними виробничих потреб,

зокрема в самоінвестуванні власного виробництва (товарів, робіт, послуг) шляхом залучення різноманітних виробничих ресурсів. До цієї групи слід додати потреби так званих пасивних суб'єктів економічної діяльності, які прагнуть отримати винагороду від економічної активності інших (ідеться про інвесторів); 3) платоспроможних потреб споживачів у результатах господарської діяльності (споживчі потреби).

3. За своєю природою господарські правовідносини є відносними (в них завжди чітко визначені учасники, що наділені один щодо одного правами та обов'язками).

4. Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ст. 3 ГК України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Під господарсько-виробничими у ГК України розуміють майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Як бачимо, учасниками таких відносин названо тільки суб'єктів господарювання. Виникає питання, яку природу мають відносини, що виникають між суб'єктами господарювання (під час здійснення ними господарської діяльності) та споживачами результатів їх господарської діяльності. З одного боку, ГК України називає споживачів як учасників відносин у сфері господарювання, з іншого — не визначає, учасниками яких саме відносин вони є.

Під організаційно-господарськими у ГК України розуміють відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Суб'єктами організаційно-господарських повноважень є:

1) органи управління суб'єктів господарювання, у тому числі об'єднань підприємств, які за законом та установчими документами наділені компетенцією приймати управлінські рішення;

2) органи державної влади та місцевого самоврядування, які на підставі закону наділені компетенцією приймати управлінські рішення у сфері господарювання;

3) власник майна, який є засновником суб'єкта господарювання — державного чи комунального підприємства або уповноважений ним орган, що виконує функції власника майна у межах, визначених чинним законодавством; власник майна, який є засновником суб'єкта господарювання — приватного підприємства, якому майно належить на праві господарського відання;

4) суб'єкти господарювання, які на підставі договорів наділені організаційно-господарськими повноваженнями щодо інших суб'єктів господарювання (наприклад, підставою виникнення організаційно-господарських повноважень може служити договір простого товариства, за яким ведення спільних справ учасників доручається окремим учасникам).

Самі організаційно-господарські повноваження становлять сукупність прав та обов'язків щодо заснування та/або упорядкування і здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання з метою її ефективного здійснення. Фактичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень є відносини власності, відносини контролю-підпорядкування, делегування таких повноважень власником майна. Чинне законодавство до учасників організаційно-господарських відносин зараховує тільки суб'єктів організаційно-господарських повноважень та суб'єктів господарювання. У зв'язку із цим постає питання про природу відносин, що виникають з приводу заснування суб'єкта господарювання (коли безпосередні учасники цих відносин не наділені один щодо одного організаційно-господарськими повноваженнями), а також відносин між уже наявними суб'єктами господарювання (елементами господарської інфраструктури), що виникають з приводу сумісної організації процесу їх майбутнього співробітництва під час здійснення господарської діяльності (встановлення кореспондентських відносин між банками, сумісне здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, коли ведення спільних справ здійснюється спільно усіма учасниками тощо). Для відповіді на це питання слід звернути увагу на те, що як створення суб'єкта господарювання певної організаційно-правової форми, так і встановлення організаційних зв'язків у межах господарської інфраструктури, є окремим фрагментом процесу організації господарської діяльності, який не обмежується тільки здійсненням управління господарською діяльністю. У таких відносинах домінуючим є «організаційний компонент», однак відсутній «управлінський компонент» (жодний з учасників таких відносин не наділений організаційно-господарськими повноваженнями щодо іншого). Таким чином, відносини, які виникають під час організації господарської діяльності, більш доцільно диференціювати не тільки за суб'єктним складом, а й за інтересами, які реалізуються в таких відносинах, на господарсько-організаційні та господарські організаційно-управлінські.

Нарешті, під внутрішньогосподарськими у ГК України розуміють відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Такі відносини здебільшого упорядковуються за допомогою локальних норм суб'єктів господарювання.

Вернуться к содержанию