§ 5. Висновок експерта

 При розслідуванні і розгляді кримінальних справ часто постають питання, наприклад, про причини смерті потерпілого, осудність обвинуваченого, справжність або підробленість документа, причини аварії на транспорті тощо, для правильного розв'язання яких потрібні спеціальні знання в певній галузі. В подібних випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доручають провести необхідні дослідження відповідному фахівцю — експерту.

 Експерт — це особа, яка володіє спеціальними знаннями в певній галузі і залучається для дослідження тих або інших обставин справи. Діяльність експерта, яка полягає в дослідженні відповідних обставин та матеріалів справи і вирішенні питань, що виникають у цій справі, називається експертизою.

 Відповіді експерта на питання, поставлені йому особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, складають його висновок.

 Висновок експерта є одним з видів доказів у кримінальному процесі. Він являє собою певні висновки про обставини справи, одержані в результаті дослідження їх експертом на основі його спеціальних знань. Такі висновки встановлюють певні фактичні дані, що використовуються як докази.

 Експерт у своєму висновку повідомляє відомості про певні факти, що стосуються справи, наприклад, про наявність отрути в нутрощах трупа, підчистки у документі тощо. Іноді цей складний процес намагаються зобразити надто схематично, вважаючи, що експерт робить вказані висновки, обмежуючись повідомленням слідчому або судові дослідного (наукового) положення з галузі своїх спеціальних знань, під яке він підводить виявлені ним при дослідженні факти. Таку точку зору висловив у середині XIX століття відомий юрист В. Д. Спасович, у радянській літературі її розвивав М. О. Чельцов. Але так можна якоюсь мірою визначити тільки кінцевий результат дослідження, виконаного експертом. Саме ж дослідження, його методи, науковий шлях встановлення експертом певних фактів, побудова висновків на підставі спеціальних знань набагато складніше і багатогранніше, ніж умовивід за типом силогізму.

 Відмінність експерта від свідка. Як зазначалося, свідок у своїх показаннях також повідомляє відомості про факти, що стосуються справи, проте між свідком і експертом є суттєва різниця. Вона полягає у такому. Свідок подає відомості про ті факти, які він сприймав своїми органами чуттів, експерт дає висновок про факти, які він встановив за допомогою своїх спеціальних знань та шляхом дослідження певних обставин і матеріалів справи. Свідком може бути кожен, хто сприйняв той або інший факт, незалежно від розслідування і розгляду справи і здебільшого навіть до того, як розпочалося провадження у справі; як експерт у кримінальній справі бере участь спеціаліст, якому доручено провести відповідне дослідження у процесі розслідування і розгляду справи і відповісти на поставлені питання. Подібне доручення може бути дане будь-якій особі, яка задовольняє певним, вказаним у законі вимогам. У зв'язку з цим на противагу свідкові, який, як було сказано, є незамінним, експерт є особою, яка може бути замінена.

 Цим визначається коло експертів у кримінальному процесі. Як експерт у справі може брати участь той, хто володіє потрібними у цій справі спеціальними знаннями і при цьому не викликає сумнівів щодо своєї об'єктивності. Коли ж певна особа не відповідає який-небудь з цих умов, вона не може бути залучена до справи як експерт.

 Відвід експерта. Експерт підлягає відводу в таких випадках: 1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді, народного засідателя, обвинувача або обвинуваченого; 2) якщо він брав участь у справі як свідок, перекладач, особа, що провадила дізнання, слідчий, прокурор, суддя, народний засідатель, обвинувач, захисник, представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача (попередня участь цієї особи в справі як експерта не є підставою для її відводу); 3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності експерта; 5) якщо буде виявлено некомпетентність цієї особи в тих питаннях, які підлягають вирішенню шляхом провадження експертизи. Крім того, експертом не може бути особа, яка перебуває у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, а також раніше була ревізором у цій справі (статті 54, 62, ч. 7 ст. 75 КПК).

 Питання про відвід експерта на дізнанні і на попередньому слідстві вирішує відповідно особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор, а в стадії судового розгляду — суд.

 Проведення експертизи. Експертиза проводиться у випадках, коли для вирішення питань, що виникають у справі, потрібні наукові, технічні та інші спеціальні знання. Згідно з цим питання про те, чи необхідна експертиза в тій чи іншій справі, вирішується тим органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, у провадженні якого ця справа перебуває. проте в деяких вказаних у законі випадках експертиза має бути проведена обов'язково. Так, експертиза обов'язкова: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого, якщо виникає сумнів щодо осудності цих осіб; 4) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а необхідні документи про вік відсутні (ст. 76 КПК).

 Крім того, КПК (п. 4 ст. 76) вимагає обов'язкового призначення експертизи для встановлення статевої зрілості осіб у справах про злочини, передбачені ст. 120 КК (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості).

 У другій половині нашого століття експертиза внаслідок бурхливого розвитку природознавчих і технічних наук отримала в своє розпорядження міцну наукову базу. Широке використання цих наук, впровадження в практику експертизи електронно-обчислювальної та лазерної техніки, інших сучасних машин і приладів дають можливість встановлювати факти і обставини справи, які донедавна були недоступні для їх використання у справі як докази. Роль, види і сам обсяг експертиз настільки зросли, що навіть постало питання про створення особливої науки про експертизу та експертів — експертологію.

 Експертизи в Україні здійснюються спеціалізованими державними установами і відомчими службами1, до яких належать: науково-дослідні та інші установи судової експертизи, які існують в системі Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України (наприклад, Київський і Харківський НДІ судових експертиз та ін.); експертні служби МВС України, Міноборони і СБУ України (наприклад, наукові лабораторії цих відомств з проведення експертиз).

 Крім того, експертиза може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії або навіть окремими громадянами за разовими договорами, причому в цьому разі тільки тоді, коли неможливо провести експертизу в іншому порядку.

 Залежно від того, які спеціальні знання потрібні для вирішення питань, що виникають в тій або іншій справі, у кримінальному процесі проводяться різноманітні експертизи: судово-медична, економічна, товарознавча, криміналістична (почеркознавча, трасологічна, балістична, дактилоскопічна тощо), літературознавча, мистецтвознавча тощо. Не допускається тільки експертиза з питань права. Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і судді самі повинні знати норми права і правильно їх застосовувати і тому не можуть залучати до участі як експертів юристів, щоб одержати їх висновок про те, як слід розуміти ту чи іншу правову норму і як її треба застосовувати. Пленум Верховного Суду України в постанові від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” прямо вказує на неприпустимість порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема, щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо)1.

 Діяльність експерта, як вказувалося, полягає в тому, що він, використовуючи свої спеціальні знання, досліджує відповідні обставини і матеріали справи і на цій підставі встановлює в своєму висновку нові факти в справі (наприклад, факт, що підроблений запис вчинено підозрюваним). Це найпоширеніша форма експертизи в кримінальному процесі. Однак поряд з цим зустрічається, хоч і не так часто, і така форма експертизи, при якій експерт, досліджуючи будь-які обставини і матеріали справи, у своєму висновку тільки пояснює походження і характер фактів, які вже були відомі слідчому або суду. Так, експерт — судовий медик може повідомити про властивості тієї чи іншої отрути, а експерт — лікар-терапевт — підтвердити симптоми певної хвороби — відомості, до цього одержані слідчим під час допиту свідків або з історії хвороби.

 Різновиди експертиз. Розрізняють такі різновиди експертиз: первинні та повторні, основні та додаткові, одноособові та комісійні, а також комплексні.

 Якщо перша експертиза, зроблена в справі (первинна), буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза з участю тих самих або інших експертів.

 Неповною вважається експертиза, коли не досліджені всі подані об'єкти або не дано вичерпної відповіді на поставлені питання. Неясним вважається висновок експерта, коли він не чітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

 У тих випадках, коли особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суд визнають, що висновок експерта є необґрунтованим чи суперечить обставинам і матеріалам справи або взагалі викликає сумнів у його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка проводиться іншими експертами без участі тих експертів, які раніше давали висновок у справі (чч. 5, 6 ст. 75, ст. 312 КПК).

 Поряд з експертизою, що проводиться одночасно кількома експертами однієї спеціальності (так звана комісійна експертиза), слідчій і судовій практиці відомі випадки призначення комплексної експертизи. При проведенні комплексної експертизи спільно досліджується певний об'єкт спеціалістами різних галузей знань.

 Комплексна експертиза законом прямо не передбачена, і в юридичній літературі з цього питання існували різні погляди. Одні автори заперечували можливість її проведення, оскільки вона, на їх погляд, неминуче потягне за собою вихід експерта за межі своїх спеціальних знань. Інші допускали її проведення, обґрунтовано вважаючи, що вона корисна для практики і не суперечить закону. Пленум Верховного Суду у постанові від 30 травня 1997 року визнав правомірним проведення комплексної експертизи.

 Необхідність комплексної експертизи викликається переважно тим, що у деяких випадках після дослідження, проведеного одним експертом, об'єкт, що вивчався, може стати непридатним для дослідження іншим експертом. Наприклад, речовий доказ після хімічної експертизи може виявитися непридатним для експертизи криміналістичної. Крім того, спеціальні знання, якими володіє експерт однієї спеціальності, іноді можуть виявитися недостатніми для вирішення конкретного питання, яке цікавить слідчого або суд, і тому повинні бути доповнені й перевірені знаннями експерта іншого фаху.

 При призначенні і здійсненні комплексної експертизи слід керуватися вимогами ст. 75 КПК, що є загальними для всіх видів експертиз. Оформлення результатів комплексної експертизи залежить як від характеру питань, поставлених перед експертом, так і від компетенції спеціалістів, які здійснюють дослідження.

 Якщо в комплексній експертизі беруть участь спеціалісти суміжних галузей знань і кожний з них достатньо компетентний, щоб оцінити результати проведених досліджень, то в такому разі експерти можуть скласти загальний висновок, в якому всі вони дадуть відповідь на кожне з поставлених перед ними питань. Наприклад, у справі про кримінальний аборт призначені як експерти судовий медик, гінеколог і хірург можуть дати загальний висновок про причину смерті потерпілої. Зрозуміло, такий загальний висновок складається тільки за умови, що у експертів не виникає розбіжностей у результатах дослідження, у противному разі кожен експерт складає окремий висновок.

 Закон встановлює, що експерт не може виходити за межі своїх спеціальних знань і несе особисту відповідальність за свій висновок. Тому, якщо в комплексній експертизі беруть участь спеціалісти несуміжних галузей знання і один з них не компетентний в оцінці дослідження, проведеного іншим, то кожний з експертів підписує тільки ту частину висновку, в якій відображено хід особисто ним проведеного дослідження і ті висновки, до яких він прийшов.

 Експертизу проводять спеціалісти, призначені для цього постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого чи прокурора, або ухвалою суду. Якщо експертизу виконує відповідна спеціальна установа або служба, то в таких випадках керівництво цієї установи (служби) доручає одному або декільком співробітникам дослідити матеріали справи і дати відповідь на поставлені питання. Ці співробітники і будуть експертами в справі: висновок вони дають не від імені установи, а від власного імені і несуть за нього особисту відповідальність (ст. 198 КПК).

 Обов'язки і права експерта. Експерт має певні обов'язки. Особа, залучена до участі в справі для здійснення експертизи, зобов'язана з'явитися за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, провести потрібне дослідження і дати правдиві відповіді на поставлені питання. Під час дізнання і попереднього слідства експерт повинен зберігати в таємниці і не розголошувати змісту свого висновку. Порушення цієї вимоги веде до кримінальної відповідальності (ст. 181 КК). Ухилення експерта від подання висновку тягне кримінальну відповідальність (ст. 179 КК). За завідомо неправдивий висновок експерт підлягає покаранню за ст. 178 КК.

 Законом про експертизу та іншими нормативними актами встановлено порядок оплати роботи експерта.

Для успішного виконання експертом поставлених перед ним завдань закон (ст. 77 КПК) надає йому такі права:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються предмета експертизи і необхідні для правильного здійснення експертизи;

2) порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку;

3) з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів, інших слідчих та судових дій і ставити особам, які допитуються, запитання, що стосуються експертизи.

 Якщо в справі беруть участь два експерти або більше, вони радяться один з одним. Якщо експерти прийшли до одностайної думки, вони дають один загальний висновок; у разі розбіжностей між експертами кожний з них дає висновок окремо.

 Експерт може подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, коли вважає, що ці дії порушують його права.

 Оцінка висновку експерта. Висновок експерта, як і будь-який інший засіб доказування, підлягає оцінці на загальних підставах. Це означає, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні, керуючись законом і своєю правосвідомістю, оцінювати кожний висновок експерта за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Тому висновок експерта не є обов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, і вони, за наявності для цього підстав, можуть відхилити висновок експерта, визнати його неправильним, необґрунтованим, непереконливим і, в разі потреби, призначити додаткову або повторну експертизу. При цьому закон вимагає, щоб незгода з висновком експерта була докладно мотивована в постанові особи, яка провадить дізнання, слідчого чи прокурора або в ухвалі (постанові) суду (ч. 4 ст. 75 КПК). Необхідність такого мотивування пояснюється тим, що висновок експерта ґрунтується на даних науки, техніки, мистецтва або ремесла, і тому відхилення висновку експерта слідчим або судом без достатніх підстав не допускається.

 Як вже зазначалося, завдання експерта в кримінальному процесі полягає в тому, щоб за допомогою спеціальних знань і наукових методів дослідити обставини і матеріали справи і прийти до певних висновків відносно фактів, що мають значення в справі. Згідно з цим для правильної оцінки висновку експерта треба проаналізувати всі моменти, всі сторони здійснення експертизи. Необхідно з'ясувати, чи володіє експерт потрібними спеціальними знаннями, інакше кажучи, чи є він достатньо компетентний у даному питанні; яким методом користувався експерт, досліджуючи матеріали справи, і чи був цей метод правильно застосований; чи залишався експерт, даючи висновок, у межах своєї компетенції; чи були в розпорядженні експерта всі матеріали, необхідні для дачі обґрунтованого і правильного висновку; чи всі матеріали було розглянуто експертом; чи є висновок експерта послідовним і узгодженим у всіх своїх частинах або в ньому містяться істотні прогалини і суперечності; чи випливає висновок експерта з матеріалів справи або він цими матеріалами спростовується.

 Залежно від того, як будуть вирішені всі вказані питання, висновок експерта одержить позитивну оцінку або, навпаки, буде відхилений як необґрунтований, неправильний і непереконливий.