УХВАЛА
про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу
______________ 200___ р.
Суддя________________ районного (міського, міськрайонного) суду_____________
області Павлова О.В.,
розглянувши заяву Попової Маргарити Вікторівни про видачу судового наказу за вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати,
ВСТАНОВИВ:
Попова М.В. просить видати судовий наказ за вимогою про стягнення з сільськогосподарського TOB «В» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі______ грн.
Заявник посилається на те, що працювала у боржника з 12 жовтня по 11 листопада на уборці буряка, однак за вказаний період по трьом нарядам їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата на суму пред'явленої вимоги.
Розглянувши надані матеріали, прихожу до висновку про необхідність відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу або із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
Із поданої довідки СТОВ «В» від «_____ »____________ 200 __ р., доданої до заяви,
вбачається, що Попова М.В. на роботу по трудовому договору не приймалася, а була запрошена для виконання робіт про уборці врожаю буряка; обсяг виконаної нею роботи відображений у трьох нарядах, сума оплати зазначена бригадиром польової частини, а не працівником бухгалтерії; у розрахункову відомість по зарплаті вона не включалася.
Зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що вимога Попової М.В. зводиться до примушення СТОВ «В» провести оплату праці, виконану по договору підряду, а не до стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати.
Крім того, відсутній письмовий договір між сторонами, який міг би бути підставою для видачі судового наказу. Все зазначене також вказує на наявність спору про право цивільне.
Таким чином, вимога, з якою Попова М.В. звернулася до суду для видачі судового наказу, не передбачена статтею 96 ЦПК України і наявний спір про право, що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
Керуючись ст. ст. 96, 100, 101 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Відмовити Поповій Маргариті Вікторівні у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
Роз'яснити Поповій М.В. її право на звернення з вимогами до суду у позовному порядку.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до _____________ через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 10 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя (_____________ )
Коментар. У разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається, що не можна назвати справедливим. Однак, якщо стягувач вирішить звернутися з тією же вимогою, яка була заявлена у заяві про видачу судового наказу, в чому було відмовлено, у позовному порядку, то внесена ним сума судового збору зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст. 99 ЦПК).
Згідно з п. 1 ст. 293 ухвала суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу може бути оскаржена.
Примітка. Стаття 100 ЦПК передбачає лише дві підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, тобто має місце так званий вичерпний перелік, що для судової процедури є дуже важливим. Однак у судовій практиці можуть виникати й інші ймовірні перешкоди для прийняття заяви про видачу судового наказу, на які суд зобов'язаний буде звернути увагу, але вказана стаття це не передбачає, хоча його зміст направлений на це.
Наприклад, заява про видачу судового наказу може бути подана: не за правилами підсудності; недієздатною особою; у провадженні цього суду вже є аналогічне наказне провадження між тими ж особами, про той же самий предмет і з тих же підстав; заява може не підлягати розгляду в суді через її непідвідомчість; у спорі між тими ж особами, про той же предмет і з тих же підстав уже виносився судовий наказ; після смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи спірні правовідносини не допускають правонаступництва тощо. Це випадки, що передбачені ст. ст. 121, 122 ЦПК, і регулюють позовне провадження, тобто постановляється ухвала про повернення заяви та відмовляється у відкриття провадження у справі.
Таким чином, і в цих випадках суд не може прийняти заяву про видачу судового наказу. Законодавцю слід внести зміни до ст. 100 ЦПК і передбачити, що суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу і з підстав, передбачених ст. ст. 121, 122 цього Кодексу. Зазначене свідчить про наявність певних проблем процесуальної регламентації наказного провадження і необхідність їх вирішення.
У в а г а ! У розділі II ЦПК, що регулює наказне провадження, є деякі неузгодженості. Так, в ч. 2 ст. 99 ЦПК вказується на випадок, коли суд відмовляє у видачі судового наказу. Однак ст. 100 ЦПК, яка визначає вичерпний перелік, вказує на випадки відмови не у видачі судового наказу, а на відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, яку й слід суду застосовувати.