ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

у справі про поновлення на роботі

_________ 200 р.

______________ районний суд м. ____________ у складі: судді Погрібняк П.Д., при

секретарі Володько Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Кононова Петра Іларіоновича про ухвалення додаткового рішення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням районного суду м. ____ від «_ 200 _ р., ухваленого у справі за позовом Кононова Петра Іларіоновича до Будівельного тресту «Р» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач поновлений на роботі на посаді старшого інженера з технічної інфор- мації треста, на його користь стягнуто ________ грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У заяві Кононова П.І. ставиться питання про ухвалення додаткового рішення суду, оскільки суд не допустив рішення суду до обов'язкового негайного виконання, тому відповідач не бажає поновлювати його на роботі до часу розгляду справи в апеляційному порядку та виплатити середній заробіток за один місяць.

У судовому засіданні Кононов П.І. підтримав доводи заяви, представник відповідача заяву не визнав, вказавши, що вони мають намір оскаржити рішення суду, яке, на їхню думку, є незаконним.

Суд, заслухавши показання сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 7 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

Стаття 367 ЦПК України передбачає випадки обов'язкового і факультативного негайного виконання рішення суду.

Так, згідно з пп. 2 і 4 ч. 1 ст. 367 суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць (п. 2), про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (п. 4). Зазначені випадки зобов'язують суд в обов'язковому порядку допустити рішення до негайного виконання.

У відповідності до п. З ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може ухвалити додаткове рішення, якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу.

Керуючись п. З ч. 1 ст. 220, пп. 2 і 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Доповнити рішення ________________ районного суду м. _______________ від «__»

_________ 200 __ р. у справі за позовом Кононова Петра Іларіоновича до Будівель- ного тресту «Р» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час виму- шеного прогулу.

Рішення суду в частині поновлення Кононова Петра Іларіоновича на роботі і стягненні заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до ____________________ через

суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя ( _____________ )

Ухваленням додаткового рішення усуваються недоліки або неповнота рішення.

У ст. 220 ЦПК даний перелік випадків, коли суд з власної ініціативи чи за зая­вою осіб, які беруть участь у справі, може ухвалити додаткове рішення. Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд не вправі під видом ухвалення додаткового рішення змінити зміст ухвале­ного рішення чи вирішити інші питання, які не були досліджені в судовому засі­данні та з приводу яких сторонами не давалися пояснення. Слід зазначити, що положення п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК про «пояснення сторін» є дещо незрозумілим: законодавець мав на увазі звичайні пояснення сторін у порядку ст. 176 ЦПК, які не є доказом у справі, чи пояснення сторін, допитаних як свідків за правилами статей 180-184 ЦПК, коли вони стануть доказами у справі. На нашу думку, маєть­ся на увазі саме пояснення сторін, які не є доказом, так як їх показання в якості свідків є лише одним з видів доказів у цивільному процесі.

Додаткове рішення може бути ухвалене тим судом, який ухвалив рішення, а не іншим судом, наприклад, за місцем виконання рішення суду тощо.

Відповідно до ч. З ст. 220 ЦПК суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін, однак їх присутність не є обов'язковою. Хоч і не зазначено, що повинні повідомлятися й інші особи, які брали участь у справі, однак за загальним правилом ЦПК це передбачається. У ЦПК 1963 р. (ст. 214) вказувалось, що суд постановляє додаткове рішення з вик­ликом сторін. Такі зміни є суттєвими, так як за правилами нового ЦПК суд не повинен буде брати до уваги загальні положення цивільного процесу, передбаче них ст. 169 ЦПК про наслідки неявки осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання.

Додаткове рішення може бути оскаржене як разом з основним рішення (коли основне рішення пе вступило в законну силу), так і окремо. ЦПК 1963 р. чітко зазначав, що додаткове рішення може бути оскаржене в певний строк з наступного дня після його проголошення. Ст. 294 нового ЦПК такого детального уточнення щодо додаткового рішення не містить, однак, звичайно ж, на нашу думку, аналіз ч. 4 ст. 220, ст. 294 ЦПК дає підстави стверджувати, що таке рішення може бути також оскаржене з наступного дня після його проголошення.

Примітка . Суттєвим у порівнянні зі ст. 214 ЦПК 1963 р. є зміни щодо строку, в який може бути подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Так, в ч. 2 ст. 220 нового ЦПК зазначено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Хоч законодавець нічого не сказав про строк, в який суд зі своєї ініціативи може порушити це питан­ня, однак логічний аналіз зазначеної норми права не викликає заперечення того, що в цей же строк і суд може з власної ініціативи порушити питання про ухвалення додаткового рішення.

Увага! Відповідно до приведеного вище п. 12 постанови Пленуму Верховно­го Суду України № 11 від 29.12.1976 р. (з відповідними змінами) «Про судове рішення», якщо на рішення подано скаргу і поряд з цим порушено питання про постановления додаткового рішення, суд повинен спочатку постановити додат­кове рішення, а потім направити справу для розгляду у вищестоящу інстанцію.