§ 6. Презумпція невинності і обов’язок доказування - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина
 

§ 6. Презумпція невинності і обов'язок доказування

 Під презумпцією невинності розуміють вимогу, згідно з якою підозрюваний, обвинувачений або підсудний вважається невинним, поки його винність у вчиненні злочину не буде доведена у порядку, передбаченому законом, і встановлена вироком суду, що набрав законної сили.

 Презумпція невинності отримала своє безпосереднє вираження в Конституції України (ст. 62). Вона випливає також з конституційної вимоги забезпечення доведеності вини (п. 3 ст. 129) і ряду норм КПК, в тому числі ч. 2 ст. 327, яка зазначає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Отже, тільки повна доведеність обвинувачення є підставою для постановлення обвинувального вироку і призначення покарання. Коли ж винність підсудного не доведена, то повинен бути постановлений виправдувальний вирок, за яким особа визнається невинною.

 Презумпція невинності виражена і у вимозі ст. 22 КПК, відповідно до якої особи, що ведуть процес, зобов'язані всебічно, повно і об'єктивно дослідити справу, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що обтяжують та пом'якшують його відповідальність. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справи треба вживати заходів для перевірки таких обставин, що вказують на можливу невинність обвинуваченого.

 З презумпції невинності випливає і вимога, щоб у ході попереднього розслідування і при відданні обвинуваченого до суду обвинувачення було обґрунтоване наявними у справі доказами. Так, слідчий вправі притягнути громадянина до відповідальності як обвинуваченого, а потім скласти обвинувальний висновок і направити справу через прокурора до суду тільки за наявності достатніх для цього доказів (статті 131, 223 КПК).

 Обвинувачений після цього може бути відданий до суду лише тоді, коли буде встановлено, що обвинувачення, сформульоване в обвинувальному висновку, обґрунтоване доказами, зібраними в ході попереднього розслідування (статті 237, 245 КПК). На необхідність найсуворішого дотримання всіх вимог, що витікають з презумпції невинності, звертає увагу і Пленум Верховного Суду України1.

 Презумпція невинності звернена до органів держави, які ведуть кримінальний процес. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані в силу вимог закону виходити з припущення про невинність підозрюваного або обвинуваченого доти, доки на підставі зібраних доказів вони не прийдуть до достовірного висновку про його винність і не сформулюють цей висновок у відповідному процесуальному акті — обвинувальному висновку або вироку.

 З презумпції невинності випливають такі важливі положення.

1. Недоведена винність обвинуваченого юридично прирівнюється до доведеної невинності. Тому закриття справи органом розслідування або винесення виправдувального вироку судом у зв'язку з тим, що не доведена участь обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213, ч. 4 ст. 327 КПК), означає визнання обвинуваченого невинним у вчиненні злочину і, таким чином, він вважається повністю реабілітованим.

2. Всі сумніви щодо доведеності вини, якщо вичерпані можливості їх усунення, а також сумніви в тлумаченні закону вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Органи розслідування і суд повинні вживати всіх заходів для повного дослідження справи і безумовного досягнення доведеності обвинувачення. Однак, коли вичерпано всі можливості для збирання необхідних доказів винності і винність обвинуваченого у вчиненні злочину тим самим викликає обґрунтований, тобто такий, що витікає з обставин справи, сумнів, обвинувальний вирок у справі не може бути постановлений і справа або припиняється розслідуванням, або в ній постановляється виправдувальний вирок.

3. відповідно до ст. 22 КПК доказування є обов'язком суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, вони повинні виявляти свою ініціативу і активність у збиранні, закріпленні і оцінці доказів, необхідних для правильного розслідування справи і для правильного її вирішення. Що стосується обов'язку доказування обвинувачення, то він покладається відповідно на слідчого, прокурора, а по справах приватного обвинувачення — на потерпілого. Виходячи з конституційного положення про те, що "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину” (ст. 62), КПК (ст. 22) встановлює, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого (як і на підозрюваного і на підсудного). Це означає, що забороняється домагатися від цих осіб, щоб вони пред'являли докази для свого захисту і спростовували висунуті їм обвинувачення.

 Обвинувачений (підозрюваний, підсудний), зрозуміло, заінтересований у тому, щоб довести свою невинність або меншу винність, через що він найчастіше подає докази для свого захисту або посилається на них. Якщо обвинувачений пред'явить такі докази, що мають значення для справи, вони повинні бути розглянуті судом, прокурором, слідчим і особою, яка провадить дізнання. в тих випадках, коли обвинувачений посилається на докази, які він не має можливості подати (наприклад, потрібні для справи документи), суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані ці докази витребувати. Вони повинні також виявляти ініціативу і активність у збиранні доказів, які виправдовують обвинуваченого та пом'якшують його відповідальність, незважаючи на те, що навіть сам обвинувачений з яких-небудь причин про витребування цих доказів і не клопотав.

 Доказуючи свою невинність або меншу винність, обвинувачений (підозрюваний, підсудний) здійснює таким шляхом своє право на захист. Тому доказування є правом цих осіб і ні в якому разі не становить їх юридичного обов'язку.

 Категорично забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. 3 ст. 22 КПК). Таке примушування давати показання становить кримінально каране діяння (ст. 175 КК).


ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов