§ 4. Доказування в кримінальному процесі

 Доказування являє собою процесуальну діяльність органів слідства, прокурора і суду по оперуванню доказами. Ця діяльність складається з ряду етапів або елементів.

 Суб'єкти, які ведуть процес, повинні зібрати необхідні в справі докази, закріпити їх у порядку, встановленому законом, перевірити ці докази, відповідним чином їх оцінити і на цій основі обґрунтувати висновки у справі. Отже, доказування в кримінальному процесі полягає в збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці й відповідній оцінці та в отриманні таким чином обґрунтованих висновків у справі. Іншими словами, доказування в кримінальному процесі являє собою два взаємозв'язаних аспекти єдиного поняття: з одного боку, як процесуальна діяльність по збиранню, аналізу, перевірці доказів і з другого — обґрунтування висновків по справі.

 Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у певних логічних формах. Але разом з тим це і практична діяльність, суворо регламентована процесуальним законом. У зв'язку з цим постає важливе питання про співвідношення доказування і оперативно-розшукової діяльності. Іноді висловлюється думка, що оперативно-розшукова діяльність повинна розглядатися як складова частина деяких етапів доказування, пов'язана з виявленням доказів. Таке судження видається неправильним. Виявлення доказів непроцесуальним шляхом, поза передбачених законом процесуальних умов, неприпустиме. Доказування починається там, де починається процесуальна діяльність, регульована нормами КПК, де виявлення предметів, документів, слідів злочину проводиться в установленому законом порядку і закріплюється уповноваженими на це законом особами — слідчим, особою, яка провадить дізнання, прокурором, суддями. Ні в якому разі не применшуючи значення оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочину, виявленні та затриманні злочинця, слід підкреслити, що таку діяльність ні за яких умов не можна розглядати як складову частину доказування. Вона сприяє виявленню необхідних джерел інформації, але почерпнути з неї відповідні відомості про факти, що мають доказове значення, можна тільки внаслідок установлених законом слідчих та судових дій1.

Розглянемо тепер кожний з елементів доказування.

Збирання доказів полягає в їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, установами, підприємствами, громадськими організаціями і громадянами.

Збирання доказів відбувається здебільшого в стадії попереднього розслідування, але суд може за власною ініціативою або за клопотанням учасників процесу доповнювати матеріали попереднього слідства або дізнання, викликаючи нових свідків, призначаючи експертизу, витребуючи нові документи та ін.

 Стаття 66 КПК встановлює, що збирання доказів відбувається шляхом виклику осіб для допитів або для дачі висновків, шляхом провадження оглядів, обшуків та інших слідчих дій, шляхом витребування від громадян, службових осіб та організацій необхідних предметів і документів.

 Водночас підозрюваний, обвинувачений, захисник, обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їхні представники, будь-які громадяни й організації мають право подати особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору і суду докази для встановлення обставин, що мають значення в справі.

 Специфіка доказування в кримінальному процесі полягає в тому, що здійснювана в ході його пізнавальна діяльність повинна сполучатися з діяльністю посвідчувальною. Це означає, що фактичні дані (свідчення про факти), виявлені уповноваженою на те особою в ході розслідування або розгляду справи, повинні бути зафіксовані в такій формі, яка гарантувала б їх достовірність, а також дозволяла як органам, що ведуть процес, так і учасникам процесу користуватися ними, посилатися на них при обґрунтуванні своїх висновків незалежно від часу і місця їх формування.

 З цим пов'язане закріплення доказів, виявлених особами, які ведуть процес, або представлених їм, яке відбувається тільки такими способами і в таких формах, що встановлені КПК. Так, показання свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених закріплюються шляхом їх фіксації у відповідних протоколах допитів; виявлені речові докази не тільки описуються в протоколі огляду або обшуку, але й можуть бути сфотографовані, зняті на відео-, кіноплівку, з них можуть бути зроблені відбитки та ін. Експертиза провадиться у певному порядку, що передбачає обов'язкове призначення її постановою слідчого або ухвалою суду, участь в її провадженні підозрюваного або обвинуваченого тощо.

 Правильне закріплення доказів і суворе виконання встановлених КПК з цією метою вимог забезпечує як збереження доказів, так і можливість їх перевірки й відповідної оцінки.

 Наступним елементом доказування є перевірка доказів. Всі зібрані в справі докази підлягають ретельній, всебічній і об'єктивній перевірці особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом.

Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставленнях з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих або судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або, навпаки, заперечення доказів, вже зібраних у справі. Так, при аналізі показань свідка з'ясовується, чи правильно він сприйняв спостережену ним подію, чи немає протиріч в його показаннях. Одночасно ці показання зіставляються, наприклад, з показаннями обвинуваченого і, в разі виявлення протиріч між ними, слідчий для усунення цього протиріччя може поставити їм додаткові запитання або провести очну ставку.

 Перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх доброякісність. При цьому слід мати на увазі, що перевірка доказів тісно пов'язана з їх виявленням і закріпленням і що по суті своїй всі ці елементи доказування невідривні один від одного.

  Перевірка доказів становить необхідну передумову наступних елементів доказування — оцінки доказів і отримання обґрунтованих висновків у справі.

 У процесі доказування відбувається накопичення фактичних даних, що дають можливість відновити картину вчиненого злочину. У цій діяльності велике значення має побудова і перевірка версій. Версія — це обґрунтоване припущення про факти або обставини, що належать до справи, припущення, яке пояснює походження цих фактів, зв'язок їх між собою та їх зміст.

 Наприклад, версія про те, що вбивство потерпілого вчинене підозрюваним, повинна бути обґрунтована матеріалами справи і перевірена слідчим.

 По справі, як правило, висувається кілька версій, що потім всебічно перевіряються. Ті версії, що не підтвердилися, відкидаються і, кінець кінцем, якась одна з версій одержує своє підтвердження в справі, дістає своє остаточне виявлення у висновку слідчого і вироку суду1.