§ 2. Поняття доказів

 Успішне здійснення завдань кримінального судочинства вимагає, щоб у кожній розглядуваній судом справі було винесено законний і обґрунтований вирок, щоб у цьому вироку було дано правильну і таку, що відповідає об'єктивній дійсності, відповідь на питання про те, чи було вчинено злочин і який саме, які його наслідки, ким він учинений, який ступінь суспільної небезпеки злочину, а також на інші питання, що мають значення для правильного вирішення справи.

 Оскільки злочин завжди є подією минулого для тих, хто розслідує і розглядає справу, вони, як правило, не можуть безпосередньо спостерігати обставини вчиненого злочину. Тому встановлення фактів об'єктивної дійсності у кримінальному процесі здійснюється головним чином опосередкованим шляхом, тобто шляхом використання відповідних доказів, з допомогою яких ці факти пізнаються.

 Разом з тим у кримінальному судочинстві іноді можливе і безпосереднє пізнання органами дізнання, слідства і судом деяких фактів. Йдеться про факти, які і після того, як вчинено злочин, продовжують існувати у незмінному вигляді або змінилися, але не втратили все ж важливих для них якостей. Для безпосереднього сприйняття органами розслідування і суду доступні, наприклад, факти щодо матеріальних наслідків вчиненого злочину (пошкоджений автомобіль, спотворене обличчя потерпілого), продукти злочинної діяльності, що збереглися (підроблений документ), тощо. Таке безпосереднє пізнання слідчим або суддею може здійснюватися у рамках криміналістичного процесу тільки при виконанні певних дій, а саме огляду, освідування, обшуку, виїмки, пред'явлення для впізнання, затримання, перевірці показань на місці.

 Безпосереднє пізнання здійснюється у кримінальному процесі у дуже вузьких межах. Головне місце в ньому посідає пізнання опосередковане. Саме шляхом опосередкованого пізнання, що будується на використанні доказів, встановлюється у кожній кримінальній справі об'єктивна істина. Таким чином, докази мають величезне значення в кримінальному судочинстві, і тому закон детально визначає як саме поняття доказів, так і весь процес їх використання у кримінальних справах.

 Закон (ч. 1 ст. 65 КПК) називає доказами будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку органи дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

 Докази — це передусім фактичні дані, що встановлюють обставини об'єктивної дійсності. Доказами, наприклад, є дані щодо перебування обвинуваченого в тому місці, де невдовзі було виявлено труп потерпілого; наявності у обвинуваченого речей, що належали убитому, та інші, оскільки вони можуть підтвердити участь обвинуваченого у вчиненні вбивства; і, навпаки, дані про перебування обвинуваченого в іншому місці в момент вчинення злочину можуть бути доказом його непричетності до цього злочину.

 Коло доказів законом не обмежене, ними можуть бути найрізноманітніші за своїм характером фактичні дані. Однак ці дані набувають доказового значення при дотриманні двох умов: по-перше, вони повинні належати до справи, мати значення для неї в силу того, що встановлюють або спростовують обставини, які підлягають доказуванню з метою правильного вирішення справи; по-друге, — і це особливо важливо — фактичні дані повинні виявлятися і закріплюватися тільки в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом. Істотне порушення процесуального закону при провадженні слідчих дій призводить до того, що зібрані фактичні дані внаслідок цього не можуть мати доказової сили. Наприклад, впізнання свідком або потерпілим обвинуваченого не може бути доказом, якщо пред'явлення для впізнання було проведено з порушенням ст. 174 КПК, зокрема її вимог пред'явити особу для впізнання разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох і при цьому таких, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі.

 Другий приклад. Згідно зі статтями 43 і 431 КПК підозрюваний, обвинувачений мають право на побачення з захисником до першого допиту і про це йому має бути повідомлено. Така вимога покликана забезпечити вказаним учасникам процесу реальну можливість здійснити своє право на захист. У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України у постанові від 7 липня 1995 року № 10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист” зазначив, що суди повинні ретельно перевіряти, чи було роз'яснено підозрюваному, обвинуваченому, підсудному таке право та чи не були вони обмежені у можливості його здійснити. Тому у разі, коли особа, яка проводить дізнання, або слідчий порушили зазначені вимоги закону і за наявності заяви підозрюваного, обвинуваченого на побачення з захисником допитали його без участі останнього, на ці показання не можна посилатися у вироку на підтвердження винності підсудного у вчиненні злочину; іншими словами, суттєве порушення вимог кримінально-процесуального закону позбавляє фактичні дані, одержані в результаті такого допиту, доказової сили1.

 Щоб встановити факти, необхідно одержати про них відповідні відомості. Наприклад, перебування обвинуваченого на місці вчинення злочину може бути встановлено показаннями свідків, які бачили обвинуваченого у вказаному місці; наявність у обвинуваченого викрадених речей може бути встановлена протоколом обшуку, показаннями свідків, які засвідчують, що пред'явлені речі належать потерпілому, тощо. Згідно з цим ч. 2 ст. 65 КПК вказує, що фактичні дані встановлюються показаннями свідків, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновками експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами. Мова йде про джерела доказів, перелік яких є вичерпним. Ні з яких інших джерел органи дізнання, слідства і суд не можуть одержувати фактичні дані і обґрунтовувати на них свої рішення.

 Передусім слід уяснити смисл, який законодавець вкладає у поняття "фактичні дані”. На думку деяких вчених, фактичні дані — це і відомості про факти, і самі факти, оскільки у кримінальному судочинстві іноді можливе безпосереднє пізнання особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею деяких фактів, які і після того, як злочин було вчинено, продовжують існувати у незмінному вигляді або змінилися, але не втратили важливих для справи якостей (пошкоджена техніка, зруйноване приміщення, підроблений документ, залишена на місці злочину зброя тощо)1.

На думку інших такий дуалізм є невиправданим. Тлумачення доказів як свідчень про факти (відбита свідомістю людини об'єктивна реальність) виключає їхнє одночасне розуміння як фактів (сама ця реальність)2. Дійсно, навіть при безпосередньому сприйнятті цими особами матеріальних наслідків злочинного діяння вони не можуть оперувати ними як доказами без додержання відповідної форми залучення інформації про ці факти у кримінальний процес (у формі протоколів обшуку, огляду, освідування тощо). Розуміння фактичних даних як відомостей про факти одержало своє втілення у проекті нового КПК.

У науці кримінального процесу не досягнуто єдності поглядів щодо змісту поняття "судовий доказ”. Це, мабуть, одне з найбільш дискусійних питань теорії доказів.

Існує кілька усталених точок зору3. Одні автори під доказами розуміють лише фактичні дані (ч. 1 ст. 65 КПК), виключаючи з структури доказів їх джерела, перераховані в ч. 2 ст. 65 КПК1. Інші виходять з "двоякого” розуміння доказів, при якому доказами визнаються як фактичні дані (факти), так і джерела відомостей про них (показання свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного)2.

Прибічники третьої точки зору відстоюють "єдине” поняття доказів, вважаючи, що фактичні дані і їх джерела об'єднані в одному понятті як два необхідні елементи, а доказами слід вважати єдність відомостей та їх джерел, що перебувають у відносинах форми і змісту3.

Відомості про факти самі по собі не матеріальні. Вони не існують без матеріального носія інформації і притаманного йому способу її передачі або добування у передбаченій законом формі. Так, від особи інформація передається у формі показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого. Від предметів (речовин) — у формі опису ознак у протоколах слідчих і судових дій. Якщо ж для одержання відомостей потрібні спеціальні знання — призначається судова експертиза і одержана після її проведення інформація залучається до кримінальної справи у формі висновку експерта.

Таким чином, якщо фактичні дані (або інформація) складають зміст доказу, то названі джерела являють собою форму цього доказу4. Фактичні дані і джерела доказів, з допомогою яких ці дані встановлюються, перебувають у тісному зв'язку, обумовлюють одне одного і в реальній дійсності окремо не існують. Як справедливо зазначається в літературі, "фактичні дані і їх джерела самі по собі, у відриві одне від одного, не складають доказів”5.

У правильності такого тлумачення поняття доказів переконує і аналіз статей Кримінально-процесуального кодексу. Так, коли закон говорить про збирання доказів та їх пред'явлення (статті 43, 49–51, 66, 261 КПК), про докази, що наводяться в обвинувальному висновку (ст. 223 КПК) або в описовій (мотивувальній) частині вироку (ст. 334 КПК), про оцінку доказів (ст. 67 КПК), тут, як і в багатьох інших випадках, мається на увазі єдине поняття доказів у вказаному значенні. Справді, коли слідчий збирає докази, то в закріплених ним джерелах містяться певні фактичні дані у справі; коли він оцінює докази, то оцінює дві їх сторони — як джерела і як фактичні дані, що в них містяться. Саме тому ст. 65 КПК охоплює у своїй назві терміном "докази” і фактичні дані, і джерела, в яких ці дані містяться. Таке розуміння доказів обумовило вимогу Пленуму Верховного Суду України, щоб суди при обґрунтуванні вироку не обмежувалися тільки посиланнями на прізвища свідків, потерпілого або назву проведеної експертизи, але і аналізували всі фактичні дані, що містяться в указаних джерелах, які підтверджують або спростовують обвинувачення1.

Таким чином, для розуміння сутності судових доказів слід виходити з того, що:

– коло фактичних даних (відомостей) законом не обмежене. Вони можуть бути найрізноманітнішими за змістом — важливо, щоб вони мали відношення до обставин, що підлягають встановленню у кримінальній справі;

– перелік джерел фактичних даних (показання свідків, показання обвинуваченого, висновок експерта тощо), закріплений в ч. 2 ст. 65 КПК, є вичерпним. Ні з яких інших джерел особа, що проводить дізнання, слідчий, суд не можуть одержувати фактичні дані і засновувати на них свої рішення2;

– відомості про обставини, що підлягають встановленню у кримінальній справі, які містяться у законному джерелі, залучаються до кримінального процесу у визначеному законом порядку, тобто шляхом провадження слідчих, судових та деяких інших процесуальних дій.