Розділ 4

Державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участьу кримінальному судочинстві

Проблема забезпечення безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в останні роки набула особливого значення у зв'язку із загостренням криміногенної ситуації у державі, появою нових небезпечних форм злочинності, зокрема організованої.

У зв'язку з цим постала нагальна потреба створення таких умов для здійснення судочинства і виконання правоохоронними органами їх повноважень, а також участі у кримінальному судочинстві суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, які б забезпечували їх надійний захист від тиску, погроз та посягань на життя, здоров'я, житло чи майно при виконанні ними своїх обов'язків і відповідали б міжнародно-правовим стандартам у галузі прав людини, зокрема Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою (прийнята 29 листопада 1985 року резолюцією 40 /30 Генеральної Асамблеї ООН).

Саме для вирішення цих проблем законодавець за останні роки прийняв низку нормативних актів, які створюють нормативну базу державного механізму забезпечення безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві. Це Закони України від 23 грудня 1993 року "Про державний захист працівників суду і правохоронних органів”, "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, відповідні положення Законів України "Про статус суддів”, "Про прокуратуру”, "Про міліцію”, "Про Службу безпеки України”, "Про оперативно-розшукову діяльність”, "Про внутрішні війська”, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального, Виправно-трудового, Лісового кодексів України.

Під поняттям забезпечення безпеки слід розуміти виконання уповноваженими на те правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я та майна осіб, що взяті під державний захист, від противоправних посягань з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя.

Виходячи з вищезазначеного, право на забезпечення безпеки відповідно до законів України, які передбачають державний захист, мають:

1. Працівники судів і правоохоронних органів (прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони), інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, Антимонопольного комітету України; близькі родичі цих осіб (статті 1, 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”).

Слід зазначити, що працівники суду і правоохоронних органів підлягають захисту в разі, коли вони беруть безпосередню участь відповідно: а) у розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) у провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) в оперативно-розшуковій діяльності; г) в охороні громадського порядку і громадської безпеки; д) у виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання, попереднього слідства та прокурорів; е) у контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) у нагляді і контролі за виконанням законів.

2. Особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; потерпілий або його представник у кримінальній справі; підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідок; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; члени сімей та близькі родичі віщеназваних осіб, якщо шляхом погроз або інших противоправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства (ст. 521 КПК).

3. Особи, які надають допомогу, сприяють оперативно-розшуковій діяльності, члени їх сімей та близькі родичі (п. 5 ст. 7 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність”).

До державних органів, що забезпечують безпеку зазначених осіб, слід відносити:

1) органи, які приймають рішення про застосування заходів безпеки;

2) органи, які здійснюють ці заходи.

Рішення про застосування спеціальних заходів безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів приймають:

– голова суду – по захисту працівників відповідного суду та інших органів, зазначених у ст. 2 Закону "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, та їх близьких родичів;

– керівники органів внутрішніх справ – по захисту працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів та їх близьких родичів;

– керівники прокуратури – по захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів;

– керівники органів охорони державного кордону України – по захисту працівників цих органів та їх близьких родичів.

Рішення про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, приймають органи дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), в провадженні яких знаходиться кримінальна справа про злочин, у розслідуванні або судовому розгляді якого бере або брала участь особа, а також органом (підрозділом), який здійснює оперативно-розшукову діяльність, відносно осіб, які брали участь або сприяли з'ясуванню, розкриттю, попередженню злочину.

Застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей покладено на спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України залежно від підслідності кримінальної справи. Якщо кримінальна справа знаходиться в провадженні прокуратури або суду, застосування заходів безпеки здійснюють також органи внутрішніх справ або Служби безпеки України за рішенням слідчого, прокурора, суду або судді.

Умовою для прийняття спеціальних заходів безпеки є наявність підстав та приводів для їх застосування.

Підставами для прийняття заходів безпеки є фактичні дані, які підтверджують наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та їх близьких родичів.

Приводом для прийняття рішення про застосування спеціальних заходів безпеки є:

1) заява особи, яка має право на захист;

2) звернення керівника відповідного державного органу;

3) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну особи, яка має право на захист.

У разі надходження заяви або повідомлення особи, яка має право на державний захист, про загрозу життю, здоров'ю, житлу чи майну цієї особи або її близьких родичів орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках – негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання зазначеними органами.

Для виконання заходів безпеки орган, якому доручено їх здійснювати, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.

Питання практичного застосування заходів забезпечення безпеки суддів, працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, знайшли своє вирішення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року № 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві”. Так, в п. 4 цієї постанови Пленум зазначив, що відповідно до ст. 16 Закону "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та ст. 22 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” у разі надходження письмової чи усної заяви особи, яка має право на державний захист, за наявності загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну цієї особи або її близьких родичів голова суду або суд, у провадженні якого перебуває справа, зобов'язаний негайно прийняти постанову (ухвалу) про застосування заходів безпеки. У невідкладних випадках, коли згоду особи на її захист одержати неможливо, така постанова (ухвала) може бути винесена за ініціативою голови суду (судді) і за відсутності заяви з обов'язковим повідомленням про це особи, щодо якої прийнято рішення про її захист. У разі відмови такої особи від захисту потрібно керуватися ст. 17 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”1. Згідно з цим законом при відмові особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту, засоби безпеки відносно такої особи не здійснюються. При наявності загрози настання тяжких наслідків з санкції прокурора або ухвали суду відносно таких осіб можуть застосовуватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла і майна, використовуватися технічні засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. Про застосування цих засобів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту.

Реальність загрози встановлюється в кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням як об'єктивного, так і суб'єктивного критеріїв (змісту, часу, способу, інтенсивності погрози, даних, що характеризують особу, яка її висловлює, стосунків останньої з особою, яка бере участь у судочинстві). Терміновість заходу безпеки означає негайне виконання постанови суду чи судді (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року № 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві”).

Органи, які здійснюють заходи безпеки, та особи, взяті під державний захист, мають певні права і обов'язки, спрямовані на забезпечення належної реалізації заходів безпеки.

Так, ці державні органи мають право: визначати перелік заходів безпеки, засоби і методи їх застосування, у разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи; вимагати від осіб, взятих під захист, дотримання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів; звертатися до органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням щодо прийняття рішення про їх застосування при виконанні ними службових обов'язків або про скасування здійснюваних заходів.

Обов'язками цих органів є: негайне реагування на кожний випадок противоправних дій, що став їм відомим, щодо осіб, які мають право на державний захист; забезпечення захисту життя, здоров'я, гідності, житла і майна осіб, взятих під захист, відповідно до характеру загрози; своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки (ст. 18 Закону "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, ст. 6 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”).

Особи, взяті під державний захист, мають право подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; знати про застосування щодо них конкретних заходів безпеки; вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів; оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або до суду.

Вони зобов'язані: виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку; негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо них; поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами (ст. 52І КПК, ст. 19 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”).

Органи, які забезпечують безпеку осіб, взятих під державний захист, повинні дотримуватися принципу законності і ставитися з повагою до прав і свобод громадян.

У зв'язку з цим відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають розголошенню. На документи, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені чч. 2 і 3 ст. 48 КПК, зокрема право захисника знайомитися з матеріалами кримінальної справи, брати участь у слідчих діях, збирати відомості про факти, які можуть бути доказами у кримінальній справі, тощо, статтями 217—219 і 255 КПК, тобто ознайомлення потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та їх законних представників, обвинуваченого і його захисника з матеріалами кримінальної справи по закінченні попереднього слідства і в судовому розгляді справи. Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являються і зберігаються окремо від кримінальної справи.

Чинним законодавством передбачено спеціальні заходи забезпечення безпеки, які можуть бути застосовані до осіб, взятих під захист. До них належать: особиста охорона, охорона житла та майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; заміна документів і зміна зовнішності; зміна місця роботи або навчання; переселення в інше місце проживання; поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення; забезпечення конфіденційності відомостей про особу; закритий судовий розгляд. З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров'я, житла і майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки.

Ці заходи можна розділити на дві групи:

1) ті, що застосовуються на досудових стадіях кримінального судочинства;

2) заходи, які застосовуються в судових стадіх кримінального судочинства.

Так, у досудових стадіях заходами безпеки можуть бути такі.

Особиста охорона, охорона житла та майна. При наявності даних, які свідчать про реальну загрозу посягань на особу, взяту під захист, її житло та майно, органи, які здійснюють заходи безпеки, забезпечують її особисту охорону, охорону її житла та майна. В разі необхідності житло та майно цієї особи обладнують засобами протипожежної та охоронної сигналізації, змінюється номер домашнього телефону і державні номерні знаки транспортних засобів, що їм належать.

Порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів спецпідрозділами міліції регулюється вищезгаданими Законами України і Тимчасовою інструкцією та Порядком супроводження осіб, взятих під державний захист, під час забезпечення заходів особистої охорони, затвердженими Наказом Міністра внутрішніх справ України від 26 лютого 1998 року № 130.

Видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку. Здійснюється з дотриманням чинного законодавства залежно від ступеня загрози для життя і здоров'я особи, взятої під захист.

Використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. Проводиться у разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо особи, взятої під захист. У процесі прослуховування переговорів осіб, які взяті під захист, може застосовуватися звукозапис. Згідно зі ст. 31 Конституції України, ст. 141 КПК прослуховування телефонних та інших переговорів здійснюється виключно за рішенням суду.

Крім того, для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів може проводитися візуальне спостереження.

Заміна документів та зміна зовнішності. У разі необхідності можуть бути проведені заміна документів, що посвідчують особу, інших документів, анкетних даних з видачею відповідних документів особі, взятої під захист, а також зміна її зовнішності. Застосування цих заходів безпеки може поєднуватися зі зміною місця проживання, роботи або навчання особи.

Зміна місця роботи або навчання. За клопотанням або за згодою особи, взятої під захист, якщо її безпека не може бути забезпечена іншими заходами, вона тимчасово або постійно переводиться на іншу роботу або в інше місце навчання. Ці заходи повинні застосовуватися без будь-якого обмеження її трудових, пенсійних та інших прав.

Час вимушеного прогулу особи, взятої під захист, включається до трудового стажу, а за вказаний період виплачується компенсація, при більш низькому заробітку на новому місці роботи виплачується різниця у заробітній платі відповідно до чинного законодавства і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Переселення в інше місце проживання. Якщо безпека особи, взятої під захист, не може бути забезпечена іншими заходами, вона може бути тимчасово або постійно переселена в інше місце проживання.

В разі тимчасового переселення в інше місце проживання житлова площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

Вказаний захід безпеки особи, взятої під захист, повинен здійснюватися без будь-якого обмеження її житлових та інших прав.

Вирішення питань про переселення в інше місце проживання, надання житлової площі, матеріальної допомоги та працевлаштування регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1995 року № 454 "Про порядок вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання житла, матеріальної допомоги та працевлаштування осіб, взятих під державний захист”.

Слід зазначити, що заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути проведені лише за клопотанням або за згодою особи, взятої під захист, а також з санкції прокурора або за постановою суду і тільки у виняткових випадках, за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, взятої під захист, не може бути усунута іншими заходами.

Поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення. Застосовується для забезпечення безпеки неповнолітніх за письмовою згодою їх батьків або інших законних представників шляхом тимчасового поміщення їх у дошкільну виховну установу, а також забезпечення безпеки повнолітніх непрацездатних осіб – шляхом тимчасового поміщення їх до установ органів соціального захисту населення.

Забезпечення конфіденційності відомостей про особу. Виражається в нерозголошенні відомостей про особу, взяту під захист. Цей захід безпеки здійснюється шляхом:

– обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій і судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), що прийняв рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць и місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не приєднується, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, з матеріалів справи вилучаються і зберігаються окремо, а до матеріалів справи приєднуються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім (ст. 523 КПК);

– проведення впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених ст. 174 КПК. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання. Про умови і всі обставини проведення безконтактного впізнання повинно бути зазначено в протоколі цієї слідчої дії, яка підписується учасниками впізнання, в тому числі понятими, яких повинно бути не менше двох, з тим, щоб вони могли пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання;

– невключення до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, дійсних анкетних даних про особу, взяту під захист. Замість її справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси – назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса;

– накладенням тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, взяту під захист, адресними бюро, паспортною службою, підрозділами державтоінспекції, довідковою службою АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.

Оскільки дотримання конфіденційності відомостей про особу, взяту під захист, є важливою гарантією забезпечення її безпеки, чинне законодавство передбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо осіб, взятих під захист.

Згідно зі ст. 18511 КпАП розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, тягне за собою накладення штрафу до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 1812 КК України передбачає кримінальну відповідальність за разголошення відомостей про заходи безпеки особою, якою прийнято рішення про ці заходи, або особою, яка їх здійснює, а так само розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки. Під останніми розуміють загибель особи, взятої під захист, або особи, якою здійснювалися заходи безпеки, а також заподіяння хоча б одній із цих осіб тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, спричинення значної матеріальної шкоди.

У судових стадіях, крім засобів безпеки першої групи, застосовуються також, виклик до суду та закрите судове засідання та інші заходи.

Виклик до суду особи, взятої під захист, здійснюється виключно через орган, який забезпечує заходи безпеки.

Закрите судове засідання здійснюється, як правило, з метою запобігання розголошенню показань потерпілих і свідків, які викривають підсудного (підсудних), за наявності пов'язаної з цим реальної загрози посягання на їх життя, здоров'я, житло чи майно. Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 18 червня 1999 року № 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві” підкреслив, що суди в цих випадках мають розглядати кримінальні справи в закритому судовому засіданні (особливо про злочини, вчинені організованими групами). Про проведення закритого судового розгляду суд виносить мотивовану постанову або ухвалу.

Інші заходи, передбачені кримінально-процесуальним законодавством України: звільнення судом у виняткових випадках потерпілого і свідка, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ними раніше (статті 290, 292 КПК); допит свідка судом (суддею) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них. Якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод (ст. 303 КПК); допит свідка судом у відсутності підсудного (якщо допитати його з використанням технічних засобів неможливо) (ст. 303 КПК).

Спеціальні заходи безпеки передбачені статтями 18, 19 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” для військовослужбовців та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом тримання:

– до військовослужбовців — крім особистої охорони, охорони їхнього житла та майна, які здійснюються з урахуванням перебування їх на військовій службі, можуть бути застосовані також відрядження до іншої військової частини або військової установи, або переведення на нове місце служби;

– до осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом тримання, – крім особистої охорони, охорони їхнього майна додатково застосовується переведення до іншого місця позбавлення волі або в інше місце із спеціальним режимом тримання, або окреме тримання.

За наявності відповідних підстав і приводів заходи безпеки можуть бути скасовані. Порядок їх скасування регулюється ст. 524 КПК, ст. 20 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, ст. 21 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”.

Розрізняють такі підстави і приводи скасування заходів безпеки.

Підставами можуть бути:

1) закінчення строку конкретного заходу безпеки;

2) усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

3) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.

Приводами можуть бути:

1) заява особи, взятої під захист,

2) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну особи, взятої під захист.

За наявності підстав для скасування заходів безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотивована постанова про їх скасування, яка протягом доби письмово доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи.

Рішення про відмову або скасування заходів безпеки може бути оскаржено особою, яка підлягає державному захисту. Оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування здійснюється в порядку, передбаченому ст. 525 КПК, ст. 22 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, згідно з якими постанова органу дізнання або слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена до відповідного прокурора або суду, а якщо така постанова винесена прокурором, — до вищестоящого прокурора або суду. Якщо рішення про відмову або скасування заходів безпеки прийнято іншим органом, який має на це право, воно може бути оскаржено відповідно у вищий орган, який забезпечує безпеку.

Постанова про застосування заходів безпеки є обов'язковою для органів, які повинні її виконати. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, посадовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, тягне за собою кримінальну відповідальність винної особи.