Особливості підстав зворотної дії в часі “проміжного” кримінального закону - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина

 

4.4. Особливості підстав зворотної дії в часі "проміжного” кримінального закону

Проблема зворотної дії в часі так званого "проміжного” кримінального закону не нова у вітчизняній науці кримінального права – її ставили ще криміналісти XІX – початку XX століття: Е.Я. Лохвицький, А. Немировський, С.П. Мокринський, М.П. Чубинський та інші. В радянський період цій проблемі були присвячені ґрунтовні дослідження М.І. Блум, Я.М. Брайніна, І.І. Горелика, М.І. Ковальова, Ю.Г. Ляпунова, І.С. Тишкевича, А.О. Тілле, М.Д. Шаргородського та інших. Останніми роками опубліковані роботи О.І. Бойцова, Б.В. Волженкіна, В.М. Василаша, В.К Грищука, О.М. Попова, А.Є. Якубова, що також присвячені проблемі зворотної дії "проміжного” кримінального закону. Попри це, питання про наявність чи відсутність у "проміжного” кримінального закону зворотної дії та причини цього, досі не знайшли свого однозначного вирішення. Очевидно, саме у зв'язку з доктринальною невирішеністю цього питання воно не знайшло відображення ні в чинному КК України, ні в КК України 1960 року.

Під "проміжним” кримінальним законом звичайно розуміється закон, який набув чинності після скоєння злочину, і втратив її до моменту прийняття рішення у справі, однак при цьому був більш м'яким, ніж закон, що був чинним на момент вчинення злочину, і закон, що є чинним на момент винесення рішення у справі[725]. Звичайно, можна оспорювати вдалість терміну "проміжний” для позначення такого закону, однак він вже давно вживається у літературі, цілком однозначно сприймається, а тому, на мій погляд, немає підстав не використовувати його й надалі.

У наведеному визначенні поняття "проміжного” кримінального закону, визначальними, очевидно, є дві його характеристики. По-перше, це більша м'якість такого закону порівняно із законами часу вчинення злочину та часу прийняття рішення у справі, по-друге – нечинність його ні на момент вчинення злочину, ні на момент прийняття рішення. Різна розстановка акцентів щодо цих двох характеристик "проміжного” кримінального закону і породила у літературі два контрадикторних висновки про наявність чи відсутність у нього зворотної дії. Ті вчені, які наголошують саме на більшій м'якості такого закону (Я.М. Брайнін[726], О.І. Бойцов та Б.В. Волженкін[727], В.М. Василаш[728], І.І. Горелик, Л. Зайцев, І.І. Тишкевич[729], Е.Я. Немировський[730], Л.І. Сургуладзе[731], А.Є. Якубов[732] та інші) робили висновок про наявність у нього зворотної дії. Ті ж, хто акцентував на нечинності його у момент вчинення злочину та в момент прийняття рішення у справі (М.І. Бажанов[733], М.І. Блум та А.О. Тілле[734], Р.Р. Галіакбаров[735], І.Я. Козаченко[736], Ю.Г. Ляпунов[737], С.Я. Улицький[738] та інші) вважають, що "проміжний” кримінальний закон не має зворотної дії в часі. До цієї позиції примикає і судження О. Коташевського про те, що за змістом чинного КК України "проміжний” закон не може мати зворотної дії, оскільки "без прямої вказівки в КК це не допустимо”[739]. При цьому криміналісти, які підтримували другу позицію, в більшості своїй, вважають, що при призначенні особі покарання суд не може вийти за максимальну межу, передбачену проміжним законом.

Звертає на себе увагу те, що прибічники і тієї, й іншої позиції іноді намагаються віднайти підтвердження своєї правоти у тексті статті 5 КК України (чи подібних текстах аналогічних статей інших кримінальних законів). Так, на думку В.М. Василаша та Л.І. Сургуладзе відповідно частина 2 статті 6 КК України 1960 року та стаття 7 проекту нового КК Грузії (в редакції 1988 року), що повторюють основний зміст частини 1 статті 5 КК України, надають зворотної дії "проміжному” кримінальному закону, якщо він є більш м'яким[740]. Навпаки, М.І. Блум та А.О. Тілле при тлумаченні принципово аналогічної статті 6 КК РРФСР 1960 року вважають, що оскільки вона вирішує темпоральну колізію лише між законами часу вчинення діяння і часу прийняття рішення, то "проміжний” закон не може бути застосований[741].

Немає однозначності в застосуванні "проміжного” кримінального закону і в судовій практиці. Так, Судова колегія Верховного Суду УРСР в ухвалі від 15 листопада 1973 року по справі С. дійшла висновку, що "в силу вимог ст. 6 КК УРСР суд повинен був кваліфікувати злочин не за кримінальним законом, чинним в період його вчинення, і не за законом, чинним на час притягнення винного до кримінальної відповідальності, а за так званим проміжним кримінальним законом, оскільки він передбачає менш суворе покарання, ніж обидва ці закони”[742]. Натомість, Верховний Суд СРСР у широковідомій справі Фейгіна та інших дійшов протилежного висновку.

Не можна поминути увагою також і той факт, що досліджуючи проблеми дії в часі "проміжного” кримінального закону, більшість криміналістів під ним мають на увазі лише закон який пом'якшує кримінальну відповідальність. Якоюсь мірою це виправдано тим, що саме такі "проміжні” закони найчастіше зустрічаються у практиці законодавствування. Однак, логіка дослідження вимагає відповіді на питання: які ж взагалі можливі варіанти "проміжного” закону?

Для того, щоб стверджувати про наявність чи відсутність "проміжного” кримінального закону, повинні послідовно змінити однин іншого три різних закони. При цьому другий за часом закон може посилювати чи пом'якшувати кримінальну відповідальність порівняно з першим, або скасовувати її. Третій за часом закон може посилювати, пом'якшувати, скасовувати або відновлювати кримінальну відповідальність порівняно з першим та другим законами. Таким чином, теоретично можливі п'ятнадцять варіантів двох послідовних змін кримінального закону. Для спрощення сприйняття вони викладені в таблиці.

№ п/п

"Проміжний” закон, порівняно із законом часу вчинення

діяння

Закон, чинний на момент прийняття рішення у справі

 

Порівняно з "проміжним”

законом

Порівняно із

законом часу вчинення діяння

1.

Відповідальність посилено

Відповідальність посилено

Відповідальність посилено

2.

Відповідальність посилено

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність посилено

3.

Відповідальність посилено

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність

не змінено

4.

Відповідальність посилено

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність пом'якшено

5.

Відповідальність посилено

Відповідальність скасовано

Відповідальність скасовано

6.

Відповідальність скасовано

Відповідальність відновлено

Відповідальність посилено

7.

Відповідальність скасовано

Відповідальність відновлено

Відповідальність

не змінено

8.

Відповідальність скасовано

Відповідальність відновлено

Відповідальність пом'якшено

9.

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність пом'якшено

10.

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність посилено

Відповідальність пом'якшено

11.

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність посилено

Відповідальність

не змінено

12.

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність посилено

Відповідальність посилено

13.

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність скасовано

Відповідальність скасовано

14.

Відповідальність встановлено

Відповідальність посилено

Відповідальність встановлено

15.

Відповідальність встановлено

Відповідальність пом'якшено

Відповідальність встановлено

Очевидно, що у випадках 5 та 13 безумовно має зворотну дію закон часу прийняття рішення по справі, оскільки ним декриміналізоване діяння, яке визначалося злочином на момент його вчинення. Точно так же не викликають проблем і випадки під порядковими номерами 14 і 15, адже в них діяння на момент його вчинення не є злочином. У випадках 1, 2, 3 та 4 (а також 5, але про нього вже говорилося) "проміжний” закон посилює відповідальність порівняно із законом часу вчинення злочину, а тому не може щодо нього діяти.

Таким чином, питання про зворотну дію в часі "проміжного” кримінального закону виникає лише у випадках, коли "проміжний” закон скасовує злочинність діяння, а закон часу прийняття рішення по справі відновлює її, при цьому посилюючи, не змінюючи чи пом'якшуючи її порівняно із законом часу вчинення діяння (випадки 6, 7 та 8), або коли "проміжний” закон пом'якшує кримінальну відповідальність, а закон часу прийняття рішення по справі ще більше її пом'якшує чи посилює (не до рівня закону часу вчинення злочину, до цього рівня та понад цей рівень) (випадки 9, 10, 11 та 12). Переважна більшість вчених-криміналістів, які торкаються проблеми дії в часі "проміжного” кримінального закону, обмежують його розуміння лише ситуаціями, описаними у вищенаведеній таблиці під номерами 10, 11 та 12. Майже зовсім не порушується проблема зворотної дії в часі декриміналізуючого "проміжного” закону (випадки 6, 7 та 8). А між тим її актуальність не менш значна, ніж актуальність проблеми дії в часі "проміжного” закону, що пом'якшує відповідальність. Про це свідчить хоча б те, що в Російській Імперії з нею зіштовхнулися ще в середині ХІХ століття. Так, за Укладенням про покарання кримінальні та виправні 1845 року переплавлення монети визнавалося злочином і каралося засланням на поселення. У 1854 р. покарання за це діяння (окрім переплавлення старої мідної монети) було скасоване, тобто названий злочин був декриміналізований. А в 1861 р. попередній закон було відновлено – переплавлення монети знову криміналізували. Описуючи такий розвиток законодавства, А. Лохвицький ставив питання: "Якщо певна особа переплавила монету у 1853 р., а діяння це розкрите лише у 1862 році, чи підлягає вона кримінальній карі?” На його думку відповідь повинна бути негативною, оскільки "злочин 1853 року був погашений скасуванням закону, а відновлення закону, як новий закон, повинне мати чинність лише на факти, скоєні після його видання”[743].

Окрім того, дослідження проблеми зворотної дії в часі декриміналізуючого "проміжного” закону саме по собі здатне, на мій погляд, суттєво похитнути вище описані підходи до розв'язання проблеми "проміжного” закону.

Уявляється, що доктринальне вирішення проблеми зворотної дії "проміжного” кримінального закону повинно, в першу чергу, базуватися не на тому чи іншому тлумаченні не завжди досконалих колізійних приписів чинного кримінального законодавства, і не на міркуваннях гуманізму та милосердя до злочинця (як це пропонували криміналісти минулого століття). В цьому випадку, як і при вирішенні низки інших проблем зворотної дії кримінального закону в часі, рішення має базуватися на розумінні того, що повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності визначається і змінюється законом. Зміна ж закону, як вже відзначалося вище, змінює таке повноваження держави у вже існуючих правовідносинах. Саме такий підхід, на моє переконання, дозволяє виробити теоретичну модель дії в часі "проміжного” кримінального закону, яка матиме юридичне, а не морально-етичне обґрунтування, і яка, згодом, зможе бути втілена у законодавчу форму.

Очевидно, що оскільки за визначенням "проміжним” кримінальним законом є закон, що був чинним між моментом вчинення злочину і моментом винесення вироку, то він може мати місце лише в період існування правовідношення кримінального переслідування. Якщо у цей період набуває чинності новий закон, який скасовує повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, чи змінює його таким чином, що держава стає повноважною накласти на особу більш м'які заходи відповідальності, цей закон, як такий, що має матеріальну підставу для зворотної дії в часі і підпадає під формальну (частину 1 статті 5 КК України), має зворотну дію в часі, тобто на його підставі визначають повноваження в існуючих правовідносинах кримінального переслідування.

Таким чином, набуття чинності законом, який декриміналізує вчинене особою діяння чи пом'якшує кримінальну відповідальність за нього, впливає на повноваження держави в уже існуючих правовідносинах кримінального переслідування. Такий закон або скасовує це повноваження (у випадку скасування кримінальної відповідальності) або змінює його таким чином, що держава отримує повноваження призначити покласти на особу правообмеження у меншому розмірі (у випадку пом'якшення кримінальної відповідальності). Очевидно, що при скасуванні повноваження держави на притягнення особи до відповідальності зникає зміст правовідношення, а, отже, саме правовідношення припиняється, при зміні ж повноваження держави правовідношення продовжує існувати, але вже з іншим змістом.

Закон же, яким скасовується проміжний закон, і діяння знову визнається злочином чи посилюється кримінальна відповідальність за таке діяння, не відновлює припиненого правовідношення і не змінює існуючого. Такий закон, по відношенню до проміжного закону є більш суровим, а тому він не може мати зворотної дії, не може змінювати ті повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, які визначені "проміжним” законом. Він не діє щодо такого правовідношення, оскільки для цього немає ні матеріальних, ні формальної підстави. Слід погодитися з Е.Т. Борисовим у тому, що закон, який скасовує чи пом'якшує кримінальну відповідальність, одного разу набувши чинності, зберігає свою дію щодо всіх діянь, які входять до кола його юрисдикції, при чому як тих, щодо яких він має пряму дію, так і тих, щодо яких він має зворотну дію[744]. Як влучно висловився М.С. Таганцев, з моменту набуття чинності законом, який декриміналізував діяння, повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності померло, а померлі не оживають[745]. Точно так же померло і не може бути реанімовано право держави на призначення покарання більш сурового, ніж те, яке було передбачене "проміжним” кримінальним законом. Новий закон, більш суровий, ніж проміжний, має лише пряму дію.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що матеріальні підстави зворотної дії в часі "проміжного” кримінального закону нічим не відрізняються від матеріальних підстав зворотної дії досі чинного закону. Єдина їх особливість у тому, що вони, ставши у свій час причиною надання законові зворотної сили, вже не існують до момент прийняття рішення по справі.

Таким чином, об'єктивно "проміжний” кримінальний закон чинить вплив на існуючі правовідносини кримінального переслідування, який полягає у зміні чи скасуванні повноваження держави у цих правовідносинах. При цьому наявність і зміст цього впливу зовсім не залежить від якої б то не було констатації з боку самої держави чи суду. Саме тому, попри втрату чинності "проміжним” кримінальним законом на момент винесення судом вироку чи прийняття рішення у справі органом державного кримінального переслідування, він повинен визнаватися таким, що має зворотну дію, оскільки така дія вже відбулася до цього моменту.

Визнання зворотної дії в часі "проміжного” кримінального закону не суперечить і положенням частини першої статті 58 Конституції України. Конституція надає зворотну дію кожному закону, прийнятому після вчинення діяння, якщо він пом'якшує чи скасовує відповідальність особи. Про те, що такий закон з часом може втратити зворотну дію, якого Конституція не застережує. Як не застережує вона й того, чи є закон, який має зворотну дію, чинним на момент прийняття рішення у справі, чи вже втратив чинність.

Що ж до формальної підстави зворотної дії в часі проміжного кримінального закону, то нею, як і в будь-якому іншому випадку може бути лише колізійний кримінально-правовий припис. І це визнається законодавством деяких зарубіжних країн. При чому, в цьому питанні очевидно намітилося два підходи. Одні держави прямо вказують у колізійному приписі на надання зворотної дії "проміжному” кримінальному законові. Так, наприклад, згідно частини 2 статті 2 КК Болгарії "якщо до вступу вироку в законну силу будуть ухвалені закони, що передбачають різні за своєю тяжкістю покарання, то застосовується той закон, який є найбільш сприятливим для винуватого”[746]; згідно частини 3 статті 3 КК Грузії "якщо з часу вчинення злочину до часу винесення вироку кримінальний закон змінювався неодноразово, застосовується найбільш м'який закон”[747] .

В інших же країнах зворотна дія "проміжного” кримінального закону в колізійному приписі спеціально не застережується, однак недвозначно витікає з його змісту. Зокрема, згідно частини 2 статті 1 Кримінального кодексу Голландії "якщо до закону були внесені зміни після того, як було вчинено правопорушення, повинні застосовуватися положення більш сприятливі для обвинуваченого”[748]. Згідно частини 3 § 2 КК ФРН "якщо закон, який діяв у момент закінчення діяння, змінюється перед прийняттям рішення, то повинен застосовуватися найбільш м'який закон”[749]; За § 1 статті 4 КК Польщі "слід застосовувати раніше чинний закон, якщо він є більш сприятливим для винуватого”[750]. Попри те, що в цьому формулюванні про дію в часі "проміжного” кримінального закону нічого не говориться, польська кримінально-правова наука під більш сприятливим раніше чинним законом (а таке ж формулювання дослівно містилося і в статті 2 раніше чинного КК Польщі[751]) завжди розуміла не лише закон, чинний під час вчинення злочину, але й проміжний закон[752].

Проблему закріплення у національному кримінальному законодавстві спеціальних положень про зворотну дію в часі проміжного кримінального закону обговорюють і російські криміналісти[753]. На мій погляд, є всі підстави для постановки питання про спеціальне закріплення формальної підстави зворотної дії "проміжного” кримінального закону і в КК України. Очевидно, що з прийняттям та набуттям чинності КК України 2001 року, процес удосконалення кримінального закону ще не завершено. А тому цілком можливе внесення змін до нього, у тому числі й пов'язаних з визначенням зворотної дії в часі "проміжного” кримінального закону. Уявляється, що з урахуванням вище викладеного положення про зворотну дію "проміжного” кримінального закону могло б бути сформульоване у КК України, наприклад, у виді частини 4 статті 5 такого змісту: "Закон, який відповідно до частини першої цієї статті має зворотну дію, не втрачає її і після втрати ним чинності”.

Вернуться к содержанию

ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов