§ 3. Учасники кримінального процесу - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина

 

§ 3. Учасники кримінального процесу

 Серед суб'єктів кримінального процесу закон виділяє тих, кого іменують учасниками процесу.

 Учасники процесу — це громадяни, заклади, підприємства і організації, які наділені правами для активної участі у розслідуванні і розгляді кримінальних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють.

 Коло учасників процесу визначено КПК (глава 3). До нього належать: обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

 Одні учасники процесу здійснюють свої функції протягом всього провадження по справі (обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач), інші — лише на окремих стадіях процесу (підозрюваний).

 Всіх учасників процесу об'єднує наявність у них охоронюваних законом інтересів або інтересів, які вони уповноважені представляти. Через таку їх правову спільність вони наділені і рядом спільних для них прав, у тому числі правом представляти докази, заявляти клопотання, відводи, оскаржувати дії і рішення суб'єктів, які здійснюють провадження у кримінальній справі, та іншими правами.

 Обвинувачений. Обвинуваченим визнається особа, щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого (ст. 43 КПК). Притягнення як обвинуваченого відбувається на попередньому (досудовому) слідстві, коли слідчим зібрано достатньо доказів, що вказують на вчинення злочину даною особою. Обвинувачений після віддання до суду називається підсудним.

 Притягнення особи як обвинуваченого ще не означає визнання її винною. Тільки суд своїм вироком може визнати обвинуваченого (підсудного) винним у вчиненні злочину і піддати його кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України).

 Засоби кримінального покарання повинні застосовуватися лише до тих, хто дійсно вчинив злочин; жодний невинний не повинен бути притягнений до відповідальності і покараний. Досягнення цього завдання забезпечується системою кримінального процесу, його справді демократичними інститутами і принципами, в тому числі і принципом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, закріпленого в статтях 63 і 129 Конституції України.

 Обсяг процесуальних прав обвинуваченого різний у різних стадіях процесу, однак обвинувачений незмінно є суб'єктом права на захист.

 Однією з тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства України після набуття нею в 1991 році державної незалежності є незмінне розширення прав учасників процесу, в тому числі обвинуваченого. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду (ст. 43 КПК). Наведений тут загальний перелік прав обвинуваченого конкретизується при характеристиці його процесуального статусу на досудовому слідстві (ст. 142 КПК) і в стадії судового розгляду (ст. 263 КПК). Сукупність цих процесуальних прав дає обвинуваченому реальну можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення, доводити свою невинність або меншу винність.

 Закон не тільки надає обвинуваченому ряд прав, але й забезпечує їх реальне здійснення. Одним з проявів принципу публічності (офіційності) кримінального процесу є вимога закону, щоб прокурор, органи розслідування і суд виявляли активність і ініціативу у захисті прав і законних інтересів кожного учасника процесу, в тому числі обвинуваченого. Тому вони зобов'язані забезпечити йому можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення; вживати необхідних заходів до охорони його особистих і майнових прав; роз'яснювати його процесуальні права (статті 21, 53, 142, 294 КПК).

 Право обвинуваченого на захист реалізується як діями самого обвинуваченого, так і його захисника. Разом з тим важливо зазначити, що здійсненню цього права сприяє і діяльність органів розслідування, прокурора і суду, які зобов'язані всебічно, повно і об'єктивно дослідити кожну справу, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність (ст. 22 КПК).

 Підозрюваний. Підозрюваним є особа, затримана по підозрінню у вчинені злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст. 431 КПК). У 1995 році було внесено ряд доповнень до кримінально-процесуального кодексу. В статтю 98 КПК було включено норму, згідно з якою якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Одночасно КПК було доповнено ст. 981, яка встановлює запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, а саме — заборона такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що прокурором або суддею виноситься мотивована постанова. Закон прямо не встановлює процесуальний статус особи, щодо якої порушено кримінальну справу. Вбачається доцільною пропозиція про внесення в закон змін, якими надати цій особі статус підозрюваного. В усіх інших випадках, якими б не були підозріння слідчого, що злочин вчинено даною особою, він не може у своїх слідчих актах (наприклад, протоколі допиту) називати цю особу підозрюваним, якщо до неї не було вжито одного із вказаних у ст. 431 КПК примусових заходів.

 Органи дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з умов, вказаних у ст. 106 КПК. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня і години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого. Протокол затримання підписує особа, яка його склала, і протягом 24 годин вона повинна зробити про це письмове повідомлення прокурору. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснення затримання прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Право здійснити затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, вказаному в законі, надається також слідчому (ст. 115 КПК).

 Підозрюваному, щодо якого здійснено затримання, повинно бути роз'яснено право до першого його допиту мати побачення із захисником (ч. 2 ст. 21, ч. 3 ст. 106 КПК).

 Як правило, запобіжний захід застосовується до осіб, притягнутих як обвинувачені. Однак у виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення (ч. 4 ст. 148 КПК). Слід підкреслити, що особа стає підозрюваним у результаті застосування до неї до пред'явлення обвинувачення будь-якого із запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК. Застосування до підозрюваного запобіжного заходу не може тривати більше 10 діб. По закінченні цього строку йому повинно бути пред'явлено обвинувачення і тоді підозрюваний стає обвинуваченим. Якщо у цей строк обвинувачення не буде пред'явлено, запобіжний захід, обраний щодо даної особи, має бути скасовано і з цього моменту вона перестає бути підозрюваним.

 Допит підозрюваного про обставини справи і обставини, пов'язані з його затриманням або обранням як запобіжного заходу взяття під варту, проводиться негайно, а в разі неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин з моменту його затримання. при допиті підозрюваного присутність захисника є обов'язковою за винятком випадків, передбачених ч. 1 ст. 46 КПК (ч. 2 ст. 107 КПК).

 Підозрюваний, як і обвинувачений, є суб'єктом права на захист. він має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, вимагати перевірки прокурором правомірності затримання (ч. 2 ст. 431 КПК).

 Захисник. Захисником є особа, на яку покладено обов'язок використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу (ст. 48 КПК).

 Участь захисника у кримінальному процесі являє собою один із найважливіших проявів реального забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, гарантованого Конституцією України (статті 59, 63, 129).

 Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю. У стадії судового розгляду, за згодою підсудного, як захисники можуть бути допущені близькі родичі, опікуни або піклувальники (ч. 1 ст. 44 КПК). Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 7 липня 1995 року № 10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист”, повноваження захисника на участь у справі повинні бути підтверджені: а) адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю індивідуально чи в об'єднанні, — відповідним свідоцтвом, а також ордером на наявність угоди чи доручення на участь у справі; б) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою підсудного на здійснення ними його захисту, а також дорученням та відповідними документами, які є підставою для їх участі у справі. Зважаючи на те, що законом не обмежена кількість захисників, на запрошення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, його родичів, законних представників чи інших осіб до участі в справі може бути допущено декілька захисників1.

 За загальним правилом захисник допускається до участі у справі по всіх справах з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання (ч. 2 ст. 44 КПК).

 У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи (ч. 3 ст. 44 КПК).

 У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду (ч. 4 ст. 44 КПК).

 Відомо, що КПК (ч. 5 ст. 6) допускає можливість порушення кримінальної справи у разі вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність; розслідування і вирішення таких справ здійснюється у порядку, передбаченому ст. 73 КПК. По справах цієї категорії закон встановлює, що захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник — не пізніше 24 годин з моменту його поміщення у цей заклад (ч. 5 ст. 44 КПК).

 Допущення захисника до участі у справі вже на початкових етапах попереднього розслідування суттєво підсилює процесуальні гарантії прав підозрюваного і обвинуваченого, створює додаткові умови для повного і правильного розслідування справи, забезпечення режиму законності в цій стадії процесу.

 Принципово важливими є вимоги ст. 45 КПК щодо обов'язкової участі захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 46 КПК.

 Виходячи з конституційного положення, що кожна людина вільна у виборі захисника, він може бути запрошений підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, а також його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням або на прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 47 КПК). У зв'язку з цим особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд зобов'язані забезпечити право вільного вибору захисника. Якщо, однак, явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд чи суддя відповідно повинні роз'яснити вказаним особам їх право запросити іншого захисника і реально забезпечити їм таку можливість. Якщо ж підозрюваний, обвинувачений, підсудний не оберуть собі іншого захисника, орган, у провадженні якого перебуває справа, повинен призначити йому захисника, про що виносить відповідне рішення; обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи (ч. 3 ст. 47 КПК). Аналогічно вирішується справа про призначення захисника і в тих випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний взагалі не обрав собі захисника. Оплата праці захисника як у разі його участі у справі за призначенням, так і у випадку, коли підозрюваному, обвинуваченому, підсудному через малозабезпеченість юридична допомога надається безкоштовно, здійснюється за рахунок держави1.

 Закон допускає заміну одного захисника іншим, але не інакше як за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (ч. 3 ст. 47 КПК).

 Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право у будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова має бути суто добровільною. Вона допускається лише за умови, що ініціатива виходить від вказаних учасників процесу і що є реальна можливість участі захисника у справі (ч. 1 ст. 46 КПК). Недопустимо, щоб особа, яка провадить дізнання, або слідчий рекомендував підозрюваному чи обвинуваченому, а суд — підсудному відмовитися від захисника. Про відмову від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складають протокол, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову. Відмова від захисника не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних (ч. 1 ст. 46 КПК).

 Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при розгляді заяви підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про відмову від участі у справі захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий або суд повинні з'ясувати, відмовляється він від захисника і буде самостійно здійснювати свій захист чи бажає замінити даного захисника іншим. В останньому випадку необхідно надати йому можливість замінити захисника1.

  Надаючи можливість підозрюваному, обвинуваченому і підсудному відмовитися від участі захисника у справі, закон разом з тим встановлює деякі випадки, коли відмова цих осіб не може бути прийнята, а саме:

1) у справах осіб віком до 18 років, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

4) коли санкція статі, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

 Цілком очевидно, що не може бути прийнята відмова від захисника з боку неповнолітнього (віком від 11 до 14 років) при розслідуванні і розгляді про нього справи у порядку, передбаченому статтями 73, 447 КПК.

 Чинне кримінально-процесуальне законодавство чітко визначає обов'язки і права захисника.

 Захисник не вправі відмовитися при провадженні дізнання, попереднього слідства і у судовому засіданні від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і повинен здійснювати свої функції згідно зі своїм процесуальним призначенням.

 Захисник є самостійним учасником кримінального процесу, хоча його самостійність має свої межі, що випливають із специфіки його процесуальних стосунків з підзахисним. У своїй діяльності він не завжди залежить від вимог і побажань останнього, не завжди зобов'язаний поділяти і ту позицію, яку займає підозрюваний, обвинувачений, підсудний. Він вільний у виборі засобів захисту. Головне — щоб ці засоби були законними і повною мірою відповідали характеру тієї функції, яку має здійснювати захисник. Тому, здійснюючи захист, він повинен керуватися законом, виходити з твердо встановлених фактів і захищати лише законні інтереси підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, задовольняти лише ті його вимоги, які не розходяться із законом.

 На відміну від органів, що ведуть процес, — органів дізнання, слідчого, прокурора і суду — закон не поширює на захисника вимоги ст. 22 КПК щодо виявлення всіх обставин, у тому числі і тих, що викривають обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) і обтяжують його відповідальність. З урахуванням характеру здійснюваної ним процесуальної функції діяльність захисника має певною мірою однобічний характер, адже він покликаний захищати і лише захищати свого підзахисного. Однак у рамках цієї діяльності він повинен повно, всебічно і об'єктивно дослідити все, що сприяє підзахисному, виправдовує його або пом'якшує його відповідальність. З цим пов'язана і вимога закону про те, що одна і та ж особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених, підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК).

 Охороняючи процесуальну самостійність захисника, закон не допускає внесення подання органу дізнання, слідчого, прокурора, а також внесення окремої постанови судді чи ухвали суду щодо правової позиції захисника у справі (ч. 11 ст. 48 КПК).

 Крім вказаних, на захисника покладаються обов'язки:

– своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою (ч. 5 ст. 48 КПК);

– не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані попереднього слідства (ст. 121 КПК);

– не розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням своїх професіональних обов'язків; він не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника (п. 1 ст. 69 КПК).

З моменту допущення до участі у справі захисник згідно зі ст. 48 КПК наділений широкими процесуальними правами:

– до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту — без обмеження їх кількості і тривалості;

– мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру;

– бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;

– з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях;

– застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи суду;

– ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення дізнання або попереднього слідства — з усіма матеріалами справи і виписувати з цих матеріалів необхідні відомості;

– брати участь у судовому розгляді справи;

– подавати докази і заявляти клопотання і відводи;

– подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;

– збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі, зокрема одержувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.

 Вказані права захисника одержують свою конкретизацію у низці норм, що регулюють досудове провадження кримінальної справи (статті 107, 129, 140, 143–145, 156, 218–222, 2363 КПК), а також розгляд їх у судових стадіях (статті 2364, 240, 261, 266, 287, 296, 300, 303, 310, 311, 315, 318, 347, 353, 354, 360, 391, 411 та інші КПК).

 Потерпілий. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 49 КПК). Чинне кримінально-процесуальне законодавство як потерпілого визнає лише фізичну особу. Це випливає з самого тексту ст. 49 КПК, де йдеться про громадянина як про потерпілого. В юридичній літературі, однак, висловлюється думка щодо доцільності поширити поняття "потерпілий” на усіх осіб, у тому числі і юридичних, якщо їм злочином заподіяно шкоду1.

 Ця думка, зокрема, аргументується посиланням на цивільне законодавство, яке передбачає, що не лише громадянин, а й юридичні особи, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням (ч. 3 ст. 7 ЦК).

Закон не визначає поняття моральної шкоди. Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру в результаті моральних або фізичних страждань чи інших негативних явищ, завданих фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може, зокрема, виражатися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я; незаконному перебуванні під вартою і судом і в настанні інших негативних наслідків2.

 Фізична шкода пов'язана з нанесенням громадянинові тілесних ушкоджень, розладом здоров'я, фізичних страждань.

 Майнова шкода виявляється у різних формах і може мати місце не лише при посяганні на відносини власності, але і при вчиненні інших злочинів; головне — вона завжди пов'язана з позбавленням фізичної або юридичної особи належних їй матеріальних благ, майна, того, що має кількісну характеристику і, отже, може бути виражено у грошовому еквіваленті1.

 Потерпілому може бути завдано як одну, так і кілька з указаних видів шкоди. Про визнання як потерпілого або про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Закон не вимагає для визнання особи потерпілим подання ним відповідної заяви; і при відсутності заяви слідчий, суддя, суд зобов'язані за своєю ініціативою прийняти рішення про визнання особи потерпілим, якщо є для цього законні підстави.

 Відповідає вимогам закону визнання потерпілим і в тих випадках, коли йдеться про незакінчений злочин, якщо при посяганні на злочин чи приготуванні до нього було завдано той чи інший вид шкоди2.

 У випадках, коли внаслідок злочину сталася смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає такі ж права, як і самому потерпілому (ч. 5 ст. 49 КПК). Такими близькими родичами є: батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК). Перелік цих осіб є вичерпним.

 Спірним є питання про процесуальне становище близьких родичів. Одні автори вважають, що вони мають бути визнані представниками потерпілого3, другі — що вони є потерпілими і як потерпілі повинні бути допущені до участі у справі4, треті висловлюють думку, що близькі родичі є одночасно і представниками потерпілого, і потерпілими5. Найбільш правильним уявляється погляд, згідно з яким близькі родичі повинні визнаватися потерпілими, оскільки у вказаних випадках злочином безпосередньо їм завдано великої моральної, а іноді і матеріальної шкоди.

 Держава веде активну боротьбу зі злочинністю і, виходячи з конституційних положень про обов'язки захищати життя людини, її здоров'я, честь, гідність, інші охороювані законом блага, покладає на органи розслідування, прокуратуру і суд поряд з іншими завданнями також завдання всіляко захищати порушені злочинами права і законні інтереси потерпілого. При цьому діяльність цих органів по захисту прав і інтересів потерпілого поєднується із наданням і забезпеченням широких можливостей самому потерпілому для активної участі у кримінальному процесі і захисті своїх прав.

 З моменту визнання особи потерпілим вона стає учасником процесу і набуває відповідні права, на неї покладається і ряд обов'язків.

 Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, — після віддання обвинуваченого до суду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови судді; брати участь у дослідженні доказів на судовому слідстві; особисто або через свого представника підтримувати у судовому розгляді обвинувачення по справах приватного обвинувачення; брати участь у судових дебатах в усіх справах, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач (чч. 3, 4 ст. 49 КПК).

Потерпілий є самостійним і рівноправним учасником судового розгляду і тому необґрунтовано ставити його участь у судових дебатах у залежність від того, чи виступає у справі державний або громадський обвинувач та від їх позиції.

Потерпілий зобов'язаний: своєчасно з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду; не перешкоджати виконанню рішень про освідування, одержання зразків для експертного дослідження; підкорятися розпорядженням головуючого у судовому розгляді і дотримуватися встановленого у ньому порядку. За неявку без поважних причин за викликом органу дізнання, слідчого і суду потерпілий може бути підданий приводу (ч. 3 ст. 72 КПК). За злісне ухилення від явки в суд, в орган попереднього слідства або дізнання потерпілий несе адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 1853 або ст. 1854 КпАП, а за дачу завідомо неправдивих показань — кримінальну відповідальність за ст. 178 КК.

Цивільний позивач. Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою (ст. 28 КПК).

Значення цивільного позову в кримінальній справі як важливого засобу усунення наслідків злочину і поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ і організацій підкреслено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”1.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою пояснюється рядом причин. Встановлення розміру шкоди, заподіяної злочином, має значення для правильного вирішення не тільки цивільного позову, але й кримінальної справи, оскільки у деяких випадках розмір цього збитку є обставиною, від якої залежить кваліфікація злочину, визначення ступеня винності підсудного і міри покарання. Тому розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою сприяє найповнішому і всебічному розслідуванню і розгляду справи як у частині обвинувачення, пред'явленого підсудному, так і у частині цивільно-правових наслідків злочину.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою зберігає час і засоби суду, учасників процесу, оскільки виключає необхідність розгляду однієї і тієї самої справи двічі: перший раз — у зв'язку з обвинуваченням, пред'явленим підсудному, другий раз — у зв'язку з цивільним позовом.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою полегшує позивачеві можливість доводити як наявність, так і розмір збитків, завданих злочином. Істотним є також і те, що цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді позову в кримінальній справі або позову про відшкодування збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 КПК, звільняються від сплати державного мита (ч. 5 ст. 28 КПК).

Позов про відшкодування збитків, завданих злочином, є позовом про присудження, і як такий він має ряд рис, які визначає цивільне процесуальне законодавство. Але у випадках, коли цей позов пред'явлено в кримінальному судочинстві, він неминуче стає інститутом кримінально-процесуального права, оскільки вихідні його положення (перш за все — підстави і порядок його допущення, порядок доказування, обсяг процесуальних прав цивільного позивача і цивільного відповідача, вирішення позову судом) регламентуються кримінально-процесуальним законодавством. Лише у випадках, коли те чи інше питання при розгляді позову в кримінальній справі не урегульовано КПК, можна керуватися відповідними нормами Цивільного процесуального кодексу України1.

Цивільний позов при провадженні в кримінальній справі має право пред'являти фізична або юридична особа, якій завдано матеріальної, тобто майнової, шкоди від злочину.

Спільний розгляд цивільного позову і кримінальної справи допускається лише тоді, коли цей позов випливає з факту злочину, коли майнова шкода, що становить предмет позову, безпосередньо заподіяна злочином. Через це, зокрема, не можуть розглядатися одночасно з кримінальною справою позови осіб, яким завдано шкоди внаслідок купівлі викрадених речей, що потім були у них відібрані і повернуті законним володільцям. Такі позови безпосередньо не випливають з факту злочину, в їх підставі лежать цивільно-правові відносини, і тому ці позови можуть бути розглянуті лише у цивільному судочинстві. З тих самих причин, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування, соціального захисту, підприємств, установ або організацій, які відшкодували потерпілому збитки до розгляду справи в суді. Такі позови заінтересовані особи можуть пред'являти у порядку цивільного судочинства2.

У випадках, передбачених ч. 1 ст. 931 КПК, допускається при розгляді кримінальної справи у суді пред'явлення позову про відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину. Ці позови можуть пред'являтися закладом охорони здоров'я, органом Міністерства фінансів України або прокурором.

Хоча за буквальним змістом закону цивільний позов може бути пред'явлено у зв'язку з майновою шкодою, що вже сталася, однак дійсний смисл його полягає у тому, що потерпілий вправі також пред'являти позов про відшкодування збитків, які він неминуче повинен буде понести у результаті вчиненого злочину.

Цивільним позивачем є фізична або юридична особа, яка зазнала безпосередньо від злочину матеріальної (майнової) шкоди і пред'явила вимогу про відшкодування цих збитків у порядку кримінального судочинства (ст. 50 КПК).

Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя (залежно від того, до кого саме надійшла заява) зобов'язані перевірити наявність підстав для розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою. Про це особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу (ч. 1 ст. 50 КПК). Лише після визнання цивільним відповідачем дана особа стає учасником процесу і набуває відповідних процесуальних прав.

Процесуальні права потерпілого (ст. 49 КПК) і цивільного позивача (ст. 50 КПК) багато в чому подібні, але не збігаються. В одній частині вони є ширшими у потерпілого, а в іншій — у цивільного позивача. Ось чому у разі, коли особі злочином заподіяно матеріальної шкоди і пред'явлено позов про її відшкодування, слід визнавати особу одночасно і потерпілим, і цивільним позивачем, що дозволить їй користуватися правами того й іншого.

У стадії попереднього розслідування цивільний позивач, як особисто, так і через свого представника, має право подавати докази для підтвердження підстав і розміру позову, а також просити особу, яка провадить дізнання, або слідчого про збирання доказів. При цьому вказані особи не мають права відмовити цивільному позивачеві в його клопотанні, коли обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, можуть мати значення для справи (ст. 129 КПК). Крім того, в стадії попереднього розслідування цивільний позивач має право: клопотати перед слідчим і особою, яка провадить дізнання, про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову шляхом опису і накладення арешту на майно обвинуваченого; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, а також заявляти їм відводи; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, по яких попереднє слідство не провадилось, — після віддання обвинуваченого до суду.

У стадії судового розгляду цивільний позивач або його представник мають право бути присутніми при розгляді справи в суді; заявляти відводи і клопотання; висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; давати пояснення; брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків (статі 50, 268 КПК).

Цивільний позивач має право приносити скарги на вирок і ухвали суду у частині, що стосується цивільного позову. Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом (ст. 50 КПК).

Примикаючи до обвинувача, цивільний позивач в той же час зберігає самостійне становище у процесі. Він не зв'язаний позицією обвинувача і може, незважаючи на відмову останнього від обвинувачення, доказувати факт вчинення підсудним злочину.

ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов