§ 2. Органи, які ведуть кримінальний процес

 Суд — орган відправлення правосуддя. Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Отже, суд є єдиним органом держави, уповноваженим здійснювати правосуддя, в тому числі і у кримінальних справах. Конституція категорично забороняє делегування функції судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Лише суд у порядку, встановленому законом, своїм обвинувальним вироком при доведеності вини особи вправі визнати її винною у вчиненні злочину і піддати кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України).

 Правосуддя у кримінальних справах являє собою втілену в особливу процесуальну форму діяльність суду, яка здійснюється ним на демократичних засадах і полягає у розгляді і вирішенні кримінальних справ і у застосуванні на підставі закону і згідно з правосвідомістю покарання осіб, винних у вчиненні злочину. Процесуальна діяльність інших суб'єктів, у тому числі учасників кримінального процесу, покликана сприяти суду у повному, всебічному, об'єктивному здійсненні функцій правосуддя.

 При вирішенні кримінальної справи суд не зв'язаний висновками органів попереднього слідства, а також думкою учасників процесу. Всі питання, що підлягають вирішенню у судовому розгляді й у вироку — найважливішому акті правосуддя, — судді вирішують за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, в умовах, що виключають сторонній вплив. Таким чином, у межах своєї компетенції суд має всю повноту судової влади.

 Рішення судових органів можуть бути скасовані або змінені лише вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку. Вирок суду, що набрав законної сили, є обов'язковим для виконання всіма громадянами і посадовими особами.

 Суди в Україні являють собою інстанційну систему, різні ланки якої мають певне функціональне призначення. Так, суд, який вирішує у судовому засіданні питання про винність підсудного та призначення покарання, в разі визнання його винним, є судом першої інстанції. Кримінальні справи розглядаються у суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, а у випадках, передбачених чч. 2 і 3 ст. 17 КПК, колегіально у складі трьох професіональних суддів або двох професіональних суддів і трьох народних засідателів. Конституцією України (ст. 127) передбачена можливість участі у розгляді справи і присяжних.

 Вищі суди перевіряють за касаційним або окремим поданням прокурора, касаційною або окремою скаргою учасників процесу законність і обґрунтованість вироку, ухвал і постанов, які прийняті судом першої інстанції. Такі суди діють у складі трьох професіональних суддів і є судом другої, касаційної, інстанції.

 Вищі суди (суди вищої інстанції) розглядають також у порядку нагляду вироки, що набрали законної сили, ухвали і постанови судів нижчої інстанції, опротестовані уповноваженими на те прокурорами і головами вищестоящих судів. У таких випадках суд також діє у складі професіональних суддів і є наглядною інстанцією.

 Для забезпечення всебічного, повного і об'єктивного дослідження і вирішення кримінальної справи необхідно, щоб судді не були ні прямо, ні опосередковано заінтересовані у її вирішенні, були об'єктивними та неупередженими. Тому процесуальним законом встановлено порядок, за яким суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді справи і підлягає відведенню: 1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; 2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані у результатах справи; 4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя. У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою (ст. 54 КПК).

 Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку чи перегляді справи у порядку нагляду, не може брати участі у повторному розгляді тієї самої справи, якщо вирок, ухвалу або постанову у справі було скасовано судом вищестоящої інстанції. Суддя також підлягає відведенню, якщо він брав участь у вирішенні цієї самої справи у вищій судовій інстанції (ст. 55 КПК). Пояснюється це тим, що у такого судді вже склалася певна думка щодо справи, тому його точка зору при повторному розгляді справи була б упередженою.

 При наявності будь-якої з указаних підстав суддя і народний засідатель зобов'язані заявити самовідвід і відсторонитися від участі у справі. З цих же підстав відвід їм вправі заявити прокурор, громадський обвинувач, підсудний, захисник, громадський захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники. Відвід має бути заявлений до початку судового слідства; пізніша заява про відвід допускається лише у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства (ст. 56 КПК).

 Відвід судді, який розглядає справу одноособово, вирішується постановою голови районного (міського) суду, а відвід, заявлений голові цього суду при розгляді ним справи одноособово, — постановою голови міжрайонного (окружного) суду.

 Якщо справа розглядається судом колегіально, то відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якому заявлено відвід. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя або народний засідатель вважається відведеним. Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті (ст. 57 КПК) і виноситься ухвала про відмову або задоволення заявленого відводу.

 Об'єктивність і неупередженість суддів при розгляді справи мають виключно важливе значення, вони тісно пов'язані з незалежністю суддів і, як підкреслив Пленум Верховного Суду України у постанові від 12 квітня 1996 року № 4 "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів”, є необхідними передумовами для підвищення авторитету судової влади і судових рішень1. Звідси — особливі вимоги до законності складу суду. Вирок, ухвала, постанова підлягають обов'язковому скасуванню, якщо справу було розглянуто у незаконному складі (ст. 370 КПК).

 Прокурор у кримінальному процесі. Конституція України (ст. 121), КПК (ст. 25) і Закон України від 5 листопада 1991 року "Про прокуратуру”1 визначають завдання і повноваження прокурора у сфері кримінального процесу. Основним його обов'язком є своєчасне вжиття в усіх стадіях кримінального судочинства передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. У цьому суть правоохоронної діяльності прокурора у кримінальному процесі. Прокуратура у цілому і кожний прокурор покликані забезпечити утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист від посягань на гарантовані Конституцією та іншими законами України, а також міжнародно-правовими актами соціально-економічні, політичні і особисті права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України незалежність держави, її суспільний і державний устрій, політичну та економічну системи, а також захист інших охоронюваних законом соціальних цінностей.

 Специфічними є методи вирішення прокурором цих завдань у кримінальному судочинстві, вони втілюються у різні процесуальні форми залежно від тих конкретних завдань, які стоять перед даною стадією процесу.

 Найбільш широкими повноваженнями прокурор наділений у досудових стадіях кримінального процесу — порушення кримінальної справи і попереднього (досудового) розслідування, в яких він повною мірою реалізує свої функції нагляду за виконанням закону: він вправі (і зобов'язаний) безпосередньо вживати заходів до усунення порушень закону, якщо вони мали місце при провадженні дізнання і попереднього слідства, а також при провадженні оперативно-розшукової діяльності.

 У стадії порушення кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю порушення кожної кримінальної справи. Він вправі і сам порушити кримінальну справу. Якщо справу порушено слідчим чи органом дізнання без законних підстав і приводів, прокурор скасовує постанову слідчого чи органу дізнання, відмовляючи тим самим у порушенні справи. В разі безпідставної відмови в порушенні справи прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує кримінальну справу (ст. 100 КПК).

 У стадії попереднього розслідування кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю діяльності органів дізнання і попереднього слідства.

 Прокурор зобов'язаний вживати заходів до того, щоб жодний злочин не залишився нерозкритим і жодний злочинець не ухилився від відповідальності. Він зобов'язаний суворо наглядати за тим, щоб жоден громадянин не був підданий незаконному і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності або незаконному обмеженню у правах. Прокурор, зокрема, здійснює нагляд за тим, щоб ніхто не був підданий затриманню або арешту інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом. Він зобов'язаний вживати заходів до виявлення умов, що сприяли вчиненню злочину, та до їх усунення, а також залучення громадськості до боротьби з правопорушеннями.

 Прокурор у даній стадії процесу вправі давати органам дізнання і попереднього слідства обов'язкові для них вказівки щодо розслідування злочину та здійснення необхідних дій (обрання запобіжного заходу, притягнення як обвинуваченого, проведення експертизи тощо); вимагати від них для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови органів дізнання і попереднього слідства; усувати особу, яка проводить дізнання, і слідчого від подальшого ведення дізнання або слідства, якщо вони припустили порушення закону при розслідуванні справи; закривати або зупиняти провадження у кримінальних справах з підстав, вказаних у законі; розглядати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання. Прокурор вправі брати участь у провадженні дізнання і попереднього слідства, а в необхідних випадках особисто провадити розслідування по будь-якій справі або провадити окремі слідчі дії. Прокурор вправі вилучити будь-яку справу від органу дізнання і доручити провадження попереднього розслідування слідчому, а також передати справу від одного органу попереднього слідства іншому, від одного слідчого іншому (ст. 227 КПК).

 Після закінчення розслідування справи прокурор вирішує питання про затвердження обвинувального висновку й про направлення справи до суду (ст. 229 КПК).

 По справах про злочини, за якими як міра покарання передбачене довічне ув'язнення, органом віддання до суду є розпорядче засідання суду. Розгляд справи в розпорядчому засіданні відбувається з участю прокурора, який дає свій висновок з питань, що пов'язані з клопотаннями, заявленими в цьому засіданні учасниками процесу (статті 239, 240 КПК).

 У всіх судових стадіях прокурор, який бере участь у розгляді справи, суворо додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону, покликаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України "Про прокуратуру”).

 Основною формою участі прокурора у стадії судового розгляду є підтримання ним державного обвинувачення. У зв'язку з цим він бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Виходячи з вимог ст. 121 Конституції України, підтримання державного обвинувачення у суді є виключною прерогативою прокуратури. З урахуванням положень ст. 129 Конституції про змагальність у судочинстві і забезпечення доведеності вини Верховний Суд України визнав обов'язковою участь прокурора у судовому розгляді по всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком1.

 Підтримуючи у суді державне обвинувачення, прокурор керується вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на об'єктивній оцінці зібраних по справі доказів. Тому у випадках, коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого обвинувачення, він не лише вправі, а й зобов'язаний відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови. Однак така відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов'язку подальшого розгляду справи і вирішення її на загальних підставах (ст. 264 КПК).

 Поряд з підтриманням державного обвинувачення на прокурора покладається обов'язок представляти у випадках, визначених законом, інтереси громадянина або держави в суді (ст. 121 Конституції України). Однією з форм такого представництва є пред'явлення прокурором або підтримання ним пред'явленого потерпілим цивільного позову, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян (статті 29, 264 КПК).

 У стадії касаційного розгляду справи прокурор зобов'язаний внести на кожний незаконний або необґрунтований вирок касаційне подання на незаконні і необґрунтовані ухвали і постанови суду першої інстанції.

 При розгляді справи у касаційній інстанції прокурор обґрунтовує внесене касаційне або окреме подання, а також висловлює своє міркування щодо законності та обґрунтованості вироку чи іншого судового рішення, оскарженого учасниками процесу (ст. 360 КПК).

 Уповноважений на те прокурор опротестовує у порядку нагляду вироки, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, а також бере участь у розгляді справ наглядної інстанції — підтримує принесений ним чи вищестоящим прокурором протест або робить висновок по протесту голови відповідного суду чи його заступника (статті 384, 390, 399, 400 КПК).

 Прокурор здійснює нагляд за законністю виконання вироків та інших судових рішень (ст. 121 Конституції України, ст. 415 КПК).

 Викладеним і визначається процесуальне становище прокурора. Особливість його полягає в тому, що в досудових стадіях процесу прокурор має широкі владні повноваження, які дозволяють йому прийняти рішення з будь-якого питання, що виникає у справі. Від нього, зокрема, як і від слідчого, залежить подальший рух справи — закриття, зупинення, направлення для віддання обвинуваченого до суду.

 Однак суттєво змінюється процесуальне становище прокурора з того моменту, коли справа надходить до суду. У судових стадіях вся повнота влади належить суду: саме він уповноважений прийняти будь-яке рішення у справі, здійснюючи, таким чином, функцію правосуддя. Цим визначається і особливість тих процесуальних норм, якими наділяється у судових стадіях діяльність прокурора. Як державний обвинувач, одна із сторін у змагальному процесі, прокурор прагне переконати суд першої інстанції у правильності своїх тверджень щодо винності підсудного та з інших питань, які виникають у справі, але рішення по них ухвалює не прокурор, а суд. Прокурор, таким чином, покликаний сприяти суду у прийнятті рішень, що відповідають вимогам закону. Повною мірою сказане стосується також діяльності прокурора в інших судових стадіях.

 Слідчий і його процесуальні повноваження. Органами попереднього слідства є слідчі територіальної і військової прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки (ст. 102 КПК).

 Слідчий зобов'язаний повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні, а також обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини. Він зобов'язаний також оперативно і у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи до їх усунення. Слідчий використовує допомогу громадськості для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також для припинення і розкриття злочину та розшуку злочинців.

 При провадженні попереднього слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора. Разом з тим процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справи, прийняття по них законних і обґрунтованих рішень.

 Слідчий взаємодіє з органами дізнання у ході провадження розслідування. Він вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, вимагати від них допомоги при виконанні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є обов'язковими для органів дізнання (ч. 3 ст. 114 КПК). Владні повноваження слідчого виявляються в тому, що його постанови, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ч. 5 ст. 114 КПК).

 Начальник слідчого відділу (підрозділу). Закон (п. 6а ст. 32 КПК) визначає коло осіб, які іменуються начальниками слідчого відділу (точніше — підрозділу), а саме: начальник слідчого управління, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, а також податкової міліції, які діють у межах своєї компетенції; що ж до начальників відповідних слідчих підрозділів прокуратури, то вони наділені повноваженнями прокурорів і як прокурори здійснюють наглядні функції за законністю провадження попереднього слідства.

 Повноваження начальника слідчого відділу визначені ст. 1141 КПК. На нього покладено перш за все контроль за своєчасністю дій слідчого по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вжиття заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження попереднього слідства. Він несе персональну відповідальність за належну організацію діяльності слідчого апарату і її результати. Цим визначаються і його широкі повноваження: він вправі перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження попереднього слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим; він вправі також брати участь у провадженні тих чи інших слідчих дій та особисто провадити у повному обсязі попереднє слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

 Начальник слідчого відділу забезпечує взаємодію слідчого апарату з іншими службами органів внутрішніх справ і безпеки.

 Вказівки начальника слідчого відділу даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження слідчим цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.

 Вказівки прокурора в кримінальних справах, зроблені відповідно до його процесуальних повноважень, обов'язкові для начальника слідчого відділу. оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.

 Органи дізнання і їх процесуальні повноваження. Органами дізнання є: 1) міліція; 11) податкова міліція; 2) органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання; 3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи; 4) митні органи — в справах про контрабанду; 5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ; 6) органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежних правил; 7) органи прикордонної охорони — у справах про порушення державного кордону; 8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК).

 Діяльність органів дізнання розрізняється залежно від того, діють вони у справах про злочини, які закон (ст. 71 КК) відносить до тяжких, чи у справах, які не є тяжкими.

 За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального законодавства, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила; після цього орган дізнання протягом не більше 10 днів від дня встановлення особи, що вчинила злочин, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження (ч. 1 ст. 104 КПК).

 По другій категорії кримінальних справ — про тяжкі злочини — орган дізнання після порушення кримінальної справи зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строку не більше 10 днів з моменту порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 104 КПК). Якщо ж у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати необхідні оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки (ч. 3 ст. 104 КПК).

 Таким чином, дізнання за чинним законодавством завжди є розслідуванням, що передує попередньому слідству. Винятками з цього правила є особливий порядок провадження по справах про злочини, названі в ст. 425 КПК, який іменується протокольною формою досудової підготовки матеріалів (глава 35 КПК); зібрані органом дізнання по цих справах матеріали не передаються слідчому, а через прокурора надсилаються безпосередньо до суду.

 Слід розрізняти поняття орган дізнання і особа, яка провадить дізнання (дізнавач). Орган дізнання представляє керівник цього органу, його начальник. На ньому лежить прямий обов'язок забезпечити належне провадження дізнання, його організацію; через це він не лише вправі сам провести дізнання в повному обсязі чи виконати окремі слідчі дії, а й доручити провадження дізнання конкретній посадовій особі — особі, яка провадить дізнання. Саме ця особа безпосередньо розслідує справу, керуючись вимогами кримінально-процесуального закону. Однак, на відміну від слідчого, особа, яка провадить дізнання, законом обмежена в своїх повноваженнях. Це пояснюється самим характером дізнання, його метою — забезпечити шляхом провадження, як правило, невідкладних слідчих дій збереження "слідів” злочину, закріплення доказів і прийняття лише таких рішень, на підставі яких слідчий міг би приступити до повного та всебічного розгляду справи і завершити її провадження у досудовій стадії процесу. Звідси — обмежене коло рішень, яке орган дізнання і особа, яка його проводить, вправі прийняти у справі; на відміну від слідчого, вони, зокрема, не можуть притягати особу як обвинуваченого, завершувати розслідування справи складанням обвинувального висновку. Якщо слідчий, як вже зазначалося, рішення у справі за загальним правилом приймає самостійно, то особі, яка провадить дізнання, для прийняття рішення необхідно одержати згоду свого керівництва, начальника органу дізнання.

 Підстави і порядок відводу прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання. Прокурор підлягає відводу у тих самих випадках і з тих самих підстав, що і суддя. Однак, якщо прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства в справі, при розгляді справи у суді першої інстанції, у касаційному порядку, то ці обставини не є підставою для його відводу.

 Питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а у суді — суд, який розглядає справу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він одноособово вирішує питання про відвід прокурора (ст. 58 КПК).

 Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу з тих самих підстав, що і суддя. Однак їх участь у дізнанні і попередньому слідстві, що проводилось раніше по даній справі, не є підставою для відводу.

 За наявності зазначених у законі підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. Відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений підозрюваним, обвинуваченим, їх захисниками, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом 24 годин (ст. 60 КПК).