РОЗДІЛ 2.

ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ

2.1. Поняття чинності кримінального закону в часі

Кримінальний закон, як і всяке інше явище об'єктивної дійсності, з необхідністю існує у часі. Інакше кажучи, його зміст і форма в їх єдності є не постійно існуючими, а визначаються певними часовими рамками. І при цьому темпоральні властивості кримінального закону самі по собі є предметом правового регулювання, при чому регулюються вони як самим кримінальним законом (статті 4, 5 КК України), так і актами конституційного законодавства України (статті 57, 58, 94 Конституції України, а також інші нормативно-правові акти). Таким чином, часові рамки існування кримінального закону отримали нормативне закріплення. У зв'язку з цим, підлягають окремому дослідженню питання появи та зникнення кримінального закону як явища об'єктивної дійсності, яке існує протягом певного часового періоду.

Визначальним моментом у такому дослідженні має бути констатація того, що час як такий не є юридичною категорією. Поряд з категорією простору він є особливим загальним співвідношенням явищ дійсності, є одним з видів діалектичного співвідношення матеріальних станів. За своєю суттю час є особливою категорією діалектики, а тому, як зазначає В.І. Свідерський, будь-яке наукове дослідження явищ, пов'язаних з часом, повинне проводитися з урахуванням цих його властивостей[169]. На думку Р.А. Аронова та В.В. Терентьєва час, як і простір, не наділені ні геологічними, ні біологічними, ні правовими чи іншими властивостями. "Всі ці властивості, – вказують вони, – притаманні відповідним системам явищ та взаємовідношенням між ними”[170]. Дотримуючись цих же відправних положень, П.М. Рабінович справедливо стверджує, що право регулює не час як такий (оскільки діалектичні категорії не підвладні правовому регулюванню), а часові (темпоральні) параметри об'єктивних явищ, функціонуючи як один із засобів, інструментів освоєння часу[171].

Таким чином, законодавством України регулюються (визначаються) лише межі (початкова та кінцева) існування кримінального закону в часі, а не сам час існування кримінального закону, як абсолютний об'єктивний його атрибут, що є формою послідовних існувань кримінального закону одномірно і односпрямовано від минулого до майбутнього[172]. Час, протягом якого існує кримінальний закон (як, втім, і будь-який інший закон), прийнято називати часом чинності кримінального закону, початковий момент цього часу – моментом (часом) набуття чинності законом, а кінцевий – моментом (часом) втрати чинності законом. Отже чинність кримінального закону – це його існування протягом певного проміжку часу, протягом якого закон "живе” – від його появи і до зникнення.

Проте, закон як такий з'являється ще до набуття ним чинності. В Конституції України документ, Прийнятий Верховною Радою України, ще не підписаний її Головою, вже називається законом (частина 1 статті 94). Таким чином, з точки зору Конституції України, законопроект стає законом з моменту голосування за нього в цілому, тобто ще задовго не лише до набуття ним чинності, а й до його опублікуванні і навіть підписання Головою Верховної Ради України та Президентом України. У зв'язку з цим, багатьмя правизнавцями чинність як час існування закону обмежується вказанням на певні додаткові ознаки. Так, на думку О. Плечій "чинність можна сформулювати як здатність (можливість) нормативно-правового акта здійснювати вплив на поведінку суб'єктів з визначеного моменту”[173]. М.М. Жовтобрюх пише, що "чинність звичаєвого права визначається як властивість звичаєво-правових норм діяти за певних умов і мати юридичну силу”[174].

Дійсно, в нормативно-правових актах і науковій юридичній літературі поняття "чинність закону” часто вживається в одному синонімічному ряду з поняттями "дія закону” і "сила закону”. Так, наприклад, в самому КК України в статті 4, яка має назву "Чинність (курсив мій – Ю.П.) закону про кримінальну відповідальність в часі”, встановлюється, що "злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв (курсив мій – Ю.П.) на час вчинення цього діяння” (частина 2 названої статті). Очевидно, що законодавець в даному разі розглядає поняття чинності і дії кримінального закону як тотожні. Точно так же поняття чинності і дії закону часто ототожнюються і науковій літературі, при чому як в кримінально-правовій[175], так і в роботах із загальної теорії права[176]. Не рідко поняття чинності закону синонімізується і з поняттям сили закону, коли говорять, наприклад, про вступ закону в силу[177]. Очевидно такий підхід породив до життя широко вживаний у літературі термін "зворотна сила кримінального закону”. Іноді навіть говорять про "зворотну чинність закону”[178].

Очевидно, що для ототожнення понять "чинність”, "дія” і "сила” закону є певні підстави з погляду їх лінгвістичного тлумачення. Так, в академічному "Словнику української мови” слово "чинність” тлумачиться як властивість за значенням "чинний”, а останнє означає – "який діє за певних умов, має юридичну силу”[179]. У той же час "сила” в одному із своїх значень означає "чинність, дієвість”[180]. Тому використання названих термінів як синонімів в не може викликати жодних заперечень, якщо воно здійснюється в позаюридичних текстах і публікаціях.

Разом з тим, термінологія юридичної науки, а тим паче – термінологія законодавства повинна бути чіткою, однозначною і по можливості не допускати синонімії. Кожен термін, який використовується в текстах нормативно-правових актів і в наукових публікаціях повинен означати окреме поняття, яке має власний зміст, відмінний від змісту інших, хай і суміжних понять. Тому уявляється недоцільним використовувати в законодавстві і юридичній науці терміни "чинність”, "сила” і "дія” закону як синоніми, тим паче, що поняття, які вони означають різняться між собою.

Вище вже відзначалося, що сила закону визначається його місцем в ієрархії правових актів. Вона полягає в здатності закону превалювати над іншим правовим актом у разі виникнення колізії між ними. Зокрема, закон (будь-який, у тому числі й кримінальний), має вищу юридичну силу, ніж постанови Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування. Тому у разі виникнення колізії з ними, кримінальний закон підлягає переважному застосуванню. У той же час, кримінальний закон має меншу юридичну силу, ніж Конституція України та чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Тому у разі виникнення колізії кримінального закону з цими нормативно-правовими актами, застосуванню підлягатимуть саме вони, а не закон.

У зв'язку з викладеним, силу закону, яка є його статичною характеристикою і встановлюється завжди у порівнянні з тим чи іншим правовим актом, який є одночасно чинним з ним, не можна ототожнювати з чинністю закону, яка є його динамічною характеристикою і полягає, як відзначалося вище, в об'єктивному існуванні закону протягом певного відрізку часу.

Точно так же не можна і ототожнювати чинність закону з його дією. Поняття "дія кримінального закону” та його відмінність від поняття "чинність кримінального закону” стане предметом окремого дослідження у підрозділі 3.1. цієї роботи. Тут же зазначу, що чинність закону є лише передумовою для його дії. Тільки такий закон, який набув чинності, може діяти, тобто реально впливати на суспільне відношення, визначаючи його зміст – права та обов'язки суб'єктів цього відношення. У зв'язку з цим чинність і дія закону не є тотожними поняттями і в самому кримінальному законі слід було б чітко і точно використовувати відповідну термінологію. Так, в частині 2 статті 4 КК України, в якій встановлюється загальне правило дії кримінального закону в часі, говориться про те, що "злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння”. Очевидно, що на момент вчинення діяння, закон щодо нього ще не діє. Проте, його злочинність і караність визначається тим кримінальним законом, який існував на момент його вчинення, тобто був чинним. У зв'язку з цим більш точним було б використання в цитованому приписі кримінального закону терміну "чинний”, в результаті чого і з урахуванням інших необхідних змін частина 2 статті 4 КК України могла б бути викладена, наприклад у такій редакції: "Злочинність діяння та кримінальна відповідальність за нього визначаються кримінальним законом, чинним на час вчинення цього діяння”. Крім того, має бути уточнена термінологія і в назвах статей 6 "Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України”, 7 "Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України” та 8 "Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцем або особою без громадянства за межами України” КК України. Зрозуміло, що в цих статтях йдеться не про часові рамки існування кримінального закону, а про можливість його застосування до злочинів, вчинених у певному місці (на території України чи за її межами), тобто про можливість дії кримінального закону у правовідносинах, породжених юридичним фактом, що мав місце на певній території. Саме тому у назвах статей 6, 7 та 8 КК України термін "чинність” слід замінити терміном "дія”, після чого вони з урахуванням інших необхідних змін могли б отримати, наприклад, такі назви: Стаття 6. "Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених на території України”; Стаття 7. "Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України”; Стаття 8. "Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених іноземцем або особою без громадянства за межами України”.

Зрозуміло, що з огляду на викладене вище, не можна ототожнювати між собою і терміни "дія” та "сила” закону, оскільки означувані ними поняття є різними за своїм змістом. У зв'язку з цим уявляється правильним послідовне використання законодавцем і в Конституції України, і в КК України терміну "зворотна дія” закону в часі. У той же час, не можна підтримати тих криміналістів, які й після набуття чинності Конституцією України та КК України 2001 року продовжують послугуватися терміном "зворотна сила” кримінального закону[181]. Очевидно, що сила закону є різнопорядковим явищем з його дією, а тому підміняти одне іншим неприпустимо.

Таким чином, викладене вище дозволяє дійти висновку, що чинність кримінального закону – це його темпоральна (часова) характеристика, яка полягає в об'єктивному існуванні кримінального закону як такого протягом певного часу, коли він має юридичну силу, тобто знаходиться на певному місці в ієрархії правових актів – від моменту набуття чинності і до моменту її втрати. Тому, для того, щоб встановити час чинності кримінального закону саме й слід визначити початковий та кінцевий моменти його існування: момент "народження” ("появи”) закону, тобто набуття ним чинності, та момент його "смерті” ("зникнення”), тобто втрати ним чинності.

При цьому слід мати на увазі, що в поява та зникнення кримінального закону так би мовити в чистому виді, тобто набуття чинності кримінальним законом, який повністю є новим, і одночасно втрата чинності всім попереднім кримінальним законом, є достатньо рідкісним явищем. Воно має місце тільки під час повного реформування кримінального закону, коли на зміну одному Кримінальному кодексу приходить інший. Саме в таких випадках можна говорити про те, що з'явився (набув чинності) один кримінальний закон і зник (втратив чинність) інший. Однак такі події достатньо рідко мають місце.

В переважній же більшості інших випадків, коли до КК вносяться зміни чи доповнення, говорити про набуття чи втрату чинності новим кримінальним законом можна лише з певною мірою умовності. Вище вже відзначалося, що закони про внесення змін або доповнень до КК України самостійного юридичного значення не мають, оскільки з моменту набуття ними чинності вони стають частиною форми і змісту самого КК. Тому такий закон, набувши чинності, власне і перестає бути окремим законом. У зв'язку з викладеним, більш точно у даному випадку було б говорити про набуття чинності новою редакцією КК (з урахуванням змін та доповнень, внесених до нього) і втрату чинності попередньою редакцією. Проте, оскільки Конституція України та КК України регулюють порядок набуття чинності саме законом, а не новою його редакцією, а зміни та доповнення до КК України, хоч і не є окремими кримінальними законами, тим не менше вносяться саме законами, надалі автор буде користуватися термінами "набуття чинності” і "втрата чинності” кримінальним законом, а не певною його редакцією, усвідомлюючи при цьому зазначені вище особливості даних законів, які роблять використання таких термінів до певної міри умовним.

Вернуться к содержанию