1.4. Питання адекватності термінології

Визначення поняття закону, який встановлює діяння, що є злочинами, та відповідальність за них, а також встановлення змісту цього поняття з необхідністю піднімає проблему віднайдення адекватного терміну для його позначення. З точки зору формальної логіки "всяке поняття виражається в слові, а часто і в декількох словах”, а "словесне вираження поняття називається іменем”[152]. При цьому ім'я поняття "з відтінком спеціального (наукового) його значення, що уточнюється в контексті якої-небудь теорії або галузі знання” прийнято називати "терміном”[153]. Вище автор цих рядків послуговувався для позначення досліджуваного явища терміном "кримінальний закон”. Однак такий термін на разі оспорюється окремими криміналістами[154] і, більше того, сам КК України в своєму тексті містить інший термін – "закон про кримінальну відповідальність”. У зв'язку з викладеним питання вибору найбільш адекватного терміну для позначення закону, який визначає злочини та кримінальну відповідальність за них сьогодні набуло в Україні відомого рівня актуальності.

Ніким не заперечується те, що в терміні, яким має позначатися досліджуване поняття, повинно міститися слово "закон”. Проблема постає лише в тому, як цей закон назвати. Очевидно, що назва цього закону (зокрема інші слова з терміну, який означає його як поняття) повинна відображати його особливість, відмінність від інших законів. Вище вже відзначалося, що відмінність досліджуваного закону від інших проводиться за ознаками його змісту, тобто за характером нормативно-правових приписів, що містить цей закон. Якщо ж виходити з того, що змістом досліджуваного закону є нормативно-правові приписи, що визначають, які діяння є злочинами, та кримінальну відповідальність, якій підлягають особи, що їх вчинили, то логічним буде висновок про те, що в терміні, яким позначається дане поняття, повинна мати місце вказівка саме на це. І дійсно, вітчизняна та світова практика свідчить про те, що в різних країнах закони, які визначають діяння, що є злочинами, та кримінальну відповідальність за них, отримують свою назву від назви одного з цих двох своїх основних інститутів: або від злочину, або від відповідальності (покарання).

Звернення до доступного мені законодавства окремих зарубіжних країн свідчить, що від назви злочину отримали свою назву відповідні закони в Австралії (Criminal Code), Англії та Уельсі (Criminal Law Act), США (Federal criminal code end rules. Title 18. Crimes and criminal procedure – у федеральному Зводі законів) та деяких інших країнах. Від назви покарання іменуються відповідні закони в Австрії (Strafgesetzbuch), Болгарії (Наказателен кодекс), Польщі (Kodeks karny) та низці інших країн.

В цьому плані універсальною є назва відповідного закону в Російській Федерації (Уголовный кодекс), оскільки російське слово "уголовный” має етимологічний зв'язок з обома основними інститутами даної галузі законодавства. Воно пов'язане з інститутом злочину, оскільки в староруському кримінальному праві (стаття 6 Розширеної редакції Руської правди) "головником” іменувалася особа, яка вчинила найтяжчий злочин – вбивство, а також і з інститутом кримінальної відповідальності, оскільки "головничеством” там же називається грошове стягнення, що накладалося на вбивцю[155]. Таким чином, в російській мові вдалося уникнути характерного для більшості інших мов надання переваги одному з інститутів даної галузі законодавства, "і в цьому сенсі поняття кримінального (рос.: "уголовного” – Ю.П.) права якби об'єднує обидві ідеї (і злочину, і покарання), не надаючи переваги жодній з них”[156]. Визнаючи названі переваги терміну "уголовный”, і вважаючи його етимологічно українським, М.Й. Коржанський виступив з пропозицією ввести його до української юридичної термінології, у зв'язку з чим іменувати "кримінальний закон” "уголовним законом”, "кримінальне право” "уголовним правом” і так далі[157]. Проте, така пропозиція не отримала підтримки ні законодавцем, ні в науковій літературі, у зв'язку з чим і сам її автор в подальшому відмовився від використання запропонованого ним терміну[158].

В українській мові закон, який визначає злочини та кримінальну відповідальність за них, традиційно називався кримінальним законом. Тобто, українська назва цього закону походить від назви першого з основних його інститутів – інституту злочину (латинською мовою – crimen). Зрідка в неюридичних джерелах також використовується термін "карний закон”, що має походження від назви другого з його основних інститутів – покарання (відповідальності) за злочин, а окремі юристи навіть пропонують офіційно іменувати Кримінальний кодекс Карним[159]. При цьому в словниках української мови "кримінальний” і "карний” розглядаються як синоніми[160], хоча Л. Василькова, яка спеціально досліджувала походження і зміст терміна "кримінальний”, приходить до висновку про необхідність надання переваги саме йому, з можливістю використання терміну "карний” "з метою уникнення тавтологічних словосполучень у перекладі російських термінологічних одиниць”[161].

При прийнятті КК України 2001 року законодавець за пропозицією народних депутатів М.Ю. Бродського, С.В. Ківалова та В.Й. Развадовського замінив в тексті КК України традиційний термін "кримінальний закон” терміном "закону про кримінальну відповідальність”[162]. У зв'язку з цим постає питання про те, який же термін – "кримінальний закон” чи "закон про кримінальну відповідальність” – має більше переваг і більш точно означає закон, який визначає злочини та відповідальність за них? На думку В.І. Борисова "кримінальний закон” і "закон про кримінальну відповідальність” – тотожні поняття, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики чинного кримінального законодавства України”[163]. Сказане, на мій погляд, викликає необхідність декількох застережень щодо співвідношення термінів "кримінальний закон” і "закон про кримінальну відповідальність”.

По-перше, використання в тексті КК України 2001 року терміну "закон про кримінальну відповідальність”, очевидно, стало наслідком непослідовності Верховної Ради України у врахуванні та відхиленні пропозицій народних депутатів щодо проекту КК України при його прийнятті. Вище вже зазначалося, що на етапі опрацювання проекту нині чинного КК України в комітетах Верховної Ради України народним депутатом України О.М. Бандуркою була внесена пропозиція змінити його назву на "Кодекс законів України про кримінальну відповідальність”. З цією пропозицією була логічно пов'язана пропозиція народних депутатів України М.Ю. Бродського, С.В. Ківалова та В.Й. Развадовського про заміну терміна "кримінальний закон” терміном "закон про кримінальну відповідальність”. Як відомо, Верховна Рада України не підтримала (відхилила) пропозицію про зміну назви Кодексу, однак підтримала (не відхилила) пов'язану з нею заміну терміну "кримінальний закон” терміном "закон про кримінальну відповідальність”, через що останній і з'явився в остаточному варіанті КК України. Така непослідовність створила досить цікаву ситуацію, коли у назві кодексу та його тексті для позначення одного й того ж поняття стали вживатися різні терміни. В назві кодексу говориться про "кримінальний кодекс”, інакше кажучи – про "кримінальний закон”, оскільки кодекс, як вже відзначалося вище, це особливий різновид закону. У той же час, далі за текстом говориться вже про "закон про кримінальну відповідальність”. Очевидно, що така неузгодженість термінів має бути законодавцем усунута, при чому шляхом заміни терміну "закон про кримінальну відповідальність” терміном "кримінальний закон”. На користь цього, окрім наведеного вище аргументу (непослідовність законодавця при відхиленні депутатських пропозицій до проекту КК України), говорить і те, що назва закону має поширюватися на весь його текст. І при цьому терміни, які використовуються у тексті закону, не повинні суперечити його назві.

По-друге, кримінальний закон, як вже неодноразово відзначалося, визначає два взаємопов'язані явища: злочин та кримінальну відповідальність за нього, які є основними його інститутами. Тому, коли говорять, що це "закон про кримінальну відповідальність”, тим самим забувають те, що він ще є й "законом про злочин”. Звичайно, і термін "кримінальний закон” має генетичну пов'язаність лише з одним з названих основних його інститутів – інститутом злочину. Проте, за довгі роки його вживання він у багатьох європейських мовах, у тому числі й в українській, дістав етимологічний зв'язок і з інститутом кримінальної відповідальності (покарання). Згадаймо хоча б застарілу українську назву в'язниці – "кримінал”[164]. Тому слушним уявляється висновок Л. Василькової про те, що "саме цей термін ("кримінальний” – Ю.П.) можна вважати більш-менш вдалим відповідником до рос. уголовный, оскільки він включає і значення "карний”, адже вчинення злочину спричиняє покарання, яке передбачається законом та призначається судом”[165]. Таким чином, і з лінгвістичної точки зору термін "кримінальний закон” видається більш вдалим, ніж "закон про кримінальну відповідальність” для позначення закону, який визначає злочини, та відповідальність за них.

По-третє, термін "кримінальний закон” є традиційним і звичним для вітчизняної правової системи, він також є усталеним в науці, відомий практичним працівникам, використовується в іноземному законодавстві. Інакше кажучи, він вже давно "прижився”, адекватно відображає сутність означуваного ним поняття, недвозначно сприймається переважною більшість вчених та правозастосувачів. Тому відмова від нього і з цього погляду уявляється передчасною. Однак, якщо правозастосовчі органи пов'язані термінологією, яку використовує законодавець, у зв'язку з чим в офіційних документах повинні послугуватися терміном "закон про кримінальну відповідальність”, то поширювати таке ж правило і на наукове середовище уявляється не виправданим.

З огляду на викладене, вважаю, що на сьогодні вченим-криміналістам немає підстав відмовлятися від терміну "кримінальний закон”. Саме тому він використовується і в цьому дослідженні. При цьому, говорячи про "кримінальний закон”, я розумію його не як злочинний закон[166], не як закон поведінки криміналітету[167], а в значенні "який стосується вивчення злочинів і злочинності, боротьби з ними і запобігання злочинам”[168], точніше – який стосується визначення злочинів і кримінальної відповідальності за них.

Що ж до того, що в тексті КК України застосовується інший термін, то це не може бути причиною для зміни наукової термінології. Навпаки, наука на разі повинна довести необхідність уточнення термінологічного апарату КК України.

Вернуться к содержанию