§ 9. Принцип національної мови судочинства - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина

 

§ 9. Принцип національної мови судочинства

 Суть принципу полягає в тому, що у більшості випадків судочинство в Україні провадиться українською мовою. Однак у місцях проживання великих груп громадян інших національностей воно може здійснюватися мовою більшості населення даної місцевості.

 Особам, які не володіють мовою судочинства, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати у суді рідною мовою і користуватись послугами перекладача (ст. 19 КПК, Закон про мови в Українській РСР2, ст. 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року).

 Закріплюючи це принципове положення в Загальній частині КПК, законодавець керувався перш за все міркуваннями про те, щоб провадити судочинство мовою держави, від імені якої проголошується вирок, а також зробити доступним кримінальний процес населенню даної місцевості, тобто гласним, відкритим.

 Зміст принципу, як видно з ч. 2 ст. 19 КПК, включає поняття "володіння мовою судочинства”, яке означає вміння вільно говорити і розуміти зміст висловленого. Це сприяє досягненню істини і, передусім, забезпечує обвинуваченому право на захист, оскільки законний інтерес учасника процесу полягає не лише в тому, щоб розуміти сказане, а й бути вірно зрозумілим.

 "Володіння мовою судочинства” — поняття оціночне. Ступінь володіння мовою визначає особа, яка веде процес, у силу принципу публічності, оскільки саме на неї покладається обов'язок всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

 Для того щоб визначити, чи володіє учасник процесу мовою судочинства, відповідна посадова особа повинна перш за все з'ясувати його особисту думку. Якщо суб'єкт процесу робить заяву про те, що він не володіє мовою судочинства, то це означає, що незалежно від внутрішнього переконання, що склалось з даного приводу у посадової особи, заінтересованій особі повинно бути надане право користуватися послугами перекладача, оскільки це процесуальне право нічим і ніким не може бути обмежене.

 Якщо ж учасник процесу, особливо обвинувачений, підозрюваний, підсудний вважають, що вони володіють мовою судочинства і цим обґрунтовують свою відмову від послуг перекладача, то для певної посадової особи ця думка не є обов'язковою, своє рішення вона приймає на основі глибокого вивчення особистості учасника процесу, його відповідних здібностей.

 Уся інформація, одержана з порушенням принципу національної мови судочинства, не має доказового значення, оскільки в подібних випадках виникають сумніви, які не можуть бути усунуті, у тому, що обвинувачений мав усі можливості для захисту, а інші учасники процесу — для належної реалізації своїх прав. На ці обставини наголошує Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 березня 1988 року № 3 "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування”1. З цього положення випливає важливе правило застосування даного принципу у практичній роботі: і попереднє слідство, і судовий розгляд справи повинні вестись однією і тією ж мовою.

 Послуги перекладача є безкоштовними. Неприпустимо виконання функцій перекладача родичами учасників процесу, захисником або іншими особами, заінтересованими у результатах вирішення справи.

 Частина 3 ст. 19 КПК вимагає, щоб слідчі і судові документи відповідно до встановленого порядку вручалися підсудному, засудженому і виправданому в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Переклад цих документів покладається відповідно на слідчі чи судові органи.

ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов