§ 7. Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону

 Основний принцип побудови правової держави — поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову — обумовлює загальне прагнення наповнити останню конкретним змістом, який полягає, зокрема, в забезпеченні незалежності суддів при відправленні правосуддя.

 Чинне законодавство закріплює одне з провідних положень судочинства: при здійсненні правосуддя судді і народні засідателі незалежні і підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції України). Вирішення кримінальних справ відбувається на основі закону в умовах, що виключають вплив на суддів у будь-який спосіб (ст. 126 Конституції, ст. 18 КПК).

 Незалежність суддів при здійсненні процесуальної діяльності означає таке.

1. Розгляд і вирішення конкретної кримінальної справи відбувається виключно на основі закону.

2. незалежність суддів від впливу і думки різних органів влади і управління, суспільства, окремих осіб.

 Закон передбачає кримінальну відповідальність за вчинення тиску на суд у будь-якій формі з метою перешкодити всебічному, повному і об'єктивному розгляду конкретної справи (статті 1761, 1762 КК). Передбачено також адміністративну відповідальність за прояв неповаги до суду (ст. 1853 КпАП), перешкоду явці до суду народному засідателю (ст. 1855 КпАП), незастосування заходів по окремій ухвалі (ст. 1856 КпАП). Законом України від 23 грудня 1993 року "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”2 передбачено додаткові права цим категоріям працівників, у тому числі право "застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна” (ст. 3 Закону).

3. Незалежність суддів від вищестоящого суду.

Скасовуючи вирок і направляючи справу на новий судовий розгляд, вищестоящий суд не має права вирішувати наперед питання про оцінку доказів і висновки суду (статті 376, 395 КПК).

4. незалежність суду від висновків органів попереднього слідства і прокурора, а також від висновків і поглядів учасників судового засідання.

 Суд (суддя) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням; ніякі докази для них не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК). Усі рішення повинні бути мотивованими і базуватися на аналізі всіх доказів у сукупності. Таким чином, незалежність суду від поглядів інших посадових осіб має відповідним чином оформлюватись у вигляді обґрунтування прийнятих рішень.

 Розглядаючи справу, судді досліджують не тільки вже зібрані у справі докази, але й у разі потреби залучають і нові (ст. 296 КПК).

5. Незалежність усередині самої судової колегії, зокрема народних засідателів від суддів, суддів, які входять до складу суду, від головуючого, тобто можливість кожного із суддів і народних засідателів брати участь у дослідженні доказів, в обговоренні і прийнятті рішень за своїм внутрішнім переконанням.

 Незалежність суддів і народних засідателів усередині колегії забезпечується, зокрема тим, що всі вони мають рівні права; головуючий голосує останнім (ст. 325 КПК), і суддя, який залишився у меншості, має право висловити письмово свою окрему думку (статті 339, 380, 392 КПК).

 Незалежність і недоторканність суддів посилюються відповідними положеннями Конституції України. Згідно зі ст. 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Пленум Верховного Суду України у постанові від 12 квітня 1996 року № 4 "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів”1, звертає увагу судів на конкретні питання реалізації відповідних положень Конституції.