§ 2. Система принципів кримінального процесу

 З позиції теорії систем право в цілому являє собою відкриту незавершену (динамічну) систему, якій властива деяка стабільність елементів. Ця стабільність, що передбачає і змінюваність, багато в чому зумовлюється наявністю принципів, внутрішньоправова функція яких полягає в об'єднанні всіх компонентів юридичної надбудови держави, внесенні одноманітності в усю систему юридичних норм. Без єдиних принципів, що пронизують все право в цілому, важко говорити про єдину систему права, взаємовідповідності окремих його частин.

 Та чи інша множинність об'єктів може бути визнана системою лише при наявності системоутворюючих зв'язків, які забезпечують системі властивість цілісності. Щодо системи права, то ними є зв'язки генетичні, структурні (зв'язки побудови), субординації, координації (взаємозв'язок), управління.

 Для принципів найбільш характерними є зв'язки координації (взаємодії). Відносини доповнюваності принципів, притаманні цій сфері правового регулювання, забезпечують в цілому несуперечливість системи. Зв'язок між принципами настільки безпосередній, що порушення одного неминуче тягне за собою порушення іншого. Так, недотримання принципу національної мови судочинства порушує принципи публічності, "об'єктивної істини”, забезпечення обвинуваченому права на захист. Ігнорування принципу безпосередності створює перепони для дії принципів гласності, змагальності і, кінець-кінцем, обмежує одне з найприродніших прав людини — право на захист.

 Таким чином, тільки система права в цілому обумовлює гуманізм кримінально-процесуальної діяльності, достовірність і справедливість остаточного рішення у кримінальній справі. Тому для осіб, які застосовують право, принципи є не лише керівництвом до дії, але й вимогою йти у встановленому напрямку відповідно до тієї ідеї, яка на цей час є провідною у даному суспільстві та державі.

 Стосовно ж зв'язків субординації, то для принципів вони не характерні. Принципи рівновеликі і не перебувають у стані взаємопідлеглості. Актуальним з цих позицій є питання про доцільність поділу принципів на ті, що закріплені у Конституції, та інші, які застосовуються в науці кримінального процесу для вивчення відповідних закономірностей. Така класифікація має право на існування, але це зовсім не означає, що є різниця в силі імперативу, нормативності закріплених у Конституції та інших законах принципів, оскільки принцип — це завжди узагальнена сутність явища. А суті не буває більше або менше, її завжди буває стільки, щоб надати явищу, предмету якісної самобутності.

 На таких позиціях стоїть більшість вчених-процесуалістів. Тому немає і не може бути підстав для визнання окремих принципів процесу "найважливішими” або "провідними”, "основними”. Принципи тому й є найбільш узагальненими нормами права, що вони однаковою мірою важливі, незалежно від правового вираження та діапазону їх дії.

 Що стосується принципів, закріплених у Конституції, то ніяких переваг, окрім привілею бути джерелом для майбутнього правотворчого процесу, ці принципи не мають.

 В юридичній літературі існують різні погляди на систему принципів кримінального процесу. Один з них полягає у тому, що у кримінальному процесі діють дві системи принципів: судоустрою та суто кримінально-процесуальні. До принципів судоустрою відносять ті, що визначають компетенцію різних ланок судової системи у ході розслідування і вирішення справи та вимог до організації самого суду (організаційні, організаційно-функціональні). Суто кримінально-процесуальними називаються принципи, які пов'язані з встановленням правового становища особи у кримінальному процесі і таким чином відображають державно-правовий статус особи.

 Автори, що відстоюють іншу думку, зазначають наявність двоякого роду принципів у кримінальному процесі (судоустрою та судочинства), які утворюють єдину систему. Суть такої точки зору в тому, що система принципів судочинства "поглинає” систему принципів судоустрою як таку, що обслуговує систему судочинства при вирішенні завдань кримінального процесу. І в цьому розумінні система принципів кримінально-процесуальної діяльності являє собою цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів, що існують в єдності з середовищем, і тому є елементом системи більш високого порядку.

 При побудові системи кримінально-процесуальних принципів доцільно не обмежуватися включенням у неї лише специфічних принципів судочинства, а відносити до системи поряд із кримінально-процесуальними загальноправові та загальнопроцесуальні принципи.

 Загальноправові принципи закріплені у Конституції України та відображені у галузевому законодавстві. їх дія поширюється на всі галузі права. До них відносять: принципи утвердження та забезпечення державою прав і свобод людини, рівності громадян та держави перед законом і судом, законності, відповідальності держави перед людиною.

 Загальнопроцесуальні принципи — це ті, що діють у декількох галузях процесуального права та закріплюють фундаментальні положення становища особи і забезпечують законність і ефективність відповідних процесуальних процедур. До них можна віднести принципи: забезпечення права на судовий захист; здійснення правосуддя тільки судом; незалежності суддів та підкорення їх тільки законові; змагальності сторін; гласності судового розгляду справи; безпосередності; обов'язковості рішень суду тощо.

 До кримінально-процесуальних принципів, що діють виключно у кримінальному процесі, належать принципи: забезпечення обвинуваченому права на захист; публічності, всебічного, повного, об'єктивного дослідження обставин справи та ін.

 Зважаючи на те, що багато з зазначених принципів є об'єктом вивчення іншими дисциплінами, зупинемося на характеристиці конкретних принципів судочинства з урахуванням процесів, що протікають на даному етапі розвитку суспільства та держави.