Розділ 2

Принципи кримінального процесу

§ 1. Поняття і значення принципів кримінального процесу

  З прийняттям Конституції України створено правову основу для реалізації можливостей демократичного шляху розвитку суспільства, побудови правової держави. Саме в Основному Законі одержали свій прояв такі найважливіші ознаки правової держави, як пріоритет прав та інтересів особи над правами та інтересами держави, взаємна відповідальність держави і особи, пов'язаність держави правом, пріоритет права над законом, незалежний суд як гарант прав особи.

 Так, ст. 3 Конституції проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головним обов'язком держави. Правова держава, таким чином, є формою обмеження влади правами і свободами людини, що виступають противагою всесиллю державної влади.

 Однак пріоритет прав людини не знімає з неї відповідальності за належне використання своїх прав і свобод. Складається особливий правовий зв'язок і взаємна відповідальність держави і громадянина, яка не порушує свободи останнього, а лише прагне розумно поєднувати свободи всіх індивідів суспільства.

 Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Права і обов'язки людини визнаються такими, що діють безпосередньо. Це означає, що законодавець зобов'язаний розробляти тільки правові, справедливі закони, такі, що відповідають природним правам людини. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції України). Людина і громадянин можуть здійснювати свої права і свободи, а також захищати їх у разі порушення, посилаючись на Конституцію України, незалежно від того, чи конкретизовані вони у чинному законодавстві.

 У таких умовах надійним гарантом прав і свобод особи стає незалежний суд, який у цивілізованих суспільствах уособлює дійсне право, справжню справедливість, оскільки чинить правосуддя, яке є способом забезпечення прав і свобод особи.

 Кримінально-процесуальне законодавство має розроблятися відповідно до конституційних засад судочинства, які обумовлюють регулювання кримінально-процесуальних відносин таким чином, щоб здійснення прав і законних інтересів особи не ставилося у залежність від діяльності органів попереднього слідства чи суду і мало надійний механізм для реалізації правозахисту. Для цього правова держава повинна мати систему процедур, механізмів, інститутів, що гарантують захист суб'єктивних прав людини.

 Для сучасного розвитку державності це стає можливим за умови наявності таких інститутів та регуляторів, яким були б притаманні ознаки цивілізованості і загальнолюдських цінностей, своєрідних соціальних орієнтирів, які відтворюють закономірності суспільного життя. Концентрований вираз вимог суспільної моралі, що відповідає певному періоду розвитку держави, міститься саме у принципах — приписах вищого ступеня нормативності, які відображають напрямки соціальної орієнтації суспільства.

 Відтворення у принципах ціннісних орієнтирів суспільства для сфери кримінально-процесуальної діяльності означає, що принципи кримінального судочинства мають значення не лише для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, які ведуть процес, а й для захисту прав і свобод людини і громадянина. принципам притаманна форма правових норм, передбачені законом санкції за їх недотримання надають принципам кримінального процесу значення вимог, обов'язкових для виконання.

 Сам термін "принцип” у перекладі з латинської означає начало, основу. Широке розуміння принципу як основи становлення буття послужило причиною наявності в юридичній літературі численних дефініцій принципу права. В одних визначеннях звертається увага на те, що принцип — категорія об'єктивна, в інших юридичний принцип трактують як основну ідею і навіть поняття, яке виражає сутність права. Деякі вчені, виходячи з "широкого” розуміння права, вважають принципами права також і ті, що існують у сферах правосвідомості і правовідносин.

 Стосовно кримінального судочинства найбільш поширеним є розуміння принципів як закріплених у законі визначальних, фундаментальних положень щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес.

 Прийняття нової Конституції України обумовлює необхідність розроблення нової системи принципів (засад) кримінального процесу, які б відповідали змінам у соціальній орієнтації суспільства. З огляду на це залишається актуальним вирішення проблемних питань щодо наявності принципів, притаманних окремим стадіям кримінального процесу. Одні автори вважають, що принципами можуть бути тільки такі відправні положення, які проявляються в усіх стадіях, інші вбачають дію деяких з них лише в окремих стадіях. Остання точка зору здається більш прийнятною з таких підстав.

 Кримінальний процес, як і всі інші процеси, протікає у часі і просторі. Він являє собою систему стадій, що послідовно змінюють одна одну і мають визначене коло завдань, підсумкових документів, суб'єктів, які беруть у ньому участь. З загальнонаукової точки зору елементи досліджуваної системи (стадії) — це різноманітні причинно-наслідкові зв'язки, що обумовлюють особливості прояву загальних закономірностей щодо даної "системи параметрів”. Тому логічно буде стверджувати, що певному типу відносин притаманні свої закони, відтворені в уже відомих сутнісних характеристиках — принципах. Так, принцип змагальності діє лише в судових стадіях, дія принципу безпосередності обмежена в стадії попереднього розслідування, а дія принципу гласності — майже повністю виключена. Однак всі вони діють у стадії судового розгляду справи.

 Принципові положення не виключають наявності винятків. Більше того, вони об'єктивно обумовлені, передбачають їх, і, таким чином, лише підкреслюють, а не перекреслюють загальне правило. Так, принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи обмежений забороною допиту як свідка захисника обвинуваченого (ст. 69 КПК). Законодавець при цьому керувався цінностями більш високого порядку — нормами моралі, без яких не уявляється механізм дії принципу верховенства права, про який йдеться у ст. 8 Конституції України. Провадження у справах приватного обвинувачення майже виключає дію принципу публічності, а принцип законності не поширюється на правозастосування за аналогією.

 Юридична література не містить загальновизнаної системи кримінально-процесуальних принципів. залежно від авторської точки зору її склад є ширшим або вужчим.

 Значення принципів як норм вищого ступеня нормативності полягає перш за все у тому, що кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення.

 У гносеологічному плані знання принципів сприяє правильному розумінню змісту звичайних правових норм. Нерідко доцільність і порядок їх практичного застосування визначається через норму-принцип. У подібних випадках принцип виступає як оціночний критерій правильності реалізації правових норм і засіб для застереження від механічного застосування того чи іншого правового положення.

 Значення принципів полягає також у тій ролі, яку вони відіграють у ході подолання прогалин у законодавстві. Будучи своєрідними ціннісними орієнтирами, принципи використовуються у разі правозастосування за аналогією. Вони вносять впорядкованість і при субсидіарному застосуванні права (цивільний позов у кримінальному процесі).