О.Л. Зайцев, канд. юрид. наук, доцент

Національний університет внутрішніх справ

Посвідчення заповіту при свідках

У зв'язку з вступом у дію нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК) може виникнути проблема тлумачення ст. 1253 ЦК – "Посвідчення заповіту при свідках”. На наш погляд, питання може полягати в такому: по-перше, законодавець запровадив нову форму посвідчення заповітів – свідками; по-друге, обтяжив уже існуючу фор-му заповіту, тобто свідки повинні бути присутні під час посвідчення заповіту нотаріусом, іншою посадовою чи службовою особою; по-третє, ввів колегіальну форму посвідчення заповіту – заповіт посвідчується нотаріусом (посадовою особою) і свідками сумісно. Практична сторона означеного завдання – привернути увагу науковців до проблеми та збирання аргументів для її вирішення. Автору досить важко спиратися на позиції провідних вчених, в яких було б започатковано розв'язання даної конкретної проблеми, оскільки монографічних робіт із спадкового права після прийняття нового ЦК ще не опуб-ліковано, але при аналізі норм ми використали теоретичні здобутки Ч.Н. Азімова, О.А. Підопригори, О.А. Пушкіна, З.В. Ромовської, А.П. Сергєєва, М.М. Сибільова, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова та багатьох інших.

Розуміючи, що п.3 ст.1247 ЦК передбачає виключне коло осіб, які мають право посвідчувати заповіт, звернемо увагу наукової спільноти на таке. На нашу думку, аналізуючи ст. 207, 1247, 1253 ЦК і проект ЦК від 1995 р., все ж таки законодавець запропонував нову форму заповіту – заповіт, посвідчений свідками. Наведемо аргументи щодо мотивування цієї позиції.

По-перше, п.1 ст. 1253 ЦК вказує на бажання заповідача посвідчити свій заповіт свідками, тобто бажанню заповідача повинно протистояти суб'єктивне небажання чи об'єктивна неможливість заповідача звернутися до нотаріальної контори або посадової особи (наприклад, за надзвичайних обставинах, за межами населених пунктів) для посвідчення заповіту.

По-друге, п.2 ст. 1247 ЦК передбачає, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Підпис – це прізвище або ініціали власноручно зроблені заповідачем. На наш погляд, саме застосування термінів "підпис” і "розпис” і відрізняє грамотну особу від тієї, що не вміє писати. Тому слід вважати дійсними заповіти, які написані або підписані власноручно заповідачем у присутності двох свідків.

По-третє, ч.2 п. 2 ст. 1247 ЦК містить правило, за яким замість особи, яка не може особисто підписати заповіт, заповіт підписує інша особа відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК. Це випадки, коли особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину в її присутності підписує інша особа. Отже, треба розмежувати статус особи (йдеться про одну особу), яка підписує заповіт замість хворого або особи з фізичною вадою, що не дає змоги підписати заповіт (травма, хворобливий стан, параліч), та статус свідків (йдеться про мінімум двох осіб), які посвідчують заповіт.

По-четверте (при буквальному тлумаченні ч.2 ст. 1248 ЦК), свідки посвідчують заповіт з нотаріусом, якщо заповідач "через фізичні вади не може сам прочитати заповіт”, тобто свідки повинні бути присутніми в дуже обмеженому колі випадків – коли заповідач повністю або тимчасово втратив зір.

По-п'яте, це коло вимог, що ставляться до свідків:

1) свідком може бути лише фізична особа з повною дієздатністю;

2) свідком не можуть бути:

– нотаріус або інша службова чи посадова особа, яка посвідчує заповіт;

– спадкоємці за заповітом;

– члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

– особи, які через фізичні вади не можуть прочитати або підписати заповіт.

Ці вимоги вказують на необхідність детальнішого аналізу статусу свідка в цивільному праві. Найбільш розроблено статус свідка в ст. 68 – 71 КПК України. В публічному праві свідком може бути кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які стосуються справи. Винятком є особи, які не підлягають допиту як свідки: члени сімей, близькі родичі (ч.1 ст.63 Конституції України), захисники, адвокати та особи, які через свої психічні або фізичні вади не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи (ст. 69 КПК України). Предметом показань свідка є відомості не тільки про обставини, які підлягають встановленню в кримінальній справі (ст. 64, 23 КПК України), але й про його взаємовідносини з обвинуваченим, підозрюваним і потерпілим (ч. 2 ст.68, ч.1 ст. 167 КПК України). Людина стає свідком без її на те згоди і несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань (ст. 179 КК України).

У цивільному праві таке трактування особи свідка не прий-нятне, оскільки, по-перше, свідок повинен бути повністю дієздатним, по-друге, він сам вирішує, згоден він бути свідком чи ні, по-третє, обов'язки свідка виникають у момент укладання правочину і стосуються тільки аспектів правочину.

По-шосте, у п. 2 ст.886 проекту ЦК України 1995 р., прямо закріплювалось існування форми заповіту, посвідченого свідками, і вказувалися вимоги до такого заповіту: складання заповіту власноручно заповідачем; кількість свідків – два; вимоги до свідків.

Автор готовий відстоювати викладену точку зору, пов'язану з виникненням і існуванням нової форми заповіту – заповіту, посвідченого свідками. У результат подальших досліджень у даному напрямку може бути відкрита наукова дискусія з означеної проблеми.