§ 6. Норми кримінально-процесуального права

 Встановлені державою та виражені в законі загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується державною владою, являють собою норми кримінально-процесуального права. Ці норми формулюються у відповідних статтях законів про кримінальне судочинство, але не завжди містяться в одній конкретній статті закону.

 Структура кримінально-процесуальної норми не в усіх випадках очевидна, але, як і норми інших галузей права, вона складається з гіпотези, диспозиції і санкції. Гіпотеза вказує умови, за яких діє правова норма, диспозиція — саме правило поведінки, а санкція — наслідки невиконання цього правила. Так, норма про таємницю наради суддів може бути виражена у такому вигляді:

– якщо судді постановляють вирок (гіпотеза);

– то вони повинні радитися в окремій нарадчий кімнаті, де не може перебувати ніхто, крім суддів, і не мають права розголошувати судження, які мають місце під час наради (диспозиція);

– перебування під час наради суддів у нарадчий кімнаті будь-кого, крім суддів, або розголошення суддею таємниці наради тягне за собою обов'язкове скасування вироку (санкція).

 Гіпотези та диспозиції кримінально-процесуальних норм визначають умови і правила поведінки учасників кримінально-процесуальної діяльності під час провадження процесуальних дій. Вони звичайно чітко виражені у відповідних статтях КПК (якщо слідчий проводить слідчий експеримент, то йому забороняється здійснювати дії, що принижують гідність та честь осіб, які беруть у ньому участь, та оточуючих, або створюють небезпеку для їх здоров'я; якщо суд виправдав підсудного, який перебуває під вартою, то він зобов'язаний негайно звільнити його в залі судового засідання, тощо).

 Що стосується санкцій кримінально-процесуальних норм, то звичайно вони не вказуються у тій статті процесуального закону, де викладена диспозиція. Проте, вони обов'язково містяться в процесуальному законі. Специфіка кримінально-процесуальних норм обумовлює і характер встановлених ними санкцій. До їх числа належать: визнання недійсними результатів процесуальних дій, здійснених з порушенням процесуальних правил; застосування заходів процесуального примусу до осіб, що порушують процесуальні обов'язки (запобіжні заходи, приводи, виведення з залу суду тощо); повернення кримінальної справи на відповідну стадію процесу для усунення порушень закону; винесення окремих ухвал щодо таких порушень та ін.

 Суспільно небезпечні порушення кримінально-процесуальних норм тягнуть за собою поряд з процесуальними санкціями також відповідальність і за кримінальним законом (завідомо незаконний арешт, примушування дати свідчення, завідомо неправдиві свідчення та інші злочини проти порядку правосуддя).

 Більшість кримінально-процесуальних норм за характером сформульованих у них правил належать до числа зобов'язуючих, імперативних. Але кримінально-процесуальне законодавство містить чимало норм, що надають учасникам судочинства права, використання яких залежить від їх бажання.