В.М. Ігнатенко, канд. юрид. наук, доцент
Національна юридична академія України
ім. Ярослава Мудрого
ДО ПИТАННЯ ПРО ЗАПОВІДАЛЬНИЙ ВІДКАЗ
І ЗАПОВІДАЛЬНЕ ПОКЛАДЕННЯ
ЯК ВИДИ ПОЗАДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
Інститут позадоговірних зобов'язань потребує подальшого дослідження, зокрема, шляхом аналізу правових норм, які вміщено в розділі спадкового права і регулюють заповідальний відказ і заповідальне покладення. Заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірних зобов'язань виникають на підставі односторонніх правочинів.
Дослідники позадоговірних зобов'язань звертали увагу на те, що норми про позадоговірні зобов'язання можна знайти в розділі спадкового права. Якщо виходити з підтримуваного нами поділу позадоговірних зобов'язань на дві групи (зобов'язання з односторонніх угод і охоронювальні зобов'язання), позадоговірні зобов'язання в спадковому праві слід віднести до зобов'язань з односторонніх угод. У цивілістичній літературі пануючою є думка про односторонні угоди як про юридичні дії, спрямовані на зміну існуючих юридичних відносин і здійснювані однією особою.
На відміну від нині діючого новий ЦК України визначає в ч.3 ст.202 односторонній правочин як дію однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки тільки для особи, яка його вчинила, для інших осіб – лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю з цими особами.
Залежно від впливу на динаміку правовідносин розрізняють допоміжні і основні односторонні правочини. Допоміжними є односторонні правочини, які викликають зміну або припинення існуючих правовідносин. Головні – це односторонні правочини, у силу яких правовідносини встановлюються. Відома також класифікація односторонніх правочинів як підстав виникнення правонаступництва на односторонньо зобов'язуючі і односторонньо уповноважуючі. Перший вид, на думку Б.Б. Черепахіна, завжди передбачає втручання в чужу правову сферу. Односторонньо уповноважуючим правочином виступає заповіт.
Особливістю зобов'язань із односторонніх дій є те, що вони виникають на підставі умовного правочину як головного правостворюючого факту, а для їх повної реалізації потрібний юридичний склад – інші юридичні факти. Так, при спадкоємстві за заповітом складний юридичний склад починається одностороннім правочином спадкодавця – заповітом, оформленим у нотаріальному порядку або іншим, передбаченим законом способом. Наступний етап – факт відкриття спадщини, тобто юридична подія (смерть спадкодавця або оголошення його померлим), – завершується прийняттям спадщини (одостороннім правочином спадкодаємця).
Новий ЦК окремо регулює заповідальний відказ і заповідаль-не покладення. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речевим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спад-щини (ч.1 ст.1238).
На підставі одностороннього правочину – заповідального відказу – виникає при умові прийняття спадщини спадкоємцем зобов'язання між останнім і відказоодержувачем, але лише за вимогою відказоодержувача, оскільки він може відмовитися від прийняття відказу. Тому зобов'язання із заповідального відказу виникає на підставі такого юридичного складу: 1) головний односторонній правочин – заповідальний відказ, який визначає зміст прав і обов'язків набувача; 2) юридичний факт, подія – смерть спадкодавця або оголошення його померлим; 3) допоміжний односторонній правочин – прийняття спад-щини спадкоємцем.
За своєю конструкцією покладення на спадкоємця інших обов'язків відзрізняється від заповідального відказу, оскільки в ч.1 ст.1240 йдеться про можливість заповідача зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, наприклад, щодо розпорядження особистими паперами, розпорядження про місце і форми здійснення поховання. У ч. 2 ст.1240 закріплюється право заповідача зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. І ні в першому, ні в другому випадках не вказуються особи, які мають право вимагати виконання вказаних дій. Мабуть тому більшість цивілістів не розглядає покладення як вид зобов'язання.
Вважаємо найбільш сприйнятною в цьому разі точку зору В. Васильченка, який відзначає, що в силу покладення виникають правовідносини, в яких зобов'язаній особі – спадкоємцю протистоять як управомочені всі зацікавлені в його виконанні особи, які можуть з'явитися лише внаслідок порушення обов'язку виконати це обтяження, з тим лише застереженням, що зацікавлені особи не-обов'язково з'являться на стадії порушення права, бо зобов'язання із заповідального відказу може бути реалізовано і без використання судового примусу.
На підставі зазначеного можна зробити такі висновки:
1. Зобов'язання із заповідального відказу виникає на підставі одностороннього правочину заповідача. Вказаний правочин є головним, бо призводить до встановлення правовідносин, таким, що односторонньо уповноважує, оскільки виражає розпорядження суб'єк-том своїм суб'єктивним правом, а отже, тим самим уповноважує іншу особу.
2. Заповідальне покладення також породжується заповідальним розпорядженням – одностороннім правочином, але з урахуванням його змісту призводить до виникнення зобов'язання, в якому боржником виступає спадкоємець, а кредитором може бути будь-яка зацікавлена у виконанні заповідального покладення особа.
3. Заповідальний відказ – це позадоговірне зобов'язання, в якому відказоодержувач не виступає в ролі спадкоємця, а його правове становище нагадує статус обдарованого.