ДО ПИТАННЯ ПРО ЗАПОВІДАЛЬНИЙ ВІДКАЗ - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина

 

В.М. Ігнатенко, канд. юрид. наук, доцент

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого

ДО ПИТАННЯ ПРО ЗАПОВІДАЛЬНИЙ ВІДКАЗ

І ЗАПОВІДАЛЬНЕ ПОКЛАДЕННЯ

ЯК ВИДИ ПОЗАДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Інститут позадоговірних зобов'язань потребує подальшого дослідження, зокрема, шляхом аналізу правових норм, які вміщено в розділі спадкового права і регулюють заповідальний відказ і заповідальне покладення. Заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірних зобов'язань виникають на підставі односторонніх правочинів.

Дослідники позадоговірних зобов'язань звертали увагу на те, що норми про позадоговірні зобов'язання можна знайти в розділі спадкового права. Якщо виходити з підтримуваного нами поділу позадоговірних зобов'язань на дві групи (зобов'язання з односторонніх угод і охоронювальні зобов'язання), позадоговірні зобов'язання в спадковому праві слід віднести до зобов'язань з односторонніх угод. У цивілістичній літературі пануючою є думка про односторонні угоди як про юридичні дії, спрямовані на зміну існуючих юридичних відносин і здійснювані однією особою.

На відміну від нині діючого новий ЦК України визначає в ч.3 ст.202 односторонній правочин як дію однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки тільки для особи, яка його вчинила, для інших осіб – лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю з цими особами.

Залежно від впливу на динаміку правовідносин розрізняють допоміжні і основні односторонні правочини. Допоміжними є односторонні правочини, які викликають зміну або припинення існуючих правовідносин. Головні – це односторонні правочини, у силу яких правовідносини встановлюються. Відома також класифікація односторонніх правочинів як підстав виникнення правонаступництва на односторонньо зобов'язуючі і односторонньо уповноважуючі. Перший вид, на думку Б.Б. Черепахіна, завжди передбачає втручання в чужу правову сферу. Односторонньо уповноважуючим правочином виступає заповіт.

Особливістю зобов'язань із односторонніх дій є те, що вони виникають на підставі умовного правочину як головного правостворюючого факту, а для їх повної реалізації потрібний юридичний склад – інші юридичні факти. Так, при спадкоємстві за заповітом складний юридичний склад починається одностороннім правочином спадкодавця – заповітом, оформленим у нотаріальному порядку або іншим, передбаченим законом способом. Наступний етап – факт відкриття спадщини, тобто юридична подія (смерть спадкодавця або оголошення його померлим), – завершується прийняттям спадщини (одостороннім правочином спадкодаємця).

Новий ЦК окремо регулює заповідальний відказ і заповідаль-не покладення. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речевим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спад-щини (ч.1 ст.1238).

На підставі одностороннього правочину – заповідального відказу – виникає при умові прийняття спадщини спадкоємцем зобов'язання між останнім і відказоодержувачем, але лише за вимогою відказоодержувача, оскільки він може відмовитися від прийняття відказу. Тому зобов'язання із заповідального відказу виникає на підставі такого юридичного складу: 1) головний односторонній правочин – заповідальний відказ, який визначає зміст прав і обов'язків набувача; 2) юридичний факт, подія – смерть спадкодавця або оголошення його померлим; 3) допоміжний односторонній правочин – прийняття спад-щини спадкоємцем.

За своєю конструкцією покладення на спадкоємця інших обов'язків відзрізняється від заповідального відказу, оскільки в ч.1 ст.1240 йдеться про можливість заповідача зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, наприклад, щодо розпорядження особистими паперами, розпорядження про місце і форми здійснення поховання. У ч. 2 ст.1240 закріплюється право заповідача зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. І ні в першому, ні в другому випадках не вказуються особи, які мають право вимагати виконання вказаних дій. Мабуть тому більшість цивілістів не розглядає покладення як вид зобов'язання.

Вважаємо найбільш сприйнятною в цьому разі точку зору В. Васильченка, який відзначає, що в силу покладення виникають правовідносини, в яких зобов'язаній особі – спадкоємцю протистоять як управомочені всі зацікавлені в його виконанні особи, які можуть з'явитися лише внаслідок порушення обов'язку виконати це обтяження, з тим лише застереженням, що зацікавлені особи не-обов'язково з'являться на стадії порушення права, бо зобов'язання із заповідального відказу може бути реалізовано і без використання судового примусу.

На підставі зазначеного можна зробити такі висновки:

1. Зобов'язання із заповідального відказу виникає на підставі одностороннього правочину заповідача. Вказаний правочин є головним, бо призводить до встановлення правовідносин, таким, що односторонньо уповноважує, оскільки виражає розпорядження суб'єк-том своїм суб'єктивним правом, а отже, тим самим уповноважує іншу особу.

2. Заповідальне покладення також породжується заповідальним розпорядженням – одностороннім правочином, але з урахуванням його змісту призводить до виникнення зобов'язання, в якому боржником виступає спадкоємець, а кредитором може бути будь-яка зацікавлена у виконанні заповідального покладення особа.

3. Заповідальний відказ – це позадоговірне зобов'язання, в якому відказоодержувач не виступає в ролі спадкоємця, а його правове становище нагадує статус обдарованого.

ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов